Постанова

від 01.04.2021 по справі 816/933/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 816/933/17

адміністративне провадження № К/9901/25542/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (суддя Алєксєєва Н.Ю.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року (головуючий суддя Дюкарєва С.В., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі №816/933/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтера-Строй до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтера-Строй (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2017 року №0004641405.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях про нереальність здійснення господарських операцій, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача. Позивач не може нести відповідальність у разі невиконання зобов`язань по сплаті податку на додану вартість до бюджету контрагентом.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2017 року №0004641405.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про нереальність господарський операцій. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на неврахування судами фактичних обставин, встановлених актом перевірки, зокрема, щодо нереальності господарських операцій. Посилається на непідтвердження фактичного відвантаження товарно-матеріальних цінностей, їх реальне транспортування, прийняття та оприбуткування. Вважає, що у позивача відсутні товаросупровідні документи, на підставі яких встановлюється походження та рух товару від постачальника до покупця. Зазначає про неврахування судами фактичної неможливості здійснення господарських операцій контрагентами позивача у зв`язку із відсутністю майна, трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, необхідних для виконання умов договорів. Зауважує про відсутність сертифікатів відповідності, паспортів або сертифікатів якості підприємства-виробника. Посилається на наявність недоліків у первинних документах.

Від позивача 14 травня 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом в період з 3 квітня 2017 року по 7 квітня 2017 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю Будекспрессервіс за період з 1 по 31 серпня 2016 року , Товариства з обмеженою відповідальністю Констпрім за період з 1 по 31 серпня 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромінь за період з 1 по 31 серпня 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙТ Ресурс за період з 1 по 31 червня 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю Техкомпроект за період з 1 по 31 жовтня 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Діамант-Бізнес за період з 1 по 31 жовтня 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю Промсельтехніка за період з 1 по 30 листопада 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю Промтехник за період з 1 по 30 листопада 2016 року, Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК Будова за період з 1 по 30 вересня 2016 року, а також контрагентами покупцями та правомірності їх відображення в податковій звітності, за наслідками якої складено акт перевірки від 14 квітня 2017 року № 493/16-31-14-05-09/38132470 (надалі - акт перевірки).

За наслідками розгляду заперечень до акта перевірки, податковим органом висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2017 року №0004641405, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 818 149 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 204 537 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 818 149 грн.

Спірним питання у цій справі є правомірність визначення та відображення платником податків у податковій звітності сум податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, вчинених між позивачем та Товариствами з обмеженою відповідальністю Будекспрессервіс , Констпрім , Агропромінь , Вайт Ресурс , Техкомпроект , ВКФ Діамант-Бізнес , Промтехник , Промсельтехніка , ПБК Будова .

Висновки контролюючого органу про порушення товариством вимог податкового законодавства мотивовано тим, що господарські операції позивача з вказаними контрагентами фактично не спричинили реальних правових наслідків, оскільки такі господарські операції не підтверджені належно оформленими первинними документами, зокрема товарно-транспортними накладними, крім того, у зазначених контрагентів відсутні необхідні трудові та матеріальні ресурси для проведення відповідної господарської діяльності, що призвело до завищення податкового кредиту за період з 1 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року на суму 818 149 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товариством було укладено договори поставки, договори по наданню послуг будівельної техніки та механізмів, договори перевезення вантажу з наведеними вище контрагентами.

Зокрема, між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будекспрессервіс (постачальник) укладено договір поставки від 1 квітня 2016 року №01/104/16-2, предметом якого є постачання будівельних матеріалів (сума податку на додану вартість по цим операціям склала 188 176,24 грн).

Між підприємством (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромінь (постачальник) укладено договір поставки від 1 серпня 2016 року №1/8, предметом якого є постачання обрізної дошки та обрізного брусу (сума податку на додану вартість по таким операціям склала 66666,67 грн).

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Техкомпроект (постачальник) укладено договір поставки від 31 жовтня 2016 року №31/10/16-7, предметом якого є поставка будівельних матеріалів (сума податку на додану вартість по даним операціям склала у розмірі 69015,08 грн).

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ Діамант-Бізнес (постачальник) укладено договори поставки від 31 жовтня 2016 року №31/10/16-6 та №31/10/16-5, предметом яких є постачання будівельних матеріалів (сума податку на додану вартість по даним правовідносинам склала 78 953,62 грн).

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ Діамант-Бізнес (виконавець) укладено договори про надання послуг від 14 вересня 2016 року №14/9/16-2, від 17 вересня 2016 року №17/09/16-4, від 28 вересня 2016 року №28/09/16-3, за умовами яких виконавець зобов`язується на свій ризик і своїми силами та засобами надати послуги робіт будівельної техніки та механізмів відповідно до умов договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити вартість наданих послуг.

Судами встановлено, що на виконання зазначених договорів позивачем отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Діамант-Бізнес послуги компресора пересувного, підіймачів щоглових будівельних, екскаватора одноковшевого, бульдозера, автомобіля самоскида, котків тротуарного та дорожнього самохідного, молотків відбивних пневматичних, послуги автогрейдера, крана на автомобільному ходу, машини для холодного фрезерування асфальтобетонних покриттів, асфальтоукладальника, автомобіля бортового, транспортні послуги (сума податку на додану вартість по даним операціям становить 113 803,67 грн).

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Промсельтехніка (перевізник) укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від 20 листопада 2016 року №20/11-1 (сума податку на додану вартість становить 51145,20 грн).

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Констпрім укладений договір поставки від 5 липня 2016 року №5/7/16, предметом якого є постачання оливи індустріальної И-20А (сума податку на додану вартість склала 111666,66 грн).

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вайт Ресурс укладено договір поставки від 1 квітня 2016 року №01/04/16-01, предметом якого є постачання бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90/ (податок на додану вартість у розмірі 109321,34 грн).

01.11.2016 між позивачем (покупець) та ТОВ "Промтехник" (постачальник) укладено договір поставки №1/11-16, предметом якого є постачання ПЩС фр. 0-20 (сума податку на додану вартість в розмірі 28248 грн). Придбаний товар в цей же день було реалізовано Приватному підприємству Дорсервіс КПК , за рахунок якого і здійснювалося транспортування даного товару, про що свідчить договір поставки, товарно-транспортні накладні.

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК Будова (продавець) укладений договір від 12 вересня 2016 року №12/09, предметом якого є постачання щебню в асортименті (сума податку на додану вартість у розмірі 1152,91 грн).

На підтвердження виконання наведених договорів позивачем надано рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, акти надання послуг, банківські виписки та платіжні доручення.

Судами встановлено, що придбані будівельні матеріали доставлялися на виробничу базу позивача, наявність якої підтверджується договорами оренди нежитлових приміщень від 20 квітня 2016 року №20/04-16, №20-04-16-2 та від 31 грудня 2016 року №31/12/16. Оприбуткування придбаних товарів та послуг відображено у журналах-ордерах по рахунку 631 та даних складського обліку.

Перевезення придбаного товару здійснювалося за рахунок позивача за допомогою автомобіля КРАЗ 6510, орендованого позивачем та за допомогою автомобільних перевізників, з якими позивачем укладені договори про надання транспортних послуг по перевезенню вантажу. На підтвердження реальності транспортування придбаного товару позивачем надано належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних. Придбаний підприємством товар було використано при виконанні робіт на об`єктах будівництва за відповідними договорами підряду.

Суди, задовольняючи позов, рішення мотивували доведеністю позивачем реальності здійснення господарських операцій з придбання товару та послуг у вищезазначених контрагентів з огляду на надання належних доказів щодо їх фактичного здійснення та використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності позивача .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Пунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону №996-ХІV).

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Колегія суддів не погоджується із доводами податкового органу про недоліки у товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки судами встановлено, що за умовами договорів поставки транспортування товару здійснюється власними транспортними засобами позивача.

Формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції.

Верховний Суд не приймає посилання скаржника на наявність недоліків податкових накладних, оскільки судами надана ці доводи досліджено судами та надано таким доводам відповідну правову оцінку та встановлено, що перевіряючими в ході перевірки не встановлено недоліки, на які посилається податковий орган під час розгляду справи.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податкового кредиту.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які товарно-матеріальні цінності придбавались, за якою ціною, між якими контрагентами, також надано належні докази на підтвердження використання товарів в господарські діяльності.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.

Суд зазначає, що відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі №816/933/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник