Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/10894/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/10894/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Уколов О.Л.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року (повний текст складено 05.11.2020 року)

у справі 910/10894/20 (суддя: Боднарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Е12117И/П від 31.10.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки №4Е12117И/П від 31.10.2016 року укладений під впливом введення в оману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа", звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 215, ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 345 Господарського кодексу України.

Крім того, скаржник вказав, що відсутність згадування при підготовці документів для укладання кредитного договору та в самому кредитному договорі про трансформацію кредитного портфелю на виконання рішення Національного Банку України від 05.10.2016 року №323/БТ слугує доказом умислу відповідача.

При цьому, скаржник наголосив, що в діях відповідача чітко просліджується умисел в досягненні своєї мети за рахунок позивача, а саме відсутність наміру виконувати свої зобов`язання за спірним договором поруки ні в момент його укладання, ні протягом значного періоду після його укладання, що також свідчить про те, що відповідач свідомо ввів позивача в оману.

Так, скаржник вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, вважаємо, що банк не мав на меті передати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань "старих боржників" у вигляді цінних для нашого Товариства активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов.

Водночас, скаржник зауважив, що у нього є усі підстави ставити під сумнів, взагалі, факт наявності відповідних активів у відповідача, так як протягом 2016-2019 років відповідач не передав скаржнику ні документи, що посвідчували наявність активів (або їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу можливість звернути стягнення на такі активи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/10894/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/10894/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року прийнято апеляційну скаргу відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року у справі № 910/10894/20 та призначено до розгляду апеляційну скаргу на 26.01.2021 року.

10.12.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що жодних доводів, які б підтверджували доводи позивача на підтвердження власної позиції останнім додане не було, а тому суд цілком законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині.

Північний апеляційний господарський суд відклав розгляд апеляційної Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 у справі № 910/10894/20 на 23.02.2021 року своєю ухвалою від 26.01.2021 року.

23.02.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи у відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа", яке задоволено судом.

23.02.2021 року представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача у судове засідання 23.02.2021 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 31.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком ПриватБанк , найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інновейшн Мультимедіа (позичальник) було укладено кредитний договір №4И16105Г (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 950 000 000,00 грн та надано кредит в розмірі 1 410000000,00 грн.

Згідно п. А3 договору термін повернення кредиту - 20.10.2026 року.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору, сплатити відсотки за користування кредитом, повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору останній в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.02.2016 року, укладеної сторонами (п. 7.9 договору).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про електронні довірчі послуги" до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 31.10.2016 року між ТзОВ Інновейшн Мультимедіа (поручитель) та ПАТ КБ ПриватБанк , найменування якого змінено на АТ КБ Приватбанк (кредитор) укладено наступні договори поруки:

- договір поруки № 4У11503И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Український завод понадвеликогабаритних шин своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4У11503И від 14.12.2011 року, №4У12395И від 20.12.2012 року, № 4У13839И від 27.12.2013 року;

- договір поруки № 4А13543И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Акцент своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4А13543И від 12.09.2013 року, № 4А13590И від 26.09.2013 року;

- договір поруки № 4Е12117И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Євротайр Україна своїх зобов`язань за кредитним договором: №4Е12117И від 10.04.2012 року;

- договір поруки № 4М14408И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Мондіаль своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4М14408И від 24.12.2014 року, № 4М14409И від 24.12.2014 року .

Відповідно до п. 2 оспорюваного договору поруки №4Е12117И/П, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно п. 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

Відповідно до п. 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

В п. 6 договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

За змістом п. 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ ПриватБанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договор(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

Згідно п. 11 договору поруки останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором

Відповідно до п. 14 договору поруки дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного договору поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Так, за твердженням позивача, дії щодо отримання кредитних коштів за кредитним договором № 4И16105Г від 31.10.2016 року були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України.

При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ ПриватБанк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами. На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору №4И16105Г. Крім того, між позивачем та ПАТ КБ ПриватБанк укладені перелічені вище договори поруки, у тому числі, договір поруки №4Е12117И/П від 31.10.2016 року, з метою отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі №910/9879/18.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що договір поруки № 4Е12117И/П від 31.10.2016 року, було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема як такий, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, відповідач навмисно ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним договору поруки №4Е12117И/П від 31.10.2016 року на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові. Крім того, також не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості інших боржників, обставин щодо забезпечення зобов`язань таких боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

Крім того, скаржником не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину.

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Відповідно до Техніко-економічного обгрунтування повернення кредитних коштів від 26.10.2016 року, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" є фінансування поточної діяльності (а.с. 13).

Згідно з заявкою на отримання кредиту від 27.10.2016 року цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення зобов`язань - за рахунок основної діяльності (а.с. 14).

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, жоден пункт Кредитного договору №4И16105Г від 31.10.2016 року не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки №4Е12117И/П від 31.10.2016 року та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

При цьому, кредитний договір не містить посилань на необхідність укладення кредитного договору або договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Отже, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4И16105Г від 31.10.2016 року та договору поруки № 4Е12117И/П від 31.10.2016 року, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" зверталось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про розірвання договору поруки №4Е12117И/П від 31.10.16 року (справа №910/23715/17).

Позовні вимоги були обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поруки № 4Е12117И/П від 31.10.2016 року в частині передачі прав вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Євротайр Україна за кредитним договором № 4Е12117И від 10.04.2012 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 року , яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2018 року у справі №910/23715/17 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання договору поруки № 4Е12117И/П від 31.10.2016 року, оскільки, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов`язання боржника та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу. Крім того, суди встановили, що позивачем не доведено того, що ним було повністю виконано зобов`язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов`язань та строків їх виконання.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду першої інстанції, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17.

При цьому, колегія суддів відзначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем відповідних обставин (складових) для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману не доведено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у позові.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року у справі 910/10894/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 року у справі №910/10894/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/10894/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 02.04.2021 року у зв`язку з перебуванням суддів у відрядженні, відпустці та на лікарняному.