Постанова

від 07.04.2021 по справі 640/16299/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16299/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко А.І. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Народний універмаг" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Народний універмаг" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 травня 2019 року №0437461212, стягнути судові витрати.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "Народний універмаг", за результатом якої складено акт від 09 квітня 2019 року №001418/26-15-12-12/37702556 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки протягом строків, визначених підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України, а саме, по грошовим зобов`язанням, визначеним податковою декларацією від 25 січня 2016 року №9004492686.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 травня 2019 року №0437461212, яким позивача зобов`язано сплатити штраф в сумі 3 311,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем скеровано до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві скаргу на податкове повідомлення-рішення від 28 травня 2019 року №0437461212.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у контролюючого органу були відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 16.1.3 п. 16.3 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За приписами пунктів 49.1, 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодекс подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Положеннями п.п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 50.1 статті 50 ПК України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Зазначена норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою уточнюючого розрахунку, чинного на час подання, або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 12 квітня 2016 року, яка прийнята Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, якою визначено податкове зобов`язання в сумі 5 377,63 грн за кожний квартал 2016 року.

Також, позивачем подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка прийнята Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Вказаною уточнюючою податковою декларацією позивачем відкориговане грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік шляхом зменшення такого зобов`язання в сумі 5 377,63 грн за кожний квартал 2016 року.

Зазначених обставин відповідачем не прийнято до уваги та не враховано даних уточнюючої податкової декларації з податку на податку на нерухоме майно.

Жодних пояснень з приводу зазначеного відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік за територіальною належністю ВДК у Шевченківському районі міста Києва сплачено у законодавчо визначений строк.

Разом з тим, об`єктом застосування штрафу є несвоєчасно сплачена сума узгодженого грошового зобов`язання. При цьому специфіка нарахування штрафної санкції, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, таким чином, при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов`язання з певного податку, відсутній об`єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 ПК України, оскільки подання уточнюючої декларації зі зменшеним податковим зобов`язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов`язання, у той час як її (штрафної санкції) нарахування залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов`язання, а отже, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, суд приходить до висновку, про безпідставність застосування до позивача штрафу, передбаченого з пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №803/1156/17, від 03.05.2018 року у справі №820/4177/17.

Таким чином, за відсутності об`єкту для застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та правомірно їх задовольнив.

Відповідачем вищезазначених обставин в суді першої інстанції та в апеляційному суді не спростовано, належних, достатніх та обґрунтованих пояснень з цього приводу не надано, як і не вказано в чому конкретно полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Лічевецький І.О.

Оксененко О.М.