Рішення

від 21.03.2021 по справі 440/6767/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6767/20 Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 08.10.2020 №1683-УБД, зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,9250 га з кадастровим номером 5324581500:00:002:0560.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав відмовою відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 1,9250 га з кадастровим номером 5324581500:00:002:0560 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

11.12.2020 відповідачем до суду подано відзив на позов, у якому вказано, що своїми наказами відповідач неодноразово вказував позивачу на недоліки технічної документації, однак не зважаючи на це вказані недоліки залишилися не виправленими, у зв`язку з чим винесено спірне рішення.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв`язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5324581500:00:002:0560.

До вказаною заяви додав проект землеустрою, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 8.10.2020 №1683-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, розмір земельної ділянки 1,9250 га з кадастровим номером 5324581500:00:002:0560 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: у зв`язку з необхідністю уточнення даних щодо розміщення земельної ділянки, передбаченої проектом землеустрою до відведення, відносно меж населених пунктів для врахування вимог встановлених статтею 122 Земельного кодексу України, щодо повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Не погодившись із наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, у тому числі через проведення земельних торгів, врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою - восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною шостою цієї статті підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

За приписами частин дев`ятої - десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З аналізу положень частини дев`ятої статті 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Водночас у постанові від 20 травня 2020 року у справі №817/69/18 Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути відсутність рішення власника земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ділянкою, прийнятого на підставі заяви землекористувача про відмову від права постійного користування земельною ділянкою відповідно до статті 142 Земельного кодексу України.

Оскільки на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений висновком №5811/82-20 від 23.06.2020 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 5324581500:00:002:0560), то цей проект в силу положень статті 186-1 Земельного кодексу України вважається таким, що відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Крім того, у постановах від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 Верховний Суд дійшов висновків, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5324581500:00:002:0560 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2020 НВ-5316438932020, який надавався позивачем до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою.

Отже, реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою, а відтак про безпідставність тверджень відповідача щодо невідповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Відповідачем суду не надано, а судом не встановлено доказів того, що поданий на затвердження проект землеустрою містить недоліки.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 08.10.2020 №1683-УБД не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Враховуючи безпідставність відмови відповідача у затвердження технічної документації поданої ОСОБА_1 , суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5324581500:00:002:0560) у власність.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Разом з тим, прохальна частина позову містить клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7700,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частиною третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 7700,00 грн.

На підтвердження розміру витрат до матеріалів справи залучені копії договору про надання правової допомоги від 17.11.2020, перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат, попередній розрахунок; ордер, свідоцтво.

Разом з тим, а ні позивачем, а ні його представником суду не надано доказів (платіжного доручення, квитанції тощо) понесення ОСОБА_1 вказаних витрат.

У зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 08 жовтня 2020 року №1683-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9250 га кадастровий номер 5324581500:00:002:0560, яка розташована за межами населених пунктів на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області.

Підстави для стягнення судового збору та витрат на правову допомогу відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко