Рішення

від 25.03.2021 по справі 216/1947/20

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/1947/20

провадження 2/216/437/21

РІШЕННЯ

іменем України

26 березня 2021 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Бутенко М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Котенко А.В.,

представника позивача адвоката Гордієвича А.О.,

представника відповідача адвоката Лобача О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гордієвич А.О. звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди, в якій просив скасувати наказ приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо- збагачувальний комбінат» № 170 к від 03.03.2020, яким звільнено позивача з посади майстра з ремонту технологічного устаткування дільниці виконання ремонтів електричного обладнання Цеху виробництва окатків; стягнути з приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо- збагачувальний комбінат» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на користь позивача та стягнути з приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо- збагачувальний комбінат» моральну шкоду в розмірі 150000,00 грн на користь позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами, за якими наказом відповідача № 170 к від 03.03.2020 його було звільнено з посади майстра з ремонту технологічного устаткування дільниці виконання ремонтів електричного обладнання Цеху виробництва окатків, проте позивач вважає цей наказ протизаконним у зв`язку із тим, що 27.02.2010 його вимусили написати заяву про звільнення з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, а він мав намір влаштуватись на військову службу з метою захисту інтересів держави Україна. Раніше він також проходив військову службу в зоні ООС в період з серпня 2015 по жовтень 2016 року. Оскільки заяву про звільнення він писав під тиском керівника і в стані сильного хвилювання, він звернувся до адвоката, який пояснив йому, що законодавчо встановлені гарантії не дозволяють працедавцю звільнювати робітника з роботи, доки працівник проходить військову службу. Тому 02.03.2020 він написав і направив поштою до ПрАТ «Полтавський ГЗК» заяву, в якій відмовився від раніше поданої заяви про звільнення за згодою сторін. Як слідує з листа відповідача від 10.03.2020, цю заяву було отримано 06.03.2020, а 03.03.2020 відповідач видав оскаржуваний наказ про звільнення, в якому зазначив дату звільнення, - 10.03.2020. До заяви про відмову від звільнення він додав повідомлення Військового комісару Новокодацького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.03.2010, в якому відповідача повідомили, що він був призваний на дійсну військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України з 02.03.2020. Таким чином він вважає, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін, так і видачі відповідного наказу про звільнення не було його волевиявлення на звільнення за угодою сторін, а волевиявлення відповідача як роботодавця мало лише одну форму - видачу письмового наказу від 03.03.2020, однак на момент волевиявлення працівника вже не існувало внаслідок анулювання домовленості про припинення договору за угодою сторін, що свідчить про відсутність у працівника такої згоди на звільнення.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Гордієвич А.О. позовну заяву підтримали, просили її задовольнити.

Представник відповідача адвокат Лобач О.М. в судовому засіданні позовну заяву не визнав, просив відмовити у її задоволенні у повному обсязі.

У своєму відзиві на позовну заяву голова правління ПрАТ «Полтавський ГЗК» Лотоус В.В. зазначив, що ПрАТ «Полтавський ГЗК» не визнає позов з наступних підстав. На підставі заяви позивача від 27.02.2020 про його бажання звільнитися за угодою сторін, 27.02.2020 було встановлено домовленості між позивачем та роботодавцем про припинення трудового договору за угодою сторін. Наказом № 170к від 03.03.2020 про припинення трудового договору (контракту) Позивача було звільнено 10.03.2020, за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України). 06.03.2020 ПрАТ «Полтавський ГЗК» отримав від позивача заяву від 02.03.2020 про відзив заяви про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) від 27.02.2020, хоча була встановлена домовленість про звільнення за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України) відповідно до заяви позивача від 27.02.2020. До того ж на підставі взаємної домовленості про звільнення з 10.03.2020 року здійснено переведення іншого працівника на посаду майстра по РТУ з 11.03.2020 року у відповідності до вимог чинного трудового законодавства України. Адміністрація ПрАТ «Полтавський ГЗК» не прийняла від Позивача заяву-відзив від 02.03.2020 року з наступних підстав. 27.02.2020 року позивачам до адміністрації комбінату була подана заява про бажання Позивача звільнитися за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України), а заяву-відзив було надано на анулювання заяви про звільнення за власним бажанням з 10.03.2020, яку адміністрація комбінату від Позивача не отримувала. Також необхідно додати, що повідомлення Військового комісаріату Новокодацького району територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.03.2010 в якому повідомлялось, що позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України з 02.03.2020 за контрактом були надіслані вже після досягнення угоди про звільнення за угодою сторін між Позивачем та адміністрацією ПрАТ «Полтавський ГЗК». Можна зробити висновок, що положення ст. 119 КЗпП України у даному випадку не діють так як юридичний факт домовленості звільнення стався раніше ніж розпочався контракт військової служби Позивача (заява від 27.02.2020). Адміністрація комбінату на момент досягнення домовленості про звільнення не мала інформації та документів що підтверджували би наміри Позивача на проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом. Необхідно зауважити, що адміністрація ПрАТ «Полтавський ГЗК» на даний момент не отримала копії контракту особисто від Позивача на проходження ним військової служби у Збройних Силах України. Також зазначив, що твердження позивача стосовно того, що його примусили написати заяву про звільнення за угодою сторін не підкріплена жодним доказом та ґрунтується тільки на усних висловлюваннях та особистих міркуваннях позивача. Щодо моральної шкоди вказує, що ініціатором звільнення з ПрАТ «Полтавський ГЗК» був позивач, тобто на час досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін між позивачем та ПрАТ «Полтавський ГЗК», позивач був морально готовим на це звільнення та усвідомлював наслідки свого волевиявлення, що підтверджується заявою від 27.02.2020. Також в позовній заяві позивачем не наведено жодного змістовного обґрунтування моральних страждань та немає жодного доказу на підтвердження оцінки зазначених страждань саме у розмірі 150 000, 00 грн, що ставить під сумнів адекватність суми компенсації моральних страждань зазначеної в позові. ПрАТ «Полтавський ГЗК» повністю дотримався всіх вимог чинного законодавства України та умов проведення звільнення, встановлених колективним договором та чинним законодавством України при звільнені позивача за угодою сторін.

У своїй відповіді на відзив представник позивача - адвокат Гордієвич А.О. зазначив, що доводи, викладені у відзиві на позов, не є обґрунтованими чинним законодавством України, а тому є такими, що не підлягають врахуванню при розгляді справи, виходячи із наступного. Відповідачем зазначається, що 27.02.2020 було досягнуто домовленість між позивачем та роботодавцем про припинення трудового договору за угодою сторін. Проте, як вказує і сам відповідач, ОСОБА_1 подав поштою заяву від 02.03.2020 про відзив раніше поданої заяви про звільнення, яка була отримана ПрАТ «Полтавський ГЗК» 06.03.2020. Наказ про звільнення позивача № 170к було видано 03.03.2020, тобто після складання і подання заяви про відмову. Таким чином, на час видання спірного наказу відсутнє було волевиявлення Позивача на звільнення з підприємства. Отже, відсутність волевиявлення на звільнення це відкликання, анулювання заяви на звільнення або відсутність такої заяви. Тим більше, що заява від 02.03.2020 подана раніше видання наказу від 03.03.2020 і до настання дати звільнення - 10.03.2020. Відповідач зазначає, що лише 10.03.2020 було знайдено іншого працівника на посаду майстра по РТУ. Це також підтверджується і листом Відповідача № 4631/2998 від 10.03.2020, в якому зазначено, шо згідно з наказом № 623 від 10.03.2020 прийнято рішення про переведення іншого працівника на посаду Позивача. Тобто на час видання наказу №170 к від 03.03.2020 про звільнення позивача кандидатів, права яких порушувалися б анулюванням заяви позивача, не було. Відсутність дійсного волевиявлення позивача на звільнення з підприємства доводить сам відповідач: він надає копії повісток Військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 за 20, 21, 25, 26 лютого 2020 року з відмітками про фактичне перебування ОСОБА_1 в цій установі. Таким чином, відповідачеві було достеменно відомо про намір позивача поступити на військову службу перед написанням ним заяви про звільнення і під час самого звільнення. У відзиві на позов відповідач також визнає, що ним отримано повідомлення Військового комісару Новокодацького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.03.2010р., в якому Відповідача повідомлялось, що Позивач був призваний на дійсну військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України з 02.03.2020. Тому до трудових прав позивача повинні бути застосовані гарантії, передбачені трудовим законодавством України, зокрема, ст. 119 КЗпП України, за якою на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Допитаний в судовому засіданні як свідок, позивач ОСОБА_1 пояснив, що він працював на посади майстра з ремонту технологічного устаткування дільниці виконання ремонтів електричного обладнання Цеху виробництва окатків приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат". 27.02.2020 він написав заяву про звільнення за згодою сторін, однак 02.03.2020 він подав заяву про відкликання заяви про звільнення від 27.02.2020, а також надав документ про те, що призваний до військової служби.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він працює на посаді начальника департаменту єдиного сервісу і кадрового адміністрування ПрАТ «Полтавський ГЗК», На момент подання заяви про звільнення та розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Він займав посаду начальника відділу кадрів Полтавського ГЗК. Також пояснив, що 27.02.2020 позивач подав заяву про розірвання трудового договору за згодою сторін, яка була погоджена з начальником цеху ОСОБА_3 . Таким чином між ОСОБА_1 та роботодавцем було досягнуто домовленість про припинення трудового договору за згодою сторін з 10.03.2020. На підставі заяви ОСОБА_4 03.03.2020 було видано наказ 176-к про припинення трудового договору на угодою сторін. 06.03.2020 ними було отримано заяву ОСОБА_1 про відкликання його заяви від 27.02.2020 про звільнення за власним бажанням та додано копію листа начальника військового комісаріату. Відповідно до якого той начебто уклав контракт про проходження військової служби. На їх підприємстві ведеться військовий облік осіб, відповідно до якого їм було відомо, що ОСОБА_1 є рядовим, а тому укласти контракт на проходження військової служби на офіцерській посаді він не має змоги. До того ж дана копія листа не була належним чином завірена. Відповідно до чинного законодавства України, працівник при укладенні контракту повинен повідомити роботодавця та надати відповідні документи. Однак ОСОБА_5 не надав їм належних документів, які підтверджували б укладання контракту, такі ж документи не надходили і від військового комісаріату. В телефонному режимі ОСОБА_6 . Неодноразово пропонувалось надати оригінали документів про проходження військової служби, однак той не надав. Крім того зазначив, що у 2015-2016 роках під час роботи позивача на іншому підприємстві, йому були надані пільги передбачені ст. 119 КЗпП України, тому він про них достеменно знав, і твердження позивача про необізнаність пільг передбачених ст. 119 КЗпП є неправдивим.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що є бізнес партнером з управління персоналом ПрАТ «Полтавський ГЗК». 27.02.2020 ОСОБА_1 безпосередньо сам звернувся до свого безпосереднього начальника ОСОБА_8 та власноруч написав заяву про звільнення за угодою сторін з 10.03.2020. Підтвердила, що між ОСОБА_1 та підприємством було досягнуто домовленість про звільнення за угодою сторін з 10.03.2020. Інших заяв про звільнення за власним бажанням від ОСОБА_1 не надходило. Про існування конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 їй не відомо, вважає що стосунки у них були рівні, як між керівником та підлеглим.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він працює на посаді начальника цеха виробництва окатків ПрАТ «Полтавський ГЗК» 27.02.2020 ОСОБА_1 написав заяву про звільнення за угодою сторін, про що йому стало відомо від його безпосереднього керівника ОСОБА_8 . Також пояснив, що про існування яких небудь конфліктних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 йому не відомо. Також пояснив, що існувала домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою між ОСОБА_1 та підприємством, також йому не відомо про існування конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .

Вислухавши учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог установив наступне.

27.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до голови правління ПрАТ «Полтавський ГЗК» із заявою про звільнення його за згодою сторін з 10.03.2020 а.с.36.

02.03.2020 ОСОБА_1 написав та направив поштою заяву з проханням вважати недійсною написану ним заяву про звільнення за власним бажанням з 10.03.2020, а також повідомив, що він був призваний на дійсну військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України з 02.03.2020 та після закінчення строку дії контракту має намір повернутися працювати на ПрАТ «Полтавський ГЗК» - а.с.11, до якої додав повідомлення військового комісару Новокодацького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.03.2020 а.с.12.

03.03.2020 на підставі заяви ОСОБА_1 від 27.02.2020 було видано наказ про припинення трудового договору (контракту) та звільнення 10.03.2020 ОСОБА_1 з посади майстра з ремонту технологічного устаткування цеху виробництва окатків ПрАТ «Полтавського ГЗК» - а.с.13.

10.03.2020 рекомендованим листом з повідомленням ОСОБА_1 було повідомлено про звільнення та направлено копію наказу про звільнення від 03.03.2020 а.с.14.

Листом від 10.03.2020 позивача було повідомлено, що його заява від 02.03.2020 про відзив заяви про звільнення від 27.02.2020 та повідомлення військового комісаріату було отримано адміністрацією ПрАТ «Полтавського ГЗК» 06.03.2020 а.с.15.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору.

Як було встановлено, в судовому засіданні така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення 10 березня 2020 року.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника, а враховуючи відсутність належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача ПрАТ «Полтавський ГЗК», звільнення позивача ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України та є обґрунтованим, а наступна зміна власного рішення позивача ОСОБА_1 не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем без згоди ПрАТ «Полтавський ГЗК» на таку зміну.

Оскільки в судовому засіданні не була встановлено обопільна згода відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на скасування угоди про звільнення позивача, а тому позивача ОСОБА_1 було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін.

Інші аргументи, наведені в позові позивача не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Солов проти України», «Проніна проти України», та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з частиною першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Отже з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а задоволенні позові відмовлено в повному обсязі, судові витрати необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 76, 81, 109, 141, 264-265 ЦПК України, ст. 36 КзПП України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 01 квітня 2021 року о 15.00 годині.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", ЄДРПОУ 00191282, місце знаходження: Полтавська область, м. Горишні Плавні, вул. Будівельників, 16.

Суддя М.В. Бутенко