Рішення

від 07.12.2020 по справі 921/109/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 грудня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/109/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ", м.Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС", смт.Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область

про розірвання договору користування майном

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Печений О.П. - адвокат,

від відповідача: Ізай Р. О. - адвокат.

Судові процедури.

Судом, учасникам судового процесу, роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

22.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ", м.Тернопіль звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС", смт.Микулинці, Теребовлянський район Тернопільська область про розірвання договору користування майном на праві господарського відання №1 від 17.03.2015, укладений між ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" ( код ЄДРПОУ 14028670) та ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" (код 36974644).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019, позов задоволено; розірвано договір користування майном на праві господарського відання №1 від 17.03.2015, укладений між ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" ( код ЄДРПОУ 14028670) та ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" (код 36974644).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2020 судові рішення попередніх судових інстанцій скасовано. Справу передано на новий розгляд Господарському суду Тернопільської області.

Відкриття провадження у справі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2020, справу №921/109/19 передано на новий розгляд судді Боровцю Я.Я.

Ухвалою суду від 20.05.2020 відкрито провадження у справі №921/109/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 16.06.2020.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначене на 16.06.2020.

Ухвалою суду від 16.06.2020 підготовче засідання відкладалося на 02.07.2020 з підстав, викладених в ній.

У підготовчому засіданні 02.07.2020 оголошено перерву до 21.07.2020, про що відображено у відповідному протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 14.09.2020 підготовче засідання відкладалось на 22.09.2020 з підстав, викладених в ній.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Протокольною ухвалою суду від 22.09.2020 підготовче засідання відкладалося на 13.10.2020 з підстав, викладених в ній.

Згідно статті 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Ухвалою суду від 21.07.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14.09.2020.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 13.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/109/19 до судового розгляду по суті на 27.10.2020.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 03.11.2020 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 27.10.2020 судове засідання відкладалося на 03.11.2020 з підстав, викладених в ній.

У судовому засіданні 03.11.2020 оголошено перерву до 11.11.2020, про що відображено у відповідному протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 19.11.2020 судове засідання призначено на 30.11.2020.

У судовому засіданні 30.11.2020 оголошено перерву до 07.12.2020, про що відображено у відповідному протоколі судового засідання.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення на позов представника відповідача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 07.12.2020, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", загальнонаціональний карантин запроваджений з 12.03.2020 до 03.04.2020, який продовжено до 31.12.2020 (востаннє).

Отже, на даний час термін карантину продовжено до 31 жовтня 2020 року.

При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

У подальшому, на підставі Закону України №731-IХ від 18.06.2020, п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З врахуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строк розгляду даної справи судом продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

При цьому, суд, враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає що є усі підстави завершити розгляд у справі № 921/109/19 та прийняти у ній рішення, і що таке не порушить будь - яких прав жодного із учасників у справі.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача при новому розгляді.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у позивача відсутня зацікавленість у подальшій співпраці у зв`язку з чим надіслав відповідачу лист-пропозицію про розірвання договору з проектом додаткової угоди від 06.09.2018, яку відповідач залишив без задоволення, обґрунтовуючи використання майна за цільовим призначенням.

Позивач вважає, що відмова відповідача звільнити спірну займану площадку порушує право позивача на вільне використання земельної ділянки.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача при новому розгляді.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №4203 від 02.07.2020), просить суд відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ТР №000690, виданого позивачу на підставі рішення Тернопільської міської Ради народних депутатів №389 від 04.04.1999 (з урахуванням рішення від 26.12.1996 про вилучення земельної ділянки, площею 0,46га), Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6102333302016 від 06.04.2016 у постійному користуванні ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" знаходиться земельна ділянка, загальною площею 2,6652 за кадастровим №6110100000:03:003:0045 за адресою: вул.Поліська у м.Тернопіль, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Дана земельна ділянка належить до комунальної власності та надана в постійне користування для розміщення складського комплексу "Граніт".

17.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС" укладено угоду про співпрацю №1, відповідно до умов якої сторони, діючи на принципах партнерства, врегулювали взаємні права та обов`язки з метою здійснення співробітництва сторін у сприянні ефективному їх функціонуванню у правовій площині (п.1.1 Угоди про співпрацю).

У відповідності до п.п.1.2, 1.3 Угоди сторони діють виключно на принципах партнерства та захисту інтересів один одного у відповідності до статутних завдань кожної із сторін угоди; для досягнення цілей за угодою сторони зобов`язалися обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу, проводити спільні консультації, встановлювати комерційно-фінансові зв`язки з третіми особами та інформувати один одного про результати подібних контактів.

Угода про співпрацю є передумовою та підставою для укладання, якщо сторони визнають за необхідне, конкретних господарських договорів, у тому числі, із третіми особами та багатосторонніх (п.1.4 Угоди про співпрацю).

У розділі 2 сторонами визначено взаємні права та обов`язки за угодою про співпрацю.

У пункті 2.1 сторони домовилися: співпрацювати з метою розвитку діяльності, пов`язаної із зберіганням та утилізацією гумових відходів та зношених шин, виробництва пічного палива (альтернативного) з гумових відходів, для забезпечення потреб ТОВ "ВОЛХОНТЕТ".

Згідно з п.2.2 Угоди, співробітництво здійснюється відповідно до Договору користування майном на праві господарського відання, що є додатком №1 до даної Угоди та відповідно до Договору купівлі-продажу продукції, виготовленої підприємством, що є невід`ємною частиною Угоди (додатком 2). ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" надає доступ ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" до свого майна - площадки з твердим покриттям та не перешкоджає здійсненню діяльності, пов`язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин. В свою чергу, ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" зобов`язалося за необхідності постачати продукцію та надавати послуги, які є предметом його господарської діяльності, безпосередньо ТОВ "ВОЛХОНТЕТ".

У п.3.2 передбачено, що дана Угода укладена на невизначений строк - на весь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці.

Якщо інше прямо не передбачено цією угодою або чинним в Україні законодавством, зміни до Угоди можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін (п.3.3 угоди про співпрацю).

Згідно п.4.1 Угоди про співпрацю усі правовідносини, що виникають або пов`язані з нею, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цієї угоди, тлумаченням її умов, визначенням наслідків недійсності або порушення угоди, регламентуються цією угодою та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі приписів добросовісності, розумності та справедливості.

Також, 17.03.2015 на виконання п.п.2.2, 2.3 Угоди про співпрацю, сторонами укладено договір №1 про користування майном на праві господарського відання (додаток-1 до Угоди про співпрацю), відповідно до умов якого ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" передає, а ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" приймає по акту прийому-передачі (який є невід`ємною частиною цього договору) в господарське відання майно - площадку з твердим покриттям, площею 2000кв.м., що розташована за адресою: вул.Поліська, 13, м.Тернопіль, для діяльності, пов`язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин, (п.п.1.1-1.3, 2.1, 3.1, 4.1, 8.7 Договору №1).

Згідно п.п.3.2, 3.3 Договору №1 ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" зобов`язалося не чинити перешкод відповідачу в користуванні майном та здійснювати нагляд, обслуговування майна, переданого в господарське відання.

ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" зобов`язалося використовувати передане йому майно за цільовим призначенням, не допускати його знищення та псування. Передача майна в користування та його повернення оформляється актом приймання-передачі. У разі припинення дії договору відповідач зобов`язався у дводенний строк повернути майно позивачу, тобто власнику (п.п.1.3, 4.3 Договору №1).

Пунктом 8.1 Договору №1 визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; за пунктом 8.2 його укладено на невизначений строк - на увесь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці

Згідно п.8.3 Додатку №1, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.

Факт передачі площадки, площею 2000 кв.м. сторонами оформлено актом прийому-передачі в день підписання договору (17.03.2015) та сторонами не заперечується.

Встановлено, що станом на момент укладення Угоди ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" по вул.Поліська в м.Тернопіль на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 0,1362га за кадастровим №6110100000:02:018:0068, відповідно асфальтна площадка з твердим покриттям, площею 2000кв.м., котру надано відповідачу в користування знаходиться в межах даної земельної ділянки.

Також, 17.03.2015 сторонами укладено договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством (додаток 2 до угоди про співпрацю) , згідно якого ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" як Продавець зобов`язалося передати Покупцю (ТОВ "ВОЛХОНТЕТ") паливо пічне (альтернативне) (п.1.1 договору купівлі-продажу.

Згідно п.2.2 продукція вважається відвантаженою після підписання сторонами накладної чи акту прийому-передачі.

Даний договір також укладено на невизначений строк - на увесь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці.

Предметом спору позивачем визначено розірвання договору №1 користування майном на праві господарського відання від 17.03.2015, що є додатком №1 до Угоди про співпрацю, у зв`язку з відсутністю зацікавленості у подальшій співпраці.

06.09.2018 ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" звернулося до ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" з листом-пропозицією від 06.09.2018 про розірвання договору №1 від 17.03.2015, до якого долучив додаткову угоду про розірвання договору №1 від 17.03.2015, зазначивши, що відповідач недобросовісно користується площадкою та користується майном всупереч умов договору (нерухомість знаходиться у жахливому стані, схоже на сміттєзвалище) та спираючись на п.8.2 договору повідомив про розірвання договору з 17.09.2018 у зв`язку з порушенням його умов ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" та відсутністю зацікавленості у подальшій співпраці. Позивач просив підписати угоду про розірвання договору №1 користування майном; привести площадку у належний стан та забезпечити вивіз відходів та іншого майна із даної площадки.

У відповідь ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" ( лист №03 від 24.09.2018) повідомило, що використовує площадку згідно цільового призначення та у відповідності до умов договору №1 від 17.03.2015. Додаткової угоди про розірвання договору підписано не було.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору користування майном, який за своєю правовою природою є договором найму та які регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (стаття 631 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 Господарського кодексу України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 ГК України).

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності ( стаття 283 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: строк, на який укладається договір оренди.

Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи (ч.5 ст.310 ГПК України).

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставою заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 Цивільного кодексу України).

У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання.

Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про розірвання договору користування майном.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до приписів статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

17.03.2015 між ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" та ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" укладено угоду, відповідно до якої сторони, діючи на принципах партнерства, врегулювали взаємні права та обов`язки з метою здійснення співробітництва сторін у сприянні ефективному їх функціонуванню у правовій площині.

Зазначена угода передбачає, що співробітництво здійснюється відповідно до договору користування майном, що є додатком №1 до даної угоди та відповідно до договору купівлі-продажу продукції, виготовленої підприємством, що є додатком №2 до цієї угоди.

Згідно договору користування майном позивач передав у користування ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" для здійснення діяльності, пов`язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин, площадку з твердим покриттям, площею 2000 кв.м, що розташована по вул. Поліська, 13 у м. Тернополі. Передання даної площадки підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 17.03.2015.

Аналізуючи природу спірного правочину, суд прийшов до висновку, що вказаний договір є договором найму, що узгоджується з вимогами статті 759 Цивільного кодексу України, оскільки відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу використання нерухомого майна асфальтної площадки, тобто щодо передачі майна у безоплатне користування.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом частини першої статті 760 цього Кодексу предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Положеннями частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм Цивільного кодексу України, істотними умовами договору найму (оренди) є предмет, строк такого договору і плата за користування майном.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Так, відповідно до умов спірного договору, його предметом є передача майна у господарське відання на підставі акта приймання-передачі. Тобто майно за спірним договором було передано на безоплатній основі для користування та забезпечення комерційної господарської діяльності.

Частиною 1 статті 316 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Виконуючи вказівки Верховного Суду, які згідно статті 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої під час нового розгляду справи, суд відзначає наступне:

Висновки Верховного суду викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі №921/109/19 по суті зводяться до того, що суди попередніх інстанцій повинні були встановити правову природу договору, виходячи із тих зобов`язань, які ним передбачено та встановити чи є спірний договір укладеним. Колегія суддіввважала за необхідне зазначити, що відсутність у договорі хоча боднієї з істотних умов є підставою для визнання договору неукладеним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи зміст вказаних норм, вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.

По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який мас юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

Істотними умовами договору найму (ст. 762 ЦК України) є предмет, строк такого договору і плата за користування майном.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно п. 1.1 Договору користування майном предметом договору є площадка з твердим покриттям площею 2000 м.кв., що не має індивідуально визначених ознак, відсутня як така та по факту є частиною земельної ділянки, що не може бути предметом договору найму (оренди).

Майно за спірним договором передано на безоплатній основі, тобто в правочині відсутня плата за користування майном. Окрім того в договорі відсутня така істотна умова як строк такого договору (п. 8.2 Договору користування майном).

З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що сторона, право якої порушено, має право звернутися до суду з позовом, який стосується наслідків неукладеного договору, передбачених главою 83 ЦК України (наприклад, про повернення безпідставно набутого майна), а застосування цією стороною договору таких наслідків можливе лише після встановлення судом наявності або відсутності підстав, що свідчать про його неукладення.

Зокрема, у статті 783 Цивільного кодексу України, визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

З огляду на наведене, слід зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, від 31.07.2018 у справі №922/3248/18.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як вже зазначалось судом, 17.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС" укладено угоду про співпрацю №1, відповідно до умов якої сторони, діючи на принципах партнерства, врегулювали взаємні права та обов`язки з метою здійснення співробітництва сторін у сприянні ефективному їх функціонуванню у правовій площині (п.1.1 Угоди про співпрацю).

У відповідності до п.п.1.2, 1.3 Угоди сторони діють виключно на принципах партнерства та захисту інтересів один одного у відповідності до статутних завдань кожної із сторін угоди; для досягнення цілей за угодою сторони зобов`язалися обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу, проводити спільні консультації, встановлювати комерційно-фінансові зв`язки з третіми особами та інформувати один одного про результати подібних контактів.

Угода про співпрацю є передумовою та підставою для укладання, якщо сторони визнають за необхідне, конкретних господарських договорів, у тому числі, із третіми особами та багатосторонніх (п.1.4 Угоди про співпрацю).

У розділі 2 сторонами визначено взаємні права та обов`язки за угодою про співпрацю.

У пункті 2.1 Угоди сторони домовилися: співпрацювати з метою розвитку діяльності, пов`язаної із зберіганням та утилізацією гумових відходів та зношених шин, виробництва пічного палива (альтернативного) з гумових відходів, для забезпечення потреб ТОВ "ВОЛХОНТЕТ".

Згідно з п.2.2 та п.2.3. Угоди про співпрацю, співробітництво здійснюється відповідно: до Договору користування майном на праві господарського відання, що є додатком № 1 до даної Угоди та відповідно до Договору купівлі-продажу продукції № 2, виготовленої підприємством, що є невід`ємною частиною Угоди (додатком №2).

ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" надає доступ ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" до свого майна - площадки з твердим покриттям та не перешкоджає здійсненню діяльності. пов`язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин. В свою чергу, ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" зобов"язалося за необхідності постачати продукцію та надавати послуги, які є предметом його господарської діяльності, безпосередньо ТОВ "ВОЛХОНТЕТ".

У п.3.2 Угоди передбачено, що дана Угода укладена на невизначений строк на весь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці.

Якщо інше прямо не передбачено цією угодою або чинним в Україні законодавством, зміни до Угоди можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін (п.3.3 Угоди про співпрацю).

Згідно п.4.1 Угоди про співпрацю усі правовідносини, що виникають або пов`язані з нею, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цієї угоди, тлумаченням її умов, визначенням наслідків недійсності або порушення угоди, регламентуються цією угодою та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі приписів добросовісності, розумності та справедливості.

На виконання п.п.2.2, 2.3 Угоди про співпрацю, 17.03.2015 сторонами укладено договір №1 про користування майном на праві господарського відання (додаток №1 до Угоди про співпрацю), відповідно до умов якого ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" передає, а ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" приймає по акту прийому - передачі (який є невід`ємною частиною цього договору) в господарське відання майно площадку з твердим покриттям, площею 2000кв.м., що розташована за адресою: вул.Поліська, 13, м.Тернопіль, для діяльності, пов`язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин (п.п.1.1-1.3, 2.1, 3.1, 4.1, 8.7 Договору №1).

Згідно п.п.3.2, 3.3 Договору №1 позивач зобов`язався не чинити перешкод відповідачу в користуванні майном та здійснювати нагляд, обслуговування майна, переданого в господарське відання.

ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" зобов`язалося використовувати передане йому майно за цільовим призначенням, не допускати його знищення та псування. Передача майна в користування та його повернення оформляється актом приймання-передачі.

У разі припинення дії договору відповідач зобов`язався у дводенний строк повернути майно позивачу, тобто власнику (п.п.1.3, 4.3 Договору №1).

Пунктом 8.1 Договору №1 визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; за пунктом 8.2 останній укладено на невизначений строк - на увесь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці.

Згідно п.8.3 додатку №1, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.

Також, 17.03.2015 сторонами було укладено договір купівлі - продажу продукції, виробленої підприємством (додаток №2 до угоди про співпрацю), згідно якого ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" як Продавець зобов`язалося передати Покупцю (ТОВ "ВОЛХОНТЕТ") паливо пічне (альтернативне) (п.1.1 Договору купівлі-продажу).

Згідно п.2.2 Договору купівлі-продажу продукція вважається відвантаженою після підписання сторонами накладної чи акту прийому-передачі. Питання про розірвання договору № 2 не ставиться, що можна трактувати як подальшу співпрацю.

06.08.2018 ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" звернулося до ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" з листом - пропозицією про розірвання договору №1 від 17.03.2015, до якого долучив додаткову угоду про розірвання договору №1 від 17.03.2015, зазначивши, що відповідач недобросовісно користується площадкою та користується майном всупереч умов договору (нерухомість знаходиться у жахливому стані, схоже на сміттєзвалище) та спираючись на п.8.2 договору повідомив про розірвання договору з 17.09.2018 у зв`язку з порушенням його умов ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" та відсутністю зацікавленості у подальшій співпраці. Позивач просив підписати угоду про розірвання договору №1 користування майном; привести площадку у належний стан та забезпечити вивіз відходів та іншого майна із даної площадки.

У відповідь відповідач ( лист №03 від 24.09.2018) повідомив, що використовує площадку згідно цільового призначення та зацікавлене у подальшій співпраці, і не підписав наданої позивачем угоди про розірвання договору № 1 від 17.03.2015, укладеної на виконання Угоди від 17.03.2015 про Співпрацю. ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" з свого боку належним чином виконувало всі умови укладених договір. Ніколи претензій не було. Площадка перебувала в належному стані. Позивачем також ніколи претензій не заявлялось.

Судом встановлено, що предметом спору позивачем визначено розірвання договору №1 користування майном на праві господарського відання рід 17.03.2015, що є невід"ємним додатком №1 до Угоди про співпрацю, у зв`язку з відсутністю зацікавленості у подальшій співпраці.

Як підставою для звернення з позовними вимогами позивач зазначає, що відповідач недобросовісно користується площадкою та користується майном всупереч умов договору (нерухомість знаходиться у жахливому стані, схоже на сміттєзвалище), також відсутністю зацікавленості у подальшій співпраці з відповідачем.

Щодо недобросовісності користування відповідачем площадкою та користування майном всупереч умов договору суд зазначає, що позивачем не надано належним і допустимих доказів у підтвердження недобросовісності чи користування майном всупереч договірним зобов"язанням.

Щодо відсутності зацікавленості у подальшій співпраці, суд зазначає таке.

Сторони щодо зацікавленості у співпраці висловилися при укладенні Угоди про співправцю №1 від 17.03.2015. Пунктом 1.4 Угоди визначено, що ця Угода є передумовою і підставою для укладання, якщо сторони визнають за необхідне, конкретних господарських договорів, у тому числі, із третіми особами та багатосторонніх.

Відповідно до пункту 2.2 Угоди, співробітництво в межах цієї Угоди, здійснюється відповідно до Договору користування майном на праві господарського відання, що є невід"ємним додатком № 1 даної Угоди, Сторона - 1 (ТОВ "ВОЛХОНТЕТ" - позивач) повинна надати доступ до свого майна, а саме площадки з твердим покриттям та не перешкоджати здійсненню діяльності пов"язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин.

Згідно пункту 2.3. Угоди, співробітництво в межах цієї Угоди, здійснюється відповідно до Договору купівлі-продажу продукції виробленої підприємством, що є невід`ємним додатком №2 даної Угоди, Сторона - 2 (ТОВ "КСК ВТОР РЕСУРС" - відповідач) за необхідності постачає продукцію та надає послуги, які є предметом його господарської діяльності Стороні - 1 (позивачу); організовує спеціальні програми лояльності щодо постачання продукції та надання послуг Стороні -1 (позивачу).

Таким чином, співробітництво сторін за Угодою про співпрацю № 1 від 17.03.2015 повинно підтверджуватися укладенням відповідних договорів, які є невід"ємними додатками до цієї Угоди.

Як вбачається зі змісту пунктів 2.2, 2.3 Угоди у сторін виникають зобов"язання, а саме у разі укладення у позивача за Договором користування майном на праві господарського відання, у відповідача відповідно за Договором купівлі - продажу продукції, виготовленої підприємством.

Суд вважає, що позивач знаючи про відсутність зацікавленості у подальшій співпраці з відповідачем повинен ставити питання про розірвання Угоди про співпрацю №1 від 17.03.2015 , оскільки дана Угоди стала підставою для укладення двох Договорів, якими передбачено права та обов"язки сторін щодо досягнення мети, а саме співробітництво в межах цієї Угоди.

На думку суду, вимога позивача про розірвання Договору №1 користування майном на праві господарського відання від 17.03.2015 у зв"язку з відсутністю зацікавленістю у подальшій співпраці, ставить сторони в нерівні умови, оскільки у разі розірвання вказаного Договору залишається тільки обов"язки відповідача по Угоди, визначені Договором купівлі - продажу продукції, який є невід"ємним додатком №2 даної Угоди.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає безпідставними та такими , що до задоволення не підлягають.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 1921,00 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ", м.Тернопіль до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС", смт.Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область про розірвання договору №1 користування майном на праві господарського відання від 17.03.2015, відмовити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 1921,00 грн покласти на позивача.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ", вул. Поліська, 11, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 14028670).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС", вул. І.Мазепи, 15, смт.Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 36974644).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛХОНТЕТ", вул. Поліська, 11, м.Тернопіль.

Відповідачу: Товариство з обмеженою відповідальністю "КСК ВТОР РЕСУРС", вул.І. Мазепи, 15, смт.Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "09" квітня 2021 року.

Суддя Я.Я. Боровець