Рішення від 08.04.2021 по справі 910/19827/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2021Справа № 910/19827/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦХИМАГРОТЕХ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРХЛІБ

про стягнення 45 845, 58 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦХИМАГРОТЕХ звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРХЛІБ про стягнення заборгованості в розмірі 45 845, 58 грн з урахуванням суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення договору № 18/11/19-Л від 18 листопада 2019 року було замінено Товариство з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННИЙ ХЛІБ як боржника у зобов`язанні, що виникло із договору поставки № 2 від 24.04.2019, укладеного між цим товариством та позивачем на відповідача в частині боргу у сумі 93 866, 00 грн. Проте останнім не погашено суму заборгованості в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач просить стягнути залишок заборгованості та нараховані пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2020 року позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог статті 164, 172 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Також, ухвалою суду від тієї ж дати залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦХИМАГРОТЕХ про забезпечення позову, яку викладено в прохальній частині позовної заяви.

28 грудня 2020 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2020 року недоліки усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 08.02.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 5.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв`язку у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННИЙ ХЛІБ (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРХЛІБ (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю СПЕЦХИМАГРОТЕХ (кредитор) укладено договір № 18/11/19-Л про переведення боргу (далі - Договір), яким врегульовано відносини, пов`язані зі заміною зобов`язаної сторони (первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із Договору поставки № 2 від 24.04.2019, укладеному між кредитором та первісним боржником (далі - основний договір).

Згідно п. 1.2 Договору, первісний боржник переводить на нового боржника частину основного боргу (грошове зобов`язання) на загальну суму 93 866, 00 грн, що виникло на підставі основного договору.

Новий боржник повинен оплатити кредитору загальну суму заборгованості, зазначену в п. 1.2 цього Договору. Оплата може бути здійснена шляхом проведена взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, або у інший спосіб, визначений законодавством (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, первісний боржник зобов`язується після укладення цього Договору у терміни, визначені вимогою нового боржника, перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок нового боржника грошову суму, визначену у п. 2.1 цього Договору, або здійснити оплату боргу у інший спосіб, що визначений чинним законодавством України, зокрема шляхом проведення взаємозаліку однорідних зустрічних вимог.

У пункті 4.1 Договору сторони погодили, що новий боржник зобов`язується виконати обов`язки первісного боржника перед кредитором на умовах основних договорів.

Згідно п. 5.1 Договору, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (пп. 5.1.1 Договору).

За несвоєчасне виконання своїх грошових зобов`язань за цим Договором, первісний боржник зобов`язується сплатити новому боржникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми, за кожен день прострочення платежу.

За умовами п. 6.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Як зазначає позивач, новим боржником здійснено часткове погашення прийнятого на себе боргу в загальному розмірі 55 000, 00 грн на підставі платіжних доручень № 4688 від 05.12.2019 на суму 5 000, 00 грн; № 5008 від 19.12.2019 на суму 5 000, 00 грн; № 5188 від 26.12.2019 на суму 5 000, 00 грн; № 5360 від 08.01.2020 на суму 10 000, 00 грн; № 5495 від 14.01.2020 на суму 5 000, 00 грн; № 5508 від 14.01.2020 на суму 5 000, 00 грн; № 5254 від 31.01.2020 на суму 20 000, 00 грн.

Відтак, позивач, як кредитор у зобов`язанні, що виникло з правовідносин за основним договором, звертається до суду із вимогами про стягнення з відповідача решти заборгованості з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про заміну боржника у зобов`язанні.

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК України).

Водночас, суд зазначає, що укладення сторонами договору переведення боргу не породжує нових зобов`язань, а лише замінює сторону у існуючому зобов`язанні.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Судом встановлено факт переведення первісним боржником (ТОВ ПІВДЕННИЙ ХЛІБ ) заборгованості перед позивачем (кредитором) на суму 93 866, 00 грн, що виникла на підставі договору поставки № 2 від 24.04.2019, на відповідача (нового боржника) на підставі договору про переведення боргу № 18/11/19-Л від 18.11.2019, який підписаний всіма сторонами та скріплений печатками.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом пункту 4.1 Договору, новий боржник зобов`язався виконати обов`язки первісного боржника перед кредитором на умовах основного договору, тобто сплатити заборгованість, строк виконання якої настав.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, уклавши вказаний договір, позивач (кредитор) та відповідач (новий боржник) реалізували своє право на вільний вступ у договірні відносини, визначення умов договору та встановлення його змісту, зокрема, погодили предмет договору, взаємні права і обов`язки, суму договору, строк погашення заборгованості, строк дії договору, відповідальність сторін та інші умови.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Платіжними дорученнями № 4688 від 05.12.2019 на суму 5 000, 00 грн; № 5008 від 19.12.2019 на суму 5 000, 00 грн; № 5188 від 26.12.2019 на суму 5 000, 00 грн; № 5360 від 08.01.2020 на суму 10 000, 00 грн; № 5495 від 14.01.2020 на суму 5 000, 00 грн; № 5508 від 14.01.2020 на суму 5 000, 00 грн; № 5254 від 31.01.2020 на суму 20 000, 00 грн підтверджується часткове погашення заборгованості в загальному розмірі 55 000, 00 грн.

Проте, докази погашення решти боргу, в сумі 38 866, 00 грн відсутні, що відповідачем спростовано не було.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, з огляду на те, що відповідач умови договору не виконав, суму заборгованості в строк, передбачений договором, позивачу не сплатив, доводи позивача про наявну заборгованість не спростував, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про переведення боргу № 18/11/19-Л від 18.11.2019 в розмірі 38 866, 00 грн.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 5 001, 61 грн.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Позивач нарахував відповідачеві пеню на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену п. 5.1 Договору.

Однак, у п. 5.1 Договору сторони не визначили, які положення законодавства є підставою для сплати штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Таким чином, договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч. 2, 4, 6 ст. 231 ГК України.

За приписом же ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Однак, в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, ч. 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов`язок та умови сплати пені, тобто є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.

Відтак, оскільки умовами Договору взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Наведене узгоджується із висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 904/5922/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року в справі № 904/4156/18.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % в сумі 1 000, 32 грн та 977, 65 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки суд не виявив у них помилок, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення 40 843, 97 грн.

Судові витрати, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 872, 68 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕРХЛІБ (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 5; ідентифікаційний код 41675534) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦХИМАГРОТЕХ (71701, Запорізька обл., м. Токмак, вул. Центральна, буд. 51, кв. 22; ідентифікаційний код 41433250) 38 866, 00 грн (тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 00 коп.) основного боргу, 1 000, 32 грн (одна тисяча гривень 32 коп.) 3 % річних, 977, 65 грн (дев`ятсот сімдесят сім гривень 65 коп.) інфляційних втрат та 1 872, 68 грн (одна тисяча вісімсот сімдесят дві гривні 68 коп.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 08.04.2021.

Суддя О.С. Комарова