Постанова

від 06.04.2021 по справі 905/2191/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2021 р. Справа № 905/2191/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.,

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольської міської ради (вх.№522 Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 16.01.2021, постановлену суддею Хабаровою М.В. у приміщенні господарського суду Донецької області 16.01.2021 (повний текст ухвали складено та підписано 16.01.2021) у справі №905/2191/20

за позовом Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Октябрь", м. Маріуполь

про стягнення 9211449,72 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.01.2021 у задоволенні клопотання Маріупольської міської ради про забезпечення позовної заяви відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що предметом позовних вимог у справі №905/2191/20 є стягнення грошових коштів; у даному випадку немає зв`язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги у справі №905/2191/20, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору. Таким чином, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді накладення заборони на розпорядження та відчуження нежитлової будівлі, що належить відповідачу, суд першої інстанції визнав такими, що не є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Маріупольська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 16.01.2021 по справі № 905/2191/20 про відмову у забезпеченні позовної заяви шляхом накладання заборони на розпорядження та відчуження відносно нежитлової будівлі та прийняти рішення про задоволення клопотання Маріупольської міської ради про забезпечення позовної заяви шляхом накладання заборони на розпорядження та відчуження відносно нежитлової будівлі, розташованої за адресою: вул. Куїнджі, 81 у м.Маріуполі Донецької області.

Апеляційна скарга надійшла до Східного апеляційного господарського суду разом із матеріалами оскарження ухвали.

Апелянт зазначає, що разом з поданням позовної заяви про стягнення коштів міська рада звернулася з клопотанням про забезпечення позову у вигляді накладення заборони на розпорядження та відчуження нежитлової будівлі з тих підстав, що на сьогоднішній день у м. Маріуполі поширюється практика відчуження майна у процесі слухання справ у суді. Заявник скарги стверджує, що в разі задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою у розмірі 9211449,72 грн. за позовом міської ради ТОВ "Завод Октябрь" може бути визнаний банкрутом та, відповідно, не матиме фінансової змоги виплатити грошове зобов`язання на користь міської ради; поданням клопотання про забезпечення позову шляхом накладання заборони на розпорядження та відчуження відносно нежитлової будівлі, розташованої по вул.Куїнджі, 81 у м.Маріуполі Донецької області, власником якої є ТОВ "Завод Октябрь", міська рада перестраховується на той випадок, що за час слухання справи у Господарському суді Донецької області майно ТОВ "Завод Октябрь", по-перше, не перейде за правочинами іншим особам, що істотно ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, та по-друге, у разі задоволення позовної заяви про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою на випадок, якщо у ТОВ "Завод Октябрь" буде відсутня фінансова можливість сплатити борг, тоді у міської ради є намір укладати мирову угоду стосовно передачі майна ТОВ "Завод Октябрь" в рахунок боргу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 06.04.2021, встановлено учасникам справи строк до 02.04.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань тощо.

02.04.2021 Маріупольська міська рада надала клопотання (вх.№3866), в якому зазначає про підтримання вимог апеляційної скарги та просить розглядати скаргу за відсутності представника міської ради.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, не направив свого представника в судове засідання 06.04.2021 та не повідомив суд про причини його неявки.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Маріупольська міська рада звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Октябрь» орендної плати у розмірі 9039529,14 грн. та пені у розмірі 171920,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 25.06.2012 з частині сплати орендної плати за землю за період з 01.08.2015 по 01.09.2020.

До позовної заяви позивачем додано клопотання про забезпечення позову (матеріали оскарження ухвали, а.с.67) шляхом накладення заборони на розпорядження та відчуження відносно нежитлової будівлі, розташованої по вул. Куїнджі, 87 у м. Маріуполі Донецької області, власником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Октябрь» на підставі свідоцтва про право власності від 19.11.2009 серії ЯЯЯ №690320, яке видане Маріупольською міською радою Донецької області.

За твердженням заявника клопотання, є підстави вважати, що під час розгляду справи може бути змінений власник та правовий статус майна, а саме, власник нежитлової будівлі може бути змінений шляхом перепродажу майна, а це значно ускладнить та затягне процес поновлення порушеного права позивача; у зв`язку з тенденцією перепродажу нежитлової будівлі виникають підстави вважати, що під час розгляду справи може бути змінений власник майна або правовий статус майна.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.01.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/2191/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.02.2021.

Іншою ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.01.2021 у задоволенні клопотання Маріупольської міської ради про забезпечення позовної заяви відмовлено (з наведених вище підстав).

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.03.2021 у справі № 921/302/20.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Колегія суддів зазначає, що вимога про стягнення грошових коштів може забезпечуватися накладенням арешту як на грошові кошти, так і на майно боржника - чинне законодавство відповідних обмежень не містить.

Тому висновок місцевого господарського суду про те, що накладення арешту на майно може стосуватися лише майна, що належить до предмета спору, колегія суддів не визнає обґрунтованим.

Разом з тим, відповідне не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки суд першої інстанції в цілому обґрунтовано вказав на те, що обов`язковому дотриманню підлягають приписи чинного законодавства щодо адекватності заходу забезпечення позову.

У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Отже в ході судового розгляду справи має бути з`ясовано її істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечено дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.

Відповідні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку тягар доказування наявності обставин, що давали б підстави для висновку про ймовірне ускладнення виконання судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову - покладено на заявника, Маріупольську міську раду.

Проте, як вбачається з клопотання про забезпечення позову, в його обґрунтування Маріупольська міська рада наводить виключно припущення про те, що під час розгляду справи може бути змінений власник та правовий статус майна, а саме, власник нежитлової будівлі може бути змінений шляхом перепродажу майна, а це значно ускладнить та затягне процес поновлення порушеного права позивача.

У клопотанні, а також в апеляційній скарзі, Маріупольська міська рада посилається на наявність певної загальної тенденції щодо перепродажу нежитлових будівель у м.Маріуполі у процесі слухання справ у суді. Проте, на думку колегії суддів, загальна тенденція не може бути покладена в основу при вирішенні питання щодо забезпечення позову в даній справі - враховуючи також, що доказів на підтвердження наявності такої тенденції Маріупольською міською радою не надано.

Так само заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин саме стосовно ТОВ "Завод Октябрь" (оголошень про продаж майна або інших доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження активів чи на підтвердження наявності інших обставин, що свідчили б про ризик зменшення відповідних активів).

Натомість, як вбачається з доданого Маріупольською міською радою до позовної заяви витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с.36), право власності на нежитлову будівлю, розташовану по вул. Куїнджі (Артема), 81 у м. Маріуполі Донецької області, зареєстровано за ТОВ «Завод Октябрь» на підставі свідоцтва про право власності від 19.11.2009 серії ЯЯЯ №690320, яке видане Маріупольською міською радою Донецької області.

Тобто наданими самим позивачем документами підтверджується, що відповідач є власником зазначеної нежитлової будівлі, а аргументи щодо можливого її відчуження в ході розгляду справи ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

В апеляційній скарзі заявником наведено додаткові аргументи, які були відсутні в клопотанні про забезпечення позову, а саме: в разі задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою у розмірі 9211449,72 грн. за позовом міської ради ТОВ "Завод Октябрь" може бути визнаний банкрутом та, відповідно, не матиме фінансової змоги виплатити грошове зобов`язання на користь міської ради; поданням клопотання про забезпечення позову шляхом накладання заборони на розпорядження та відчуження відносно нежитлової будівлі, розташованої по вул.Куїнджі, 81 у м.Маріуполі Донецької області, власником якої є ТОВ "Завод Октябрь", міська рада перестраховується на той випадок, що за час слухання справи у Господарському суді Донецької області майно ТОВ "Завод Октябрь", по-перше, не перейде за правочинами іншим особам, що істотно ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, та по-друге, у разі задоволення позовної заяви про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою на випадок, якщо у ТОВ "Завод Октябрь" буде відсутня фінансова можливість сплатити борг, тоді у міської ради є намір укладати мирову угоду стосовно передачі майна ТОВ "Завод Октябрь" в рахунок боргу.

Проте колегія суддів зазначає, що вищевказані доводи також ґрунтуються виключно на припущеннях, на їх підтвердження заявником не надано жодних доказів суду першої та апеляційної інстанції.

З огляду на наведене вище, колегія суддів зазначає, що заявник, Маріупольська міська рада, всупереч покладеному на нього чинним процесуальним законодавством обов`язку доказування наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом та розміром позовних вимог, наявності такого зв`язку не довів, так само як і обставин щодо відповідності заявлених ним заходів до забезпечення позову вимогам щодо співмірності та адекватності.

Колегія суддів також зазначає, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися наданими йому правами. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 911/2930/17, від 22.01.2021 у справі № 910/5550/19 тощо.

Отже, в ході апеляційного провадження заявником скарги не наведено обставин, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.

За результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 16.01.2021 про відмову в задоволенні клопотання Маріупольської міської ради про забезпечення позовної заяви у справі №905/2191/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.04.2021

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов