Постанова

від 07.04.2021 по справі 440/5209/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 р.Справа № 440/5209/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної державної адміністрації на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 04.01.21 по справі № 440/5209/20

за позовом ОСОБА_1

до Полтавської обласної державної адміністрації

про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської обласної державної адміністрації, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Полтавської обласної державної адміністрації у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,4000 га к.н. 5323286000:00:004:0245 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області; зобов`язати Полтавську обласну державну адміністрацію затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,4000 га к.н. 5323286000:00:004:0245 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та передати вказану земельну ділянку в користування на умовах оренди; визнати протиправною відмову Полтавської обласної державної адміністрації у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,2000 га к.н. 5323286000:00:004:0244 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області; зобов`язати Полтавську обласну державну адміністрацію затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,2000 га к.н. 5323286000:00:004:0244 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та передати вказану земельну ділянку в користування на умовах оренди; усі витрати, пов`язані з розглядом справи по суті, стягнути з відповідача.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано відмову Полтавської обласної державної адміністрації у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,4000 га к.н. 5323286000:00:004:0245 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, оформлену листом №6626/1/01-37 від 21.07.2020 року. Зобов`язано Полтавську обласну державну адміністрацію затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,4000 га к.н. 5323286000:00:004:0245 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та передати її в користування на умовах оренди. Визнано протиправною та скасовано відмову Полтавської обласної державної адміністрації у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,2000 га к.н. 5323286000:00:004:0244 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, оформлену листом №6626/1/-1-37 від 21.07.2020 року. Зобов`язано Полтавську обласну державну адміністрацію затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,2000 га к.н. 5323286000:00:004:0244 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та передати її в користування на умовах оренди. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, код ЄДРПОУ 00022591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Полтавська обласна державна адміністрація подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач у заявах від 18.06.2020 року вх. № 6626/0/01-37 та вх. № 6631/0/01-37 просив затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду площами 0,2000 га та 0,4000 га та передати їх в оренду для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що передача громадянам земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них для сінокосіння здійснюється без проведення земельних торгів, оскільки даний випадок не охоплений ч.2 та ч.3 ст.132 ЗК України, а також не застосував норму, яка підлягала застосуванню, - ч.3 ст.134 ЗК України. Стверджує, що земельні торги не проводяться у разі передачі громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби (код 01.08 згідно з КВЦПЗ) - абз.16 ч.2 ст.134 ЗК України). Стаття 34 ЗК України передбачає, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Землі водного фонду під дію даних положень не підпадають, тобто їх передача в користування здійснюється шляхом проведення земельних торгів. Вважає, що одночасно із затвердження проектів землеустрою, відповідач мав прийняти рішення про передачу їх в оренду. Однак, відведення в оренду земельних ділянок водного фонду державної власності та передача їх в оренду для сінокосіння без проведення земельних торгів призвело б до грубого порушення земельного законодавства. Зауважує, що відповідач, відмовляючи заявнику у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі їх в оренду, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений ЗК України. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 17.10.2018 року у справі №380/624/16-ц, та Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2020 року у справі №1940/1655/18. Зазначає, що суд першої інстанції мав залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху, що судом не було зроблено, чим порушено норми процесуального права, а також проігноровано принципи змагальності та всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року без змін. Зазначає, що дослівне тлумачення зазначеної норми ст.134 ЗК України дає підстави для висновку, що передача громадянам земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них для сінокосіння здійснюється без проведення земельних торгів. Водночас, посилання відповідача на те, що формулювання для сінокосіння і випасання худоби, для городництва за класифікатором відносить земельну ділянку до земель сільськогосподарського призначення, внаслідок чого виключається можливість передачі земельних ділянок водного фонду для сінокосіння без проведення земельних торгів, є лише припущенням відповідача, адже ст.134 ЗК України не містить такого критерію розмежування земельних ділянок як землі сільськогосподарського призначення чи землі водного фонду, як не містить і заборони щодо передачі у користування земель водного фонду без проведення земельних торгів. Вказує, що даючи позитивні висновки державної експертизи землевпорядної документації від 16.10.2018 року №2768-18 та №2769-19, державними експертами вже було перевірено дотримання вимог законодавства та встановлених норм і правил при прийнятті проектних рішень. Стверджує, що у поданих проектах землеустрою наявні позитивні, ніким не спростовані та не скасовані висновки державної експертизи землевпорядної документації, тому відповідач, як розпорядник земель водного фонду, відповідно до ч.6 ст.123 ЗК України, зобов`язаний у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, прийняти рішення про надання її в користування. Щодо порушення норм процесуального права, які на думку відповідача мали місце при винесенні судом оскаржуваного рішення, зауважує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати не чинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою немайнового характеру (аналогічну правову позицію щодо сплати судового збору висловлено у постановах Верховного Суду України від 14.03.2017 року у справі №П/800/559/16, від 28.02.2018 року у справі №800/473/17 та від 12.11.2019 року у справі №640/21330/18.

Полтавська обласна державна адміністрація надала до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, у яких зазначає, що розпорядження Полтавської ОДА №175 від 06.03.2018 року та розпорядження голови Полтавської облдержадміністрації №172 від 06.03.2018 року, якими було надано дозвіл позивачу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок є ненормативними актами органу державної влади та мають одноразове застосування. Вони вичерпали свою дію внаслідок їх виконання - виготовлення уповноваженим суб`єктом проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, тому факт прийняття таких розпоряджень не є підставою для передачі земельних ділянок в оренду. Вказує, що рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не породжує автоматичного обов`язку для уповноваженого органу з розпорядження земель в частині затвердження та передання земельної ділянки в користування, оскільки для прийняття такого рішення законодавством визначений окремий порядок, передбачений ст.134 ЗК України. Стверджує, що ч.2 ст.134 ЗК України містить чітке розмежування видів використання земель, які в свою чергу відносяться до відповідної категорії, а саме: землі сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби. Тобто, прийменник і не можна замінити прийменником або . Зауважує, що, задовольнивши позов ОСОБА_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження Полтавської обласної державної адміністрації. Зазначає, що висновками державної експертизи землевпорядної документації від 16.10.2018 року №2768-18 та від 16.10.2018 року №2769-18 передбачено здійснити передачу земельних ділянок відповідно до положень Земельного та Водного кодексів, Законів України Про землеустрій , Про оренду землі . Вважає, що відмова позивачу у затвердженні проектів відведення земельних ділянок водного фонду для сінокосіння та передачі їх в користування на умовах оренди є правомірною та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні.

Представник відповідача підтримував доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 20.12.2016 року ОСОБА_1 та Полтавською обласною державною адміністрацією було укладено договір оренди №19, за умовами якого позивач отримав у платне строкове користування земельну ділянку для рибогосподарських потреб, яка розташована за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області загальною площею 1,9782 га (т.1 а.с. 196-199).

Також, 20.12.2016 року ОСОБА_1 та Полтавською обласною державною адміністрацією було укладено договір оренди №19в, за умовами якого позивач отримав у платне строкове користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб - ставок Верховина - середній , який розташований за межами села Верховина Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області загальною площею 1,9782 га (т.1 а.с 203-205).

Також, 20.12.2016 року ОСОБА_1 та Полтавською обласною державною адміністрацією було укладено договір оренди №20, за умовами якого позивач отримав у платне строкове користування земельну ділянку для рибогосподарських потреб, яка розташована за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області загальною площею 5,277 га, в тому числі під водою 5,277 га (т.1 а.с. 211-214).

Цієї ж дати ОСОБА_1 та Полтавською обласною державною адміністрацією було укладено договір оренди №20в, за умовами якого позивач отримав у платне строкове користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб - ставок Верховина - нижній , який розташований за межами села Верховина Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області загальною площею 5,2770 га (т.1 а.с. 218-223).

Зазначені договори укладені строком на 25 років.

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації №175 від 06.03.2018 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди орієнтовною площею 0,2 га із земель водного фонду для сінокосіння біля водного об`єкта, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 5323286000:00:004:1131 загальною площею 1.9782 га, що знаходиться за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та перебуває в користуванні ОСОБА_1 на умовах оренди (т.1, а.с. 16).

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації №172 від 06.03.2018 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди орієнтовною площею 0,40 га із земель водного фонду для сінокосіння біля водного об`єкта, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 5323286000:00:004:1132 загальною площею 5,277 га, що знаходиться за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та перебуває в користуванні ОСОБА_1 на умовах оренди (т.1, а.с.18).

Позивачем розроблено та погоджено в установленому законом порядку проекти землеустрою щодо відведення вищевказаних земельних ділянок та 07.11.2019 року подано їх на затвердження до Полтавської обласної державної адміністрації (т.1, а.с. 231, 241).

Листами від 18.05.2020 року №24915/1/01-37 та №24913/1/01-37 Полтавською обласною державною адміністрацією відмовлено у задоволенні клопотання позивача та повернуто проекти землеустрою з метою приведення їх у відповідність до вимог чинного законодавства (т.1, а.с. 239, 240, 249, 250).

Позивачем було усунуто порушення, викладені в листах Полтавської обласної державної адміністрації від 18.05.2020 року, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем, після чого повторно подано заяви від 17.06.2020 року про затвердження спірних проектів землеустрою (т.1, а.с. 103, 105).

Листами від 21.07.2020 року №6626/1/01-37 та №6631/1/01-37 Полтавська обласна державна адміністрація відмовила у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачу у зв`язку із відсутністю правових підстав для відведення земельних ділянок прибережних захисних смуг державної власності водного фонду з цільовим призначенням: для сінокосіння громадянам у користування (оренду) без проведення земельних торгів (т.1, а.с. 107, 108).

Позивач не погодився із такими відповідями та звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені відмови Полтавської обласної державної адміністрації у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачу, оформлені листами від 21.07.2020 року №6626/1/01-37 та №6631/1/01-37, не ґрунтуються на нормах чинного земельного законодавства України, а, відтак, є протиправними та підлягають скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 3 ст.186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Відповідно до ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Системний аналіз положень дає змогу дійти висновку, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі №817/586/17, від 24.01.2020 року у справі №316/979/18 та від 22.10.2020 року у справі №808/3083/17.

Відповідно до ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

За матеріалами справи, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду площею 0,4000 га та 0,2000 в оренду ОСОБА_1 погоджені в установленому законом порядку, що відповідачем не заперечується.

Водночас, за змістом оскаржених листів від 21.07.2020 року підставою для відмови у затвердженні цих проектів слугував висновок відповідача про неможливість передачі земельних ділянок водного фонду для сінокосіння громадянам без проведення земельних торгів.

Так, положеннями ч.4 ст.59 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Дослівне тлумачення зазначеної норми статті 134 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що передача громадянам земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них для сінокосіння здійснюється без проведення земельних торгів.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що формулювання "для сінокосіння і випасання худоби, для городництва" за класифікатором відносить земельну ділянку до земель сільськогосподарського призначення, внаслідок чого виключається можливість передачі земельних ділянок водного фонду для сінокосіння без проведення земельних торгів, оскільки стаття 134 Земельного кодексу України не містить такого критерію розмежування земельних ділянок як землі сільськогосподарського призначення чи землі водного фонду, як не містить і заборони щодо передачі у користування земель водного фонду без проведення земельних торгів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке тлумачення відповідачем норми статті 134 Земельного кодексу України ставить у більш вигідне становище осіб, які хочуть отримати земельну ділянку для сінокосіння і випасання худоби від тих, хто хоче отримати земельну ділянку просто для сінокосіння. Разом з тим, статтею 59 ЗК України передбачено можливість передачі у користування земель водного фонду громадянам саме для сінокосіння.

Щодо посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 17.10.2018 року у справі №380/624/16-ц, та Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2020 року у справі №1940/1655/18, то колегія суддів зауважує, що посилання на вказані рішення суду касаційної інстанції не впливають на вирішення даної справи з урахуванням викладених вище висновків суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для скасування оскаржених рішень Полтавської обласної державної адміністрації та зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,4000 га к.н. 5323286000:00:004:0245 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та передати її в користування на умовах оренди, а також проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 0,2000 га к.н. 5323286000:00:004:0244 в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та передати її в користування на умовах оренди.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про втручання суду першої інстанції в дискреційні повноваження Полтавської обласної державної адміністрації, з огляду на наступне.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень він не обрав, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, відповідач у спірних правовідносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши листи від 21.07.2020 року №6626/1/01-37 та №6626/1/-1-37 із зазначенням єдиної підстави для відмови у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння, а саме - відсутність правових підстав для відведення земельних ділянок прибережних захисних смуг державної власності водного фонду з цільовим призначенням для сінокосіння громадянам у користування (оренду) без проведення земельних торгів.

Виходячи із фактичних обставин справи та враховуючи нормативно-правове обґрунтування, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку повноваження відповідача не є дискреційними та у відповідача є лише один варіант поведінки - затвердити проект землеустрою.

Таким чином, дані доводи апелянта відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Також, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини не пов`язані з вирішенням питання приватноправового характеру, а є публічно-правовими, оскільки виникли за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання про передачу земельної ділянки в оренду, що відповідає правовому висновку , викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №591/5935/17.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що при винесенні судом першої інстанції рішення у справі порушено норми процесуального права, а саме суд першої інстанції мав залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В цьому випадку справу вирішено вірно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначена обставина не може бути підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих рішень про відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачу, оформлених листами від 21.07.2020 року №6626/1/01-37 та №6631/1/01-37, що свідчить про наявність правових підстав для їх скасування.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 по справі № 440/5209/20 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 12.04.2021 року