Рішення

від 28.03.2021 по справі 465/1532/18

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/1532/18

2/465/428/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29.03.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секретаря судових засідань Беньо М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № НОМЕР_1 та співвідповідача Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,3 квадратних метрів за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із позовною заявою про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,3 квадратних метрів за набувальною давністю. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона,позивачка,з 03травня 1961р.по 13.08.1963р.працювала різноробочим1-горозряду Військово-будівельноїдільниці №29прикордонних військСГ приРаді міністрівУРСР.14.03.1966р.її булоприйнято нароботу прибиральницеюВійськово -будівельної дільниці№ 29прикордонних військ,а 01.03.1999р.переведено робітникомпершого розрядуцього жпідприємства.26.06.1991р.Військово -будівельна дільниця№29прикордонних військбула перейменованав «Окремувійськово-будівельнудільницю №29Прикордонних військУкраїни».21.04.2003р.її,позивачку,звільнено зданого підприємстваза власнимбажанням.В звязкуз перебуваннямв трудовихвідносинах з«Окремою військово-будівельною дільницею№ 29Прикордонних військУкраїни»,будучи зареєстрованоюв кв. АДРЕСА_2 тапотребою поліпшенняжитлових умовчерез недостатнюжилу площу,з 1986р.її,позивачку,прийнято данимпідприємством наквартирний облікосіб,що потребувалиполіпшення житловихумов.Оскільки їйне булоде проживати,то адміністрацієюОВДБ №29їй,позивачці,було дозволенопроживати вквартирі АДРЕСА_1 ,яка знаходиласяна балансіданого підприємства.Ні ордерана вселенняв дануквартиру,ні будь-якогоіншого документаїй,позивачці,надано небуло,договір житловогонайму знею укладеноне було,її місцяпроживання вцій квартирітакож зареєстрованоне було.В даній квартирі вона проживає з 1988 року. На даний час квартира знаходиться на балансі Військової частини НОМЕР_1 . З моменту вселення і по цей час вона, позивачка, безперервно проживає в даній квартирі, оплачує всі комунальні послуги, які надаються в цій квартирі, що підтверджується відповідними квитанціями, рахунками, повідомленнями та іншими документами, копії яких долучаються до даної позовної заяви. Згідно листа Державного підприємства «Окрема будівельна дільниця ДПС України» № 116 від 23 вересня 2016 р., Директивою № 554 від 15.07.2005р. Адміністрації Державної прикордонної служби, ОВДБ №29 було реорганізовано в Державне підприємство «Окрема будівельна дільниця ДПС України». Згідно листа Державного підприємства «Окрема будівельна дільниця ДПС України» № 123 від 07 жовтня 2016р. у 2006 році під час приймання посади начальника ДП „ОБД ДПС України ніяких рішень, списків, розпоряджень, протоколів по житловому будинку по АДРЕСА_3 передано не було, а тому неможливо надати копії документів, які б підтверджували надання їй, позивачці, квартири АДРЕСА_1 , але підтверджується, що за дану квартиру систематично проводилися нарахування та оплата за житлово-комунальні послуги нею, позивачкою. Згідно листа командира Військової частини НОМЕР_1 № 421/17 від 15 січня 2018р. житловий будинок по АДРЕСА_3 на підставі наказу Адміністрації ДПС України № 372 від 01.08.2016 р. та акта приймання-передачі основних засобів, затвердженого Головою ДПС України 20.08.2016р. переданий з балансу Державного підприємства «Окрема будівельна дільниця ДПС України» на баланс Військової частини НОМЕР_1 . В цьому ж листі зазначено, що при передачі цього будинку книги реєстрації ордерів, рішень, розпоряджень, протоколів житлових комісій щодо надання житлової площі мешканцям цього будинку не передавалося, офіційними матеріалами про те, ким і коли здійснювався розподіл житлової площі у будинку по АДРЕСА_3 , на підставі яких документів здійснювалося вселення чи мав місце факт самовільного вселення у житлові приміщення, Військова частина НОМЕР_1 не володіє. Право власності на дану квартиру ні за ким не зареєстроване, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Договір житлового найму даної квартири ні з ким, в тому числі з нею, позивачкою, не укладено. Згідно з поверхового плану та експлікації будинку по АДРЕСА_3 , наданого відповідачем згідно листа № 721/82 від 22 лютого 2018 р., квартира АДРЕСА_3 в цьому будинку складається з двох житлових кімнат площею 11,4 кв.м. та 16,5 кв.м., коридора площею 5,3 кв.м., кухні площею 8,4 кв.м., комори площею 2,7 кв.м.. Житлова площа квартири становить 27,9 кв.м., а загальна площа квартири становить 44,3 кв.м. Надати копії документів інвентаризаційної справи на будинок по АДРЕСА_3 вона не має можливості, оскільки згідно листа ОКП ЛОР „Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 706 від 28.02.2018 р., дана інвентаризаційна справа 07.12.2016 р. скерована в Франківський районний суд м. Львова. Тому дану інвентаризаційну справу необхідно оглянути за місцем її знаходження, відповідно до ст. 85 ЦПК України. Зазначає, що вселяючись в дану квартиру і проживаючи в ній з відома балансоутримувача, вона, позивачка, розуміла та усвідомлювала, що має право на неї. Відтак, просить задоволити позов та визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,3 кв.м. за набувальною власністю.

Матеріали справи поступили до Франківського районного суду м. Львова 23 березня 2018 року та перебували у провадженні судді Козюренка Р. С.

У зв`язку із перебуванням судді Козюренка Р. С. з 24.09.2018 року по 22.12.2018 року у додатковій оплачуваній відпустці із навчання у Національному Університеті «Львівська Політехніка» Інститут економіки та менеджменту (для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи), цивільну справу відповідно до розпорядження керівника апарату суду № 105/Р від 10.12.2018 р. та на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу передано 10.12.2018 р. судді Кузь В.Я.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.01.2019р. відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що 20 річний строк проживання позивачки у квартирі не можна вважати безперервним, оскільки тривалий час позивачка не проживала в даному приміщенні, квитанції про оплату, в яких вказані мінімальні показники витрат за електроенергію, подані тільки за 2016 2017 рр. Дане приміщення позивачці було надане для тимчасового проживання з дозволу ОВДБ №29 у зв`язку із сімейними обставинами. Згідно акту обстеження гуртожитків по АДРЕСА_4 , будинок знаходиться в аварійному стані, а відтак мешканців попереджено про виселення. Крім цього, будинок призначений для проживання військовослужбовців, згідно акту приймання передачі основних засобів від 16.08.2016р. та належить до службового житла. Відтак, відсутні підстави для визнання права власності за квартирою за набувальною власністю.

У поданій відповіді на відзив, представник позивачки звертає увагу на те, що до матеріалів позовної заяви як додатки долучені квитанції за оплату комунальних послуг за 2003 2016 рр., які свідчать про те, що позивачка добросовісно, відкрито та безперервно користується спірною квартирою з 2003р. В матеріалах справи відсутнє будь яке рішення уповноваженого органу про визнання будинку АДРЕСА_3 не придатним для проживання (аварійним). Вказує на те, що жодного рішення виконкому ЛМР про віднесення спірної квартири чи всього будинку до службових жилих приміщень відповідач суду не надав. Зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира не мала та немає власника. Таким чином, в спірної квартири нема власника, власник не давав позивачці дозволу на заволодіння нею, дозвіл на вселення позивачці дав ОВДБ № 29, який не був власником квартири, а був працедавцем позивачки, позивачка достовірно знала, що має право на цю квартиру і знала, що ніхто інший на цю квартиру прав не має і не претендує на неї, позивачка була і є безтитульним володільцем цієї квартири, оскільки не мала правової підстави для вселення.

Ухвалою судового засідання від 23 січня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті цивільну справу № 465/1532/18.

Ухвалою судового засідання від 12 жовтня 2020 року залучено в якості співвідповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України. У відзиві на позовну заяву співвідповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що будинок АДРЕСА_3 є державним майном, що належить до сфери управління Державної прикордонної служби України і закріплений за В/ч НОМЕР_1 , перебуває на її балансі, тобто є військовим нерухомим майном, яке має особливості статусу. На час розгляду справи позивачка забезпечена житлом. Вказує на те, що позивачка завжди знала власника майна, оскільки цим майном вона володіла з волі цього власника.

У відповіді на відзив представник позивачки вказує на те, що ні на момент заволодіння позивачкою спірною квартирою, ні на момент подання нею позову в даній справі відповідач В\ч НОМЕР_1 не володів навіть інформацією про приналежність будинку. З документів, долучених до матеріалів справи вбачається, що будинок по АДРЕСА_3 нікому не належав і не належить.

В судовому засіданні позивачка та представник позивачки позов підтримали, надали аналогічні пояснення, викладені в позовній заяві, у поданих відповідях на відзиви. Зазначив, що з моменту вселення і по цей час позивачка безперервно проживає в даній квартирі, оплачує всі комунальні послуги, які надаються саме їй в цій квартирі надавачами таких послуг, що підтверджується відповідними квитанціями, рахунками, повідомленнями. Право власності на спірну квартиру ні на час вселення в неї позивачки, ні на час подання позову в даній справі, ні на час розгляду справи ні за ким не зареєстроване. Вселяючись в спірну квартиру і проживаючи в ній, позивачка розуміла та усвідомлювала, що має право на неї, що інші особи на дану квартиру не претендують і прав на неї не мають. Заволодіваючи спірною квартирою, позивачка достовірно розуміла і знала, що ніяких протиправних дій вона не вчиняє, а відтак, має законне право на дану квартиру. Відтак просить позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира є державним майном, що належить до сфери управління Державної прикордонної служби України і перебуває на балансі В/ч НОМЕР_1 , не заперечив, що позивачка живе у спірній квартирі та сплачує комунальні платежі, звернув увагу на те, що позивачка має у власності житло. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник співвідповідача в судовому засіданні заперечив позовні вимоги в повному обсязі, пояснив що власником спірної квартири є Державна прикордонна служба України. Позивачці на праві спільної сумісної власності належить квартира по АДРЕСА_5 . Зазначив, що позивачка проживала у спірній квартирі тимчасово, за усною домовленістю, без законних на те підстав.

В судовому засіданні досліджено матеріали витребуваної цивільної справи №1326/10424/2012 за позовом Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України до ОСОБА_2 , треті особи: ОКП ЛОР БТІ та ЕО, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М. про визнання договору купівлі продажу недійсним, застосування наслідків його недійсності та визнання права власності на нерухоме майно. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Як вбачається з матеріалів витребуваної справи, предметом позову у даній справі був договір купівлі продажу будівлі складу, загальною площею 43,5 кв.м. у АДРЕСА_3 від 27 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

В судовому засіданні досліджено матеріали інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_3 , складеної 17.02.2011р., в яких міститься довідка ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про те, що станом на 10.08.2011р. згідно архівних даних та даних Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно реєстрація права власності на житловий будинок загальною площею 442,6 кв.м. по АДРЕСА_3 в бюро не здійснювалась.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали витребуваної цивільної справи, суд приходить до наступного.

За ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджується записами в трудовій книжці, що 03.05.1961р. позивачка зарахована на роботу різноробочою першого розряду, а в подальшому прибиральницею Військово будівельної дільниці №29 прикордонних військ СГ при Раді міністрів УРСР, яка в подальшому перейменована на «Окрему військово будівельну дільницю №29 Прикордонних військ України». З 01.03.1999р. та до дня звільнення 21.04.2003р. за власним бажанням працювала на посаді робітниці першого розряду.

Позивачка як ветеран праці у зв`язку із відсутністю середньої норми житла на підставі поданої заяви 17.04.1986р. внесена до списку черговиків на отримання житлової площі через Окрему військово будівельну дільницю №29 Прикордонних військ України.

Дані обставини відповідачами не оспорюються як і не поставлено перед судом питання про належність цього документа як доказу у справі.

Затвердженням позивачки,з 1988року воназ дозволуадміністрації Окремоївійськово будівельної дільниці№29Прикордонних військУкраїни проживаєу квартирі АДРЕСА_1 . Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь які документи, які свідчать про набуття права власності на цю квартиру як позивачкою так і відповідачами у справі.

В матеріалах справи містяться копії квитанцій про оплату житлово комунальних послуг позивачкою, які надавались в квартирі АДРЕСА_1 .

Дані обставини відповідачами не спростовані. В підтвердження даних обставин в матеріалах справи міститься лист Окремої військово будівельноїдільниці №29Прикордонних військУкраїни за вих..№123 від 07.10.2016р. про те, що згідно даних бухгалтерії ДП «ОБД ДПС України» підтверджено, що за час перебування на балансі даного підприємства, за квартиру АДРЕСА_1 систематично проводилось нарахування та оплата за житлово комунальні послуги ОСОБА_1 .

Відповідно до листа командира В/ч НОМЕР_1 від 15 січня 2018р. №721/17, житловий будинок по АДРЕСА_3 згідно наказу Адміністрації ДПС України від 01.08.2016р. №372 та акту приймання передачі основних засобів, затвердженого головою ДПС України 20.08.2016р. переданий з балансу державного підприємства «Окрема військово будівельна дільниця №29 Прикордонних військ України» на баланс В/ч НОМЕР_1 .

Відповідачами до матеріалів справи не долучено документів, які б свідчили про те, що позивачка не безперервно проживала у спірній квартирі. Крім того, відповідачами не спростовано тверджень позивачки про те, що вона проживає в спірній квартирі з 1988 року.

З долученого до матеріалів справи акту обстеження гуртожитків по АДРЕСА_4 від 16 серпня 2016 року вбачається, що свідоцтво на право власності на житловий будинок на АДРЕСА_6 та державний акт на право постійного землекористування відсутні.

В матеріалах справи міститься додаток до листа ФДМУ від 22.07.2020р. №10-15-14497 витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, згідно якого житловий будинок АДРЕСА_7 значиться як нерухоме майно В/ч НОМЕР_1 . Разом з тим, суд не може прийняти цей документ як доказ в спростування позовних вимог, оскільки такий свідчить лише про те, що на час перебування справи на розгляді в суді, відповідачем вчинялись дії щодо узаконення спірного майна.

Статтями16 та 328 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідност.344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Виходячи зі змістуст. 344 ЦК Україниобставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести сам позивач (ч.1ст. 81 ЦПК України), є законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановленоЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Суд не бере до уваги твердження співвідповідача про те, що позивачка забезпечена житлом у м. Львові, використала своє право на безоплатне отримання у власність житла з державного житлового фонду, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною власністю не має значення чи особа має у власності інше не рухоме майно. Відповідно до вимог законодавства України, має значення добросовісність, відкритість та безперервність володіння нерухомим майном, на яке особа заявляє таке право.

Як відповідачем так і співвідповідачем не доведено, що позивачка недобросовісно користувалась спірним нерухомим майном, усвідомлюючи те, що в неї відсутні підстави для набуття права власності, та остання приховувала факт користування таким майном.

Даючи оцінку доказазам у справі, суд керується правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила наступне:

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьоїстатті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Суд вважає, що позивачка відкрито та безперервно володіла майном, не приховувала від третіх осіб факт володіння ним, що підтверджується, зокрема квитанціями про оплату житлово комунальних послуг, та численними відповідями з приводу спірного майна, які містяться в матеріалах справи, скерованими на ім`я позивачки за її запитами.

На час розгляду справи, відсутні будь які відомості, які б вказували на те, за ким зареєстроване право власності на спірне майно.

За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачкою вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що ОСОБА_1 правомірно, добросовісно, протягом більше десяти років продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, а тому необхідно захистити майнові права позивачки шляхом задоволення позову.

При оцінці встановлених обставин, суд враховує не тільки умови застосування правилст.344 ЦК України, але і загальні засади цивільного судочинства та європейські принципи, зокрема, принцип верховенства права з його складовими.

Так, запроваджене статтею 8Конституції України та статтею 10Цивільного процесуальногокодексу України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2Постанови пленумуВерховного судуУкраїни №14від 18грудня 2009року «Про судове рішення у цивільній справі»встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

На підставі викладеного, керуючись статею 55 Конституції України, статтями 1 та 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» статтями 2-5, 10,12, 43 44, 49, 81,89,141, 259, 263- 265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,3 (сорок чотири цілих три десятих) квадратних метра за набувальною давністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду через суд, що ухвалив рішення.

Повний текст рішення виготовлено та проголошено 09 квітня 2021 року об 08 год. 30 хв.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Сторони:

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), проживає за адресою: АДРЕСА_8 ;

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , м. Львів, ( код ЄДРПОУ- 14321400), 79053, вул.. Володимира Великого, буд. № 10;

Співвідповідач - Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ, ( код ЄДРПОУ- 00034039), 01601, вул.. Володимирська, буд. № 26.

Суддя В. Кузь