Постанова

від 01.04.2021 по справі 707/265/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/280/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 707/265/20 Категорія: 304090000 Суходольський О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Новікова О.М., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л. за участю секретаря Любченко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Древ-Град про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір позики № М/С, за умовами якого позикодавець передав а позичальник отримав грошові кошти в сумі 35 000 доларів США, які зобов`язався повернути у повному обсязі до 31 травня 2017 року.

Повернення суми позики здійснюється рівними платежами: перший платіж мав бути повернутий до 31 січня 2017 року; другий платіж - до 28 лютого 2017 року; третій платіж -до 31 березня 2017 року ; четвертий платіж - до 20 квітня 2017 року і п`ятий платіж до 31 травня 2017 року.

За умовами п.2.3 договору позики позичальник сплачує позикодавцю до 01 числа кожного місяця ( починаючи з 01 травня 2016 року ) 5,71% від суми позики.

У разі прострочення виконання зобов`язань, позичальник сплачує позикодавцю суму боргу, включаючи штрафні санкції у розмірі 10% від простроченої заборгованості за кожен місяць прострочення виконання зобов`язань (п.4.2 договору).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 22 березня 2016 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ Древ-Град було укладено трьохсторонній договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язується повернути в строки та на умовах визначених договором позики втому числі суму позики та відсотків від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Позивач вказав, що він свої зобов`язання за договором позики виконав, надав кошти. Проте відповідачі зобов`язання щодо повернення позики та сплати відсотків за договором позики не виконали, тому станом на 31 січня 2020 року існує заборгованість яка складає 120 384,69 доларів США., у тому числі 35 000 доларів США - позика, 85 384,69 доларів США - відсотки за користування.

З таких підстав просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ Древ-Град на свою користь заборгованість за договором позики № М/С від 21 березня 2016 року у сумі 118 454,54 доларів США, в тому числі 35 000 доларів США - позика, 834 54,54 доларів США - відсотків за користування позикою

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2020 року позов задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ Древ-Град на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № М/С від 21 березня 2016 року у розмірі 118 454, 54 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами був укладений договір позики, зобов`язання по якому забезпечені договором поруки. Умови щодо своєчасного повернення грошових коштів відповідач на час розгляду справи в суді не виконав, тому наявні підстави для задоволення позову та солідарного стягнення з відповідачів суми позики та відсотків за користування коштами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне, необґрунтоване, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, висновки суду не відповідають реальним обставинам справи. Рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. У справі постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи.

Також судом не було вирішено питання про направлення справи до Малиновського районного суду м. Одеси та не було відмовлено у задоволенні заявленого позову з підстав пропущення позивачем строку позовної давності .

Задовольняючи позовні вимоги суд не пересвідчився чи дійсно був укладений договір позики, а не договір про спільну діяльність, оскільки директором ТОВ Древ-Град є ОСОБА_1 , а одним із засновників ТОВ Древ-Гранд є позивач.

Вказує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальної передачі кредитором особі боржнику коштів в сумі 35 000 доларів США.

Крім того, рішення ухвалено незаконним складом суду, оскільки головуючому був заявлений відвід, а підставою для безумовного скасування рішення у відповідності до вимог п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є ухвалення рішення неповноважним складом суду.

У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Жорнік М.О. вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просить у задоволенні скарги відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено, що 21 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № М/С, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 35 000 доларів США із кінцевим поверненням суми позики до 31 травня 2017 року. Повернення суми позики здійснюється п`ятьма рівними платежами, а саме: перший платіж має бути повернутий до 31 січня 2017 року; другий платіж - до 28 лютого 2017 року; третій платіж -до 31 березня 2017 року ; четвертий платіж - до 20 квітня 2017 року і п`ятий платіж до 31 травня 2017 року.

Відповідно до п. 2.3 Договору позики позичальник сплачує позикодавцю до 01 числа кожного місяця ( починаючи з 01 травня 2016 року) 5,71% від суми позики та 10 % від простроченої заборгованості за кожен місяць прострочки виконання зобов`язання, що передбачено п. 4.2 вказаного договору.

22 березня 2016 року з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним договором позики, між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ Древ-Град було укладено трьохсторонній договір поруки, відповідно умов якого поручитель зобов`язується повернути в строки та на умовах визначених договором позики в тому числі суми позики від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання ( п. п. 1.1, 1.2, 2.1.1 договору поруки).

Відповідальність поручителя настає з моменту порушення зобов`язання позичальника відповідно до договору позики ( п. 3.1 договору поруки).

Позивач, звертаючись із вказаним позовом надав суду розрахунок заборгованості за договором відсоткової позики від 21 березня 2016 року, яка становить 120 384,69 доларів США, з яких 35 000 доларів США - позика, 85 384, 69 доларів США - відсотки за користування позикою.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочином є вольова дія, тобто поєднання волі та волевиявлення сторін. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Судом встановлено і стронами не заперечується факт підписання стронами договору позики від 21 березня 2016 року та договору поруки від 22 березня 2016 року.

Тобто, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Крім того, сам ОСОБА_1 в суді першої інстанції не заперечував отримання коштів від позикодавця, не просив визнати сам договір позики недійсним.

Тому доводи апеляційної скарги в частині неотримання коштів позичальником є необгрунтолваними.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не надав суду достовірних доказів на підтвердження повернення боргу позивачу або доказів, що вказаний договір позики та договір застави ним не укладались, тому колегія суддів погоджується з висновком суду про примусове стягнення заборгованості за укладеним правочином.

Доводи апеляційної скарги на те, що відповідача було позбавлено права на судовий захист, а саме, що судом було ухвалено рішення за відсутності відповідача , що призвело до порушення його процесуальних прав не приймаються судом, оскільки про розгляд справи, призначений на 22 вересня 2020 року на адресу відповідача було направлено судову повістку, яку останній отримав 14 серпня 2020 року, що підтверджується його підписом у повідомленні про вручення поштового відправлення ( а/с 121). Крім того, від відповідача 22 вересня 2020 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебування на лікуванні, проте не дуло долучено доказів про перебування ОСОБА_1 на лікуванні.

Зазначене не свідчить про порушене право відповідача.

Також не варте уваги посилання апелянта на те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, так як 26 серпня 2020 року ним було заявлено відвід головуючому судді Суходольському О.М., оскільки вказаний відвід, який датований 26 серпня 2020 року, було подано до апеляційного суду разом з апеляційною скаргою .

Посилання апелянта на пропуск строку позовної давності спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду у суді першої інстанції , тому додаткового пояснення не потребують.

Водночас, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір заборгованості до стягнення, звертає увагу на таке.

Позивач звертаючись із вказаним позовом надав суду розрахунок заборгованості за договором відсоткової позики від 21 березня 2016 року, яка становить 120 384,69 доларів США, з яких 35 000 доларів США - позика, 85 384,69 доларів США - відсотки за користування позикою.

У позові просив стягнути 118 454,54 доларів США, з яких 35 000 доларів США - позика, 83 454,54 доларів США - відсотки за користування позикою.

При дослідженні розрахунку заборгованості, встановлено, що відсотки за користування позикою розраховані за період з 01.05.2016 до 01.01.2020, в той час як строк кредитування закінчився 31 травня 2017 року (а.с. 9-10).

Встановлення точного строку кредитування має значення для визначення наявності чи відсутності у кредитора права для нарахування процентів та неустойки, що передбачені кредитним договором.

Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що позивач після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки й пеню, що передбачені договором про позику, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до моменту пред`явлення позову (як заявлено у позові) з огляду на те, що строк кредитування сплив 31.05.2017. За період після 31.05.2017 кредитор має право на заявлення вимог до позичальника та поручителя відповідно до ст. 625 ЦК України. Однак позивач такі вимоги не заявляв, а суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, за відсутності належним чином наданих доказів про виконання зобов`язання з повернення суми позики в розмірі 35 000 дол. США, підтвердженою є вимога про примусове стягнення із відповідачів вказаної суми.

Відповідно до п. 2.3 Договору позики позичальник сплачує позикодавцю до 01 числа кожного місяця (починаючи з 01 травня 2016 року) 5,71% від суми позики та 10 % від простроченої заборгованості за кожен місяць прострочки виконання зобов`язання, що передбачено п. 4.2 вказаного договору.

При цьому проценти за користування позикою та платежі за прострочення зобов`язань, що передбачені договором про позику, підлягають нарахуванню до закінчення строку дії договору, тобто з 01.05.2016 та до 31.05.2017 (14 щомісячних платежів). За вказаний період розмір відсотків становить 27979 дол. США, виходячи з розрахунку 35000 дол. США х 5,71% за місяць х 14 щомісячних платежів.

Отже, непогашений розмір заборгованості за тілом та відсотками за умовами, що передбачені договором позики, становить 62797 дол. США.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики. Позов є в цілому обґрунтований за виключенням періоду нарахування процентів, та в залежності від періоду - розміру процентів. Суд першої інстанції не врахував вказану вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

За таких підстав рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у стягненні процентів після спливу строку кредитування та у зв`язку з цим, розміру нарахованих процентів.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позов заявлено на 118454,54 дол. США, фактично задоволено на 62797 дол. США, тобто на 53%. Розподіл судових витрат підлягає проведенню у тому ж співвідношенні.

В суді першої інстанції позивач поніс судові витрати в розмірі 10510 грн. за звернення з позовом (максимально можливий розмір судового збору за звернення з таким позовом).

Позивачу підлягає поверненню розмір понесених витрат, пропорційно до частки задоволених вимог, тобто 10510 грн. х 53% = 5570,30 грн., тобто по 2785,15 грн. з кожного з відповідача на користь ОСОБА_2 .

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 сплатив 15765 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 47%, тому сплачений розмір судового збору в такій же пропорції підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 15765 грн. х 47% = 7409,55 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тому, шляхом взаємозарахування сум судового збору, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення судові витрати в розмірі 7409,55 грн. - 2785,15 грн. = 4624,40 грн., з ТОВ Древ-Град на користь ОСОБА_2 до стягнення підлягають судові витрати в сумі 2785,15 грн.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2020 року змінити, зменшивши суму заборгованості за договором позики, що підлягає до солідарного стягнення з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Древ-Град на користь ОСОБА_2 , з 118454,54 дол. США до 62797,00 дол. США.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4624,40 грн. судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Древ-Град на користь ОСОБА_2 2785,15 грн. судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 квітня 2021 року.

Судді