Постанова

від 01.04.2021 по справі 362/597/21

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/597/21

Провадження № 1-кп/362/422/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2021 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ;

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ТОВ«Клінкер-Буд» адвоката ОСОБА_4 ;

обвинуваченого ОСОБА_5 ;

захисника ОСОБА_6

під час підготовчого судового засідання в місті Василькові за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №42020101010000135 щодо

ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 КК України (далі ОСОБА_5 )

встановив:

01 лютого 2021 року зазначений обвинувальний акт надійшов до Васильківського міськрайонного суду Київської області й ухвалою суду від 04 лютого 2021 року призначений до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

1. Одночасно з обвинувальним актом до суду надійшов цивільний позов представника потерпілого ТОВ «Клінкер-Буд» адвоката ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення майнової шкоди.

У судовому засіданні представник потерпілого повідомив, що збитки, завдані інкримінованим ОСОБА_5 кримінальним правопорушенням, повністю відшкодовані, на даний час майнової та моральної шкоди зазначеним правопорушенням не завдано, у зв`язку з чим просив суд не розглядати вказаний цивільний позов у даному кримінальному провадженні та повернути його.

Прокурор, обвинувачений і захисник у судовому засіданні не заперечували проти повернення цивільного позву.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

КПК України не врегульовано питання відкликання цивільного позову чи відмови від нього, а тому суд застосовує відповідні положення ЦПК України.

За правилами пункту 3 частини четвертої, частини сьомої статті 187 ЦПК України позовна заява повертається у випадку, коли до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви; повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду.

Отже, суд кваліфікує вказане клопотання представника потерпілого як відкликання цивільного позову та з огляду на вищенаведені приписи процесуального закону вважає за можливе повернути його.

2. До суду надійшло клопотання представника ОСОБА_8 (далі ОСОБА_8 ) адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна, у якому автор ставить питання про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м.Києва від 01 жовтня 2020 року (справа №752/13513/20) у кримінальному провадженні №42020101010000135 на нерухоме майно, а саме: 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_8 .

Клопотання обґрунтовано тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження №42020101010000135 згаданою ухвалою слідчого судді накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_8 , з метою забезпечення відшкодування ОСОБА_5 шкоди, заподіяної суспільно-небезпечними діяннями, в яких його підозрювали. Однак, як вказує автор клопотання, шкода, заподіяна відповідним суспільно-небезпечними діяннями, відшкодована. Крім того у клопотанні зауважено на тому, що вказаний будинок на момент накладення арешту повністю належав ОСОБА_8 на праві особистої приватної власності, а не на праві спільної сумісної власності подружжя, тому слідчий суддя не мав права накладати арешт на майно останньої, яка у кримінальному провадженні не мала жодного правового статусу.

Також автор клопотання зазначила, що вказаний будинок належить ОСОБА_8 на підставі договору дарування, укладеного з її чоловіком 03 квітня 2020 року, тоді як інформація щодо вчинення кримінального правопорушення внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 липня 2020 року, а її чоловіку повідомлено про підозру 25 вересня 2020 року.

У судовому засіданні обвинувачений і захисник, яка також є представником ОСОБА_8 , підтримали вказане клопотання та просили його задовольнити.

Прокурор і представник потерпілого в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту або не розглядати його, пославшись на те, що суд на стадії підготовчого судового засідання обмежений вирішенням питань, передбачених статтею 314 КПК України. Також прокурор і представник потерпілого повідомили, що з кримінального провадження №42020101010000135 виділено інше кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 та, зокрема, виділено матеріали клопотання про арешт майна та відповідна ухвала слідчого судді від 01 жовтня 2020 року, а також пояснили, що арешт вищенаведеного нерухомого майна необхідний з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення у виділеному кримінальному провадженні, в якому заявлено цивільний позов.

Отже, перед вирішенням клопотання про скасування арешту слід визначити, чи належить це до компетенції суду на даній стадії судового провадження.

За правилами частини першої статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Зазначені законодавчі положення корелюються з приписами частини третьої статті 21 КПК України, згідно з якими кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому згідно з визначеннями, наведеними у пунктах 24 та 26 частини першої статті 3 КПК України:

судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами;

учасники судовогопровадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.

Відповідно до речення першого частини третьої статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Своєю чергою, за змістом пункту 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

З наведеного висновуються, що суд під час судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, має повноваження щодо вирішення питання стосовно скасування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі арешту майна в порядку, визначеному статтею статті 174 КПК України.

Відтак, зворотні аргументи сторони обвинувачення не можуть бути взяті до уваги.

Вирішуючи клопотання по суті, суд виходить із такого.

З матеріалів клопотання вбачається, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 03 квітня 2020 року дарувальник ( ОСОБА_5 ) подарував, а обдаровувана ( ОСОБА_8 ) прийняла у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить дарувальнику на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 березня 2007 року. Відповідний запис цього ж дня внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Слідчий суддя Голосіївського районного суду м.Києва ухвалою від 01 жовтня 2020 року (справа №752/13513/20) задовольнив клопотання прокурора й наклав арешт на вказане нерухоме майно. При цьому як прокурор під час звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням, так і слідчий суддя, задовольняючи останнє, виходили з необхідності забезпечення відшкодування підозрюваним ОСОБА_5 шкоди, заподіяної інкримінованим кримінальним правопорушенням. З цієї ухвали також убачається висновок, згідно з яким оскільки право власності ОСОБА_8 на будинок зареєстровано після дати реєстрації шлюбу, то відповідно до положень статей 57 і 60 Сімейного кодексу України 1/2 частка означеного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності належить підозрюваному.

З огляду на зміст наведеної вище частини першої статті 174 КПК України, суд, розглядаючи клопотання про скасування арешту, має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість накладеного арешту та наявність або відсутність підстав для його подальшого застосування в залежності від того, на яку підставу вказує заявник.

У даному випадку заявник вказує на обидві підстави, визначені частиною першої статті 174 КПК України, що обумовлює межі дослідження судом.

Згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За правилом, обумовленим статтею 16 КПК України, обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Нормативні приписи щодо арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження свідчать про те, що він може бути застосований як до підозрюваного, обвинуваченого, так і по відношенню до іншої особи. Можливість накладення арешту на майно підозрюваного (стаття 42 КПК України) чи третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт (стаття 64-2 КПК України), пов`язується з метою, яка заявляється при розгляді цього питання.

Накладений арешт має бути обґрунтованим. Обґрунтованість накладення арешту обумовлюється наявністю підстав для накладення арешту; дотриманням законодавчих приписів при вирішенні питання про арешт; співвідношенням майна, на яке накладено арешт, з заявленою у клопотанні метою; зв`язком майна з обставинами, що розслідуються (крім конфіскації та відшкодування шкоди); обґрунтованістю належності майна певній особі; належним мотивуванням застосованого заходу забезпечення кримінального провадження в ухвалі слідчого судді про накладенні арешту; розумністю і співмірністю арешту.

У випадку, що розглядається, суд, враховуючи положення КК України та КПК України, має встановити, чи дозволяв стан чинний стан правового регулювання накласти арешт на майно особи, яка не мала процесуального статусу в кримінальному провадженні, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається, з-поміж іншого, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини шостої цієї ж норми кримінального процесуального закону у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Як уже зазначено, накладаючи арешт на вищенаведене нерухоме майно, слідчий суддя виходив з того, що 1/2 частка будинку належить підозрюваному ( ОСОБА_5 ) на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас згідно з пунктом 2 частини першої статті 57 цього ж Кодексу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але напідставі договорударування або в порядку спадкування.

Зазначений законодавчий припис не розмежовує при цьому суб`єктів дарування, а тому в даному випадку те, дарувальником є чоловік ОСОБА_8 , не впливає на зміст цих правовідносин.

З огляду на викладене, нерухоме майно, щодо якого ставиться питання про скасування арешту, в силу вимог чинного законодавства не підпадає під правовий режим спільної сумісної власності подружжя та належить ОСОБА_8 на праві особистої приватної власності, а тому не може бути об`єктом арешту в розумінні пункту 4 частини другої, частини шостої статті 170 КПК України.

Відтак, не ставлячи під сумнів наявність установленої кримінальним процесуальним законом мети накладення арешту слідчим суддею, у випадку, що розглядається, суд констатує, що накладений на майно ОСОБА_8 арешт порушує право останньої на вільне володіння, користування та розпорядження майном і доведеність автором клопотання необґрунтованості накладення такого арешту, що в силу частини першої статті 174 КПК України є підставою для його скасування.

Отже, клопотання про скасування арешту слід задовольнити.

3. До суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена 25 лютого 2021 року між прокурором Київської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , у присутності захисника адвоката ОСОБА_6 , до якої додано згоду представника потерпілого від 10 лютого 2021 року на укладення прокурором угоди про визнання винуватості.

Так, відповідно до умов указаної угоди ОСОБА_5 , серед іншого, під час досудового розслідування беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, в обсязі та за обставин, викладених в обвинувальному акті від 29 січня 2021 року, та зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі пред`явленого обвинувачення у судовому провадженні; щиро розкаюється у скоєному, критично оцінює свою злочинну поведінку, в тому числі шляхом повного визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність, активно сприяв у розкритті вчиненого ним злочину, добровільно відшкодував потерпілому ТОВ«Клінкер-Буд» заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.

При цьому сторони угоди пропонують суду:

- призначити ОСОБА_5 покарання за частиною четвертою статті 191 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі із позбавленням права обіймати керівні посади у виконавчих органах товариств з обмеженою відповідальністю, що зареєстровані на території України, строком на 1 (один) рік;

- відповідно до частини другої статті 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 (один) рік, при цьому застосувати до ОСОБА_5 обов`язкове покарання у виді права обіймати керівні посади у виконавчих органах товариств з обмеженою відповідальністю, що офіційно зареєстровані на території України, строком на 1 (один) рік;

- на підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

У підготовчому судовому засіданні прокурор, представник потерпілого, обвинувачений і захисник наполягали на затвердженні вказаної угоди судом, стверджуючи про її відповідність вимогам закону.

Вирішуючи питання щодо можливості затвердження вказаної угоди, суд виходить з такого.

За правилами частин першої, другої статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому відповідно до примітки до статті 45 КК України корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 366-1, 368, 368-3-369, 369-2, 369-3 цього Кодексу.

З огляду на викладене, звільнення особи, яку визнано винуватою у вчиненні корупційного злочину, від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №725/1154/18 (провадження№ 51-4774км19), від 05 серпня 2020 року у справі №734/631/19 (провадження №51-2243км20), від 17 березня 2021 року у справі №315/1314/18 (провадження №51-5686км20).

Оскільки ОСОБА_5 інкримінується корупційний у розумінні примітки до статті 45 КК України злочин, застосування у даному випадку статті 75 КК України є неможливим. Отже, умови угоди суперечать вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону.

Відтак, у затвердженні угоди про визнання винуватості належить відмовити, а судове провадження продовжувати у загальному порядку.

Керуючись статтями 128, 174, 314-317, 469, 474 КПК України, суд

ухвалив:

1. Повернути цивільний позов представника потерпілого ТОВ «Клінкер-Буд» (ідентифікаційний номер 33881264) адвоката ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення майнової шкоди.

2. Клопотання представника ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна задовольнити.

3. Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м.Києва від 01 жовтня 2020 року (справа №752/13513/20) у кримінальному провадженні №42020101010000135 на нерухоме майно, а саме: 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 25 лютого 2021 року у кримінальному провадженні №42020101010000135 між прокурором Київської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у присутності захисника адвоката ОСОБА_6 .

5. Судове провадження продовжувати у загальному порядку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та проголошено 05 квітня 2021 року.

Суддя ОСОБА_1