Постанова

від 01.04.2021 по справі 520/5981/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 р.Справа № 520/5981/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представника позивача Яно С.С.

представника відповідача Довгаль В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 43983495) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повні тексти складено 20.10.20 року та 10.11.20 року відповідно по справі № 520/5981/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 43983495)

про визнання податкового повідомлення - рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Харківській області №00000220518 (форма В4 ) від 16.01.2020р. про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю Слобожанщина АС (код ЄДРПОУ 38157427) розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість - у розмірі 24 667,00 гривень, у тому числі р податковий період серпень 2018 року в сумі 14 167.00 гривень та вересень 2018 року в сумі 10 500,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки перевірки, на підставі яких було винесене оскаржуване податкове повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються наявними у підприємства позивача первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які, в свою чергу, свідчать про реальне здійснення спірних господарських операцій. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби в Харківській області №00000220518 (форма В4 ) від 16.01.2020р., яким до Товариства з обмеженою відповідальністю Слобожанщина АС (код ЄДРПОУ 38157427) застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість у розмірі 24667,00 гривень.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" сплачену суму судового збору в розмірі 2102,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі №520/5981/2020 - задоволено частково.

Доповнено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року у справі №520/5981/2020 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

У задоволенні заяви представника позивача в іншій частині - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідач зазначає, що відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному реєстрі судових рішень, наявна інформація щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні.

У рамках кримінального провадження № 42019000000000463 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 367, ч. З ст. 212 Кримінального кодексу України, отримано відомості щодо можливих фактів порушення чинного податкового законодавства службовими особами суб`єктів господарювання під час фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс .

Вжитими у ході досудового розслідування заходами встановлено, що зазначені суб`єкти господарювання, у т.ч. ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс , не знаходилися за додатковими адресами. Натомість, вони зареєстровані на підроблені документи невстановленими особами та провадили фінансово-господарську діяльності без відома та згоди засновників та керівників.

Відповідач зазначає, що перевіркою встановлено нереальність оформлених господарських операцій ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс та подальшого ланцюгу постачання.

Крім того, встановлена дефектність первинних документів - договори, акти виконаних робіт (видаткові накладні), податкові накладні, та інші документи засвідчено підписами посадової особи ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс , відносно якої наявна інформація про непричетність до здійснення фінансового-господарських операцій зазначеного підприємства.

Засновником ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс значиться ОСОБА_1 , який, згідно з базами даних ГУ ДПС області, лічиться посадовою особою ще на 47 підприємствах. Відповідач вважає, що проведена сумнівна господарська діяльність ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс спрямована на надання податкової вигоди контрагентам з метою штучного формування податкового кредиту.

Відповідач звертає увагу, що суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, та інформацію про відсутність/незначну кількість у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки, що на думку відповідача, свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

На думку відповідача, суд першої інстанції не перевірив, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та його контрагента.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції відповідач зазначає, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта і владних повноважень.

Відповідач наголошує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційні скарги відповідача, в яких зазначає, що доказів повернення позивачу грошових коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за отриманні послуги, в матеріалах справи не міститься. Наявність факту про належну оплату товару визнається судом належним та допустимим доказом реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Позивач зазначає, що рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ Слобожанщина АС , наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Позивач наголошує, що відомості набуті під час досудових кримінальних проваджень, мають доказове значення виключно в рамках цих проваджень та не є належними доказами відсутності реального характеру господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Позивач вважає, що сам факт наявності порушеного кримінального провадження не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, встановлених в рамках відповідного кримінального провадження.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Також, позивач зауважив, що на даний час відсутня законодавчо визначена форма актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) і контролюючим органом не наведено норму чинного законодавства, яка б встановлювала обов`язок суб`єкта господарювання будь- яким певним чином визначати обсяг наданих/отриманих послуг.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції, позивач зазначає, що ним та адвокатом 03.06.2020р. підписаний акт про надання послуг адвоката, зі змісту якого вбачається, що виконане адвокатом доручення повністю прийнято позивачем без зауважень.

Зазначені обставини та перелік отриманих позивачем від адвоката послуг підтверджується складеним самим позивачем та поданим до суду детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, який доданий до ним до відповіді на відзив на позовну заяву.

Отже, матеріали справи мають достатні, достовірні на належні докази, що підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

На думку позивача, посилання відповідача в апеляційній скарзі на незаконність додаткового рішення суду в цій частині не грунтується на матеріалах справи, отже не може бути підставою для його зміни та/або скасування.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційні скарги, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційних скаргах.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення та дотаткового рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю Слобожанщина АС є юридичною особою, яка зареєстрована відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.05.2012 року, ідентифікаційний код 38157427, перебуває на обліку у Індустріальній ДПI Східного управління Головного управління ДПС у Харківській області, зареєстроване за юридичною адресою: 61060, м. Харків, проспект Льна Ландау, б. 171.

Як встановлено судовим розглядом на підставі наказу ГУ ДПС у Харківській області № 1356 від 22.10.2019 року посадовими особами Головного управління ДПС в Харківській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Слоожанщина АС з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з контрагентом - постачальником ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс (код за ЄДРПОУ 41031978) за серпень, вересень 2018 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг)

За результатами проведеної перевірки фахівцями контролюючого органу складено Акт №1252/20-40-05-18-09/38157427 від 18.12.2019 року (т. 1 а.с. 27-48).

Позивач, не погодившись із висновками, викладеними в Акті перевірки, подав заперечення на акт перевірки (т. 1 а.с.55-58).

За результатами розгляду заперечень Товариству надана відповідь ГУ ДПС у Харківській області Про розгляд заперечень № 1139/10/20-40-05-18-15 від 14.01.2020, якою повідомлено позивача, що висновки акту перевірки № 1252/20-40-05-18-09/38157427 від 18.12.2019 року залишені без змін (т. а.с. 60-62).

Згідно висновків акту перевірки 1252/20-40-05-18-09/38157427 від 18.12.2019 року фахівцями податкового органу встановлено порушення наступних норм податкового законодавства: пп. а п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 24 667 гри, у т.ч. у серпні 2018 року у сумі 14 167 грн, у вересні 2018 року у сумі 10 500 грн., що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 24 667 грн. за

вересень 2018 року, чим порушено пп. в 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки, контролюючим органом відносно позивача було прийнято податкове повідомлення - рішення №00000220518 від 16.01.2020 року яким замешено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість - у розмірі 24 667,00 гривень, у тому числі за податковий період серпень 2018 року в сумі 14 167.00 гривень та вересень 2018 року в сумі 10 500,00 гривень.

Позивач не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою в порядку ст. 56 ПК України.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийнято Рішення від 27.03.2020 №11270/6/99-00-08-05-02-00, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення №00000220518 від 16.01.2020 року без змін.

ТОВ Слобожанщина АС , не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №00000220518 від 16.01.2020 року, вважаючи його таким, що суперечить чинному законодавству та не відповідає фактичним обставинам, звернулось до суду з даним позовом.

Як встановлено в ході судового розгляду та вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення в акті перевірки порушень позивачем податкового законодавства та як наслідок прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, стали висновки про безпідставне віднесення у перевіряємих періодах ТОВ "Слобожанщина АС" до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс за відсутності факту реального здійснення господарських операцій при наявності матеріалів податкової інформації щодо контрагента позивача, наявності відкритого кримінального провадження та пояснень директора ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс щодо непричетності до створення та дальності підприємства-контрагента позивача та недоліків наданих документів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг ( в редакції після внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016, а в редакції, до внесення змін зазначеним законом - до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з вимогами п.198.3. ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріатьних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1, п.201.7, 201.10 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (згідно із Законом №1724-VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення).

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. ст. 3,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Колегія суддів зазначає, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

З матеріалів справи вбачається, в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс .

Між ТОВ Слобожанщина АС (замовник) та ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс (підрядник) був укладений договір підряду від 08.08.2018 року №08/08/18-1. Відповідно до п.1.1 вказаного договору Підрядник зобов`язується виконати роботи, пов`язані з влаштуванням Приєднання (підключення) на час будівництва чотирнадцяти поверхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 до централізованої системи водопостачання, на об`єкті будівництва Замовника (т. 1 а.с. 74-89).

Пунктом 1.5 договору передбачено, що склад та об`єми робіт, які Підрядник зобов`язується виконати по вищезазначеному договору повинні відповідати проектній документації (додаток А до договору).

Відповідно до пункту 3.1 укладеного договору загальна вартість робіт складає загальну 148 000,00 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 24 666,67 грн. та зазначається в Протоколі узгодження Договірної ціни (додатку №1) який є невід`ємною частиною договору підряду.

В пункті 13.3 договору передбачено, що сдача-приймання виконаних робіт оформлюється щомісячними актами виконаних робіт в довільні формі.

В пункті 14.1 зазначено, що оплата виконаних робіт та зарахування авансових платежем замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника.

До зазначеного договору підряду між позивачем та контрагентом - ТОВ Інвестбуд Регіон-Сервіс складені додатки, які є його невід`ємною складовою, зокрема протокол узгодження договірної піни (додаток 1 до договору), план фінансування робіт (додаток 2 до договору ), календарний графік виконання робіт (додаток 3 до договору). в якому вказано склад та об`єм виконуваних робіт, проектна документація (додаток А до договору) (т. 1 а.с. 90-93).

На підтвердження фактичного отримання послуг та на виконання умов вказаного договору позивачем та його контрагентом був підписаний акт від 30.09.2018. здачі-прийома робіт виконаних по договору № 08/08 18-1 від 08.08.2018 року на загальну суму 148 000,00 грн., сума ПДВ - 24 666, 67 грн., згідно якого сторонами підтверджено факт виконання підрядником ТОВ Інвестуд Регіон-Сервіс робіт по підключенню до центральної системи водопостачання по об`єкту за адресою проспект Льва Ландау, 156-А, м. Харків (т. 1 а.с. 101).

Отримані позивачем послуги від ТОВ Інвестбуд Сервіс-Регіон оприбутковані та відображені в бухгалтерському обліку позивача по рахунку №631, шо підтверджується карткою рахунку №631 за серпень-вересень 2018 року (т. 1 а.с. 119).

У зв`язку з виникненням податкового зобов`язання та на виконання приписів актів податкового законодавства України підрядником на дати виникнення податкових зобов`язань були сформовані податкові накладні: № 320 від 22.08.2018 на суму 15000,20 грн.; розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 1 до податкової накладної № 320 від 22.08.2020 р.; № 351 від 28.08.2018. на суму 70000,00 грн..; № 360 від 05.09.2018 на суму 63000,00 грн. . (т. 1 а.с. 105-116)

Податкові накладні № 320 від 22.08.2018р., № 351 від 28.08.2018р. були враховані в податковій декларації з ПДВ за серпень 2018 р. в розділі податковий кредит. Податкова накладна № 360 від 05.09.2018р. була врахована в податковій декларації з ПДВ за вересень 2018 р. в розділі податковий кредит (т. 1 а.с. 137-144).

Розрахунок за договором відбувався за наступними платіжними дорученнями № 156 від 22.08.2018 на суму 15000,00 грн., № 158 від 28.08.2018 на суму 70000,00 грн.; №156 від 05.09.2018 на суму 63000,00 грн. (т. 1 а.с. 102-104).

Доказів повернення позивачу грошових коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за отриманні послуги (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнається судом належним та допустимим доказом реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Отже, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ Слобожанщина АС , наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

В апеляційній скарзі як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача послається на отриману податкову інформаці, яка надійшла листом Генеральної прокуратури України від 02.08.2019 № 15/4/3-31661-19 (вх. від 07.08.2019), згідно якої встановлено, що в рамках кримінального провадження № 42019000000000463 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.205, ч.2 ст.367, ч.З ст.212 КК України, отримано відомості щодо можливих фактів порушення чинного Податкового законодавства службовими особами суб 'єктів господарювання під час фінансово - господарських взаємовідносин із ТОВ ІНВЕСТБУД РЕГІОН-СЕРВІС .

Допитаний у якості свідка ОСОБА_2 , який зареєстрований як директор ТОВ ІНВЕСТБУД РЕПОН-СЕРВІС зазначив, що не має жодного стосунку до вказаного підприємства, тим паче до фінансово-господарських взаємовідносин із іншими підприємствами, зазначивши при цьому, що вчинив дії, спрямовані на його придбання за грошову винагороду, не маючи на меті здійснювати будь-якої фінансово-господарської діяльності з іншими суб єктами господарювання.

За приписами ст.83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже в контексті ст.83 ПК України за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, відомості набуті під час досудових кримінальних проваджень, мають доказове значення виключно в рамках цих проваджень та не є належними доказами відсутності реального характеру господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, ГУ ДПС у Харківській області, не вказує в акті перевірки про наявність вироків судів за фактом вчинення фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку про реальність або нереальність вчинення господарської діяльності контрагентом.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зауважує, що сам факт наявності порушеного кримінального провадження не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, встановлених в рамках відповідного кримінального провадження.

Наявність певної податкової інформації, на яку посилається податковий орган, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Крім того, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Колегія суддів вважає, що наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами.

Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.19 у справі №820/4779/15 та враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Щодо посилання відповідача на наявну негативну податкову інформацію щодо контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Така податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в акті перевірки на наявну податкову інформацію про непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкову інформацію про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, оскільки така інформація не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а (провадження № К/9901/27172/18).

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, колегія судідв вбачає їх реальність, що підтверджується матеріалами справи.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, є недостовірні та (або) суперечливі.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року справа №820/13056/13-а.

В свою чергу, контролюючим органом в акті перевірки та під час розгляду справи не було спростовано, що жодна із замовлених та отриманих робіт здійснена не в межах господарської діяльності товариства, не надав переконливих доводів зворотного. Також акт перевірки не містить жодного умотивованого посилання про фактичне порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло його права на формування даних податкового обліку за спірними операціями.

В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не наведено обставин, які б вказували на відсутність реального проведення операцій. Висновки відповідача ґрунтуються виключно на відпрацьованій податковій інформації по вказаних контрагентах , а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій між позивачем та контрагентами, які мали місце у періоді, в якому проводилася перевірка, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Слід зазначити, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Крім того, як зазначив Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальній справі щодо контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду по справі К/9901/2558/18 від 16.01.2018, від 06.11.2018 року у постанові 822/551/18, від 12.12.2019 року по справі № 814/1439/17, де вказано, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Враховуючи наведене , викладені доводи апелянта є помилковими.

Щодо посилання відповідача на неналежне оформлення акту виконаних робіт та додатків до укладеного договору, що не дає можливості встановити, які саме послуги надані позивачу, обсяг наданих послуг, формування вартості останніх тощо, колегія суддів зазначає, що за приписами п.3 ч.5 ст.8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Як визначено ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Долучені до матеріалів справи акти виконаних робіт містять обов`язкові реквізити первинного документа - перелік отриманих послуг, який збігається з предметом договору, їх зміст, обсяг та вартісний показник, а отже, відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88.

Доводи податкового органу про те, що наданий акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) оформлений з порушенням, є необґрунтованими, оскільки обов`язкові реквізити первинних документів, наведені у вищевказаній ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні носять загальний характер і зі змісту актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається зазначення у даних актах цих обов`язки реквізитів: назви документа (форми), дати і місця складання, назви підприємства, від імені якого складено документ, зміст господарської операції, одиниці виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та особистий підпис осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що на даний час відсутня законодавчо визначена форма актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) і контролюючим органом не наведено норму чинного законодавства, яка б встановлювала обов`язок суб`єкта господарювання будь-яким певним чином визначати обсяг наданих/отриманих послуг.

Крім того, наявність недоліків первинних документів, як-то відсутність детального описання змісту господарської операції із зазначенням більш загального її змісту тощо, є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства актів виконаних робіт та інших первинних документів, що виключає відповідальність платника податків.

Щодо доводів відповідача в акті перевірки на те що згідно з пп. 10.3.1 п. 10.3 р. 10 Договору № 08/08/18-1 від 08.08.2018 Замовник зобов`язаний забезпечити охорону об`єкту, проте відповідно до штатного розкладу у підприємства ТОВ Слобожанщина АС відсутня посада охоронця та відсутні відомості щодо придбання послуг з охорони об`єктів, суд зазначає наступне.

Вказане твердження відповідача спростовується наявним в матеріалах справи договором про надання охоронних послуг №24/04-01 від 24.04.2018 року. Відповідно до пункту 1 укладеного договору ТОВ "Ратник 2017" (виконавець) надає а ТОВ Слобожанщина АС (замовник) приймає та сплачує послуги по охороні будівельного майданчика Замовника вказаного у додатку №1 до договору. Відповідно до додатку №1 об`єктом є будівельний майданчик який розташований за адресою м. Харків, проспект Льва Ландау, 156-А (т. 1 а.с. 120-125).

Прийняття робіт по охороні будівельного майданчика підтверджуються актом прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання охоронних послуг від 31.08.2018 па суму 33 500.00 грн., актом прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання охоронних послуг від 30.09.2018 па суму 33 500.00 грн. (т.1 а.с.127-128).

На підтвердження оплати наданих послуг позивачем надано платіжні доручення №134 від 06.08.2018 р.; № 1 від 02.08.201 8 р.; № 181 від 01.10.2018 р.; № 188 від 04.10.2018 р.; № 182 від 22.10.2018 р.; № 214 від 26.10.2018 р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00000220518 від 16.01.2020 року яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість - у розмірі 24 667,00 гривень, у тому числі за податковий період серпень 2018 року в сумі 14 167.00 гривень та вересень 2018 року в сумі 10 500,00 гривень винесене всупереч приписів чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно протиправності додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року, яким стягнуто з відповідача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" у розмірі 4000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб' єктами права.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. До правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду першої інстанції з адміністративним позовом просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Харківській області №00000220518 (форма В4 ) від 16.01.2020р. про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю Слобожанщина АС (код ЄДРПОУ 38157427) розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість - у розмірі 24 667,00 гривень, у тому числі - податковий період серпень 2018 року в сумі 14 167.00 гривень та вересень 2018 року в сумі 10 500,00 гривень.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 р. у справі №520/5981/2020 повністю задоволені позовні вимоги ТОВ Слобожанщина АС до Головного управління ДПС у Харківській області та скасовано податкове повідомлення - рішення №00000220518 (форма В4 ) від 16.01.2020, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість у розмірі 24 667,00 грн.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі №520/5981/2020 - задоволено частково.

Доповнено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року у справі №520/5981/2020 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина АС" у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

У задоволенні заяви представника позивача в іншій частині - відмовлено.

Відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн. не є співмірним з ціною позову.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що між адвокатом Яно С.С. та ТОВ "Слобожанщина АС", було укладено договір б/н від 29.04.2020 року про надання правничої допомоги.

Згідно пункту 2 Додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 року до Договору за виконання доручення за цією Додатковою угодою сторонами погоджений розмір гонорару за надання адвокатом правничої допомоги у сумі 8000 грн.

У встановлений Додаткової угоди № 1 до Договору б/н від 01.06.2020 р., рахунку № 01/06/20-1 від 01.06.2020 року, та звіту про використання коштів, виданих під звіт ТОВ "Слобожанщина АС" було сплачено адвокату Яно С.С. гонорар у розмірі 8000,00 грн., що підтверджується актом про надання послуг адвоката від 03.06.2020 року, а також довідкою, виданою директору ТОВ "Слобожанщина АС" Хухрянському І.І., що він сплатив суму у 8000 грн. за надання правничої допомоги за договором б/н від 29.04.2020 р. (т. 1 а.с. 182-184).

Проаналізувавши Акт про надання послуг адвоката, колегія суддів вбачає, що адвокат ОСОБА_3 протягом квітня-червня 2020 року надавав позивачу послуги, передбачені до п. 1 Додаткової угоди №1 від 01.06.2020 року, а саме: складання проектів документів на виконання доручення за Договором про надання правничої допомоги від 29.042020 року та Додатковою угодою № 1 від 01.06.2020 р., які передані позивачу на визначену їм електронну поштову скриньку.

Частиною 4 ст.134 КАС України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) з чим суд апеляційної інстанції повністю погоджується.

Так дійсно, позивачем оскаржувалось податкове повідомлення-рішення відповідача, яким зменшено Товариству з обмеженою відповідальністю Слобожанщина АС (код ЄДРПОУ 38157427) розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення податку на додану вартість - у розмірі 24667,00 гривень, а тому відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 4000 грн. є співмірною та документально підтвердженою.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 4000 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, що відповідає критерію реальності таких витрат.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00000220518 від 16.01.2020 суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року по справі № 520/5981/2020 відповідають вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для їх скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 43983495) залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року по справі № 520/5981/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 08.04.2021 року