Постанова

від 07.04.2021 по справі 145/388/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/388/18

Провадження № 22-ц/801/729/2021

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мазурчак А. Г.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 рокуСправа № 145/388/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Файчук Я.В., представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Т.В., Луценка О.К. та його представника - адвоката Дроненка Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 січня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , Тиврівська територіальна громада, про визнання заповіту недійсним ,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , Тиврівська територіальна громада, про визнання заповіту недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , який до дня смерті проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 .

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 5,2062 га, кадастровий номер 0524583200:01:002:0100, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Вона є спадкоємицею першої черги спадкування за законом після його смерті. Крім неї спадкоємцями першої черги спадкування за законом є їх діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вона має намір прийняти спадщину після смерті свого чоловіка, однак під час її перебування в Жахнівській сільській раді їй було повідомлено, що ОСОБА_4 за життя склав заповіт, відповідно до якого все своє майно заповів їх сину ОСОБА_2 .

Оскільки їй нічого не було відомо про існування заповіту її чоловіка, на її вимогу секретар Жахнівської сільської ради надала їй його копію.

Після ознайомлення з його змістом в неї виникли сумніви щодо його дійсності, відтак звертається до суду з даним позовом.

Вважає, що заповіт ОСОБА_4 було вчинено з порушенням положень Цивільного кодексу України.

Заповіт було складено 02 січня 2018 року о 11 годині 15 хвилин за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Як зазначено в заповіті, він був записаний секретарем Жахнівської сільської ради ОСОБА_5 та до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_4 .

Разом з тим, 02 січня 2018 року об 11 годині 15 хвилин, тобто на час складення заповіту її чоловік знаходився вдома, в своєму будинку, по АДРЕСА_1 .

Близько 10 години до них приїхав їх син ОСОБА_2 , пояснивши, що перебував у справах в смт. Тиврів, після чого вирішив заїхати до них в гості.

ОСОБА_6 разом з батьком знаходились на кухні десь близько години, після чого син вирішив їхати додому.

Її чоловік провів його до воріт, після чого повернувся в будинок, звідки протягом дня не відлучався.

Таким чином дійсні обставини свідчать про те, що заповіт її чоловіка ОСОБА_4 не міг бути складений 02 січня 2018 року, дата та час його складання не відповідає даті та часу, вказаному в самому заповіті.

Крім того, в неї є сумніви щодо дійсного волевиявлення її чоловіка на укладення заповіту.

Отримавши копію заповіту нею було виявлено, що та частина тексту заповіту, яка мала бути виконана заповідачем, в дійсності написана не ним, а іншою особою із наслідуванням його почерку.

Те ж саме відноситься і до підпису заповідача.

Крім того, в серпні 2017 року, в її чоловіка було виявлено онкологічне захворювання - пухлину центрального бронха (рак легень).

Починаючи з жовтня 2017 року йому було призначено лікування у вигляді ін`єкцій трамадолу та пігулок морфіну.

З листопада 2017 року йому було призначено ін`єкції морфіну, а в останній тиждень перед смертю вона особисто робила йому ін`єкції морфіну через кожні 2-3 години.

Оскільки морфін має здатність впливати на опіатні рецептори організму, його побічними діями є зниження рівня свідомості, сонливість та ейфорія.

Вважає, що за таких обставин заповідач на час складення заповіту перебував в стані зміненої свідомості, що могло потягнути за собою неадекватне сприйняття реальності. Таким чином в неї є всі підстави вважати, що заповіт ОСОБА_4 було вчинено останнім під час дії медичних препаратів, внаслідок чого він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Також зазначає, що, внаслідок хвороби та постійного приймання ліків протягом останнього тижня перед смертю, її чоловік взагалі не міг твердо тримати в руках будь-який предмет, що також ставить під сумнів можливість виконання ним посвідчувального напису в заповіті.

Просить заповіт від 02 січня 2018 року, складений ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 1, визнати недійсним.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

На апеляційну скаргу відзивів не надходило .

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Жахнівка помер ОСОБА_4 , що стверджується його свідоцтвом про смерть (а.с. 6).

За життя, а саме 02.01.2018 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Жахнівської сільської ради Рудою В.Б., яким належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 5,2062 гектара, кадастровий номер 0524583200:01:002:0100, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області та все інше майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому на день смерті буде належати і на що він за законом матиме право заповів сину - ОСОБА_2 (а.с. 7).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_4 в момент складання заповіту не усвідомлював свої дії та не міг ними керувати, відсутності добровільного волевиявлення, а також того, що заповіт підписаний не ОСОБА_4 , натомість висновком посмертної судово-психіатричної експертизи, показаннями свідків, доведено протилежне .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27.09.2018 року за клопотанням ОСОБА_1 призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання чи усвідомлював ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , значення своїх дій, та чи міг він керувати ними при укладенні заповіту від 02 січня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 ?

Згідно висновку № 7 посмертної судово-психіатричної експертизи від 23.07.2019 року, який складений КЗ Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка , на момент підписання заповіту від 02.01.2018 року ОСОБА_4 на психічні розлади не страждав, перебував поза будь-якими тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, а мав прояви астенічного синдрому. На тлі ракової інтоксикації у нього розвинувся астенічний синдром, який супроводжувався загальною слабкістю, недомаганням, швидкою втомою, порушенням сну, апетиту, виснажуваністю психічних процесів. Однак на час укладання заповіту даний стан у ОСОБА_4 не досягав рівня глибокої астенії із різкою загальмованістю та крайньою виснажуваністю психічних процесів, сонливістю, утрудненням мовного контакту, вольовим порушенням у вигляді байдужості, безініціативності, підвищеною сугестивністю. При цьому підекспертний перебував під постійним наглядом лікарів, які не відмітили у нього на час укладання заповіту порушень свідомості, пам`яті, інтелекту, волі, критики, ознак маячення, галюцинацій, та консультація лікаря-психіатра йому не призначалась, що підтверджується наданою медичною документацією. Зазначений у ОСОБА_4 стан, а також введення йому наркотичних анальгетиків істотно не вплинуло на його здатність адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, розуміти сутність та фактичний бік подій, що відбувались в досліджуваний період часу. Тому на час складання заповіту від 02.01.2018 року ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (а.с. 148-152).

Таким чином, вищевказаний висновок не містить даних про неспроможність ОСОБА_4 в момент укладення оспорюваного заповіту усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи зібрані у справі докази, враховуючи характер спірних правовідносин, обставини встановлені при розгляді судом зазначеної справи, колегія суддів приходить висновку, що відповідно до ст. 215, ч.1 ст. 225 , ч. 2 ст. 1257 ЦК України не встановлено підстав для визнання недійсним заповіту від 02 січня 2018 року, посвідченого секретарем Жахнівської сільської ради Рудою В.Б.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що на час складання оспорюваного заповіту волевиявлення ОСОБА_4 було вільним, відповідало його внутрішній волі. Вчиняючи особисте розпорядження на випадок своєї смерті спадкодавець розумів значення своїх дій та міг керувати ними. Доводів на спростування зазначених обставин апеляційна скарга не містить.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на невідповідність правочину, а саме заповіту, вимогам чинного законодавства з тих підстав, що заповіт не міг бути підписаний ОСОБА_4 , не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, доказів того, що ОСОБА_4 не посвідчив заповіт суду не надано.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги не містять.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко