Рішення

від 06.04.2021 по справі 303/7783/20

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2021 року м. Мукачево Справа №303/7783/20

2/303/439/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.,

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: (1) товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТРАСТ ФІНАНС ;

( 2 ) публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , правонаступником кого є акціонерне товариство ТАСКОМБАНК

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами та заборону вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів про:

- визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги, укладених 29.12.2017 ПАТ ВіЕС Банк із ТОВ Фінансова компанія ТРАСТ ФІНАНС у частині набуття права вимоги по кредитному договору від 29.08.2008 №KF 51870, який укладений між ОСОБА_1 із ВАТ ЕлектронБанк (надалі - Договір відступлення) та іпотечну договору, зареєстрованому 29.08.2008 у реєстрі під №4560 (надалі - Договір відступлення 1);

- заборону відповідачам звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (надалі - Квартира), шляхом набуття права власності в позасудовому порядку, без згоди іпотекодавця ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те що оспорювані за предметом позову правочини не містять даних про те, які саме вимоги були передані за договорами відступлення, а також про їх вартісну оцінку. Також позивач наполягає на необхідності заборони відповідачам проводити заходи з реалізації процедури звернення стягнення на належну йому Квартиру без його згоди.

Відповідач (2) у поданому до суду відзиві на позов у задоволенні позовних вимог просив відмовити з посиланням на те, що сторонами Договору відступлення та Договору відступлення 1 дотримані вимоги Цивільного кодексу України щодо форми та змісту правочину. Також зазначає, що відповідач (1) сплатило відповідачу (2) повну вартість права вимоги та було проведено передачу пакету всіх документів. Крім того, боржнику ОСОБА_1 було надіслано повідомлення про зміну кредитора, а розбіжності між сумою заборгованості за кредитним договором не можуть слугувати підставою для визнання недійсним договорів відступлення прав вимоги. Позивачем не доведено, які норми чинного законодавства були порушені при укладанні спірних договорів, та як укладання таких порушує права позивача.

Відповідач (1) відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 17 грудня 2020 року вжито заходи забезпечення позову.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом п. 2 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є визнання правочину недійсним.

2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із предметом спору суд наводить наступні обставини справи.

29 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Електрон Банк (далі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) було укладено кредитний договір №KF 51870 (надалі - Кредитний договір, а.с. 11-12), на підставі якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 99000,00 доларів США строком на 20 років в обмін на зобов`язання Позичальника повернути зазначену суму коштів та сплатити проценти за користування ними (п.п. 1.1, 1.2 Кредитного договору, а.с. 11).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 29 серпня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір, а.с. 13-16), на підставі якого в іпотеку банківській установі було передано Квартиру.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 серпня 2013 року (а.с. 21-23) визнано мирову угоду, укладену між ПАТ ФОЛЬКСБАНК (правонаступник відкритого акціонерного товариства Електрон Банк ) та ОСОБА_1 , в якій було визначено, що заборгованість по кредиту станом на 08.08.2013 становить суму 69307,69 доларів США, а також було сплату фактичної суми боргу за узгодженим графіком.

Разом з тим, 29 грудня 2017 року між публічним акціонерним товариством ВіЕс Банк та товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТРАСТ ФІНАНС було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за Кредитними договорами, а новий кредитор замінює первісного кредитора як сторону - кредитора у Кредитних договорах та приймає на себе всі його права та обов`язки за Кредитними договорами. Права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі. Первісний кредитор у день підписання договору, відповідно до пункту 4.4.7 цього договору, зобов`язується відступити новому кредитору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього договору.

Згідно з даними витягу із Додатку №1 до договору відступлення права вимоги від 29 грудня 2017 року право вимоги відступлено до ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.08.2008 №KF51870, заборгованість по тілу, UAH 1114484,59; заборгованість по відсотках, UAH 112847,64; всього заборгованість, UAH 1227332,23 (а.с. 92).

Крім того, 29 грудня 2017 року між публічним акціонерним товариством ВіЕс Банк та товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТРАСТ ФІНАНС укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами (а.с. 43-44), згідно з яким: у зв`язку з укладенням Договору відступлення первісний кредитор відступає новому кредитору належній йому права за іпотечними договорами, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього договору, з урахуванням всіх договорів про внесення змін та доповнень.

Відповідачами (1) та (2) укладений та підписаний акт прийому-передачі від 29 грудня 2017 року (а.с. 97)

2 січня 2018 року ОСОБА_1 надіслано повідомлення про відступлення права вимоги (а.с. 94, 96 зворот).

27.09.2018 ОСОБА_1 відповідачем (1) було надіслано повідомлення про намір набуття права власності на Квартиру (предмет іпотеки) для задоволення вимог іпотекодержателя та запропоновано погасити заборгованість за Кредитним договором.

Подібне за змістом повідомлення було надіслано позивачу 03.11.2020 (а.с. 41-42).

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач просить визнати недійсним Договір відступлення та Договір відступлення 1 з підстав відсутності істотної умови договору: предмету договору та неправильного визначення суми заборгованості, а також заборонити вчиняти дії щодо предмета іпотеки - Квартири.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення правомірності укладання Договору відступлення та Договору відступлення 1.

За статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду , яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно частиною 5 статті 3 Закону України Про іпотеку , іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України Про іпотеку відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Таким чином, відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

На відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

За результатами судового розгляду справи, судом встановлено, що Договір відступлення та Договорі відступлення 1 містять предмет договору (вимоги, що належали первісному кредитору згідно з переліком, який міститься в Додатках до оспрорюваних договорів). В свою чергу, в Додатках до Договору відступлення та Договору відступлення 1 міститься вимога щодо ОСОБА_1 за Кредитним договором із зазначенням розміру заборгованості, валюти зобов`язання та вимога до ОСОБА_1 за Іпотечним договором; спірні договори укладені у письмовій формі, Договір відступлення 1 - посвідчений нотаріально.

В свою чергу, розбіжності щодо розміру заборгованості за Кредитним договором не можуть бути підставою для визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними.

Під час укладання оспорюваних договорів було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми їх вчинення, а позивач не довів факту порушення його прав, у зв`язку з укладенням вищезгаданих договорів, що є його процесуальним обов`язком.

З огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені у справі обставини, укладенні спірні Договір відступлення та Договір відступлення 1 відповідають вимогам статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України та є договорами відступлення права вимоги, а отже, відсутні підстави, передбачені статями 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання їх недійсними, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В зв`язку з наведеним, не підлягає задоволенню також і вимога про заборону відповідачам звертати стягнення на предмет іпотеки - Квартиру, оскільки відповідно до статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Також суд констатує, що заявлена позивачем вищевказана вимога не є належним матеріально - правовим способом захисту прав особи, оскільки правомірність дій іпотекодержателя щодо судового, чи позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки може отримати свою правову оцінку лише при фактичній реалізації вимог за кредитним зобов`язанням за рахунок предмету іпотеки, а не на майбутнє.

По відношенню до цього слід зазначати, що завданнями цивільного судочинства є є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким чином, у спірній по справі ситуації позивачем заявлено неефективну позовну вимогу, оскільки порушення його прав має лише ознаки потенційного характеру, а не такого, що безпосередньо відбулося.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 129 1 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на загальну суму 1681,60 гривень покласти на позивача.

3. Заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали суду від 17 грудня 2020 року - скасувати.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідачі : (1) товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТРАСТ ФІНАНС (01001 м.Київ, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 40514657).

(2) публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк (79000 м.Львів, вул. Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632), правонаступником якого є акціонерне товариство ТАСКОМБАНК (01032 м.Київ, вул Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443).

Суддя В.В. Кость