Ухвала

від 23.03.2021 по справі 905/208/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/208/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Шекшеєва В. С.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (судді: Сіверін В. І. - головуючий, Склярук О. І., Терещенко О. І.) рішення Господарського суду Донецької області від 13.10.2020 (суддя Фурсова С. М.) і додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 29.10.2020 у справі

за первісним позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області

до Фермерського господарства "Серія"

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Серія"

до Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області

про визнання права постійного користування земельними ділянками,

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2020 року керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області (далі - Лиманська міська рада) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фермерського господарства "Серія" (далі - ФГ "Серія") про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 116, 118, 125 Земельного кодексу України, статей 407, 1216, 1218 Цивільного кодексу України та положення Закону України "Про фермерське господарство" обґрунтовано безпідставним та незаконним використанням земельних ділянок ФГ "Серія" після смерті засновника господарства, якому надавалися спірні земельні ділянки у постійне користування.

2. У відзиві на позовну заяву ФГ "Серія", заперечуючи проти її задоволення, наголошувало, що згідно із законодавством та правовою позицією Верховного Суду зі смертю засновника ФГ "Серія" право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, не припиняється.

3. ФГ "Серія" подало до Господарського суду Донецької області зустрічну позовну заяву (яку прийнято судом для спільного розгляду з первісним позовом згідно з ухвалою від 08.09.2020), в якій просило визнати за ФГ "Серія" право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1423056600:04:000:0778 і 1423056600:04:000:0777 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ДН № 19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 № 524.

Зустрічні позовні вимоги з посиланням на положення статей 7, 23, 27, 51 Земельного кодексу України (у редакції 1993 року, яка діяла на час отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства), статтю 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), а також на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 26.05.2020 у справі № 922/989/18, обґрунтовані тим, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. У зв`язку із невизнанням такого права за ФГ "Серія" на постійне користування земельними ділянками та звернення прокурора з позовом про їх витребування, господарство просило визнати за ним право постійного користування земельними ділянками.

4. Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено, визнано за ФГ "Серія" право постійного користування земельними ділянками (кадастрові номери 1423056600:04:000:0778 і 1423056600:04:000:0777) на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ДН № 19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 № 524; стягнуто з Лиманської об`єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради на користь ФГ "Серія" 2 102,00 грн судового збору.

Згідно з додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 29.10.2020 частково задоволено клопотання ФГ "Серія", стягнуто Лиманської міської ради на користь ФГ "Серія" 13 200,00 грн витрат на правову допомогу, 100,00 грн поштових витрат, 2 102,00 грн судового збору. У задоволенні вимог в частині стягнення 600,00 грн витрат на паливо та 100,00 грн витрат на канцелярію відмовлено.

Додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 29.10.2020 залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020.

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, прокурор у касаційній скарзі просить:

- скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 13.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 в частині задоволення зустрічного позову ФГ "Серія" та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову;

- скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 в частині стягнення з Лиманської міської ради 550,00 грн та з Харківської обласної прокуратури 550,00 грн витрат на правову допомогу, понесених під час апеляційного провадження, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимоги ФГ "Серія" про стягнення судових витрат;

- в іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 13.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 залишити без змін;

- скасувати додаткове судове рішення Господарського суду Донецької області від 29.10.2020 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання ФГ "Серія" про стягнення судових витрат;

- судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційних скарг у справі відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок ФГ "Серія".

Касаційну скаргу обґрунтовано посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди попередніх інстанцій застосували статті 7, 23, 51 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час створення фермерського господарства), статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17.

Прокурор зазначає, що право постійного користування спірними земельними ділянками, яке виникло у ОСОБА_1 (померлого засновника господарства) на підставі державного акта на право постійного користування та перейшло до ФГ "Серія" в силу вимог закону і на теперішній час є дійсним та належить фермерському господарству, навіть якщо таке право не переоформлене відповідно до вимог чинного законодавства.

Ураховуючи наведене, прокурор вважає, що поза увагою судів залишилося те, що право постійного користування земельною ділянкою, отриманою засновником фермерського господарства для його створення, виникає у такого господарства автоматично після його державної реєстрації саме на підставі норм законодавства та не потребує з боку фермерського господарства та уповноважених органів держави будь-яких додаткових дій.

Отже, оскільки ФГ "Серія" в силу вимог закону є правонаступником ОСОБА_1 (засновника господарства) щодо права постійного користування спірними земельним ділянками, вимоги ФГ "Серія" про визнання за ним права постійного користування цими земельними ділянками є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат, то прокурор зазначає, що суди обмежилися констатацією надання юридичних послуг за переліком, не обґрунтувавши їх вартість з точки зору складності справи, витраченого адвокатом часу та співрозмірності у порівнянні з ринковими цінами на адвокатські послуги.

6. ФГ "Серія" у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, акцентуючи увагу на правомірності висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову прокурора та задоволення зустрічної позовної заяви фермерського господарства з огляду на положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 26.05.2020 у справі № 922/989/18.

7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8. Як свідчить зміст касаційної скарги, прокурор не оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову, у зв`язку з чим з огляду на положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України рішення в цій частині не переглядаються.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

9. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- рішенням виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 № 524, зокрема, ОСОБА_1 затверджено проект відводу земельних ділянок загальною площею 28,8 га ріллі із земель запасу Ярівської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства;

- на підставі цього рішення Краснолиманською міською радою народних депутатів видано державний акт на право постійного користування землею серії ДН № 19 від 26.11.1993, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 19;

- відповідно до рішення Краснолиманської міської ради народних депутатів від 23.02.1994 № 106 на підставі заяви ОСОБА_1 зареєстровано ФГ "Серія";

- на підставі розпорядження голови міської ради від 14.02.1997 № 53 зареєстровано зміни та доповнення в статуті ФГ "Серія", зареєстрованого розпорядженням від 23.02.1994 № 106, видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 14.02.1997;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Лиманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20.09.2017.

10. Предметом первісного позову були вимоги прокурора про витребування у ФГ "Серія" земельних ділянок у зв`язку із неправомірним їх використанням фермерським господарством після смерті засновника.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову прокурора не оскаржуються.

Предметом зустрічного позову була вимога ФГ "Серія" про визнання за ним права постійного користування земельними ділянками на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ДН № 19, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Краснолиманської міської ради народних депутатів від 17.11.1993 № 524 у зв`язку із невизнанням такого права прокурором і позивачем.

11. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи зустрічні позовні вимоги, ураховуючи положення законодавства та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшли висновку про обґрунтованість вимог ФГ "Серія".

Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", який прийнято 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

За змістом статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

12. За змістом частин 1, 5 статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі державного акта на право постійного користування землею серії ДН № 19 від 26.11.1993) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час направлення відповідачем листа позивачеві від 03.05.2019 про припинення незаконного використання земельної ділянки) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, а саме: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (частина 2 зазначеної норми).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) та статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві такої підстави припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ немає. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

13. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи № 905/208/20 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшов висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою ФГ "Серія" набуло права та обов`язки землекористувача і у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилось, однак заперечується прокурором.

14. Прокурор, звертаючись з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області від 13.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 в частині задоволення зустрічного позову ФГ "Серія" як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та застосування судами попередніх інстанцій статей 7, 23, 51 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час створення фермерського господарства) без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, в яких схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (провадження № 14-737цс19).

15. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, на яку посилався прокурор у касаційній скарзі, скасовані рішення судів попередніх інстанцій та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову Фермерського господарства "Крупський" до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі в частині зміни орендаря на Фермерське господарство "Крупський".

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в силу норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19.

При цьому з посиланням на положення статті 651 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України та положення Законів України "Про оренду землі" та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому законом, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки. Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу норм Закону України "Про фермерське господарство" прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Так, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення у справі № 927/79/19 та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання укладеними додаткових угод до договору оренди землі, враховуючи норми частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та встановлені обставини, визнала позовні вимоги позивача необґрунтованими.

Зазначене свідчить, що судові рішення у справі № 927/79/19 (на яку посилається заявник касаційної скарги) та у справі № 905/208/20 (що розглядається) не є такими, які ухвалені щодо подібних правовідносин (за схожими предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими фактичними обставинами та однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин).

16. Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, на яку посилався заявник касаційної скарги, з урахуванням положень законодавства, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначив, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Суд звернув увагу на те, що право постійного користування земельною ділянкою, отриманою засновником фермерського господарства для його створення, виникає у такого господарства автоматично після його державної реєстрації саме на підставі норм законодавства та не потребує з боку фермерського господарства та уповноважених органів держави додаткових дій. У такий спосіб зазначене право належить фермерському господарству та може захищатися ним, у тому числі у судовому порядку.

Водночас, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди, вирішуючи спір у справі № 908/1611/19, не з`ясували чи дійсно позивач має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Разом з цим суди під час розгляду справи № 905/208/20 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшли висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою ФГ "Серія" набуло права та обов`язки землекористувача і у зв`язку із смертю засновника фермерського господарства, якому спірна земельні ділянки були надані на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилось, однак заперечується прокурором, а отже, підлягає захисту.

Таким чином, у справі, що розглядається, та у справі № 908/1611/19, на яку посилався прокурор у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, суди зробили висновки, виходячи із конкретних обставин справи, встановлених судами на підставі оцінки всіх доказів у справі.

17. Як свідчить зміст касаційної скарги, оскаржуючи додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 29.10.2020, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, а також постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з прокурора і позивача витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, прокурор зазначав про ухвалення рішень з порушенням статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 23.05.2018 у справі № 753/15687/15-ц.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначені види судових витрат та передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 зазначеної норми).

У статті 126 цього Кодексу визначено поняття витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, порядок їх розподілу, визначення розміру та підстави для зменшення.

Прокурор, обґрунтовуючи касаційну скаргу, наголосив на відсутності належних у розумінні статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України мотивів щодо обґрунтування стягнутого з прокуратури та територіальної громади розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Прокурор вважає, що оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), за відсутності доказів про витрачений час адвокатом, стягнення судових витрат на користь ФГ "Серія" не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.

Разом з цим суди, оцінивши в сукупності надані ФГ "Серія" докази, дійшли висновку про прийняття їх як належних на підтвердження понесених господарством витрат у зв`язку із розглядом справи.

У свою чергу, у постанові Верховного Суду від 06.06.2019 у цивільній справі № 752/4513/17 встановлені обставини щодо недоведеності розміру заявлених до стягнення судових витрат, а в постанові від 12.02.2020 у справі № 911/2686/18 відхилені посилання прокурора на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц та від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, оскільки оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженням таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

18. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, рішення Господарського суду Донецької області від 13.10.2020 і додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 29.10.2020 у справі № 905/208/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, рішення Господарського суду Донецької області від 13.10.2020 і додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 29.10.2020 у справі № 905/208/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак