Рішення

від 09.04.2021 по справі 640/760/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2021 року м. Київ № 640/760/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провизнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

Прийняв до уваги таке:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, в якому просить:

- визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: вулиця Жилянська, 58-Б, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код: 26268119) по нарахуванню і виплаті судді Макарівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди з 18.04.2020 по 27.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - протиправними;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: вулиця Жилянська, 58-Б, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код: 26268119) провести перерахунок і виплату суддівської винагороди судді Макарівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року на підставі п. 1 ч. З ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Позивач зазначає, що є суддею Макарівського районного суду Київської області. Переведена на цю посаду наказом Президента України Про переведення суддів № 203/2015 від 07.04.2015. Наказом голови Макарівського районного суду Київської області № 25-к/тр від 20.04.2015 зарахована на посаду судді Макарівського районного суду Київської області в порядку переведення з посадовим окладом згідно штатного розпису, копія якого мститься в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що на цій посаді перебуває до цього часу та здійснює повноваження судді. Рішення про звільнення не приймалось.

Посилаюсь на низку положень Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у взаємозв`язку з цим, - на Рішення Конституційного Суду України: від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20) відносно того, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами; на низку інших Рішень КСУ, а також на Європейську хартію про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року (пункт 6.1), Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13.10.1994 р. № (94)12 та від 17.11.2010 р. № (2010)12, на Монреальську універсальну декларацію про незалежність правосуддя від 1983 р., позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті йому суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

В аспекті наведеного по суті зазначає також, що виконуючи функції та обов`язки судді, та отримуючи суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мала законні правомірні очікування отримати задекларовану Державою суддівську винагороду, яка є одним з елементів гарантій незалежності суддів, а відтак позбавлення судді права на отримання суддівської винагороди в раніше встановленому розмірі керуючись лише подальшими змінами до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", без врахування прав визначених положеннями статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вважає протиправним, оскільки позбавлення зазначеного права на думку позивача не має справедливої рівноваги між державними інтересами та необхідністю захистити права судді на мирне володіння своїм майном.

Положення Закону № 553-IX та "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими обмежувався розмір суддівської винагороди, позивач вважає такими, що не можуть вважатись підставою для позбавлення його права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже, на думку позивача, не повинні були застосовуватись відповідачем.

Щодо власне суми стягнення, позивач надає до позову обрахунок суми коштів невиплаченої суддівської винагороди (а.с. 36), що підлягає стягненню у зв`язку з допущенням відповідачем протиправної бездіяльності, згідно якого заборгованість по виплаті суддівської винагороди складає 237956,57 грн.

Відтак, враховуючи наведене, а також доводи, викладені у позовній заяві, позивач просить задовольнити позов.

Відповідач надав відзив від 03.02.2021 на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позову.

Між тим, відповідач визнає, що відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а згідно ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року було встановлено карантин.

Додає, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020.

Звертає увагу, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, судцям, судцям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосудця, членам Вищої кваліфікаційної комісії судців України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Разом з тим, Управління звертає увагу, що згідно з положеннями статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та пункту 10 Прикінцевих положень Закону № 553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України "Про оплату праці").

Окремо звертає увагу на ієрархічну колізію нормативно-правових актів, яка склалася при застосуванні Закону № 553-ІХ та Закону № 1402-VIII. Враховуючи, що Закон № 553-ІХ прийнятий пізніше Закону № 1402-VIII, отже, у даному випадку підлягає застосуванню наступне юридичне правило: "у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності". Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, обмежується максимальним розміром 47 230 гри на місяць.

У зв`язку з зазначеним, при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року, обмеження, що передбачені Законом № 553-ІХ, застосовувалось до частини суддівської винагороди, починаючи з 18.04.2020, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяців робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Отже, як зазначено у відзиві, з 18.04.2020 Управління не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ).

Між тим також Управління зазначає, що 28.08.2020 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Однак, як зазначає Управління, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020).

Отже, на думку відповідача, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Таким чином, на думку Управління, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Відповідач звертає увагу на відсутність законодавчої процедури виконання рішення КСУ.

Ухвалою від 20.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Щодо саме такого порядку розгляду справи, суд керувався нормами процесуального законодавства, а саме: відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Між тим, дана категорій справ не належить до категорій, які визначені у ч. 4 ст. 257 КАС України та які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Також, дані спори не визначені у ч. 4 ст. 12 КАС України, які розглядаються виключно за правилами загального провадження. Положення (обмеження), визначені у п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України (…окрім…) не знайшли своєї нормативної реалізації у вигляді процесуальних обмежень, визначених у положеннях ч. 4 ст. 257 чи у ч. 4 ст. 12 КАС України, а відтак положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України не є перешкодою для розгляду даної категорії справ в порядку спрощеного позовного провадження. Більш того, станом на час відкриття провадження у справі стаття 50 Закону України "Про запобігання корупції", Примітка до якої визначала перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 р. № 13-р/2020).

Судом також враховується рішення Ради суддів України від 24.12.2020 № 73 відносно того, що розгляду судом даної категорії справ не може вважатися конфліктом інтересів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, у даному випадку учасниками справи не спростовуються та не заперечуються обставини призначення позивача на посаду судді, обрання позивача на посаду судді безстроково. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а відтак є встановленими.

При цьому, судом враховується, що відповідачем не заперечуються арифметичні розрахунки позивача щодо розміру недоотриманої суддівської винагороди внаслідок застосування наведених вище обмежень.

Позивач продовжує перебувати на посаді судді та здійснює повноваження судді.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У даному випадку цей коефіцієнт застосовується до позивача.

Також суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року 553-IX (далі - Закон № 553-IX), який набрав чинності 18.04.2020, було внесено до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ) шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин , установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки" (ч. 1).

Крім того, відповідно до ч. 3 цієї статті обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.

Як вже зазначалося, Закон № 553-IX набрав чинності 18.04.2020 і саме з цієї дати відповідачем здійснювались нарахування та виплата суддівської винагороди позивача виключно у десяти зазначених вище розмірів мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені вище положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року N 294-IX зі змінами.

Конституційний Суд України сформулював правову позицію, відповідно до якої обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Суд констатує, що у спірний період в України не оголошувався та не вводився воєнний або надзвичайний стан.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Тобто, КСУ по суті встановлено порядок виконання вказаного рішення Суду.

Відтак, наведене дає підстави для правового висновку про те, що невиплата позивачці суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.

В контексті наведеного суд також звертає увагу на те, що статтею 130 Конституції України встановлено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.

Враховуючи те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон № 553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Відтак, суд приходить до висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Гарантії ж незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Суд акцентує увагу на тому, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.

Так, Конституційний Суд України зазначав: "однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів" (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року N 6-рп/99); "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002); "особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя" (абзац дев`ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005); "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013); "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року N 4-рп/2016).

Не можна залишити поза увагою і те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів констатував, що важливим механізмом забезпечення особливого порядку фінансування судів є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати таке фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, які б обмежили будь-який вплив на суд та забезпечили гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України у Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 звернув увагу на те, що конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Європейські прагнення України в аспекті спірних відносин мають кореспондуватися із дотриманням європейських цінностей у цьому контексті.

Так, відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

При цьому, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 р. № (94)12 та від 17.11.2010 р. №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.

Знову-таки, в аспекті європейських прагнень України не можна не згадати і Монреальську універсальну декларацію про незалежність правосуддя від 1983 р., відповідно до якої строк перебування суддів на посадах, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

Ґрунтуючись на вищевикладеному у сукупності, слід дійти однозначного правового висновку, що застосування до спірних відносин частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року N 294-IX зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" права на належне матеріальне забезпечення судді (позивача), яке гарантується Державою у ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відтак, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у вказаний вище період.

Щодо поширення позиції Конституційного Суду України на відносини до прийняття Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20), то, як вже зазначалося, у своєму Рішення Суд вирішив, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.

Відповідно до наведеного, правовий висновок Конституційного Суду України по суті визначає порядок застосування (виконання) його рішення та правовий шлях (спосіб) захисту прав судді в контексті спірних відносин.

У взаємозв`язку з останнім, суд нагадує, що відповідно до приписів ст. 151-2 Конституції України Рішення та Висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що працюючи на посаді судді та отримуючи суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вона мала законні правомірні очікування отримати задекларовану державою суддівську винагороду, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів.

Правовий аналіз наведених вище норм Конституції України, а також Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку про протиправність позбавлення судді права на отримання суддівської винагороди в раніше встановленому розмірі керуючись лише подальшими змінами до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", без врахування прав позивача, визначених положеннями статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки позбавлення зазначеного права не має справедливої рівноваги між державними інтересами та необхідністю захистити права судді на мирне володіння своїм майном.

Відтак, очікуваний розмір суддівської винагороди, що був гарантований Державою у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно, є правомірним "законним" очікуванням в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Конституції України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також окремо встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Однак, Закон № 553-IX, яким вносились зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині обмеження розміру суддівської винагороди, був, як вже зазначалося, прийнятий не в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Слід також додати, що відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань України на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації.

У той же час, Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності" застосовна до спірних відносин у повному обсязі у повному сенсі її правового навантаження.

Тривалість існування законодавчої норми щодо права судді на отримання суддівської винагороди та, відповідно, кореспондуючого обов`язку Держави щодо виплати суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виникнення цього права у позивача (судді) під час дії цієї норми закону та подальше обмеження такої винагороди, свідчить про невідповідність такого втручання Держави у права особи критеріям пропорційності, правової визначеності та недотримання державою справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і набутими відповідно до закону правами особи.

Основоположним у правових відносинах є принцип верховенства права, що в аспекті спірних відносин дає підстави для висновку, що положення Закону України № 553-IX та Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими обмежувався розмір суддівської винагороди, не можуть вважатись заснованою на нормах Конституції України правовою підставою для позбавлення позивача права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні були застосовуватись відповідачем.

Бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною та такою, що суперечить як Конституції України, так і міжнародним правовим нормам.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести перерахунок і виплату суддівської винагороди судді Макарівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року на підставі п. 1 ч. З ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , суд зазначає наступне.

Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, повне та неупереджене вирішення судом спорів з метою ефективного захисту прав. При цьому суд зазначає, що ефективний захист це повне вирішення спору, яке в послідовності не дійсне породжувати інші спори, тобто до вирішення попередніх.

У зв`язку з цим суд, суд зазначає, що сума обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 237956,57 грн сторонами не спростовується та не заперечується, при цьому також підтверджується наявною у справі копією довідки (т. 1 а.с. 36).

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, з огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, а розмір суми обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 - 237956,57 грн. сторонами визнається, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДР: 02896710) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ), - судді Макарівського районного суду Київської області суму недоотриманої за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно суддівської винагороди у розмірі 237956,57 грн. (двісті тридцять сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 57 коп.).

У суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.

Щодо суб`єктного складу учасників справи, судом враховується те, що відповідно до ч. 1 статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з ч. 4 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п/п. 2 п. 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Отже, ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є ТУ ДСА.

Так, відповідно до абз. 3 ч. 3 статті 10 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно абз. 7 п. 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24 грудня 2012 року (далі - Порядок № 1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

У відповідності до Порядку № 1407, розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.

У зв`язку з наведеним вище вбачається, що склад учасників справи визначений правильно.

Відносно того, що від ДСА України не було проведено бюджетне фінансування для забезпечення виплати суддівської винагороди у повному розмірі без застосування обмежень, слід зазначити, що право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів" є конституційною гарантією забезпечення незалежності суддів. Таке право судді на отримання суддівської винагороди гарантовано на рівні Держави шляхом закріплення цих гарантій в Конституції України та не може змінюватись в залежності від бажань Уряду та без внесення відповідних змін до Конституції України. На рівні Держави та її установчого акту - Конституції України гарантовано прийняті на себе Державою беззаперечні зобов`язання щодо своєчасної та повної виплати суддівської винагороди саме у розмірах, визначених у спеціальному Законі України "Про судоустрій і статус суддів".

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях вже неодноразово констатував на адресу України, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до рішень Європейський суд з прав людини "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України", реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних актах національного законодавства, яким у даному випадку є Закон України "Про судоустрій і статус суддів", не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року вбачається, що заявниками у справі було четверо суддів, які стверджували, що держава була відповідальна за невиплату їм заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

Європейський суд погодився з тим, що неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу. На думку Суду, труднощі, на які посилається Уряд, безумовно зачіпають законні публічні інтереси, але не складають справедливої рівноваги між державними інтересами та інтересами тих заявників, які, крім того, несли відповідальність за виконання важливих публічних функцій в частині здійснення правосуддя. Суд вирішив, таким чином, що становище заявників, особливо їх статус незалежних судових посадовців, вимагає, щоб державні органи виконали рішення і виділили необхідні кошти з цією метою без затримки. Зокрема, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою забезпечення їх здатності виконувати свої професійні функції незалежно і неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на їх рішення і поведінку (див. п. 43 вище). У зв`язку з цим Суд посилався на відповідні правові інструменти Ради Європи, такі як Рекомендації Комітету Міністрів щодо "Незалежності, дієвості та ролі суддів" та Європейську Хартію "Про статус суддів", які наголошують на важливості цих факторів. Таким чином, Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначив, що майно судді має особливий статус та будь-яке неправомірне втручання у право судді на своєчасну виплату винагороди національними органами порушує їх право на мирне володіння майном передбачене Конвенцією.

Враховуючи наведене, суд не може прийняти аргументи відносно того, що не було проведено бюджетне фінансування як такі, що мають правове підґрунтя та виправдовують невиплату позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, без обмежень, ініційованих урядом. Крім іншого та в контексті останнього слід додати, що до справи не надано звернень відносно необхідності забезпечення належного фінансування.

Відтак, за результатами розгляду справи, суд приходить до висновку про вихід за межі позовних вимог та задоволення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: вулиця Жилянська, 58-Б, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код: 26268119) по нарахуванню і виплаті судді Макарівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди з 18.04.2020 по 27.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - протиправними.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (місцезнаходження: вулиця Жилянська, 58-Б, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код: 26268119) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ), - судді Макарівського районного суду Київської області суму недоотриманої за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно суддівської винагороди у розмірі 237956,57 грн. (двісті тридцять сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 57 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Р.О. Арсірій