Постанова

від 30.03.2021 по справі 520/7940/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 р.Справа № 520/7940/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 21.12.20 року по справі № 520/7940/2020

за позовом Приватне акціонерне товариство "Лозівський завод Трактородеталь"

до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Лозівський завод Трактородеталь" (далі по тексту - позивач, ПРАТ ЛЗТД , товариство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС, контролюючий орган), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківської області від 17.03.2020р. № 00000410503 та № 00000420503 повністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, які викладено в акті перевірки, щодо завищення собівартості реалізованої продукції за рахунок неправомірного включення до складу витрат усіх витрат загально-виробничого призначення на поточний ремонт виробничого обладнання, інструменту, транспортних засобів, а також будівель та споруд суцільним порядком та про нереальність здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами, наполягав на правильності обчислення податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, позаяк позивач не допускав порушень приписів Податкового кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020р. адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Лозівський завод Трактородеталь" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 17.03.2020р. № 00000410503 про збільшення Приватному акціонерному товариству "Лозівський завод Трактородеталь" суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 1930375, 00 грн. (один мільйон дев`ятсот тридцять тисяч триста сімдесят п`ять гривень), в тому числі за основним платежем в розмірі 1544300, 00 грн. (один мільйон п`ятсот сорок чотири тисячі триста гривень) та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 386075, 00 грн. (триста вісімдесят шість тисяч сімдесят п`ять гривень). Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 17.03.2020р. № 00000420503 про збільшення Приватному акціонерному товариству "Лозівський завод Трактородеталь" суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 17673, 75 грн. (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят три гривні 75 копійок), в тому числі за основним платежем в розмірі 14139, 00 грн. (чотирнадцять тисяч сто тридцять дев`ять гривень) та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 3534, 75 грн. (три тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні 75 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням е ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. Зазначає, що ПРАТ ЛЗТД не надано до перевірки та розгляду заперечень документальне підтвердження правомірності віднесення до складу витрат, витрат з ремонту, а саме: накази на призначення комісій для огляду (обстеження) основних засобів; відомості дефектів (дефектний акт, дефектна відомість тощо) окремо на кожний об`єкт, що підлягає ремонту з зазначенням обсягів і характеру робіт, найменування деталей, що потребують заміни; накази керівника щодо термінів проведення ремонтних робіт; планові кошториси обсягів виконання ремонтних робіт; відомості виконаних робіт, де зазначаються вид і найменування робіт, послуг, інвентарний номер 03, кількість і ціна використаних ТМЦ; акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об`єктів; фактичні кошториси обсягів виконаних ремонтних робіт. Посилається на те, що в порушення п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, п.6, п.10, п.11 П(С)БО 16 Витрати , ПРАТ ЛЗТД завищено суму витрат, визначених за правилами бухгалтерського обліку, на загальну суму 11 054 265,00 грн. Також зазначає, що ПРАТ ЛЗТД проводило взаєморозрахунки з контрагентами - постачальниками: ТОВ Десна Трейд , ТОВ ТЕХСЕРВІС , ТОВ Гермес 14 , ТОВ Ербі з придбання ТМЦ (запчастин та деталей) на підставі рахунків фактур, без укладання договорів. Придбання товарів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, інші первинні документи, які підтверджують придбання, транспортування, оприбуткування, зберігання та використання товарів до перевірки не надані. Підприємством не надано документального підтвердження того, яким чином отримані ТМЦ, від контрагента були оприбуткувані та використання у господарській діяльності підприємства, а саме: первинні документи щодо внутрішнього переміщення (передачі), та, відповідно, впливу на його фінансово-господарську діяльність і на отримання прибутку. Таким чином, враховуючи те, що надані для перевірки прибуткові накладні не містять вищезазначеної аналітичної інформації, та беручи до уваги ненадання підприємством інших підтверджуючих первинних документів, не є можливим встановити самого факту використання у фінансово - господарської діяльності. Вказує, що з наявними документами, на підставі яких проводилась перевірка, не виявлено транспортних та супроводжувальних документів, які передбачено вимогами діючого законодавства, відсутня транспортна документація для перевезення вантажів. У видаткових накладних відсутнє місце отримання вказаних товарно-матеріальних цінностей. Зазначене підтверджує відсутність доказів фактичного отримання ТМЦ ПРАТ ЛЗТД . Також зазначає, що у ході перевірки врахована податкова інформація від ДПС щодо проведення фінансово- господарських операцій СГД (ТОВ Десна Трейд , ТОВ ТЕХСЕРВІС , ТОВ Гермес 14 , ТОВ Ербі ), згідно з якою встановлено неправомірне визначенння сум податкового кредиту, податкових зобов`язань та нереальність проведення операцій з придбання товарів. Враховуючи вищенаведене, в порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено завищення сум податкового кредиту по взаємовідносинам з : ТОВ Десна Трейд на загальну суму 9 381 грн.; ТОВ ТЕХСЕРВІС за грудень 2016 року у сумі 917 грн.; ТОВ Гермес 14 на загальну суму 5 795 грн.; ТОВ ЕРБІ загальну суму 1 320 грн. Тобто, в ході перевірки встановлені нереальні операції з придбання товарів від вищенаведених контрагентів, які фактично безоплатно одержані з невідомого джерела та у подальшому реалізовані або використані у виробництві. З огляду на наведене, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 520/7940/2020. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПРАТ ЛОЗІВСЬКИИ ЗАВОД ТРАКТОРОДЕТАЛЬ відмовити.

Від ПРАТ ЛОЗІВСЬКИИ ЗАВОД ТРАКТОРОДЕТАЛЬ , до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи. Вказує, що всупереч вимогам п.6 ч.2 ст.296 КАСУ апелянт не зазначив у скарзі, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та застосування норм права.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Лозівський завод «Трактородеталь» (код ЄДРПОУ 00236033) з питань дотримання податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016р. по 30.09.2019р., за наслідками якої складений акт від 13.02.2020г. №388/20-40-05-03-08/00236033 (далі - Акт перевірки), у висновку якого зазначено про порушення:

- вимог пп.134.1.1, п.134.1 ст.134 ПКУ, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 2 005 438,0 грн., у т.ч. за 2016 рік у сумі 461138,0 грн., за 2017 рік у сумі 493161,0 грн., 1 квартал 2018 року 118644,0 грн., 2 квартал 2018 року 140530,0 грн., 3 квартал 2018 року 185062,0 грн., 4 квартал 2018 року 139008,0 грн., 1 квартал 2019 року 150241,0 грн., 2 квартал 2019 року 160521,0 грн., 3 квартал 2019 року 157133,0 грн.

- вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, внаслідок чого позивачем занижений ПДВ на загальну суму 17 413 грн., в т.ч. за січень 2016 у сумі 493грн., лютий 2016 у сумі 839 грн., березень 2016 у сумі 740 грн., квітень 2016 у сумі 610 грн., травень 2016 у сумі 592 грн., квітень 2017 у сумі 2155 грн., травень 2017 у сумі 11867 грн., липень 2017 у сумі 117 грн.

При цьому в акті перевірки зазначено, що на підставі п.102.1 ст.102 ПКУ при винесені податкового повідомлення-рішення заниження податку на прибуток за 2016 рік у сумі 461138,0грн. та заниження ПДВ за січень 2016 у сумі 493грн., лютий 2016 у сумі 839 грн., березень 2016 у сумі 740 грн., квітень 2016 у сумі 610 грн., травень 2016 у сумі 592 грн. не будуть враховані.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач надав до Головного управління ДПС у Харківській області заперечення від 28.02.2020 року, проте висновки акту перевірки залишені без змін листом ГУ ДПС від 12.03.2020р. №9501/10/20-40-05-03-15.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом 17 березня 2020 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 00000410503, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 1 544 300 грн. за період 2017 - 2019 роки, яка складається відповідно до зведеного розрахунку фінансових санкцій по податку на прибуток з таких сум: за 2017 - 493 161 грн., за 1 квартал 2018 - 118 644 грн., за 2 квартал 2018 - 140 530, грн., за 3 квартал 2018 - 185 062 грн., за 4 квартал 2018 - 139 008 грн., за 1 квартал 2019 - 150 241 грн., за 2 квартал 2019 - 160 521 грн., за 3 квартал 2019 - 157 133грн., а також нараховані штрафні санкції у сумі 386 075 грн.;

№ 00000420503, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 14 139 грн., яка складається відповідно до зведеного розрахунку фінансових санкцій по ПДВ з таких сум: квітень 2017 у сумі 2155 грн., травень 2017 у сумі 11867 грн., серпень 2017 у сумі 117 грн., а також нараховані штрафні санкції в сумі 3 534,75 грн.

Грошові зобов`язання за 2016 р. не нараховані при винесенні обох повідомлень-рішень.

Позивачем подано скаргу (вх. №13126/6 від 31.03.2020 р.) на зазначені податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби України, проте рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 12.05.2020 р. №15763/6/99-00-08-05-01-06 вказана була скарга залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Судом встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 00000410503 слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про завищення собівартості реалізованої продукції на загальну суму 11054265 грн., у т.ч. за 2016 рік на суму 2488312 грн., за 2017 рік на суму 2726291 грн., за 2018 рік на суму 3240244 грн., за 9 місяців 2019 року на суму 2599418 грн. (арк.7 акту перевірки), що сталося внаслідок завищення суми витрат загально-виробничого призначення по двом статтям: поточний ремонт виробничого обладнання, інструменту, транспортних засобів (балансовий рахунок 91.1.3) та ремонт будівель, споруд (балансовий рахунок 91.2.5).

В акті перевірки вказано, що ці витрати, визначені за правилами бухгалтерського обліку, не підтверджені відповідними документами (арк.17 акту перевірки), тобто позивачем порушені вимоги щодо документального оформлення ремонту основних засобів (в Акті - ОЗ): В ході перевірки на формування вище перелічених витрат підприємством надані первинні документи, а саме акти виконаних робіт по ремонту необоротних активів, план звіт та матеріальні звіти, які не містять будь-якої аналітичної інформації щодо виконаних робіт. Надані документи складені за звітний місяць, де відсутня інформація щодо місця, часу та обсягу виконаних робіт. Відсутня інформація та облік щодо ремонту ОЗ, а саме не зазначено вид ремонту згідно нормативної технологічної документації, не надано первинні документи, що підтверджують необхідність ремонту, а саме акти огляду ОЗ та висновки фахівців щодо встановлення фактів необхідності здійснення поліпшення ОЗ (модернізації, модифікації) та усунення дефектів (дефектний акт, дефектна відомість тощо) та калькуляцію робіт. В актах виконаних робіт по ремонту необоротних активів матеріали відображено по найменуванням лише у кількісному виразі (арк.13 Акту перевірки).

Контролюючий орган, стверджуючи про податкове порушення, вчинене позивачем у зв`язку із невідповідністю первинних документів вимогам Закону України Про бухгалтерський об лік та фінансову звітність в Україні № 996 - ХІV від 16.07.1999 р. в акті перевірки посилається на редакцію вказаного Закону, яка діяла до 03.01.2017 року, тобто до Закону України від 03.11.2016 р. N 1724-VIII, який вводиться дію з 03.01.2017 р., в той час, коли у висновку акту перевірки встановлено порушення за період з квітня 2017 року.

При цьому, зазначаючи про те, що надані первинні документи складені з порушенням п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", перевіряючими не наведено жодного документу з ознаками таких порушень.

Далі, в акті перевірки міститься висновок відповідача про те, що позивачем протиправно не були включені первинні документи, котрі повинні були бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення з посиланням на приписи ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (арк. 15 акту перевірки), яка втратила чинність з 03.01.2017 року.

Водночас згідно ч. 5 ст. 9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. На підставі вказаної норми позивачем було видано накази по ПРАТ ЛЗТД № 48 від 26.08.2009 р. Про документальне оформлення оприбуткування, внутрішнього переміщення та списання товарно-матеріальних цінностей у виробничій діяльності та № 1 від 04.01.2019 р. Про організацію ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової і податкової звітності передбачено ведення обліку витрат помісячно. Норми п.п.6,7 П(С)БУ №16 «Витрати» встановлюють порядок визнання витрат виключно за звітний період, яким на підприємстві є календарній місяць. Таким чином, складання матеріальних звітів та інших первинних документів за місяць, а не за день, відповідають приписам чинного законодавства та наказам про облікову політику товариства.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 - ХІV від 16.07.1999 р. в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до пункту 2 статті 3 цього Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічні норми містяться в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 № 88.

Перелік обов`язкових реквізитів, наведений у законі, є вичерпним та не може тлумачитись розширено. Таким чином, закон не вимагає зазначати в первинному бухгалтерському документі будь-яку аналітичну інформацію , про брак якої зазначав відповідач у акті перевірки, лише чіткі відомості, визначені законом.

Переліку первинних бухгалтерських документів законодавство не містить. Відповідно до частин 2, 5 ст.8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку т.і.

Так, наказ №48 від 26.08.2009 Про документальне оформлення оприбуткування, внутрішнього переміщення та списання ТМЦ у виробничій діяльності передбачає застосування позамовного методу обліку витрат на ремонт основних засобів на підставі службових записок на відкриття замовлення, яке затверджує голова правління, а бухгалтерія реєструє в журналі замовлень. Для внутрішнього переміщення матеріальних цінностей зі складу у виробництво (у т.ч. і для ремонту) відповідальна особа оформлює вимогу, яка містить усі необхідні реквізити первинного документу, включаючи дату та підписи відповідальних осіб, які передали та прийняли матеріали, головного бухгалтера, голови правління (документ розроблений на підставі типової форми М-11). Для списання матеріалів матеріально-відповідальні особи використовують форми матеріальних звітів, розроблених самостійно, з врахуванням реквізитів, передбачених типовою формою М-17, з повною розшифровкою витрат. Витрати на ремонт технологічного оснащення відображається в документі під назвою План-звіт з ремонту технологічного оснащення та інструмента з розшифровкою матеріальних витрат, трудомісткості, інших виробничих витрат. Згідно зареєстрованих у Журналі замовлень на ремонти основних засобів та матеріальних звітів виконавець складає Реєстр витрат довільної форми, з врахуванням трудомісткості, інших виробничих витрат, з підписами відповідальних осіб, які здали та прийняли роботи.

Наказ від 09.01.2014 р. № 3 про порядок проведення технічного обслуговування та ремонту об`єктів основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів затверджує порядок оформлення таких ремонтів, який включає оперативний огляд об`єкта, що потребує ремонту, що здійснюється керівником відповідного підрозділу, оформлення службової записки на відкриття замовлення, затвердження замовлення головою правління, реєстрацію його бухгалтерією в журналі замовлень, оформлення вимоги на ТМЦ, яка затверджується головою правління, щомісячне складання матеріальних звітів про використані матеріали, звітів про фактично виконані ремонтні роботи та план-звітів про виконання ремонту технологічного оснащення, а також складання типової уніфікованої форми "Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів" ф.ОЗ-2 для транспортних засобів та обладнання.

Накази підприємства не передбачають складання актів огляду основних засобів, висновків фахівців щодо встановлення фактів необхідності здійснення поліпшення основних засобів (модернізації, модифікації) та усунення дефектів (дефектний акт, дефектна відомість тощо), а також калькуляції. Такі документи не є первинними бухгалтерськими документами у сенсі ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , оскільки не відображають зміст господарської операції, вони лише фіксують технічний стан речей, а калькуляція - це розрахунок витрат та прибутку. Жодний нормативний акт не передбачає обов`язкове складання таких документів та не відносить їх до первинних документів, які є підставою для відображення витрат у бухобліку. Податковий кодекс не містить приписів щодо складання та надання документів, які підтверджують доцільність здійснення господарських операцій, оскільки господарська діяльність здійснюється платником податків на власний ризик. Натомість п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України встановлює для платників податків обов`язок вести облік доходів, витрат на підставі лише тих первинних документів, ведення яких передбачено законодавством.

Перевірки господарської діяльності здійснюються контролюючим органом саме на підставі первинних бухгалтерських документів. Такими документами є насамперед матеріальний звіт, в окремих випадках Акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів, а також акти виконаних робіт у випадку залучення підрядників, які відображають господарські операції та є підставою для відображення витрат на ремонт у бухобліку.

Крім того, як встановлено судом, під час перевірки відповідач надав позивачу два листа з запитом щодо надання документів для перевірки - перший від 18.12.2019 № 13961/10/20-40-05-03-15 до початку перевірки та другий від 11.01.2020 № 771/10/20-40-05-03-15, вже після ознайомлення з раніше наданими документами. Однак ані у першому, ані у другому листі відповідач не запитував документи, що підтверджують необхідність ремонту, акти огляду основних засобів та висновки фахівців щодо встановлення фактів необхідності здійснення поліпшення основних засобів (модернізації, модифікації) та усунення дефектів (дефектний акт, дефектна відомість тощо) та калькуляцію робіт.

Суд критично ставиться до зауваження, що міститься у п.2.7 Акту перевірки, стосовно ненадання відповіді на запит про надання документів для перевірки, оскільки відповідач не зазначив у тому ж пункті про складення акту про ненадання документів, як передбачено формою акту, та не надав його суду.

Таким чином, суду не надані докази порушення платника податків обов`язків, що передбачені п.85.2 ПКУ.

Натомість, відповідач в акті вказав про надання первинних бухгалтерських документів - матеріальних звітів, актів виконаних робіт, план-звітів, при цьому жодного конкретного зауваження щодо змісту цих документів, які б свідчили про відсутність ознак первинного документа, в акті перевірки не зроблено.

Судом під час дослідження наданих позивачем первинних документів не встановлено суттєвих порушень щодо їх оформлення.

Крім того, в Акті перевірки зазначається, що підприємством порушуються вимоги щодо документального оформлення ремонту основних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи у період, що перевірявся, позивач здійснював ремонт не лише основних засобів, а й інших необоротних матеріальних активів - МНМА, до яких відноситься, зокрема, штампове оснащення, вартість одиниці якого, згідно наданих копій документів, складає від 1 коп. до 6000 грн., що не відноситься до основних засобів, оскільки самостійно не виконує виробничих функцій та не відповідає визначенню, що надане у п.4 П(С)БО №7, а також обліковується на активному рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи" відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків № 291 та п.6.1 Наказу ПРАТ ЛЗТД Про організацію та ведення бухгалтерського обліку, складення фінансової та податкової звітності №1 від 04.01.2019 р.

З аналізу структури витрат за актом перевірки ГУ ДПС у Харківській області від 13.02.2020г. №388/20-40-05-03-08/00236033, вбачається, що більша частина витрат на ремонт складають саме витрати на ремонт оснащення (МНМА). Водночас в акті перевірки не міститься зауважень щодо документального оформлення ремонту МНМА, однак усі витрати на ремонт МНМА також не визнані відповідачем разом з витратами на ремонт основних засобів.

Наявність об`єктів, що ремонтувались, у власності позивача підтверджується наданими суду копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, балансами за 2017-2019 р. з розшифровкою власних основних засобів та і інших необоротних матеріальних активів, а також інвентаризаційними описами основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, складеними на підставі наказу про проведення річної інвентаризації від 20.09.2019р., в яких вказані об`єкти, які були відремонтовані протягом 2017-2019 рр.

Факти виконання ремонтних робіт задокументовані позивачем відповідно до встановлених ним правил документообігу звітами про виконані ремонтні роботи, та план-звітами, що складались матеріально-відповідальними особами щомісячно. Дані цих звітів зведені позивачем у аналітичні таблиці - Відомість матеріальних матеріальних і трудових витрат по ремонту обладнання і транспортних засобів, Відомість матеріальних і трудових витрат по ремонту технічного оснащення і інших МНМА, Відомість матеріальних і трудових витрат по ремонту будівель, споруд і інвентарю.

Відповідно до п.11 П(С) БО № 16 Витрати До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Собівартість ремонтних робіт відповідно до п.2.9 Наказу голови правління ПРАТ ЛЗТД від 09.01.2014р. формується підприємством виходячи з фактично витрачених матеріалів, транспортно-заготівельних витрат в розмірі 5% від їх вартості; витрат на оплату труда робітників з почасово-преміальною системою оплати праці, пропорційно витраченому часу, ЄСВ за ставкою 22%, накладних витрат в розмірі 80% від витрат на оплату праці.

Фактичні витрати на ремонт відповідно до їх призначення визначаються виконавцями, тобто керівниками (матеріально-відповідальними особами) підрозділу, який виконував ремонтні роботи, на підставі матеріального звіту та даних бухгалтерії про заробітну плату робітників допоміжних служб, нарахованої відповідно тарифним ставкам та відпрацьованому часу щомісячно та відображаються в реєстрі.

Відносно ремонту технологічного оснащення та інструменту, то виконавці складають та надають в бухгалтерію замість реєстру план-звіт, в якому так само визначаються усі види витрат. Підписані реєстри подаються в бухгалтерію та є підставою для відображення усіх витрат на ремонтні роботи за їх призначенням по рахунках бухгалтерського обліку (п.2.9 Наказу голови правління ПРАТ ЛЗДТ від 09.01.2014 р. №3):

91.1.3. - загальновиробничі витрати на ремонт машин та обладнання, інших МНМА;

91.2.5. - загальновиробничі витрати на ремонт будівель, споруд та інвентаря;

92.4.6. - витрати на ремонт об`єктів адміністративного призначення;

93.7.4. - витрати на ремонт об`єктів, пов`язаних зі збутом продукції.

Помісячний облік матеріальних та трудових витрат цілком відповідає обліковій політиці, що прийнята на підприємстві (п.7 Наказу про облікову політику, п.п.2.5-2.7 Наказу від 09.01.2014 року № 3), вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та п.п.6,7 П(С)БУ №16 «Витрати» , які встановлюють порядок визнання витрат виключно за звітний період, яким на підприємстві є календарній місяць.

Позивачем надано суду штатний розклад допоміжних робочих, яким передбачені посади робітників, безпосередньо виконуючих ремонтні роботи: ремонтник технологічного оснащення, електромонтери, слюсарі-ремонтники, слюсарі-сантехники, слюсарі-інструментальники, робочі інших спеціальностей, із кваліфікацією 5-6 розрядів, які працюють у складі ділянки Бюро інструментального господарства (БІГ) та Ремонтно-будівельного забезпечення (РБЗ) у складі Відділу експлуатації ОЗ, ділянки енергетичного забезпечення.

Як вбачається з вказаного штатного розкладу допоміжних робочих для цих робітників встановлена почасово-преміальна система оплати праці, тобто заробітна плата їм нараховується в залежності від часової тарифної ставки, кількості відпрацьованого часу.

Суд відзначає, що почасово-преміальна система оплати праці є простою почасовою системою оплати праці, доповненою преміюванням за виконання конкретних кількісних і якісних показників роботи.

Облік трудових затрат при почасово-преміальній системі оплати відрізняється від обліку при відрядної оплати праці, коли розмір винагороди визначається пропорційно обсягу виконаної роботи на конкретному об`єкті відповідно до встановлених норм.

При почасово-преміальної системі оплати праці не має значення, за ремонт якого об`єкту нараховується заробітна плата, який обсяг виконаних робіт, нормування роботи неможливо, важливий лише відпрацьований час. Тому щоденний облік відпрацьованих об`єктів та конкретних видів робіт не ведеться, складається лише табель обліку робочого часу, який є підставою для нарахування заробітної плати. Тобто незалежно від обсягу виконаних робіт підприємство має сплатити заробітну плату працівникам.

Відповідно до п.13 ПСБУ 16 "Витрати" До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Тобто заробітна плата працівникам, що виконували ремонтні роботи, у будь-якому випадку включається до складу прямих витрат на ремонт виробничого обладнання, інструменту, транспортних засобів та ремонт будівель, споруд.

Порушень стосовно нарахування заробітної платні, податків та зборів (ПДФО, військового збору, ЄСВ), перевіркою не виявлено, але витрати позивача на виплату заробітної плати працівникам, які виконували ремонтні роботи разом з ЄСВ відповідач також не визнав разом з матеріальними витратами на ремонт, що суд вважає необґрунтованим.

Крім того, зі структури витрат за актом перевірки також вбачається, що інша частина витрат на ремонт обладнання та транспортних засобів віднесена на роботи, виконані сторонніми контрагентами.

Позивачем надані суду копії первинних бухгалтерських документів, що підтверджують ці витрати, а саме: акти виконаних робіт, платіжні доручення, інші платіжні документи, договори про виконання ремонтних робіт токарних верстатів з ФОП ОСОБА_1 від 01/11-17-8 від 01.11.2017 та №20/11-17-9 від 20.11.2017 р.

Жодних зауважень щодо зазначених документів в акті перевірки не містить, доказів їх невідповідності вимогам закону не надано, тому суд вважає, що усі витрати на ремонт, що підтверджуються документами, що містяться у матеріалах справи та помилково не прийняті контролюючим органом під час перевірки при виключені із собівартості.

Колегія суддів також не погоджується із висновком контролюючого органу, що витрати позивача можуть бути пов`язані не з ремонтом, а з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що спричиняє майбутні економічні вигоди, які не відносяться на витрати, а спрямовується на збільшення первісної вартості поліпшувального об`єкта основних засобів відповідно до п.14 П(С)БУ 7 (арк.13-14 акту перевірки), позаяк відповідачем не наведено в акті перевірки доказів, які би свідчили про те, що позивач здійснював саме модернізацію, а не ремонт основних засобів. Водночас, усі надані позивачем первинні, аналітичні, звітні документи відображають виконані ремонтні роботи та не надають підстав вважати, що замість ремонту відбулась модернізація.

Що стосується виду ремонту, то у чинному законодавстві щодо обліку основних засобів відсутні визначення капітальний або поточний ремонт. Всі витрати по ремонту (капітальний та поточний) згідно законодавства підприємство може віднести на поточні витрати.

Саме така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі № 821/1496/16. Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе в майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (п. 29 Методичних рекомендацій N 561).

Суд зазначає, що правовою підставою донарахування податку на прибуток у висновках акту перевірки від 13.02.2020г. №388/20-40-05-03-08/00236033 вказані норми пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2016 року) об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. № 73:

- доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників);

- витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно з п. 7 Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі по тексту - П(С)БО 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (п. 13 П(С)БО 16).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку (п. 13 П(С)БО 16).

Відповідно до п. 15. П(С)БО 16 до складу загальновиробничих витрат включаються:

- 15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

- 15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

- 15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

- 15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Відповідно до пункту 15 П (С)БО 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Мінфіну від 27.04.2000, № 92 витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Таким чином, витрати та доходи платника податку призводять до руху активів у власному капіталі підприємства та визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

За визначенням Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Таким чином, первинні документи, які містять відомості про господарські операції та підтверджують здійснення господарської діяльності платника податків, є першоосновою для ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань та складання платниками податків податкової звітності.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Отже, формування доходів та витрат обумовлено фактичним придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених первинних документів, що підтверджують проведення господарських операцій.

Аналіз вищенаведених норм доводить правила формування доходів та витрат платника податку, безпосередньо на підставі первинних документів.

У свою чергу, первинним документом в розумінні ст.ст. 1, 9 Закону № 996-XIV, є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з акту перевірки (а.с. 13 акту) в ході перевірки на формування вище перелічених витрат підприємством надані первинні документи, а саме: акти виконаних робіт по ремонту необоротних активів, план-звіт та матеріальні звіти, які було використано при проведенні перевірки підприємства.

Водночас в акті перевірки вказано, що вони не містять будь-якої аналітичної інформації щодо виконаних робіт. Надані документи складені за звітний період місяць, де відсутня інформація щодо м`ясця, часу та обсягу виконаних робіт. Відсутня інформація та облік щодо ремонту ОЗ, а саме не зазначено вид ремонту згідно нормативної та технологічної документації, не надано первинні документи, які підтверджують необхідність ремонту, а саме акти огляду ОЗ та висновки фахівців щодо встановлення фактів необхідності здійснення поліпшення основних засобів (модернізації) модифікації) та усунення дефектів (дефектний акт, дефектна відомість тощо) та відображено по найменуванням лише у кількісному виразі .

За змістом пунктів 3.1, 3.2 глави 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за № 168/704 (далі по тексту - Положення № 88), облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Отже, регістри бухгалтерського обліку призначені для систематизації та групування інформації про документально оформлені господарські операції згідно первинних документів.

Разом із тим, податкове правопорушення встановлюється на підставі первинних документів, які надавались позивачем до перевірки, про що зазначено у акті перевірки та не заперечується відповідачем.

Отже судом встановлено, що перевірка проведена відповідачем лише на підставі регістрів бухгалтерського обліку (бухгалтерських проводок) без дослідження первинних документів по кожній господарській операції платника податку. Означені дослідження відсутні в акті перевірки.

Тому, оскільки в акті перевірки не наведено, які саме витрати віднесені позивачем до їх складу, за результатами яких видів господарських операцій, за якою подією, на підставі яких первинних документів, у даному випадку має місце недоведеність податковим органом складу податкового правопорушення, допущеного позивачем впродовж перевіряє мого періоду, в розумінні пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

Крім того, відсутність в акті перевірки деталізації обставин податкового правопорушення суперечить приписам пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.08.2015 № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за № 1300/27745.

Відповідно до змісту вказаного пункту, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також судом встановлено, що в акті перевірки стосовно податкового правопорушення в частині заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 2005438, 0 грн. взагалі відсутній опис фактичних обставин та відомостей, опис досліджених контролюючим органом первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд вважає висновки відповідача щодо неправомірного включення до складу витрат усіх витрат загально-виробничого призначення на поточний ремонт виробничого обладнання, інструменту, транспортних засобів, а також будівель та споруд суцільним порядком за період, що перевірявся, необґрунтованим, а повідомлення-рішення від 17 березня 2020 року, прийняте Головним Управлінням Державної податкової служби у Харківській області № 00000410503 - протиправним.

Щодо прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 00000420503, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 199.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентами, виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами, податковими накладними.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 00000420503 слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про встановлення нереальних операції з придбання товарів, які фактично безоплатно одержані з невідомого джерела та у подальшому реалізовані або використані у виробництві, по таким контрагентам: ТОВ Десна Трейд код ЄДРПОУ 33898660, ТОВ ТЕХСЕРВІС код ЄДРПОУ 30752506, ТОВ ЕРБІ код ЄДРПОУ 40834160, ТОВ Гермес 14 код ЄДРПОУ 32323951. Інформація стосовно цих контрагентів викладена на арк. 22 - 45 акту перевірки.

При цьому в основу правового обґрунтування нереальності операцій відповідачем покладено наявну податкову інформацію, отриману від інших податкових органів стосовно контрагентів, а саме:

- стосовно ТОВ Десна Трейд код ЄДРПОУ 33898660 - від Центральної ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області отримано податкову інформацію від 29.12.2016 року №3529/20-30-14-02/33898660 за листопад з 2016р., за результатами встановлено оформлення нереальних господарських операцій з постачальниками за листопад 2016р.;

- стосовно ТОВ ТЕХСЕРВІС код ЄДРПОУ 30752506 - від Головного управління ДФС у Харківській області отримано акт про результати позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським відносинам з контрагентами за 2016-2017рр. від 09.01.2018 року №92/20-40-14-11-11/ 30752506, за результатами якої встановлено завищення податкових зобов`язань та податкового кредиту підприємством;

- стосовно ТОВ Гермес 14 код ЄДРПОУ 32323951- фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області складено податкову інформацію від 13.06.2018 року №479/20-40-14-12-12 за період декларування ПДВ вересень - листопад 2016 року, з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами за жовтень, грудень 2015р. та березень 2017р., за результатами якої встановлене неправомірне визначення платником податків сум податкового кредиту при придбанні товарів, послуг;

- стосовно ТОВ ЕРБІ код ЄДРПОУ 40834160 від Головного управління ДФС у Харківській області отримано узагальнену податкову інформацію від 27.03.2018 №1449/7/17-00-12-01-09 за період декларування ПДВ січень 2017 р.- лютий 2018р. з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами за січень 2017 р.- лютий 2018р., за результатами якої встановлене оформлення нереальних господарських операцій, в т.ч. ознак перебування ТОВ ЕРБІ за податковою адресою не встановлено.

Використовуючи вказану податкову інформацію стосовно контрагентів, в акті перевірки відповідач зробив висновок щодо порушень з боку позивача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на арк. 45 акту перевірки зроблений такий висновок: перевіркою повноти нарахування ПДВ за період з 01.01.2016р. по 30.09.2019р. встановлено його заниження у загальній сумі 17 413 грн., у т.ч. січень 2016р. - 493 грн., лютий 2016р. - 839 грн., березень 2016р. - 740 грн., квітень 2016р. - 610 грн., травень 2016р. - 592 грн., квітень 2017 р.-2155 грн., травень 2017р: - 11867 грн., липень 2017 р. - 117 грн.

Водночас на арк.22 та 24 Акту перевірки містяться інші суми податкового кредиту за 2017 рік: січень - 879 грн., лютий - 80 грн., березень - 147 грн., квітень -1320 грн., травень - 157 грн., липень - 117 грн. Збігаються лише дані за липень.

На арк. 44 Акту перевірки перелічені усі суми податкового кредиту, відображені позивачем по операціях з зазначеними контрагентами по періодах, і вказані суми ідентифіковані по постачальниках: 1320 грн. за квітень 2017- це податковий кредит по товарах, отриманих від ТОВ ЕРБІ , решта у 2017 році - податковий кредит по товарах, отриманих від ТОВ Гермес 14 : січень - 879 грн., лютий - 80 грн., березень - 147 грн., травень - 157 грн., липень - 117 грн.

Також зазначено, що по операціях з ТОВ ТЕХСЕРВІС позивачем було визначено податковий кредит лише за грудень 2016р. у сумі 917 грн., а по операціях з ТОВ Десна Трейд - за період з лютого по листопад 2016р. на загальну суму 9381 грн. У 2017р. податковий кредит по операціях з цими контрагентами позивач не відображав.

Виходячи з таких даних, враховуючи той факт, що при винесенні податкового повідомлення-рішення № 00000420503 не враховані дані за 2016 рік, суд приходить до висновку, що предмет спору пов`язаний лише з податковим кредитом, який виник у 2017р. - це стосується ТОВ ЕРБІ (1320 грн. за квітень 2017) та ТОВ Гермес 14 (січень - 879 грн., лютий - 80 грн., березень - 147 грн., травень - 157 грн., липень - 117 грн.)

Таким чином, суми податкового кредиту за 2017 рік, наведені на арк. 45, яких винесене повідомлення-рішення № 00000420503, відрізняються від даних, наведених в описовій частині Акту на арк.22, 24 та 44.

Перевіркою встановлено, що позивачем було здійснено операцію з ТОВ Ербі - придбання товару - модуль тиристорний за 7920 грн., у т.ч. ПДВ 1320 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковою накладною №РН-126 від 25 квітня 2017, прибутковим ордером №154 від 25 квітня 2017, платіжним дорученням №347 від 25 квітня 2017р., актом звірки. Податкову накладну зареєстровано належним чином, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних, та відображено у податковій декларації з ПДВ за квітень 2017р.- рядок 43 розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Як вбачається з Результати опрацювання зібраної податкової інформації ГУ ДПС у Рівненській області щодо ТОВ Ербі № 1449/7/17-00-12-01-09 від 27.03.2018 р., цей документ був складений майже через рік після здійснення операції позивачем та підтверджує той факт, що 13.03.2018 не встановлено місцезнаходження підприємства за юридичною адресою: АДРЕСА_1 .

Однак п.п. 2.2.1. п. 2.2. містить інформацію, що з 28.10.2016 р. по 24.05.2017р. товариство знаходилось за іншою адресою: м.Рівне, вул.Гагаріна, 39.

Тобто, у квітні 2017р., коли було здійснено операцію позивачем з ТОВ Ербі , останнє не змінювало адресу включило до суми податкових зобов`язань з ПДВ суми по операціях з позивачем, про що свідчить інформація, наведена у п. 3.3 Аналіз податкової звітності з податку на додану вартість за звітний період, де за результатами проведеного аналізу даних ЄДРПН встановлено, що за звітний період січень- 2017 року - лютий 2018 р. було відправлено на реєстрацію 165 податкових накладних, на загальну суму 1471, 7 тис. грн., а саме реалізовано для контрагентів покупців товарів та надано послуги по наступні номенклатурі: Приватне акціонерне товариство Лозівський завод Трактородеталь Модуль тиристорний СККТ250-16 на суму ПДВ 1320 грн.

Крім того, позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ Гермес 14 , у т.ч. у травні та липні 2017 року, податковий кредит відображено позивачем відповідно у сумах 157 грн., та 117 грн.

Реальність господарських операцій підтверджується копіями: накладної №301/1048 від 05.05.2017, прибуткового ордеру №152 від 05.05.2017 р., платіжного дорученням №385 від 04.05.2017 на суму 940,56 грн., у т.ч. ПДВ 156,76 грн., з призначенням платежу оплата за підшипник згідно рах. 349 від 04.05.2017р. . Податкову накладну на суму 156,76 грн. зареєстровано належним чином, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних, та відображено у податковій декларації з ПДВ за травень 2017р. - рядок 13 розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Крім того, як вбачається з акту перевірки (а.с. 34 акту) придбання товарів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, інші первинні документи, які підтверджують придбання, та зберігання товарів до перевірки не надано.

Також контролюючим органом під час перевірки було використано Узагальнену податкову інформацію щодо ТОВ Гермес 14 від 13.06.2018 № 479/20-40-14-12-12 з питань проведення фінансово - господарських операцій з контрагентами за жовтень, грудень 2015 та березень 2017 року.

Судом встановлено, що підприємством відображені у бухгалтерському обліку у квітні, травні та липні 2017 року саме ті суми, які вказані позивачем, усі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином. Доказів того, що така реєстрація відбувалась з порушенням закону владним суб`єктом в акті не наведено, докази виключення цих податкових накладних з Єдиного реєстру податкових накладних відсутні. Підприємством сплачено та отримано від постачальників товари виробничого призначення, зазначені в Акті перевірки (підшипники, модуль тиристорний т.і.), які оприбутковані на складі, передані на виробничу ділянку та використані за призначенням.

Визначаючись стосовно кваліфікації використаних контролюючим органом Результатів опрацювання зібраної податкової інформації як доказу вчинення особою податкового правопорушення, слід відмітити, що у силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для контролюючого органу порядок, підстави та спосіб дій з реалізації контролю за додержанням податкової дисципліни з 01.01.2011 р. визначений Податковим кодексом України. Норми вказаного акту законодавства не дають жодних правових підстав, приводів та повноважень контролюючим органам на складання офіційних письмових документів у формі Результатів опрацювання зібраної податкової інформації або будь-яких подібних документів. Такого способу дій контролюючого органу Податковий кодекс України не визначає.

З огляду на викладене контролюючий орган не позбавлений можливості для зручності чи в інших цілях оптимізації виконання функції контролю складати будь-які письмові документи (у тому числі і у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації), але за жодних обставин ці документи не можуть слугувати доказами для висунення платнику податків претензій чи звинувачень у вчиненні податкового правопорушення.

Вказаний документ, також не може бути доказом обґрунтованості висунутого платнику податків обвинувачення у вчиненні податкового правопорушення також і з огляду на положення абз. 5 п. 86.6 ст. 86 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вказаної норми кодексу контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акту перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Отже, законодавець чітко і однозначно вказав, що навіть той офіційний письмовий документ, складання якого прямо передбачено законом, а саме акт перевірки, не може бути доказом вчинення податкового правопорушення у разі, коли за ним не винесено податкового повідомлення-рішення.

Оскільки акт перевірки без факту винесення податкового повідомлення - рішення не є доказом скоєння податкового правопорушення, то у силу ч. 7 ст. 9 КАС України таким доказом не може бути і письмовий документ у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації.

Складений контролюючим органом офіційний письмовий документ у формі Результатів опрацювання узагальненої податкової інформації як доказу вчинення особою податкового правопорушення або у формі Узагальнення податкової інформації, або у формі Довідки про узагальнення податкової інформації не може бути кваліфікований як доказ вчинення особою податкового правопорушення.

Узагальнена податкова інформація з інформаційних баз даних ДПС стосовно контрагентів позивача не стосується діяльності позивача. При цьому, висновки суб`єкта владних повноважень щодо нереальності господарської операції не можуть ґрунтуватися лише на інформації, що міститься у податковій базі відносно контрагентів платника податків. Такі висновки можуть бути здійснені на підставі первинних документів та об`єктивної перевірки фактичних обставин господарських правовідносин.

Відповідачем не надано жодного доказу щодо проведення зустрічної звірки контрагентів позивача для відпрацювання податкових ризиків з ПДВ, жодні первинні документи, які перебувають у цього контрагента позивача, відповідачем не досліджувалися, що свідчить про необґрунтованість висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства. Крім того, як видно з акту перевірки позивача, первинні документи щодо подальшої реалізації отриманого позивачем товару також не досліджувались в ході перевірки.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені чинним законом умови стосовно отримання такого відшкодування і має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а також на віднесення понесених витрат до таких, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Також, контрагент позивача на час вчинення господарської операцій мав чинний статус платника ПДВ, повідомлення про відсутність за місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не були внесені, а тому наведені в акті перевірки доводи щодо неспроможності контрагента здійснювати певні види господарської діяльності відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведені та не підтверджені жодними письмовими доказами.

Оскільки укладені з контрагентами правочини не визнані владним суб`єктом нікчемними чи недійсними у судовому порядку, а з огляду на сукупність наявних доказів ці правочини явно та однозначно не відповідають ознакам нікчемних правочинів згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, то у силу ст.ст. 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

Отже, використані контролюючим органом у спірних правовідносинах аргументи та документи за своїм характером, змістом та призначенням об`єктивно не здатні довести факту вчинення особою податкового правопорушення. Наведене підтверджується правовими висновками зробленими Верховним Судом при розгляді аналогічних справ.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (Постанова ВС від 12.06.2018 р. у справі № 802/1155/17-а).

Звітування контрагентів до контролюючих органів, а також не перебування господарюючих суб`єктів за юридичною адресою не є критерієм правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту (Постанова ВС від 12.06.2018 р. у справі № 2а-1484/12/1370).

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов`язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов`язань (Постанова ВС від 23.05.2018 р. у справі № 2а-102/09/0770).

Невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (Постанова ВС від 08.05.2018 р. у справі № 815/3526/17).

Одне лише порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат чи податкового кредиту, якщо не встановлено факту обізнаності чи-то сприяння покупцем постачальнику в ухиленні від оподаткування (факту участі у незаконній податковій мінімізації). За відсутності встановлення такого факту платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за неправомірну діяльність його контрагентів (Постанова ВС від 11.06.2018 р. у справі № 826/4565/14).

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) (Постанова ВС від 08.05.2018 р. у справі № 815/3526/17).

Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу (Постанова ВС від 08.05.2018 р. у справі № 814/937/15).

Відповідно правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі № 826/11879/13-а, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Щодо посилань в Акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних - наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Крім того, ТТН не є обов`язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.

Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена колегією Касаційного адміністративного суду в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №821/589/17 .

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства (Постанова ВС від 27.03.2018 р. у справі № 816/809/17).

Таким чином в Акті перевірки не наведено жодних доказів наявності між ПРАТ ЛЗТД та його контрагентами при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Твердження про нереальність здійснення господарських операцій фактично ґрунтуються на підставі Актів перевірок контрагентів або іншої податкової інформації. Фахівцями ДПІ не доведено фактичних обставин, які ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Судом під час дослідження наданих позивачем первинних документів не встановлено суттєвих порушень, щодо їх оформлення, отже складені за результатами господарських операцій між позивачем та його контрагентами, документи (договори, рахунки, акти виконаних робіт та інші первинні документи), які було надано перевіряючим, відповідають всім вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагенти належним чином на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

Крім того, суд не приймає посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагентів позивача ще й з огляду на наступне.

В силу закону, отримання контролюючим органом податкової інформації, у зв`язку із неможливістю проведення перевірки, в якій викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності, при цьому перевірка не проводилась.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Лозівський завод «Трактородеталь» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача щодо правомірності податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної податкової служби у Харківської області від 17.03.2020р. № 00000410503 та № 00000420503 є помилковими.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року по справі № 520/7940/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 09.04.2021 року