Рішення

від 12.04.2021 по справі 640/25389/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року м. Київ № 640/25389/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до:

Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДР: 26255795; далі також ДСА України ),

Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДР: 02896710; далі також ТУ ДСА ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

1) визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо перерахування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 240029,16 грн. згідно частин 1, 3 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року (діла також - карантинні обмеження ;

2) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 240029,16 грн., згідно частин 1, 3 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

3) зобов`язати Державну судову адміністрацію України, протягом десяти календарних днів, з часу набрання рішенням суду законної сили, здійснити перерахування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України місті Києві суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в частині суми обмеження у розмірі 240 029,16 грн., встановленого частинами 1, 3 ст. 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік , із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

4) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві протягом десяти календарних днів, після перерахування Державною судовою адміністрацією України Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в частині суми обмеження у розмірі 240029,16 грн., встановленого частинами 1, 3 ст. 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, здійснити нарахування цієї суми та стягнути її на користь ОСОБА_1 , з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що Указом Президента України за № 12/2007 від 12 січня 2007р. Про призначення суддів був призначений на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва. Наказом Голови Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2007р. його було зараховано до штату суду на посаду судді вказаного суду.

Постановою Верховної Ради України за № 4327-VI від 12 січня 2012р. Про обрання судді позивача було обрано на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва безстроково.

Таким чином, як зазначено у позові, з 19 січня 2007р. по час подання до суду вказаного позову, позивач працює безперервно на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва.

За період з 01 січня 2020р. до 18 квітня 2020р. йому була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020р., доплати за вислугу років в розмірі 40 % від посадового окладу судді; щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 % посадового окладу судді відповідного суду, а також до базового розміру посадового окладу, було застосовано регіональний коефіцієнт: 1,25 (якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб).

Надалі зазначено у позові, що у період часу з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р. до позивача, як до особи, яка працює на посаді судді було застосовано обмеження доходу (суддівської винагороди) у сумі 240 029,16 грн., відповідно до довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду за квітень-вересень 2020р. за № 822 від 09 жовтня 2020р., яка була надана позивачу на його запит відповідачем-2.

Відповідно, з 18 квітня 2020р. і по 28 серпня 2020р. позивач отримував суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі.

Позивач вважає обмеження суддівської винагороди посяганням на гарантії незалежності суддів.

Позивач наполягає, що при нарахуванні та виплаті йому суддівської винагороди за період часу з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р., із застосуванням ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік відповідачі 1, 2, як суб`єкти владних повноважень, діяли з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , що призвело до порушення його прав та гарантій незалежності судді, оскільки сплачувалась щомісяця суддівська винагорода у сумі 47230,0 грн., з урахуванням утримань з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, замість належної до виплати суми.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, позивач наполягає, що нараховуючи та виплачуючи йому суддівську винагороду у період часу з 18 квітня 2020р. по 28 серпня 2020р., із застосуванням ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік відповідачі 1, 2, як суб`єкти владних повноважень та відповідні розпорядники бюджетних коштів певної ланки, діяли неправомірно з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , що призвело до порушення його, як позивача прав та гарантій незалежності судді.

Позивач просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція відповідача-1 (ДСА України) .

Копія ухвали про відкриття провадження у справі отримана ДСА України 30.11.2020

ДСА України в порушення строку, визначеного п. 5 ухвали суду про відкриття провадження у справі та ч. 5 ст. 162 КАС України сформувало відзив на позов лише 21.12.2020, що є не тільки порушенням процесуального закону, а і проявом неповаги до суду.

По суті відзиву ДСА України звертає увагу на необхідність дотримання збалансованості бюджету, звертає увагу по суті на те саме нормативно-правове регулювання спірних відносин, що і ТУ ДСА. Вважає, що ТУ ДСА не мало правових підстав діяти інакше, ніж обмежуючи розмір суддівської винагороди.

При цьому, заявлено про розгляд справи у загальному провадженні, заявлено вимогу про передачу справи до Верховного Суду як зразкової.

Позиція відповідача -2 (ТУ ДСА).

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

По суті зазначає, що не порушувало прав та інтересів позивача, оскільки діяло в межах визначених Законом України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ) та не мало повноважень діяти інакше.

При цьому, звертає увагу, що згідно з положеннями статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та пункту 10 Прикінцевих положень Закону № 553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України "Про оплату праці").

Окремо звертає увагу на ієрархічну колізію нормативно-правових актів, яка склалася при застосуванні Закону № 553-ІХ та Закону № 1402-VIII. Враховуючи, що Закон № 553- ІХ прийнятий пізніше Закону № 1402-VIII, отже, у даному випадку підлягає застосуванню наступне юридичне правило: у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності . Таким чином, як зазначає відповідач, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода судців у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, обмежується максимальним розміром 47 230 гри на місяць.

Також зазначається, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020).

Позивачем подано відповідь на відзив, на який ТУ ДСА подані заперечення, суть яких зводиться до підтвердження власних позицій.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 29.10.2020 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді від 11.11.2020 продовжено строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді від 20.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому, суддею враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа , віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті . Дана справа, враховуючи приписи ч. 4 ст. 12 КАС України, не належить до категорій справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження та не належить до категорій справ, визначених ч. 4 ст. 257 КАС України, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Що стосується положень п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України ( …окрім… ), слід зазначити, що зазначена норма не знайшла своєї нормативної реалізації у вигляді процесуальних обмежень, визначених у положеннях ч. 4 ст. 257 чи ч. 4 ст. 12 КАС України, а відтак положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України не є перешкодою для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відтак, враховуючи предмет і підстави позову, а також положення зазначених вище норм та клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, суддя дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Між тим, вказані тези не були усвідомлені ДСА України, у зв`язку з чим у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи у загальному провадженні.

Перш за все слід зазначити, що положення ст. 162 КАС України не передбачають заявлення у відзиві будь-яких клопотань. Для цього передбачені положення ст. 166 та 167 КАС України.

Крім того, ухвалою суду від 26.01.2021 клопотання ДСА України, викладені за змістом відзиву від 21.12.2020, залишені без задоволення. Відносно форми провадження знову звернута увага на те, що вирішуючи питання щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа , віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Дана справа, враховуючи приписи ч. 4 ст. 12 КАС України, не належить до категорій справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження та не належить до категорій справ, визначених ч. 4 ст. 257 КАС України, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Що стосується положень п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України (… окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище…), суддею була звернута увага на те, що зазначена норма не знайшла своєї нормативної реалізації у вигляді процесуальних обмежень , визначених у положеннях ч. 4 ст. 257 чи ч. 4 ст. 12 КАС України, а відтак положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України не є перешкодою для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Більш того, стаття 50 Закону України "Про запобігання корупції", Примітка до якої визначала перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, станом на дату постановлення ухвали про відкриття провадження у справі (20.11.2020) була визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 р. N 13-р/2020).

При розгляду справи враховується рішення Ради суддів України від 24.12.2020 № 73 відносно того, що розгляду судом даної категорії справ не може вважатися конфліктом інтересів.

Встановлені судом обставини.

Так, у даному випадку учасниками справи не спростовуються та не заперечуються обставини призначення позивача на посаду судді, обрання позивача на посаду судді безстроково, наявні надбавки, що виплачувались за межами періоду обмежень ( карантинні обмеження ), як і не спростовуються арифметичні розрахунки суми у розмірі 240 029,49 грн., яка була недоотримана позивача під час дії карантинних обмежень (а.с. 11). Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а відтак є встановленими.

Позивач продовжує перебувати на посаді судді та здійснює повноваження судді.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У даному випадку цей коефіцієнт застосовується до позивача.

Також суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року 553-IX (далі - Закон № 553-IX), який набрав чинності 18.04.2020, було внесено до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ) шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29 наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин , установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (ч. 1).

Крім того, відповідно до ч. 3 цієї статті обмеження , встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди .

Як вже зазначалося, Закон № 553-IX набрав чинності 18.04.2020 і саме з цієї дати відповідачем здійснювались нарахування та виплата суддівської винагороди позивача виключно у десяти зазначених вище розмірах мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені вище положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року N 294-IX зі змінами.

Конституційний Суд України сформулював правову позицію , відповідно до якої обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Суд констатує, що у спірний період в України не оголошувався та не вводився воєнний або надзвичайний стан .

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Тобто, КСУ по суті встановлено порядок виконання вказаного рішення Суду, що спростовує доводи ДСА України та ТУ ДСА щодо стану правової невизначеності у питанні виконання рішення КСУ та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відтак, наведене дає підстави для правового висновку про те, що невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , є протиправною.

В контексті наведеного суд також звертає увагу на те, що статтею 130 Конституції України встановлено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд вкотре звертає увагу, що ці норми є прямими та безальтернативними нормами Конституції України, які підлягають застосуванню за принципом - так як є і не інакше.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами .

Наведені норми Конституції України, які реалізовані та розкриті у статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є спеціальними, вищими у ієрархічній системі норм права у сфері профільного законодавства по відношенню до інших норм НПА, прямими та недвозначними , мають імперативний та безальтернативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.

Враховуючи те, що Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік та Закон № 553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року N 4-р/2020).

Відтак, суд приходить до висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Гарантії ж незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу , поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Суд акцентує увагу на тому, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.

Так, Конституційний Суд України зазначав: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року N 6-рп/99); гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002); особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя (абзац дев`ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005); визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013); конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року N 4-рп/2016).

Не можна залишити поза увагою і те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів констатував, що важливим механізмом забезпечення особливого порядку фінансування судів є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати таке фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, які б обмежили будь-який вплив на суд та забезпечили гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України у Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 звернув увагу на те, що конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Європейські прагнення України в аспекті спірних відносин мають кореспондуватися із дотриманням європейських цінностей у цьому контексті.

Так, відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

При цьому, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 р. № (94)12 та від 17.11.2010 р. №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.

Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як запобіжник вчинення корупційних правопорушень суддями.

Знову-таки, в аспекті європейських прагнень України не можна не згадати і Монреальську універсальну декларацію про незалежність правосуддя від 1983 р., відповідно до якої строк перебування суддів на посадах, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися .

Ґрунтуючись на вищевикладеному у сукупності, слід дійти однозначного правового висновку, що застосування до спірних відносин частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року N 294-IX зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України Про судоустрій і статус суддів права на належне матеріальне забезпечення судді (позивача), яке гарантується Державою у ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Щодо поширення позиції Конституційного Суду України на відносини до прийняття Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20), то, як вже зазначалося, у своєму Рішення Суд вирішив, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.

Відповідно до наведеного, правовий висновок Конституційного Суду України по суті визначає порядок застосування (виконання) його рішення та правовий шлях (спосіб) захисту прав судді в контексті спірних відносин.

У взаємозв`язку з останнім, суд нагадує, що відповідно до приписів ст. 151-2 Конституції України Рішення та Висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що працюючи на посаді судді та отримуючи суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , він мав законні правомірні очікування отримати задекларовану державою суддівську винагороду, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів.

Правовий аналіз наведених вище норм Конституції України, а також Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку про протиправність позбавлення судді права на отримання суддівської винагороди в раніше встановленому розмірі керуючись лише подальшими змінами до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , без врахування прав позивача, визначених положеннями статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки позбавлення зазначеного права не має справедливої рівноваги між державними інтересами та необхідністю захистити права судді на мирне володіння своїм майном.

Відтак, очікуваний розмір суддівської винагороди, що був гарантований Державою у статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , відповідно, є правомірним законним очікуванням в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Конституції України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також окремо встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України , а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Однак, Закон № 553-IX, яким вносились зміни до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік в частині обмеження розміру суддівської винагороди, був, як вже зазначалося, прийнятий не в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Слід також додати, що відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року Про Заяву Верховної Ради України Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань України на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації.

У той же час, Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого права власності застосовна до спірних відносин у повному обсязі у повному сенсі її правового навантаження.

Тривалість існування законодавчої норми щодо права судді на отримання суддівської винагороди та, відповідно, кореспондуючого обов`язку Держави щодо виплати суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , виникнення цього права у позивача (судді) під час дії цієї норми закону та подальше обмеження такої винагороди, свідчить про невідповідність такого втручання Держави у права особи критеріям пропорційності, правової визначеності та недотримання державою справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і набутими відповідно до закону правами особи.

Основоположним у правових відносинах є принцип верховенства права, що в аспекті спірних відносин дає підстави для висновку, що положення Закону України № 553-IX та Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , якими обмежувався розмір суддівської винагороди, не можуть вважатись заснованою на нормах Конституції України правовою підставою для позбавлення позивача права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні були застосовуватись відповідачами.

Відтак , суд вважає протиправною бездіяльність ДСА щодо перерахування ТУ ДСА суддівської винагороди позивачу у наведений вище період із застосуванням карантинних обмежень та протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у період дії карантинних обмежень .

При цьому , суд враховує, що як ДСА України та ТУ ДСА як державні органи у системі правосуддя в силу специфіки своєї діяльності не могли не усвідомлювати змісту вказаних вище положень правових актів щодо суддівської винагороди, їх пріоритетності над іншими нормами інших НПА а відтак, розраховуючи її з урахуванням карантинних обмежень , тобто у меншому розмірі, здійснюючи фінансування вказаних видатків - усвідомлено діяли в порушення вказаних правових норм Конституції України, ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та норм міжнародного права, чим і зумовлений наведений вище висновок суду.

Щодо заявленої до стягнення суми невиплаченої суддівської винагороди, що заявлена позивачем до стягнення у зв`язку з допущенням відповідачами протиправної бездіяльності щодо виплати повної суми суддівської винагороди та протиправних дій щодо виплати суддівської винагороди у меншому розмірі виходячи з карантинних обмежень ), слід повторитися, що власне сума недонарахованої позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у зв`язку з дією ч.ч. 1, 3 статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (в редакції Закону № 553-IX), відповідачами власне як математичний розрахунок не оскаржується.

Учасниками справи вказана сума не спростовується та не заперечується.

У суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.

Щодо суб`єктного складу учасників справи, судом враховується те, що відповідно до ч. 1 статті 151 Закону України Про судоустрій і статус суддів , Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з ч. 4 статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів , функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п/п. 2 п. 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Отже, ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є ТУ ДСА.

Так, відповідно до абз. 3 ч. 3 статті 10 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно абз. 7 п. 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24 грудня 2012 року (далі - Порядок № 1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

У відповідності до Порядку № 1407, розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.

У зв`язку з наведеним вище вбачається, що склад учасників справи визначений правильно, розширено, - відповідно до виконуваних функцій ДСА та її органів.

Відносно того, що від ДСА України не було проведено бюджетне фінансування для забезпечення виплати суддівської винагороди у повному розмірі без застосування обмежень, слід зазначити, що право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України Про судоустрій і статус суддів є конституційною гарантією забезпечення незалежності суддів. Як вже неодноразово зазначалося, таке право судді на отримання суддівської винагороди гарантовано на рівні Держави шляхом закріплення цих гарантій в Конституції України та не може змінюватись в залежності від бажань Уряду та без внесення відповідних змін до Конституції України.

На рівні Держави та її установчого акту - Конституції України гарантовано прийняті на себе Державою безальтернативні зобов`язання щодо своєчасної та повної виплати суддівської винагороди саме у розмірах, визначених у спеціальному Законі України Про судоустрій і статус суддів .

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях вже неодноразово констатував на адресу України, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до рішень Європейський суд з прав людини "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України", реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних актах національного законодавства, яким у даному випадку є Закон України Про судоустрій і статус суддів , не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі Зубко та інші проти України від 26 квітня 2006 року вбачається, що заявниками у справі було четверо суддів, які стверджували, що держава була відповідальна за невиплату їм заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

Європейський суд погодився з тим, що неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу. На думку Суду, труднощі, на які посилається Уряд, безумовно зачіпають законні публічні інтереси, але не складають справедливої рівноваги між державними інтересами та інтересами тих заявників, які, крім того, несли відповідальність за виконання важливих публічних функцій в частині здійснення правосуддя. Суд вирішив, таким чином, що становище заявників, особливо їх статус незалежних судових посадовців, вимагає, щоб державні органи виконали рішення і виділили необхідні кошти з цією метою без затримки. Зокрема, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою забезпечення їх здатності виконувати свої професійні функції незалежно і неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на їх рішення і поведінку (див. п. 43 вище). У зв`язку з цим Суд посилався на відповідні правові інструменти Ради Європи, такі як Рекомендації Комітету Міністрів щодо Незалежності, дієвості та ролі суддів та Європейську Хартію Про статус суддів , які наголошують на важливості цих факторів. Таким чином, Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначив, що майно судді має особливий статус та будь-яке неправомірне втручання у право судді на своєчасну виплату винагороди національними органами порушує їх право на мирне володіння майном передбачене Конвенцією.

Враховуючи наведене, суд не може прийняти аргументи відносно того, що не було проведено бюджетне фінансування як такі, що мають правове підґрунтя та виправдовують невиплату позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, без обмежень, ініційованих Урядом, виконавчою гілкою влади, що є протиправним втручанням у діяльність іншої гілки влади - судової гілки влади . Крім іншого та в контексті останнього слід додати, що до справи не надано звернень ДСА відносно необхідності забезпечення належного фінансування, як того вимагали положення Конституції України, ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та профільні норми міжнародного права.

Посилання відповідача на рішення ВС є безпідставними, оскільки стосуються інших періодів та стосуються інших обставин, не враховують повного змісту рішення КСУ та його позицій.

Відтак, за результатами розгляду справи, суд приходить до висновку про задоволення позову у частині, що стосується обставин нарахуванням суддівської винагороди, оскільки відповідачі не довели правомірності своїх дій відносно фінансування, нарахування та виплати суддівської винагороди з урахуванням карантинних обмежень , протиправно здійснюючи її фінансування, нарахування та виплату з урахуванням карантинних обмежень .

Що стосується зобов`язання ДСА перерахувати кошти ТУ ДСА, слід зазначити, що в цій частині висновок суду наведений вище. Однак, щодо встановлення 10-денного строку перерахування цих сум ТУ ДСА, суд зазначає, що рішення суду не може бути умовним , не може ставити його виконання в залежність від зовнішніх чинників (поза відносинами, що є предметом даної справи), у даному випадку - враховуючи специфіку бюджетних взаємовідносин розпорядників бюджетних коштів різних рівнів, а відтак в даній частині вимог слід відмовити, враховуючи, крім іншого, наявність процедур, визначених Законом України Про виконавче провадження .

У той же час, щодо встановлення для ТУ ДСА строку перерахування коштів позивачу, слід зазначити, що відповідно до п. 1. ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення. Таким чином, крім задоволення цієї вимоги як власне матеріально-правової вимоги, зобов`язання вчинити такі дії корелюється з правом суду встановити власне порядок виконання рішення суду, яким у даному випадку має бути зобов`язання ТУ ДСА, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, перерахувати їх позивачу протягом 10 днів, і цей строк суд вважає розумним та обґрунтованим, відтак, з метою реалізації принципу правової визначеності як складової верховенства права, в цій частині вимоги підлягають задоволенню.

Задовольняючи позов, суд вважає за необхідне нагадати відповідачам, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню - як зазначено вище, тобто без встановлення строку вчинення ДСА України певних дій.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДР: 26255795) щодо перерахування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДР: 02896710) для виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, що складає загальну суму 240 029,16 грн., згідно частин 1, 3 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДР: 02896710) щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, що складає загальну суму 240029,16 грн., згідно частин 1, 3 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДР: 26255795) після дня набрання рішенням суду законної сили, здійснити перерахування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДР: 02896710) суддівської винагороди судді Волошину Василю Олександровичу ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в частині суми обмеження у розмірі 240 029,16 грн., встановленого частинами 1, 3 ст. 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік , із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві протягом десяти календарних днів, після перерахування Державною судовою адміністрацією України Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в частині суми обмеження у розмірі 240029,16 грн., встановленого частинами 1, 3 ст. 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, здійснити нарахування цієї суми та її виплату на користь судді ОСОБА_1 , з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін