Рішення

від 30.03.2021 по справі 904/6940/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6940/20 Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Найдьонова Є.О.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, корпус 1Ф, ідентифікаційний код 39112104)

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мед-Сервіс" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Пастера, буд.2, ідентифікаційний код 23364377)

про стягнення 405 174,58 грн. заборгованості за поставлений товар, 6 550,96 грн. пені

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №б/н від 21.12.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мед-Сервіс" заборгованості на загальну суму 411 725,54 грн., з яких:

- 405 174,58 грн. заборгованість за поставлений товар;

- 6 550,96 грн. пеня за загальний період з 30.07.2020 по 21.12.2020.

До позовної заяви надано орієнтовний розрахунок судових витрат на загальну суму 15 628,62 грн., з яких 6 077,62 грн. судовий збір за подачу позовної заяви, 1 051,00 грн. судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову та 8 500,00 грн. витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №322 від 02.01.2019 в частині своєчасної та повної оплати за товар поставлений по видатковим накладним на загальну суму 457 621,44 грн., з яких:

- №41 від 15.01.2020 на суму 34 724,64 грн.;

- №113 від 29.01.2020 на суму 34 406,40 грн.;

- №239 від 12.02.2020 на суму 25 999,20 грн.;

- №293 від 20.02.2020 на суму 25 953,60 грн.;

- №376 від 04.03.2020 на суму 22 398,24 грн.;

- №416 від 12.03.2020 на суму 7 874,40 грн.;

- №465 від 19.03.2020 на суму 11 986,56 грн.;

- №841 від 12.06.2020 на суму 95 443,20 грн.;

- №903 від 24.06.2020 на суму 74 044,80 грн.;

- №1049 від 22.07.2020 на суму 86 083,20 грн.;

- №1482 від 01.10.2020 на суму 38 707,20 грн.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які розташовані на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мед-Сервіс" в межах суми заявлених позовних вимог 411 725,54 грн.

Заява обґрунтована тим, що за період з 10.11.2020 по 21.12.2020 відповідач, за даними відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснив зміну керівника, власників товариства. За даними з відкритих джерел інформації, відповідач здійснив відчуження 4 (чотирьох) об`єктів нерухомого майна. За даними відомостей з Єдиного судового реєстру судових рішень, відповідач має декілька відкритих судових проваджень, в яких відповідач, також має статус відповідача.

Враховуючи вищенаведені факти, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи неунеможливити виконання рішення суду та ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся в Господарський суд Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/6940/20, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 26.01.2021 о 14:00 год.

Ухвалою суду від 28.12.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які розташовані на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мед-Сервіс" в межах суми заявлених позовних вимог 411 725,54 грн.

У судовому засіданні 26.01.2021 оголошено перерву до 02.02.2021 о 10:30 год.

До суду 02.02.2021 надійшов відзив яким відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись позовні вимоги суперечать п.6.7 договору поставки №322 від 02.01.2019, за яким сторонами визначено оплату за фактом реалізації товару, а не за фактом поставки. Відповідач стверджує, що позивач порушуючи п.6.7 договору, без правових підстав вимагає оплату за ще нереалізований товар, при цьому, жодних звернень щодо припинення дії договору поставки №322 від 02.01.2019, його розірвання чи зміни його умов від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" не надходило жодним із засобів зв`язку.

Також відповідач зазначає, що заборгованість відповідача за договором поставки №322 від 02.01.2019 відсутня, надавши до матеріалів справи копії платіжних доручень про сплату партій реалізованого товару протягом 2020 року, щодо решти отриманого товару, але не проданого, відповідач стверджує, що термін оплати не настав. Крім того, відповідач стверджує, що дані розрахунку пені повністю суперечать умовам договору поставки №322 від 02.01.2019.

Щодо витрат позивача на правову допомогу відповідач зазначає, що з огляду на відсутність зазначення правових підстав у змісті вимоги щодо стягнення заборгованості та обґрунтування суми до стягнення сума зазначених витрат на правову допомогу в розмірі 8 500,00 грн. є завищеною та неспівмірною, рішення по виплаті якої за заявленими вимогами поза змістом договору є власними ризиками позивача.

До суду 02.02.2021 позивачем до суду подані пояснення по суті позовних вимог в яких зазначає, що за Актом звірки взаєморозрахунків підписаний обома сторонами станом на 31.12.2020 заборгованість у сумі 382 827,82 грн. Станом на 01.02.2021 відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 360 027,94 грн.

Також позивача повідомив, що станом на 02.02.2021 ним понесені витрати на професійну правничу допомогу та компенсацію витрат у зв`язку з виконанням цього доручення у загальному розмір 10 340,09 грн., з яких 8 500,00 грн. надані професійні правничі послуги та 1 840,09 грн. витрати на відрядження до суду.

У судовому засіданні 02.02.2021 оголошувалась перерва до 16.03.2021 о 15:00 год.

До суду 16.03.2021 відповідачем подані додаткові пояснення в яких зазначив, що нереалізований товар направлено позивачу, що підтверджується копіями товарно-транспортної накладної від 17.02.2021, видаткової накладної №ЦС00001067 та видаткової накладної №ЦС00001077 від 15.02.2021. Також відповідач зазначив, що платіжним дорученнями №1 від 17.02.2021 здійснено оплату в сумі 183 457,75 грн. та платіжним дорученням №1 від 02.03.2021 оплату на суму 0,27 грн. Таким чином, відповідач зазначає, що між сторонами не залишилось жодних майнових відносин щодо виконання договору поставки №322 від 02.01.2019, що підтверджується двома актами звірок між сторонами на 17.02.2021 та 15.03.2021.

У судовому засіданні 16.03.2021 оголошено перерву до 30.03.2021 о 10:30 год.

До суду 30.03.2021 надійшли додаткові пояснення позивача в яких зазначає, що сума боргу в розміру 183 458 грн. була прихована (не обліковувалася) за наданими Звітами відповідача в порядку п.6.7 договору у зв`язку з чим адвокатом позивача надається розрахунок пені відповідно до якого пеня складає 5 417,36 грн.

Також позивач зазначає, що станом на 25.03.2021 позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу та компенсацію витрат у зв`язку з виконанням цього доручення у загальному розмірі 11 674,33 грн., з яких 8 500,00 грн. надані професійні правничу послуги та 3 174,33 грн. витрати на відрядження до суду.

До суду 30.03.2021 відповідачем подана заява про відкладення судового засідання у зв`язку з неможливістю ОСОБА_1 взяти участь у судовому засідання з причин хвороби.

Судом клопотання відповідача про відкладення судового засідання не задоволено на підставі наступного.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Мед-Сервіс" (далі - покупець, відповідач) 02.01.2019 укладено договір поставки №322 (далі - договір) відповідно до розділу 1 договору постачальник зобов`язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені договором строки товар у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах договору. Асортимент та ціна товару, що може бути поставлений згідно договору, визначається у Специфікації (Додаток №1 до договору). Зазначення певного виду товару в Специфікації саме по собі не передбачає обов`язку покупця замовляти чи купувати цей товар.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP, склад покупця за адресою, що погоджується сторонами у додатках до договору. При цьому сторони узгодили, що терміни, які використовуються в договору, приймаються ними згідно з "Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010р.)" (п.2.1 договору).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар (п.2.9 договору).

Зобов`язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та його приналежностей, підписання сторонами оформленої належним чином накладної, товарно-транспортної накладної та ін. (далі - супровідні документи) та передачі покупцю податкової накладної та повного комплекту документів, передбачених пунктами 5.2 та 5.10 договору, оформлених згідно вимог чинного законодавства та договору (п.2.10 договору).

Відповідно до п.6.7 договору покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію реалізованого товару в строк, що не перевищує 5 робочих днів з дня надання звіту про продаж товару та виконання постачальником зобов`язань з поставки товару згідно п.2.10 договору. Звіт про продаж товару надається один раз на місяць. при цьому сума оплати за поставлений та реалізований товару розраховується на підставі звіту.

Як вбачається з матеріалів справи на виконанням умов договору постачальником поставлено товар по видатковим накладним на загальну суму 457 621,44 грн., з яких:

- №41 від 15.01.2020 на суму 34 724,64 грн.;

- №113 від 29.01.2020 на суму 34 406,40 грн.;

- №239 від 12.02.2020 на суму 25 999,20 грн.;

- №293 від 20.02.2020 на суму 25 953,60 грн.;

- №376 від 04.03.2020 на суму 22 398,24 грн.;

- №416 від 12.03.2020 на суму 7 874,40 грн.;

- №465 від 19.03.2020 на суму 11 986,56 грн.;

- №841 від 12.06.2020 на суму 95 443,20 грн.;

- №903 від 24.06.2020 на суму 74 044,80 грн.;

- №1049 від 22.07.2020 на суму 86 083,20 грн.;

- №1482 від 01.10.2020 на суму 38 707,20 грн.,

які містять підписи, відповідальних осіб сторін та скріплені відбитками печаток останніх.

Позивач посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 405 174,58 грн. заборгованості за поставлений товар та 6 550,96 грн. пені за загальний період з 30.07.2020 по 21.12.2020.

Предметом доказування у даній справі є несплата товару, поставленого на підставі договору поставки № 322 від 02.01.2019.

Згідно з частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріали справи не містять письмового повідомлення жодної зі сторін про припинення дії спірного договору, у зв`язку з чим господарський суд приходить до висновку про те, що останній є діючим.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем складні наступні Звіти про продаж товару:

- від 31.01.2020 за період з 01.01.2020 по 31.01.2020 на суму 76 506,96 грн.;

- від 29.02.2020 за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму 72 537,12 грн.;

- від 31.03.2020 за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 на суму 79 700,04 грн.;

- від 30.04.2020 за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 на суму 49 086,30 грн.;

- від 31.05.2020 за період з 01.05.2020 по 31.05.2020 на суму 34 119,60 грн.;

- від 30.06.2020 за період з 01.06.2020 по 30.06.2020 на суму 27 407,40 грн.;

- від 31.07.2020 за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 на суму 38 853,54 грн.;

- від 31.08.2020 за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 на суму 38 468,55 грн.;

- від 30.09.2020 за період з 01.09.2020 по 30.09.2020 на суму 36 091,98 грн.;

- від 31.10.2020 за період з 01.10.2020 по 31.10.2020 на суму 34 960,77 грн.;

- від 30.11.2020 за період з 01.11.2020 по 30.11.2020 на суму 22 346,76 грн.;

- від 31.12.2020 за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 на суму 22 799,88 грн.

Відповідачем сплачено 789 334,36 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- №1 від 21.01.2020 на суму 72 997,44 грн.;

- №1 від 18.02.2020 на суму 76 506,96 грн.;

- №1 від 18.03.2020 на суму 72 537,12 грн.;

- №1 від 29.04.2020 на суму 79 700,04 грн.;

- №1 від 28.05.2020 на суму 49 086,30 грн.;

- №1 від 16.06.2020 на суму 34 119,60 грн.;

- №1 від 21.07.2020 на суму 27 407,40 грн.;

- №1 від 20.08.2020 на суму 38 853,54 грн.;

- №1 від 17.09.2020 на суму 38 468,55 грн.;

- №1 від 02.11.2020 на суму 36 091,98 грн.;

- №1 від 18.11.2020 на суму 34 960,77 грн.;

- №1 від 15.12.2020 на суму 22 346,76 грн.;

- №1 від 26.01.2021 на суму 22 799,88 грн.;

- №1 від 17.02.2021 на суму 183 457,75 грн.;

- №1 від 02.03.2021 на суму 0,27 грн.

та повернуто товару на загальну суму 176 569,92 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 17.02.2021 та видатковим накладними:

- №ЦС00001067 від 15.02.2021 на суму 162 445,20 грн.;

- №ЦС00001077 від 15.02.2021 на суму 14 124,72 грн.,

що також підтверджується актами звірки взаєморозрахунків від 31.12.2020 та від 15.03.2021.

Заборгованість у сумі 22 346,76 грн. (яка сплачена 15.12.2020) та 176 569,92 грн. (вартість нереалізованого товару) була відсутня на час відкриття провадження у даній справі. Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 21.12.2020 та судом відкрито провадження у справі 28.12.2020.

Отже, заборгованість у розмірі 198 916,68 грн. була відсутня на час відкриття провадження у даній справі, з огляду на що, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Відтак, в задоволенні позову в частинні стягнення 198 916,68 грн. основного боргу слід відмовити.

Крім того, відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, під час розгляду справи відповідачем сплачено 206 257,90 грн., провадження в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 206 257,90 грн. слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.7.3 договору у випадку несвоєчасної оплати реалізованого товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи часткове погашення боргу, суд вбачає підстави для часткового задоволення вимоги про стягнення пені за період з 21.08.2020 по 16.02.2021 у сумі 5 417,36 грн.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору суд враховує наступне.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тому, судовий збір у розмірі 3 175,13 грн. слід покласти на відповідача.

Суд зазначає, що позивач здійснив сплату судового збору у даній справі не у встановленому розмірі, що встановив суд під час винесення рішенні у справі. Так, у відповідності до положень Закону України "Про судовий збір" за розгляд своїх майнових позовних вимог позивач був зобов`язаний сплатити судовий збір в розмірі 1, 5 % від ціни позову, тобто за розгляд позовних вимог щодо стягнення з відповідача загальної суми заборгованості в розмірі 411 725,54 грн., позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 6 175,88 грн. Проте матеріалами справи підтверджено лише сплату судового збору за подання позовної заяви позивачем в розмірі 6 077,62 грн., відповідно до платіжних доручень № 1028 від 09.12.2020. Отже, позивачем не доплачено судовий збір в розмірі 98,26 грн., які підлягають стягненню в Державний бюджет України з позивача (з покладенням таких витрат, в тому числі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог на відповідача).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 11 674,33 грн. до яких увійшли:

1) 8 500,00 грн. витрати на професійні правничі послуги:

- 2 000,00 грн. за складення та подання претензії;

- 3 500,00 грн. складання та подання позову;

- 3 000,00 грн. участь у 2 судових засіданнях;

2) 3 174,33 грн. витрати на відрядження до суду.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивачем надані:

- копія договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 01.06.2020;

- ордер серія КВ№710725 від 01.12.2020;

- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1964/10 від 25.10.2001;

- копія акту надання послуг №01 від 29.01.2021 на суму 11 500,00 грн.;

- залізничні квітки.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Слід відзначити, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до п.5.1 договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 01.06.2020 за надання правової допомоги, що виконана адвокатом, замовник сплачує винагороду (гонорар), у розмірі, визначеному у договорі про надання юридичних послуг, від 02.05.2018.

Позивачем не надано договір про надання юридичних послуг від 02.05.2018. В той же час, суд не має можливості встановити обсяг наданих послуг (надання правової допомоги) відповідають дійсності оскільки представником позивача не додано повний та детальний розрахунок щодо обсягу виконаної роботи (наданих послуг).

Враховуючи вищезазначене, відсутність можливості встановлення судом обсягу наданих послуг (надання правової допомоги) фактичним обставинам справи, незначну складність (з правової точки зору) справи, часткове задоволення позовних вимог, відсутність доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд вважає, що в задоволенні цих витрат слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мед-Сервіс" про стягнення 405 174,58 грн. заборгованості за поставлений товар, 6 550,96 грн. пені задовольнити частково.

Провадження у справі в частині стягнення 206 257,90 грн. основної заборгованості закрити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мед-Сервіс" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Пастера, буд.2, ідентифікаційний код 23364377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, корпус 1Ф, ідентифікаційний код 39112104) 5 417,36 грн. пені, 3 175,13 грн. судового збору.

В решті позовні вимоги відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрісландкампіна Юей" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, корпус 1Ф, ідентифікаційний код 39112104) на користь Державного бюджету України 98,26 грн. недоплаченого судового збору по справі.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Дата складення повного судового рішення - 05.04.2021.

Суддя Е.М. Бондарєв