Постанова

від 29.03.2021 по справі 520/3029/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 р.Справа № 520/3029/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Екощит" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Зоркіна Ю.В.) від 03.07.2020 року (повний текст складено 13.07.20 року) по справі №520/3029/2020

за позовом Приватного підприємства "Екощит"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПП "Екощит", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2020 № 00000380511, яким ПП "Екощит" зменшено суму податкового зобов`язання для цілей розділу V ПК України на 506400,00 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 484106,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що надання інформаційно-консультаційних послуг є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується наданими первинними документами (актами приймання-передачі документів за результатами виконаних робіт, актами виконаних робіт, рахунками на оплату, податковими накладними, платіжними дорученнями на оплату), тому позивач правомірно сформував показники податкової звітності з податку на додану вартість.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №520/3029/2020 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Головне управління ДПС у Харківській області подало клопотання, в якому просило замінити відповідача - Головне управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704) на його правонаступника Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43983495).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 № 893 "Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", наказом Державної податкової служби України від 30.09. 2020 № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено Головне управління ДПС у Харківській області як територіальний орган ДПС, утворений на правах відокремленого підрозділу.

Згідно з ч. ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704) на його правонаступника Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43983495).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб`єкта господарювання юридичної особи, основним видом діяльності якого в тому числі є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (КВЕД 71.12).

На підставі наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 16.01.2020 № 278 та направлення від 16.01.2020 № 281 фахівцями відповідача документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «ЕКОЩИТ» вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час господарських взаємовідносин з TOB «КІМЕНС» за червень, серпень, вересень 2018, ТОВ «ДАНОР» за червень, липень 2018 року, ТОВ «ДАБЕРТІ» за квітень, травень 2018 року, ТОВ «КОРЕГОН» за жовтень, листопад 2018 року, ТОВ «ДЖАСТНОТ» за вересень 2018 року, з ТОВ «САЙДЕН-1965» за листопад, грудень 2018 року, січень 2019 року, ТОВ «Хайквест» за лютий 2019 року та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), отриманих від вищевказаних контрагентів- постачальників.

За результатами перевірки складено акт від 29.01.2020 № 224/20-40/38281556, яким встановлено, що задекларовані господарські операції із придбання послуг у вказаних вище контрагентів не відбулися у дійсності, надані позивачем первинні документи, не опосередковуються реальним рухом активів між цим підприємством та зазначеними вище суб`єктами господарювання у вказані вище строки, що доводить нереальність відповідних господарських операцій.

На підставі цього контролюючий орган прийшов до висновку про порушення ПП «ЕКОЩИТ» п. 185.1 ст. 185. п. 187.1 ст. 187 ПК України, що призвело до завищення податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 506400,00 грн. та відповідно порушення вимог п. 198.1. 198.3. 198.6 ст.198. п. 201.10 ст. 201 ПК України внаслідок чого завищено податковий кредит на суму ПДВ 484106,00 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 25.02.2020 р. № 00000380511, яким підприємству зменшено суму податкового зобов`язання для цілей розділу V Податкового кодексу України на 506400,00 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 484106,00 грн.

Не погодившись з винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що надані на підтвердження реальності господарських операцій за договорами надання інженерних послуг та ремонтних робіт первинні бухгалтерські документи, не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Даберті» укладено договори надання інженерних послуг від 02.04.2018 № 18-0402, від 10.04.2018 № 18-0410, 16.02.2018 № 18-0416, від 18.04.2018 № 18-0418, від 27.04.2018 № 18-0427, від 07.05.2018 № 18-0507. Розрахунок за вказаними договорами проведено у безготівковій формі відповідно до платіжних доручень №№ 1515, 1514 від 10.05.2018, №№ 1517, 1518 від 14.05.2018, № 1519 від 16.05.2018, №1531 від 31.05.2018, № № 1536, 1537 від 06.06.2018, №№ 1538, 1539 від 12.06.2018, №№ 1543,1544 від 14.06.2018. Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 заборгованість між підприємствами відсутня.

На підтвердження отримання інженерних послуг за вказаними договорами надані акти виконаних робіт та контрагентом позивача виписані податкові накладні № 53 від 16.04.2018, № 61 від 19.04.2018, № 95 від 25.04.2018, № 94 від 25.04.2018, № 52 від 14.05.2018 та № 59 від 14.05.2018.

Між позивачем та ТОВ «Кіменс» укладено договори надання інженерних послуг від 23.05.2018 № 18-0523, від 04.06.2018 № 18-0604/1, від 04.06.2018 № 18-0604/2, від 30.07.2018 № 18-0730, від 13.08.2018 № 18-0813, від 10.09.2018 № 18-0901, від 14.09.2018 № 18-0914 від 25.09.2019 № 18-0925.

За вказаними господарськими правочинами контрагентом позивача складені податкові накладні від 01.06.2018 № 1, 16.06.2018 № 26, 16.06.2018 № 27, 10.08.2018 № 21, 15.08.2018 № 27, 17.09.2018 № 20, 20.09.2018 № 26, 27.09.2018 № 37 та підписані відповідні акти виконаних робіт.

Розрахунок за вказаними договорами проведений у безготівковій формі згідно платіжних доручень №№ 1545, 1546 від 21.06.2018, №1548 від 25.06.2018, №№1558,1559 від 04.07.2018, № 1562 від 06.07.2018, №№1627, 1628 від 13.09.2018, № 1643 від 05.10.2017, №1648 від 10.10.2018, №№ 1649, 1650 від 16.10.2018, № 1656, 1657 від 19.10.2018, № 1659 від 25.10.2018, №1668 від 06.11.2018, № 1669 від 07.11.2018. Заборгованість відповідно до оборотно-сальдової відомості за рахунком 631 між вказаними суб`єктами господарювання відсутня.

Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Ланор» укладено договори щодо надання послуг інженерних від 21.06.2018 № 18-0621, від 25.06.2018 № 18-0625/2, від 04.07.2018 № 18-0704, від 05.07.2018 № 18-0705. На підтвердження реальності вказаних господарських операцій позивачем надані суд видаткові накладні б/н від 25.06.2018 , 04.07.2018, 13.07.2018, 09.07.2018, акти виконаних робі. Крім того контрагентом складені та надані позивачеві податкові накладні від 25.06.2018 № 72, від 04.07.2018 № 6, від 13.07.2018 № 31, від 09.07.2018 № 22.

Оплата за надані послуги проведена у безготівковій формі згідно платіжних доручень від 06.07.2018 № 1563, від 12.07.2018 №№ 1572-1574, від 16.07.2018 № 1581, від 20.07.2018 №№ 1587-1588,від 24.07.2018 № 1589, від 26.07.2018 №№ 1590, 1593-1594, від 02.08.2019 №№ 1598,1599, від 03.08.2018 № 1600,від 08.08.2018 №№ 1603,1604, від 16.08.018 № 1610, від 17.08.2018 № 1612.

Між позивачем та ТОВ "Джастнот» укладено договори надання інженерних послуг від 20.08.2018 № 18-0820, від 07.09.2018 № 18-0907.

За вказаними договорами контрагентом позивача виписані податкові накладні від 13.09.2018 № 10, від 04.09.2018 № 5. На підтвердження реальності надання послуг надано акти виконаних робіт

Оплата за вказаними договорами проведена у безготівковій формі на підставі платіжних доручень від 21.09.2018 № 1633, від 27.09.2018 №№ 1638, 1637, від 28.09.2018 № 1639 та відповідно до оборотно-сальдової відомості заборгованість між підприємствами відсутня.

Також, між позивачем та ТОВ «Корегон» укладено договори надання інженерних послуг від 10.01.2018 № 18-1001, від 09.10.2018 № 18-1009, від 30.10.2018 № 18-1003, від 22.10.2018 № 18-1022, від 12.10.2018 № 18-1012, від 02.10.2018 № 18-1002 , від 01.11.2018 № 18-1101, від 02.11.2018 № 18-1102, від 05.11.2018, № 18-1105, від 19.11.2018 № 18-1119. На підтвердження реальності господарських операцій за вказаними договорами підприємством надані видаткові накладні б/н від відповідних дати, податкові накладні від 04.10.2018 № 1, від 18.10.2018 № 22, від 24.10.2018 № 25, від 30.100.2018 № 64, від 06.11.2018 № 4, від 07.11.2018 № 5, від 08.11.2018 № 16, від 13.11.2018 № 27, від 15.11.2018 № 43 та від 20.11.2018 № 51. Оплата за поставлені послуги проведена у безготівковій формі відповідно до платіжних доручень та згідно оборотно-сальдової відомості заборгованість між контрагентами відсутня Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що у період, що ревізувався позивач мав відносини з ТОВ «Хайквест» та між ними було укладено договори про надання інженерних послуг від 25.01.2029 № 19-9125, від 01.02.2019 № 19-0201, від 12.02.2019 № 19-0212, від 05.02.2019 № 19-0205, від 08.02.2019 № 19-0208, від 13.02.2019 № 19-0213, оплата за отримані послуги проведена у безготівковій формі та відповідно до платіжних доручень.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем та ТОВ «Хайквест» підписані акти виконаних робіт, надані видаткові накладні виписані податкові накладні від 05.02.2019 № 9, від 13.02.2019 № 21, від 12.02.2019 № 15, від 12.02.2019 № 16, від 04.02.2019 № 8, від 22.02.2019 № 104.

Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Сайден-1965» укладено договори надання інженерних послуг від 07.11.2018 № 19-1107, від 26.11.2018 № 18-1108, від 21.11.2018 № 18-1121, від 23.11.2019 № 19-1123, від 03.12.2019 № 19-1203, від 12.11.2019 № 19-1112, від 18.12.2019 № 19-1218, від 14.01.2019 № 19-0114, договір поточного ремонту житлового будинку по вул. Харківських Дивізій, 13, улаштування паркану по вул. Благовіщенській, 22, улаштування воріт з калиткою по вул. Благовіщенська, 30, улаштування воріт та паркану по вул. Велика Панасівська, 49.

На підтвердження реальності господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем надані суду видаткові накладні, акти виконаних робіт, кошторисна документація, виписані податкові накладні від 23.11.2018 № 5, від 26.11.2019 № 18, від 26.11.2018 № 19, від 03.12.2019 № 5, від 07.12.2019 № 22, від 04.12.2019 № 11, від 10.12.2019 № 24, від 15.01.2019 № 42, від 10.01.2019 № 33.

За даними перевірки розрахунок між підприємствами проведено у безготівковій формі, згідно платіжних доручень, які вказані в акті перевірки, згідно оборотно-сальдової відомості по рах.361 заборгованість між підприємствами відсутня.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що інженерну послугу можна визначити як інтелектуальну діяльність, здійснену фахівцем у певній галузі на оплатній чи безоплатній основі, в процесі якої фахівець надає замовнику інформацію у вигляді порад, рекомендацій, висновків із питань, визначених замовником у різноманітних сферах діяльності в матеріалізованій формі, доступній для об`єктивного сприйняття. Інакше кажучи, це надання замовнику певних знань у вигляді інформації, консультації або експертизи різних видах господарської діяльності, що відповідно передбачає здійснення певного аналізу, тобто визначення необхідності додаткових випробувань, подання додаткових документів тощо.

Зазначив, що за податковими інформаціями, які викладені в акті перевірки та долучені до матеріалів справи, контрагенти позивача не мають у своєму штаті фахових працівників, які б могли надати послуги, наприклад, з розрахунку забруднення атмосфери, провести обстеження об`єктів для проведення контролю за дотриманням нормативів викидів, розробка науково-проектної екологічної документації для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, тощо, тоді як договори надання послуг не містять норм стосовно можливості залучення інших осіб для надання таких послуг.

Суд першої інстанції також зазначив, що акти надання послуг за вказаними договорами не містять жодних посилань на те, які саме послуги надані за ними згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, які саме роботи були проведені за вказаними договорами, що не дозволяє ідентифікувати використання її результатів у власній господарській діяльності позивача. Зазначені документи носять загальний характер, у них не просліджується конкретного персонального підходу до завдання по договору, який виконаний в повному обсязі.

Враховуючи викладене вище суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані первинні документи у сукупності з дослідженими під час проведення перевірки податковими інформаціями стосовно контрагентів позивача не розкривають суті господарських операцій, їх справжності.

З приводу наведених вище висновків судом першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України № 996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Що стосується посилання податкового органу на наявність негативної податкової інформації відносно контрагентів підприємства позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі № 804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі № 804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі № 822/1602/13-а.

Посилання податкового органу на відсутність у контрагентів необхідних трудових ресурсів та виробничих потужностей не може бути безумовною підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.19 у справі № 820/4779/15 та враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Що стосується висновку суду першої інстанції про неможливість виконання контрагентами позивача умов відповідних договорів наявним персоналом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов договору про надання послуг від 02.04.2018 ТОВ ДАБЕРТІ як виконавець, на замовлення позивача зобов`язувалося надати інженерні послуги, які згідно з додатком 1 до цього договору полягали у розрахунку викидів забруднюючих речовин в атмосферу для ТОВ Фірма Природа України , а також обстеження об`єктів та оформлення для ТОВ МАЛТЮРОП ЮКРЕЙН екологічної інформації. Ці послуги надавалися ТОВ ДАБЕРТІ на підставі обстеження об`єкта (встановлення джерел викидів в атмосферне повітря) та подальшого оформлення з використанням комп`ютерної техніки результатів обстеження з застосуванням відповідних кількісних характеристик джерел забруднення (що є довідковою інформацією).

До суду апеляційної інстанції позивачем надані копії відповідного договору з додатками та акт здачі-прийняття робіт до нього (ці документи подавалися разом з позовною заявою). Також, до апеляційної скарги позивачем додана копія технічного звіту по контролю за дотриманням нормативів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря ТОВ МАЛТЮРП ЮКРЕЙН . Як вказав апелянт, зазначений документ не надавався в суді першої інстанції в зв`язку з тим, що позивач вважав, що узагальнена податкова інформація не буде прийнята як належний доказ відсутності у його контрагентів відповідних ресурсів для виконання умов договору, а ця обставина підлягає доказуванню саме відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач по справі послався на те, що цей звіт не був поданий позивачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час проведення перевірки, ані під час подачі заперечень на акт перевірки та зазначив, що у разі недотримання вимог ст. 44 ПК України платник податків втрачає право подати такі документи до суду.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на всіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що в протилежному випадку є обмеженням судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 р. у справі № 806/434/16 (ЄДРСРУ № 78329873), від 24.01.2019 р. у справі № 820/12113/15 (ЄДРСРУ № 79409332), від 12.02.2019 р. у справі № 820/6512/16 (ЄДРСРУ № 79791393).

Таким чином, на підтвердження факту реальності вчинення вказаного вище правочину позивачем надано копію договору від 02.04.2018 р. з додатками, копію акту № 18-042 від 19.04.2018 р., копію технічного звіту по контролю за дотримання нормативів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря. Податковим органом ані в акту перевірки, ані під час апеляційного розгляду справи не доведено неможливість виконання робіт (надання послуг), з урахуванням його специфіки та об`єму однією особою, протягом строку дії договору.

Що стосується посилання суду першої інстанції на те, що до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження передачі матеріалів та устаткування ТОВ САЙДЕН-1965 для виконання ремонтних робіт, у випадку, якщо останні виконувалися з матеріалів позивача, а також посилання на те, відповідний договір не містив положень про можливість залучення субпідрядників, колегія суддів зазначає, що позивачем виконувалися будівельні роботи на підставі договору від 14.11.2018 р. з КП ЖИЛКОМСЕРВІС з залученням субпідрядника ТОВ САЙДЕН-1965 (договір № 18-1114 від 14.11.2018). На підтвердження реальності вчинення цього правочину позивачем надавалися до перевірки: договори, додатки до них, які включають договірні ціни, локальні кошториси, відомості ресурсів, довідки за формою КБ-3 (довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, а також документи на підтвердження здійснення відповідних розрахунків.

При цьому, колегія суддів вважає, що позивач як підрядник за основним договором мав право залучати до виконання робіт інших осіб без зазначення про це в основному договорі, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Оскільки договори не містили заборони ані позивачу, ані субпідряднику - ТОВ САЙДЕН-1965 залучати до виконання робіт інших осіб, висновок суду першої інстанції про нереальність цих господарських операцій є помилковим. Крім того, колегія суддів зазначає, що договір № 18-1114 від 14.10.2018 р. не містив умов про те, що будівельні роботи виконуватимуться ТОВ САЙДЕН-1965 матеріалами та устаткуванням позивача, що також свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині.

Що стосується посилання суду першої інстанції на те, що акти надання послуг за вказаними договорами не містять жодних посилань на те, які саме послуги надані за ними згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, які саме роботи були проведені за вказаними договорами, що не дозволяє ідентифікувати використання її результатів у власній господарській діяльності позивача, колегія суддів зазначає, що цей класифікатор був затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 30 грудня 1997 р. № 822, але цей наказ втратив чинність 31.12.2012 р.

Посилання суду першої інстанції на те, що первинні документи у сукупності з дослідженими під час проведення перевірки податковими інформаціями стосовно контрагентів позивача не розкривають суті господарських операцій, їх справжності та не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку, колегія суддів також вважає помилковими, з огляду на наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, визначеними абзацом - першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинним документом є документ, що містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ),

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Отже, аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, фінансового та бухгалтерського платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених таким платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Судовим розглядом встановлено, що ПП ЕКОЩИТ під час податкової перевірки та до суду першої інстанції надано первинну документацію, а саме договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, акти та інше, відповідно до якої його контрагентами в якості субпідрядників було надано послуги з виготовлення інженерної документації, яка в подальшому була передана замовникам. Цією документацією підтверджується рух активів та використання результатів господарських операцій укладених позивачем з контрагентами у власній господарській діяльності.

Щодо посилань суду першої інстанції на відсутність в актах здачі-прийняття робіт посилань на те, які саме послуги надані за ними, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Певні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

Дослідженні в судовому засіданні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) містять усі зазначені реквізити, у тому числі за відомостями, що містяться в цих актах можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій. Так, акти містять посилання на відповідний договір, у додатку 1 до якого зазначаються які саме інженерні послуги. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Надані позивачем копії первинних документів підтверджують реальність руху активів, а також підтверджують понесені позивачем за цими господарськими операціями витрати та використання результатів господарських операцій у діяльності позивача, висновок суду першої інстанції про неможливість використання відповідних первинних облікових документів (актів здачі- прийняття робіт (надання послуг) для цілей формування податкового обліку не відповідає обставинам справи.

Також при вирішенні спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджу є факт проведення перевірки та відображає її результати (абз. 3 п. 86.1 ст. 86 ПК України).

Положення п. 86.8 ст. 86 ПК України надають підстав прийти до висновку, що податкові повідомлення-рішення приймаються на підставі відомостей, які містяться в акті перевірки, а у випадку подання заперечень на них, також з урахуванням висновку про результати розгляду таких заперечень.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 3-5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Судовим розглядом встановлено, що акт перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване повідомлення рішення не містить відомостей про те, що первинні бухгалтерські документи, у тому числі акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), не розкривають суті господарських операцій, їх справжності та відповідно не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку, що свідчить про те, що в межах цих правовідносин податковий орган не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідачем таких обґрунтувань не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, суд першої інстанції під час судового розгляду справи за відсутності претензій з боку відповідача щодо відповідності первинних документів вимогам законодавства, послався на цю обставину як підставу для відмови в задоволенні позову, але такий висновок суду першої інстанції спростовується наведеними вище обставинами.

У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2020 № 00000380511, яким ПП "Екощит" зменшено суму податкового зобов`язання для цілей розділу V ПК України на 506400,00 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 484106,00 грн.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Екощит" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №520/3029/2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного підприємства "Екощит" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2020 № 00000380511, яким ПП "Екощит" зменшено суму податкового зобов`язання на 506400,00 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 484106,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь Приватного підприємства "Екощит" (код ЄДРПОУ 38281556) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у розмірі 5255,00 грн. (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.С. Бартош Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 08.04.2021 року