Постанова

від 18.03.2021 по справі 521/17604/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2755/21

Номер справи місцевого суду: 521/17604/18

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

за участю секретаря - Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Одеської міської ради - Бондаренка Ігоря Олеговича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13.03.2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Реконстройсервіс до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради ,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Реконстройсервіс звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, по якому просив:визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97, про передачу безоплатно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1012 га, з них 1000 кв.м. - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 12 кв.м. - для ведення індивідуального садівництва та визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на земельні ділянку серія ЯЕ № 671886 від 16.01.2008 року, посилаючись на наступне.

ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2015 року належать нежитлові будівлі та споруди транспортного цеху № 26, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . З метою відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , під зазначеними вище нежитловими будівлями, ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС звернулось до Одеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою № 02.2-10/1191 від 12.12.2016 року. Також, 07.12.2016 року ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС було укладено договір про виконання підготовчих робіт для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з МПП ЗЕМЛЕУСТРІЙ . За інформацією наданою МПП ЗЕМЛЕУСТРІЙ , ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС стало відомо, що межі земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 5110137300:16:004:0003, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельні ділянку серія ЯЕ № 671886, про що зроблено запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010850500086 від 16.01.2008 року, накладаються на прилеглу земельну ділянку та проходять крізь нежитлові будівлі, що належать ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС .

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, з метою мирного врегулювання вищезазначеної ситуації, ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС звертався до ОСОБА_1 з метою поділу її земельної ділянки та викупу земельної ділянки, що фактично знаходиться у користуванні ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС .

Однак, позивач отримало лист № 1032/112-18 від 07.03.2018 року Відділу у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у якому було зазначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 5110137300:16:004:0003 зареєстрована за двома цільовими призначеннями, що є порушенням ст. 25 Закону України Про державний земельний кадастр .

Таким чином, ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС зазначає, що державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:16:004:0003 підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам земельного законодавства, та є такою, що неправомірно зареєстрована.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13.03.2019 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКОНСТРОЙСЕРВІС було задоволено, постановлено:

Рішення Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97, про передачу безоплатно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1012 га, з них 1000 кв.м. - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 12 кв.м. - для ведення індивідуального садівництва - скасувати.

Державний акт на право приватної власності на земельні ділянку серія ЯЕ № 671886 від 16.01.2008 року - скасувати.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1012 га за кадастровим номером 5110137300:16:004:0003.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКОНСТРОЙСЕРВІС (код ЄДРПОУ 38786239; місцезнаходження: м. Одеса, пров. Каретний, буд. 25) сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у сумі 704,80 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути з Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, площа Думська, буд.1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКОНСТРОЙСЕРВІС (код ЄДРПОУ 38786239; місцезнаходження: м. Одеса, пров. Каретний, буд. 25) сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у сумі 2 370,10 (дві тисячі триста сімдесят) гривень 10 копійок.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Канатна, 83, поверх 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКОНСТРОЙСЕРВІС (код ЄДРПОУ 38786239; місцезнаходження: м. Одеса, пров. Каретний, буд. 25) сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у сумі 2 370,10 (дві тисячі триста сімдесят) гривень 10 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 07.05.2019 року представник Одеської міської ради - Бондаренко Ігор Олегович подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКОНСТРОЙСЕРВІС відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу

При цьому посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду вказаної справи було порушено норми матеріального та процесуального права, рішення є таким, що містить невідповідність висновків суду обставинам справи та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Суд неповно встановив обставини справи та передчасно дійшов висновку про порушення прав та інтересів ТОВ Реконстройсервіс на будівлі та споруди транспортного цеху №26, оскільки право власності та відповідно право користування земельною ділянкою під ними виникло тільки у 2015 році.

Позивач набув право власності на будівлі та право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування тільки в 2015 році, тобто через 18 років з моменту прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування.

В матеріалах справи та в документах, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, що були надані Одеською міською радою з департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради не міститься інформація, що позивач був суміжним землекористувачем на момент його прийняття.

Таким чином, права та інтереси позивача жодним чином не могли порушуватись при прийнятті оскаржуваного рішення 1997 року, а рішення суду ухвалене з грубими порушеннями чинного законодавства, оскільки судом не встановлено наявність або відсутність об`єктів нерухомості на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Крім цього, суд при прийнятті рішення взагалі не надав оцінки доводам представника Одеської міської ради стосовно часу будівництва цих споруд, та не врахував, що представник позивача у судовому засіданні при розгляді справи не змогла надати інформацію стосовно того, коли приміщення транспортного цеху, крізь які начебто проходять межі відведеної у 1997 році земельної ділянки були збудовані.

Крім цього, суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував, що вищезазначені приміщення цеху належать на праві спільної часткової власності ТОВ Реконстройсервіс та ТОВ РЕАЛТЕК .

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що межі земельної ділянки, яка на даний час належить ОСОБА_1 проходять крізь будівлі та споруди, які знаходяться у власності позивача.

Крім цього, позивачем не надано, а судом в свою чергу не встановлено, через які конкретно будівлі та споруди транспортного цеху № НОМЕР_1 , що розташований за вищевказаною адресою, проходять межі земельної ділянки, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.02.1997 року №97 передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 .

Визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок, накладання земельних ділянок відноситься до сфери спеціальних знань, якою суд не володіє.

В матеріалах справи відсутні докази того, що межі відведеної оскаржуваним рішенням земельної ділянки накладаються на прилеглу земельну ділянку та проходять крізь будівлі, що належать на праві власності позивачу, також судом не перевірено та не встановлено межі земельної ділянки, що робить неможливим висновок суду про порушення прав та інтересів позивача у даному випадку.

Судом не встановлено, в чому саме полягає незаконність рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 22.02.1997 року №97 про передачу безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1012 га, з них 1000 кв.м. для обслуговування житлового будинку та 12 кв.м. для ведення індивідуального городництва.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки при вирішенні спору не застосував закон, що підлягав застосуванню, що стало наслідком ухвалення хибного рішення, яке не відповідає вимогам законності та обгрунтованості.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

05 вересня 2019 року Головним управлінням держгеокадастру в Одеські області було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача апеляційну скаргу підтримує та просить скасувати рішення суду першої інстанції.

При цьому посилаючись на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми процесуального та матеріального права та не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду в особі головуючого судді Кравця Ю.І. від 30.07.2019 року провадження по справі за апеляційною скаргою представника Одеської міської ради - Бондаренка Ігоря Олеговича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13.03.2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Реконстройсервіс до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради було відкрито.

Розпорядженням № 5930 Щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.11.2019 року у відповідності до п. 3.12. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О. В.

Ухвалою від 27.11.2020 року вказану цивільну справу було прийнято до провадження головуючого судді Князюка О.В., підготовку справи закінчено та призначено до розгляду в загальному порядку.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97 було передано безоплатно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1012 га, з них 1000 кв.м. - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 12 кв.м. - для ведення індивідуального садівництва. 14.07.2005 року власником земельної ділянки стала ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу від 26.03.2015 року належать нежитлові будівлі та споруди транспортного цеху № 26, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС з метою відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , під зазначеними вище нежитловими будівлями, звернулось до Одеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою № 02.2-10/1191 від 12.12.2016 року.

Також, 07.12.2016 року ТОВ РЕКОНСТРОЙСЕРВІС було укладено договір про виконання підготовчих робіт для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з МПП ЗЕМЛЕУСТРІЙ .

З листа відділу Головного управління держгеокадастру в Одеській області від 07.03.2018 року №1032/112-18 вбачається, що земельна ділянка площею 0,1012 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства знаходяться у власності гр. ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ№671886 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №010850500086 від 16.01.2008 року.

Також зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1012 га, згідно державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, віднесена до двох категорій земель, а саме: землі житлової та громадської забудови та землі сількогосподарського призначення і має подвійне цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, що суперечить діючому законодавству. Тобто, вбачається, що до державного акта внесено дві земельні ділянки без визначення їх меж та зазначення цільового призначення кожної з них.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом п.1 ст. 6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в П. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка за кадастровим номером 5110137300:16:004:0003 зареєстрована за двома цільовими призначеннями, що як вбачається з листа Відділу у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області є порушенням ст. 25 Закону України Про державний земельний кадастр . Таким чином, державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:16:004:0003 підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам земельного законодавства.

Погодитись з такими висновками неможливо, вони не грунтуються на положеннях законодавства.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ТОВ Реконстройсервіс було зазначено, що оскільки у 2015 році у позивача виникло право власності на будівлі та споруди транспортного цеху №26 та відповідно право користування земельною ділянкою під ними, рішенням Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97, яким було передано безоплатно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 порушено права позивача.

При цьому, посилаючись на невідповідність оскаржуваного рішення Закону України Про державний земельний кадастр .

Згідно змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а-г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб.

Відповідно до ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок та норми безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовані положеннями ст.ст. 118 та 125 Земельного кодексу України, а порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування - ст. 123 Земельного кодексу України.

У ст. 152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом ч.ч.2 та 3 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Вимоги щодо розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені ст.50 Закону України Про землеустрій .

На час прийняття рішення Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97 щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1012 га діяв Земельний Кодекс України від 18 12.1990 року, який втратив чинність з 01.01.2002 року.

Рішення приймалось на підставі ст.ст. 3, 6, 10, 17, 30 та 67 Земельного кодексу України та Постанови України Про земельну реформу від 18.12.1990 року.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

За нормами ст.ст. 4, 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування (ч. 3 ст. 4 ЗК).

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини 1, 2 статті 67 ЗК України (в ред. від18.12.1990 року) -»Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року).

Згідно правил частини 1 статті 23 ЗК України, 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року. Дію вказаної статті зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок .

Пунктом 3 цього Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що право власності чи користування земельною ділянкою, а також її розмір, підтверджуються записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій чи погосподарських книгах сільських Рад, а також виданим відповідною Радою народних депутатів державним актом.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

В матеріалах справи та в документах, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, що були надані Одеською міською радою з департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради не міститься інформація, що позивач був суміжним землекористувачем на момент його прийняття.

За таких обставин немає підстав для скасування рішення Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97, так як це рішення прийняте у межах повноважень ради і також не порушує права ТОВ Реконстройсервіс .

Таким чином, колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що права та інтереси позивача жодним чином не могли порушуватись при прийнятті оскаржуваного рішення 1997 року.

Стаття 1 пункт 1 Першого Протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини, останній чітко зазначає, що друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише на умовах, передбачених законом (рішення у справі Україна-Тюмень проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), N 22603/02, п. 49 від 22 листопада 2007 року). Отже, позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку має місце непропорційне втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Таким чином, будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки рішенням Одеської міської ради від 22.02.1997 року № 97допущено не було, право власності на спірну земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для скасування рішення міської ради, Державного акту на право власності та державної реєстрації права власності у суду були відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення права на володіння та користування земельною ділянкою.

Аналізуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення справи та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374 , 376 , 381 , 382 ЦПК України , апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - Бондаренка Ігоря Олеговича- задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13.03.2019 року- скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Реконстройсервіс до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 березня 2021 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А. П. Заїкін

О. М. Таварткіладзе