Постанова

від 14.05.2010 по справі 1117/10/1570

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

    

Справа № 2а-1117/10/1570

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2010 року                                                                                                     м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Завальнюка І.В.,

при секретарі – Катеренчук І.С.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в м. Одесі справу за  адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ігла» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 26.08.2009 року №0063011502/0 про визначення ТОВ «Ігла» податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 24893,56 гривень та штрафних санкцій в сумі 1244,67 гривень, а всього 26138,23 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що діючим законодавством, що регулює спірні правовідносини, встановлено право платника податку включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах терміну давності – 1095 днів. У зв’язку із цим висновки відповідача по акту перевірки (на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення) про те, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню є категоріями, які визначаються виключно за звітний податковий період, без перенесення результатів на наступні такі періоди, – не ґрунтуються на чинному законодавстві та є результатом хибного тлумачення Закону України «Про податок на додану вартість». Зважаючи на безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення рішення, позивач просить його скасувати.

В судовому засідання представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі, пояснивши, що податкове зобов’язання, податковий кредит та суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню визначаються виключно за звітний податковий період (камедний місяць), без перенесення результатів на наступні періоди. У зв’язку із чим податкова накладна, яка є підставою для формування податкового кредиту, має бути отримана покупцем у звітному податковому періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця. При цьому, правильність задекларованої позивачем суми і товарність операцій, з яких виникла ця сума,  представником відповідача не заперечувались. В останнє судове засідання представник відповідача не з’явився, про час та місце розгляду срави був повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню. Судом встановлено, що на підставі п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідно до вимог п.п.7.7.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» головним державним податковим ревізором-інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у Приморському районі м. Одеси О.В. проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку звітної декларації з податку на додану вартість ТОВ «Ігла» (код 20941390), поданої за червень 2009 року від 16.07.2009 року №160118, за результатами якої складений акт від 19.08.2009 року №10024/15-2.

Перевіркою встановлені порушення ТОВ «Ігла» п.п.7.2.6 п.7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було занижено податкове зобов’язання, належних до сплати  в бюджет у розмірі 24893,56 гривень.

Не погодившись із висновками по вищевказаному акту перевірки, ТОВ «Ігла» надало до ДПІ у Приморському районі м. Одеси заперечення від 27.08.2009 року №28. За результатами розгляду заперечень інспекцією надано відповідь від 31.08.2009 року №47035/10/15-2, відповідно до якої заперечення не прийняті, а висновки акту щодо встановлених порушень залишені без змін.

На підставі акту перевірки від 19.08.2009 року №10024/15-2, ДПІ у Приморському районі м. Одеси було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.08.2009 року №0063011502/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 24893,56 гривень, та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1244,67 гривень, а всього 26138,23 гривень.

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено ТОВ «Ігла» в адміністративному порядку до ДПІ у Приморському районі м. Одеси 10.09.2009 року (вих. №31). Проте скарга позивача рішенням ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 28.09.2009 року №53722/10/25-012 залишена без задоволення, а рішення – без змін.

22.09.2009 року спірне податкове повідомлення-рішення повторно оскаржено ТОВ «Ігла» в адміністративному порядку до ДПА в Одеській області. За результатом розгляду скарги ДПА в Одеській області прийнято рішення від 09.11.2009 року №40526/10/25-007, відповідно до якого податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 26.08.2009 року №0063011502/0 залишено без змін, а скарга – без задоволення.

23.11.2009 року спірне податкове повідомлення-рішення повторно оскаржено ТОВ «Ігла» в адміністративному порядку до ДПА України. За результатом розгляду повторної скарги ДПА України прийнято рішення від 19.01.2010 року №323/6/25-0115, відповідно до якого податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 26.08.2009 року №0063011502/0 залишено без змін, а скарга – без задоволення.

Однак суд вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що між ТОВ «Ігла» та ТОВ «Група управління бізнесом» укладений субарендний договір від 01.02.2009 року №СА/С-09/01-02-09, відповідно до якого ТОВ «Група управління бізнесом» надало ТОВ «Ігла» у строкове платне користування частину нежитлового приміщення №9, загальною площею 2422 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Гастелло, 52.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» були виписані податкові накладні від 28.02.2009 року №1347 та від 31.03.2009 року №1348 на суму 72660,00 гривень (в т.ч. ПДВ – 12110,00 гривень) та 75816,41 гривень (в т.ч. ПДВ – 12636,07 гривень), відповідно. На зазначені суми сплаченого податку на додану вартість згідно з податковими накладними ТОВ «Ігла» сформувало податковий кредит у червні 2009 року. Інша частина податкового кредиту в сумі 147,49 гривень, сформованого позивачем, складається із сум, сплачених відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій на оплату готівкою мастильно-паливних матеріалів.

Згідно акту перевірки перевіряючий співробітник дійшов висновку про необґрунтованість віднесення вказаної суми до податкового кредиту за червень 2009 року, оскільки податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту, мають бути отримані покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі – Закон) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 15.3.1 п.15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З аналізу вищенаведених норм виплаває, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. При цьому, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах 1095 днів.

З урахуванням вищевикладеного, висновки перевіряючої щодо порушення позивачем п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону є необґрунтованими, оскільки позивачем включено до складу податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними з урахуванням вказаних норм Закону, який є спеціальним в спірних правовідносинах.

Суд критично оцінює висновок за актом перевірки щодо порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, оскільки вказана норма є диспозитивною і передбачає право, а не обов’язок платника податку у разі відмови з боку постачальників товарів (послуг) надати податкову накладу додати до податкової декларації за звітний податковий період заяві зі скаргою на такого постачальника. Крім цього, відповідна відмова від контрагента позивача не мала місця, у зв’язку із чим, підстави для додавання заяви зі скаргою були відсутні.

Суд не приймає, як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, посилання представника відповідача на те, що на момент подання податкової звітності, формування податкового кредиту та складання акту перевірки на спірні правовідносини розповсюджувалась дія Розпоряджень Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 року №757-р «Про деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» та від 17.07.2009 року №838-р «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість» і останні були обов’язковими до виконання, у зв’язку з наступним. Механізм справляння податку на додану вартість повністю врегульований Законом України «Про податок на додану вістіть».

Судом встановлено, що пункт 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року №757 «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)» та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 року №838 «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість» втратили чинність на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року №1120-р.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що система оподаткування встановлюється виключно законами України, а підпунктом 11.4 статті 11 Закону України «Про податок на додану вістіть» встановлено, що  зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі, якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, попри встановлені розпорядженнями Кабінету Міністрів України обмеження, будь-які зміни Верховною Радою України в Закон України «Про податок на додану вартість» внесені не були. Тому, оскільки Закон України має вищу юридичну силу, ніж розпорядження Кабінету Міністрів України (підзаконний акт), він має пріоритет у правозастосуванні.

Таким чином, висновок акту перевірки про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону є необґрунтованим, оскільки дані норми, в їх сукупності, не зобов’язують платника податку отримувати податкові накладні у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця, та не встановлюють обмежень в частині відображення у податковому обліку податкових накладних, виписаних у іншому, ніж звітній, податковому періоді.

Положеннями ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В судовому засіданні представник відповідача не довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Ігла» виконало всі передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» вимоги щодо формування податкового кредиту, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від від 26.08.2009 року №0063011502/0 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ігла» податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 24893,56 гривень та штрафних санкцій в сумі 1244,67 гривень, а всього 26138,23 гривень, підлягає скасуванню, а позов – задоволенню у повному обсязі.

Також, на підставі положень ч.2, 3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

 ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ігла» задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 26.08.2009 року №0063011502/0 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ігла» податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 24893,56 гривень та штрафних санкцій в сумі 1244,67 гривень, а всього 26138,23 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано «14» квітня 2010 року.

Суддя                                  

---

                             І.В. Завальнюк

14 травня 2010 року