Рішення

від 06.04.2021 по справі 320/10595/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року м.Київ № 320/10595/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної ради , третя особа - Представництво громадської організації "Всеукраїнська організація "Авто Євро Сила", про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київської обласної ради у якому просить суд визнати рішення Київської обласної ради від 22 червня 2020 року № 843-35-VII протиправним та нечинним.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що оскаржуване рішення про припинення Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Білоцерківський протитурбекульозний диспансер" шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний фтизіатричний центр" є протиправним та за своєю суттю порушує її право на охорону здоров`я, медичну допомогу, що передбачено статтею 49 Конституції України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Представництво громадської організації "Всеукраїнська організація "Авто Євро Сила" та призначено підготовче засідання по справі на 23.12.2020.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що при прийнятті рішення керувався нормами чинного законодавства, а реорганізація комунальної медичної установи здійснена не шляхом ліквідації, а шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний фтизіатричний центр", що дає можливість позивачці проходити медичні огляди в цій медичній установі. При цьому наголосив, що враховуючи специфіку надання медичних послуг за напрямом "діагностика та лікування дорослих та дітей із туберкульозом", ряд послуг можуть надаватися лише в КНП КОР "Київський обласний фтизіатричний центр, лише у якому є єдина лабораторія з спектру досліджень діагностики туберкульозу.

Протокольною ухвалою суду від 02.03.2021 закрито підготовче засідання по справі та призначено до розгляду по суті на 23.03.2021.

У судове засідання, призначене на 23.03.2021, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились.

Водночас, 23.03.2021 представник відповідача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, тому суд, керуючись приписами статті 205 КАСУ перейшов у письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

22.06.2020 Київською обласною радою VІІ скликання прийнято рішення № 843-35-VII "Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київська обласна туберкульозна лікарня №2" та Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Білоцерківський протитурбекульозний диспансер" шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний фтизіатричний центр" (а.с.53-56).

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачкою подано адміністративний позов про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, визначені статтею 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, пунктом 20 частини 1 вказаної статті передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради розглядаються питання щодо вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".

В силу вимог ч. 2 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.

Київська обласна рада є власником та засновником Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Білоцерківський протитурбекульозний диспансер".

Реалізація такого повноваження відбувається через прийняття відповідних рішень на пленарних засіданнях обласної ради.

Таким чином, у спірних правовідносинах Київська обласна рада виступає розпорядником майна комунальної власності, а саме Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Білоцерківський протитурбекульозний диспансер", а відтак як розпорядник майна відповідач вправі приймати рішення щодо реорганізації вказаної установи.

Зі змісту оскаржуваного рішення про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київська обласна туберкульозна лікарня №2" та Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Білоцерківський протитурбекульозний диспансер" шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний фтизіатричний центр" вбачається, що воно прийняте відповідно до Бюджетного кодексу України, ст. 59 Господарського кодексу України, ст. 104, ст. 106 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я ", Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", Регламенту Київської обласної ради 7 скликання, подання управління з питань комунальної власності та житлово-комунального господарства виконавчого апарату Київської обласної ради, враховуючи висновки і рекомендації постійної комісії обласної ради з питань управління комунальної власності, приватизації, житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій.

В той же час, суд не може погодитись з доводами та обгрунтуваннями позивачки відносно того, що зазначене рішення Київської обласної ради є протиправним з тих підстав, що воно суперечить нормам Конституції України та порушує її інтереси щодо забезпечення належної медичної допомоги.

Суд звертає увагу, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим завданням суду є здійснення правосуддя. Відтак, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше було б порушено принцип розподілу влади та принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка свої вимоги обгрунтовує тим, що оскаржуване рішення про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Білоцерківський протитурбекульозний диспансер" шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний фтизіатричний центр" є протиправним та за своєю суттю порушує її право на охорону здоров`я, медичну допомогу, що передбачено статтею 49 Конституції України.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу наведених вище норм законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, заявлених позивачкою у даній справі з наступних мотивів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Суд зазначає, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №18-рп/2004 термін порушене право, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес.

При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 55 Конституції України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Суд зазначає, що позивачка звернулась з позовом про скасування рішення Київської обласної ради від 22 червня 2020 року № 843-35-VII , оскільки вважає, що вказаним рішенням порушене її право на медичну допомогу.

Однак, ані у позовній заяві, ані будь яких інших поясненнях позивачка не наводить жодних доводів на обґрунтування того, які саме її права (індивідуально-виражені) були порушені оскаржуваним рішенням відповідача.

Таким чином, на переконання суду, у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами у даній справі, відсутній зв`язок між рішенням суб`єкта владних повноважень та конкретними правами позивача.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, виходячи з аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачці відмовлено, тому понесені нею судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.