Постанова

від 07.04.2021 по справі 748/2157/16-ц

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 квітня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/2157/16-ц

Головуючий у першій інстанції - Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/449/21

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Бобрової І.О.,

суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

за участю секретарів - Позняк О.М., Зіньковець О.О.,

сторони:

позивач - ПАТ Укрсоцбанк (правонаступником якого є АТ Альфа-банк ),

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк (правонаступником якого є АТ АЛЬФА-БАНК ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Чернігів,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -30.11.2020,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ПАТ Укрсоцбанк , що є правонаступником АКБ Укрсоцбанк , звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 937/7-14 від 04.05.2007 в розмірі 18032,59 швейцарських франків та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту № 937/08-43 від 05.08.2008 в розмірі 46237,12 доларів США.

Позов мотивовано тим, що 04.05.2007 між ОСОБА_1 та АКБ Укрсоцбанк було укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 937/7-14, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод від 21.09.2009, 24.03.2010, 15.07.2015) банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25320 швейцарських франків на умовах та з кінцевим терміном погашення кредиту, визначених договором, зі щомісячним погашенням кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом.

Банк свої зобов`язання за договором виконав повністю, однак ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та відсотків не виконує, у зв`язку з чим станом на 20.09.2016 за вказаним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії утворилась заборгованість в розмірі 18032,59 швейцарських франків, яка складається із заборгованості за кредитом - 15969,65 швейцарських франків (419378,72 грн), заборгованості за відсотками - 1697,35 швейцарських франків (44574,08 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 14,76 швейцарських франків (387,61 грн), пені за несвоєчасне повернення відсотків - 350,83 швейцарських франків (9213,14 грн).

05.08.2008 між ОСОБА_1 та АКБ Укрсоцбанк було укладено договір кредиту № 937/08-43, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод від 10.10.2008, 01.01.2009, 21.05.2009) банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 34218,22 доларів США, на умовах з кінцевим терміном повернення, визначених договором кредиту, із щомісячним погашенням кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом.

Банк свої зобов`язання за договором виконав повністю, однак ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та відсотків не виконує, у зв`язку з чим станом на 16.09.2016 за вказаним договором кредиту утворилась заборгованість в розмірі 46237,12 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 28628,02 доларів США (750246,30 грн), заборгованості за відсотками - 12216,56 доларів США (320155,88 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 1379,16 доларів США (36143,25 грн), пені за несвоєчасне повернення відсотків - 4013,38 доларів США (105177,50 грн).

05.08.2008 з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором кредиту № 937/08-43 від 05.08.2008 між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 935/09-543, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод від 21.05.2009, 24.03.2010) ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо сплати суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року позовні вимоги ПАТ Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-банк , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ Альфа-банк : заборгованість за кредитним договором № 937/08-43 від 05.08.2008 в розмірі 33368,49 доларів США, що складається із суми заборгованості за кредитом - 28628,02 доларів США, заборгованості за відсотками - 4740,47 доларів США; заборгованість за кредитним договором № 937/7-14 від 04.05.2007 в розмірі 15969,65 швейцарських франків.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-банк , до ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ Альфа-банк 19406,80 грн судових витрат.

Оскільки банк пропустив шестимісячний строк, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України, судом відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.11.2020 відповідач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Кувшинчікової А.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вказане судове рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням судом обставин справи, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що умовами договору кредиту від 05.08.2008 передбачено обов`язок позичальника протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора достроково повернути у повному обсязі кредит з процентами, комісіями та іншими можливими штрафними санкціями. Умовами договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 04.05.2007, з урахуванням додаткової угоди, передбачено право кредитора вимагати дострокового погашення кредиту шляхом направлення відповідного повідомлення з вимогою позичальнику, який у свою чергу зобов`язується достроково повернути кредит у повній його вартості протягом 30 календарних днів з дати одержання вказаного письмового повідомлення кредитора.

На думку відповідача, суд першої інстанції помилково не взяв вищенаведене до уваги, а також те, що станом на дату подання позовної заяви банком вимога про дострокове повернення кредитних коштів і не могла бути виконана, так як взагалі апелянт не отримував її, що підтверджується відсутністю доказів вручення йому вимог про дострокове погашення кредитної заборгованості ні на виконання умов договору кредиту № 937/08-43 від 05.08.2008, ні на виконання умов договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 937/7-14 від 04.05.2007, що свідчить про передчасність звернення з позовом банком. У зв`язку з порушенням порядку направлення повідомлення про дострокове погашення заборгованості, у позичальника не виникло обов`язку дострокового повернення кредиту в цілому за весь період. Судом першої інстанції не досліджено умов кредитних договорів і не враховано вказаних вище обставин під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Відповідач звертає увагу, що позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження розрахунків суми нарахованої заборгованості за кредитним договором. Банк не надав детального розрахунку заборгованості від дати до дати згідно з графіком погашення кредитної заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, а також доказів видачі кредиту у сумі, вказаній у позові, та доказів наявності у позичальника взагалі будь-якої заборгованості за кредитним договором. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази у вигляді первинних документів (виписок з оборотних відомостей по рахунках, що відкриті у кредитора для обслуговування зобов`язань за кредитним договором), які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, встановлюють її розмір, підтверджують сплату грошових коштів по тілу кредиту та по відсотках за кредитними договорами № 937/08-43, 937/7-14. Враховуючи наведене скаржник вважає, що розмір заборгованості ОСОБА_1 , яку просить стягнути позивач, є взагалі недоведеним, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Скаржник також стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази надання ОСОБА_1 грошових коштів за договорами кредиту. За відсутності оригіналів заяви про видачу готівки, немає підстав стверджувати про наявність заборгованості за кредитними договорами.

На думку апелянта, судом першої інстанції помилково не проведено по справі повторної судово-економічної експертизи, оскільки в експертному висновку №С-8 судово-економічної експертизи від 20.02.2020 виявлено ряд неточностей, допущених експертом під час її проведення. Експерт не зміг надати відповіді на суттєві питання, вирішення яких встановило б істину по справі в частині правомірності нарахування заборгованості за договором від 05.08.2008. Із висновку експерта також вбачається, що позивачем не було надано первинних банківських документів на підтвердження розміру заборгованості та факту отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 2800 доларів США та 2000 доларів США. Вказані документи не були надані ані суду, ані безпосередньо на виконання ухвали суду про призначення експертизи.

Крім того, мається розбіжність між розрахунком банку та наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, зробленим економістом. Отже, в справі наявні два розрахунки заборгованості, які суперечать один одному, при цьому, відповідно до висновку експерта неможливо встановити відповідність наданого банком розрахунку заборгованості внаслідок відсутності первинних бухгалтерських документів, що підтверджують видачу та погашення кредиту. У зв`язку з викладеним, представником апелянта було подано клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи, однак судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання.

Одночасно скаржник зазначає, що у спірних правовідносинах взагалі безпідставні та недійсні будь-які вимоги кредитора щодо виконання боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки правонаступником АТ Укрсоцбанк АТ Альфа-банк 21.02.2019 було у позасудовому порядку задоволено свої вимоги за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки, що забезпечувала його виконання.

Так, виконання зобов`язання ОСОБА_1 за кредитними договорами забезпечувала іпотека будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 21.02.2019 право власності на зазначений іпотечний будинок зареєстровано за АТ Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-банк , за іпотечним договором в межах позасудового врегулювання на підставі статей 36, 37 Закону України Про іпотеку . Посилаючись на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 17.04.2019 по справі № 204/7148/16-ц щодо подібних правовідносин між сторонами, скаржник вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором після реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку є безпідставними і недійсними, а отже не підлягають задоволенню. На підтвердження вказаних вище доводів представником відповідача додано до апеляційної скарги інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, надано на вимогу апеляційного суду копію іпотечного договору від 05.08.2008, який був укладений між сторонами для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 937/08-43 від 05.08.2008.

Представник відповідача також звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції зазначено в судовому рішенні, що дата останнього платежу за кредитним договором 18.07.2014, а банк звернувся з позовом до суду 28.09.2016, проте суд помилково не врахував, що позичальник не здійснював платежі за кредитними договорами в 2014 році. Останні платежі були ним здійснені у 2012 році, що свідчить про пропуск позивачем строків позовної давності як до основної вимоги, так і до додаткових за кредитними договорами.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 АТ Альфа-банк та відповідач ОСОБА_2 не скористалися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами 2, 5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог ПАТ Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-банк , до ОСОБА_1 та в частині відмови в задоволенні позову ПАТ Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-банк , до ОСОБА_2 не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Судове рішення в оскаржуваній частині вимогам ст. 263 ЦПК України відповідає не повністю.

Частково задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами № 937/08-43 від 05.08.2008 та 937/7-14 від 04.05.2007, з додатковими угодами до них, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього без урахування відсотків та пені за вказаними договорами, що нараховані банком за межами строку кредитування, який сплив в момент пред`явлення ним вимоги до позичальника згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Разом з тим, встановлюючи розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №937/08-43 від 05.08.2008 з додатковими угодами до нього, суд взяв до уваги висновок експерта № С-8 судової економічної експертизи від 20.02.2020 щодо реального розміру заборгованості ОСОБА_2 як поручителя за вказаним договором, зазначивши, що висновок експерта є належним чином мотивованим, експерт в повній мірі відобразив проведені ним розрахунки з посиланням на матеріали справи, проаналізовані надані документи та виписки по рахункам.

Суд першої інстанції також зазначив, що надані банком виписки з особових рахунків відповідача можуть бути належним доказом видачі та руху коштів по особовому рахунку, оскільки вони є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій, у зв`язку з чим суд вважав безпідставними доводи відповідача щодо не отримання ним частини кредитних коштів, оскільки даний факт підтверджується, зокрема, виписками по рахункам, заявами відповідача про видачу готівки.

Сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором № 937/7-14 від 04.05.2007, визначена судом на підставі наданого банком розрахунку заборгованості за вказаним договором, який відповідачем спростовано не було, при цьому судом не взято до уваги розрахунок економіста, наданий відповідачем, оскільки дані, що в ньому зазначені, не підтверджені належними доказами.

Встановивши, що з дати останніх платежів ОСОБА_1 за кредитами та відсотками до дати звернення банком до суду з позовом загальний строк позовної давності не сплив, суд не вбачав підстав для застосування строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №937/08-43 від 05.08.2008, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 05.08.2008 між ОСОБА_1 та АКБ Укрсоцбанк укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 937/08-43, згідно з яким банк надав позичальнику в тимчасове користування, на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на поточні потреби в межах максимального ліміту заборгованості до 35000 доларів США зі щомісячною сплатою 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення 25.07.2023, за графіком, узгодженим сторонами в договорі (а.с.6-9 т. 1).

Пунктом 1.3.1. договору передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливої неустойки, а також інших витрат щодо здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає з позичальником в день укладення цього договору іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку, яка належить позичальнику на праві власності,загальною площею 0,1063 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та належний відповідачу на праві власності житловий будинок, що складається з 2х поверхів, загальною площею 1063,00 м.кв., і також знаходиться за вказаною вище адресою; заставною вартістю майна 484210,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору еквівалентно сумі 99938,08 доларів США.

В пунктах 2.1, 2.2 договору визначено, що надання кредиту проводиться в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату отримання траншу, шляхом видачі готівки з позичкового рахунку; моментом (днем) надання кредиту (траншу кредиту) вважається день списання з позичкового рахунку позичальника кредитних коштів в сумі кредиту згідно з умовами даного договору.

Пунктом 3.2.3 договору закріплено право вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту (траншів кредиту), нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій, зокрема у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на 30 календарних днів.

Пунктами 3.3.7, 3.3.8 передбачений обов`язок позичальника своєчасно та в повному обсязі погашати кредит та сплачувати проценти за користування кредитом.

Відповідно до пункту 4.1 договору у разі прострочення позичальником строків сплати траншів кредиту, процентів, комісій, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.7, 3.3.8 цього договору протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, у вказаний спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Відповідно до пункту 4.5 договору у разі невиконання позичальником зобов`язань, визначених п. 3.3.7, 3.3.8 цього договору протягом більше ніж 7 днів, розмір процентної ставки з наступного місяця збільшується на 4% річних.

На виконання п. 1.3.1. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 937/08-43 між сторонами 05.08.2008 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Петрушиною Л.М., що зареєстрований в реєстрі за №32/91/121.

10 жовтня 2008 року додатковою угодою № 937/08-43-1 внесено зміни до договору кредиту від 05.08.2008, якими з 20.10.2008 встановлено процентну ставку за користування кредитом на рівні 15% річних (а.с.10 т. 1).

Договором № 937/08-43-2 від 01.01.2009 про внесення змін до договору від 05.08.2008, виключено п.4.5 цього договору (а.с.11 т.1).

21.05.2009 між сторонами укладено договір № 937/08-43-3 про внесення змін до договору від 05.08.2008, відповідно до якого позичальнику надано відстрочку по погашенню тіла кредиту, внесено зміни щодо графіку погашення заборгованості, при цьому основний борг станом на 01.01.2009 становить 34218,22 доларів США (а.с.12 т. 1).

Додатковою угодою № 937/08-43-4 від 24.03.2010 про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 937/08-43 від 05.08.2008, умови кредитування Позичальника переведено з відновлювальної кредитної лінії на невідовлювальну кредитну лінію, у зв`язку з відсутністю у останнього наміру в подальшому отримувати транші кредиту. Сторони встановили, що розмір фактичної заборгованості по всіх виданих траншах кредиту на день укладення цього договору складає 34218,22 доларів США. (а.с.114 т.6).

Додатковою угодою № 937/08-43-5 від 24.03.2010 сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладення цієї додаткової угоди складає 34218,22 доларів США, залишок заборгованості за нарахованими процентами 2 605,81 доларів США; встановлено з 26.02.2010 нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 15,87 процентів річних, та новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором - до 25.07.2028 включно; узгоджено новий графік погашення заборгованості (а.с.115-116 т. 6).

Пунктом 6 цієї додаткової угоди передбачено, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі так і частково більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, який в свою чергу зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора.

04 травня 2007 року між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 937/7-14 про надання позичальнику грошових коштів на поточні потреби у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання зі сплатою 9,5 процентів річних в межах максимального ліміту заборгованості 25320 швейцарських франків з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 30.04.2022 (а.с.18-20 т.1).

Підпунктом 1.3.1. договору передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат щодо здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає з позичальником в день укладення цього договору іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: недобудований житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , заставною вартістю 129280 грн та земельну ділянку загальною площею 0,1063 га, заставною вартістю 33867 грн.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 надання траншів кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату отримання траншу, моментом надання траншу кредиту вважається день надання готівкових коштів в сумі відповідного траншу.

Пунктом 3.3 договору встановлено обов`язки позичальника, зокрема щодо повного та своєчасного погашення заборгованості за кредитом та іншими складовими його сукупної вартості.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.2, 3.3.13 цього договору протягом більше п`яти днів, термін погашення всіх траншів кредиту вважається таким, що настав та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити всі транші кредиту та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Отже, у вказаний спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

21.05.2009 між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 937/7-14-1 до договору № 937/7-14 від 04.05.2007, відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо надання відстрочки по погашенню тіла кредиту, основний борг станом на 01.01.2009 становить 22875,05 швейцарських франків та змінено графік погашення кредиту (а.с.21 т.1).

24.03.2010 між АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 937/7-14-2 про внесення змін до договору № 937/7-14 від 04.05.2007, відповідно до якої сторони підтверджують залишок заборгованості на суму 22875,05 швейцарських франків, залишок заборгованості за нарахованими процентами 1027,66 швейцарських франків. Сторони також узгодили встановлення нової процентної ставки в розмірі 9,82 процентів річних, що діє з 26 лютого 2010 року та новий графік погашення кредиту, встановили новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості - до 30.04.2027 включно (а.с.22-23 т.1).

14.06.2010 відбулась зміна найменування АКБ Укрсоцбанк на ПАТ Укрсоцбанк (том 1 а.с.49).

13.07.2015 між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 3 до договору № 937/7-14 від 04.05.2007, відповідно до якого визначена сума заборгованості за кредитом 18593,50 швейцарських франків, визначена сума заборгованості по нарахованим та несплаченим процентам, а також пунктом 3.6 узгоджено, що неустойки, передбачені договором за порушення, що мали місце до 31.12.2015 не застосовуються, а починаючи з 01.01.2016 неустойки застосовуються у порядку, передбаченому договором (а.с.24-25 т.1).

15.06.2016 ОСОБА_1 звернувся до ПАТ Укрсоцбанк із заявою про реструктуризацію кредитів, отриманих ним за договорами № 937/7-14 від 04.05.2007 та № 937/08-43 від 05.08.2008. У заяві відповідач зазначав, що до початку 2014 року при стабільному курсі долара США він повністю виконував свої кредитні зобов`язання перед банком, вчасно сплачуючи відповідні внески, також протягом 2015 року він обслуговував кредит № 937/7-14 у повній мірі, без заборгованості, однак у зв`язку з неможливістю в подальшому обслуговувати кредити у встановленому розмірі, просив банк розглянути можливість реструктуризації його кредитів (а.с.155 т.5).

Інформації про розгляд даної заяви матеріали справи не містять.

У зв`язку з подальшим невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами від 04.05.2007 та 05.08.2008 банк через відділення поштового зв`язку звернувся 28.09.2016 (а.с. 2, 58 т.1) з позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку.

АКБ Укрсоцбанк та ПАТ Укрсоцбанк мають банківську ліцензію та дозвіл на здійснення валютних операцій (а.с.54-56, 194-196 т. 1).

Згідно з наданим банком до позовної заяви розрахунком вимог банку у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 937/08-43 від 05.08.2008 станом на 16.09.2016 утворилась заборгованість у розмірі 46237,12 доларів США (1211722,93 грн), яка складається з заборгованості за кредитом - 28628,02 доларів США (750246,30 грн), заборгованості за відсотками - 12216,56 доларів США (320155,88 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 1379,16 доларів США (36143,25 грн), пені за несвоєчасне повернення відсотків - 4013,38 доларів США (105177,50 грн) (а.с. 31-38 т. 1).

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 937/7-14 від 04.05.2007 станом на 20.09.2016, загальна сума заборгованості складає18032,59 швейцарських франків, (473553,56 грн) яка складається з заборгованості за кредитом - 15969,65 швейцарських франків (419378,72 грн), заборгованості за відсотками - 1697,35 швейцарських франків (44574,08 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 14,76 швейцарських франків (387,61 грн), пені за несвоєчасне повернення відсотків - 350,83 швейцарських франків (9213,14 грн) (а.с.39-45 т.1).

Договором поруки № 935/09-543, з подальшими змінами, зобов`язання ОСОБА_4 за кредитним договором від 05.08.2008 було забезпечено порукою другого відповідача ОСОБА_2 (а.с.13-17 т.1). За клопотанням останньої по справі була проведена судова економічна експертиза, на вирішення якої було зокрема поставлено питання щодо реального розміру заборгованості ОСОБА_2 , як поручителя за кредитним договором № 937/08-43 від 05.08.2008 з додатковими угодами до нього станом на 16.09.2016.

Відповідно до висновку експерта №С-8 судової економічної експертизи реальний розмір заборгованості ОСОБА_2 як поручителя за договором №937/08-43 від 05.08.2008 з додатковими угодами до нього (в тому числі по поточному та простроченому кредиту, поточним та простроченим відсоткам, а також пені за прострочення погашення кредиту та за прострочення погашення відсотків за користування кредитними коштами) станом на 16 вересня 2016 року з урахуванням умов кредитного договору, виписок по рахункам становить в загальній сумі 45370,56 доларів США, в тому числі: сума заборгованості за кредитом - 28628,02 доларів США, сума заборгованості за процентами 11644,48 доларів США, розмір пені на несвоєчасне погашення кредиту 1383,59 доларів США, розмір пені за несвоєчасну сплату відсотків 3714,47 доларів США (а.с.10-34 т.8).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Як зазначалося вище, сторони врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів за договорами від 04.05.2007 та 05.08.2008, тобто узгодили зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що відповідає вимогам статті 1050 ЦК України. Подібних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді подібних правовідносин у постановах від 29.07.2020, у справі № 185/3850/16, від 19.08.2020 у справі № 644/5227/17, від 09.09.2020, у справі № 661/1826/17.

Судом першої інстанції встановлено, що останній платіж за кредитним договором від 05.08.2008 ОСОБА_4 здійснив 02.12.2014, після чого протягом наступних 90 календарних днів він не виконував обов`язки, передбачені пунктами 3.3.7, 3.3.8 договору. Отже, відповідно до пункту 4.4 договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 90 календарних днів, тобто 02.03.2015.

Щодо договору від 04.05.2007 суд першої інстанції зазначив, що останній платіж позичальник здійснив 21.07.2015, а в подальшому здійснював погашення відсотків поза строком, що був узгоджений в п.4.3 укладеного договору, отже строк користування кредитними коштами за договором від 04.05.2007 вважається таким, що сплив через п`ять днів, тобто 27.07.2015.

Доводи апеляційної скарги щодо цих висновків суду зводяться до того, що банк не направив позичальнику вимогу про дострокове повернення коштів, тому строк виконання договірних зобов`язань не настав і позов є передчасним.

Колегія суддів дані доводи до уваги не приймає, оскільки умовами укладених між сторонами кредитних договорів не передбачений обов`язок позикодавця направити відповідне повідомлення позичальнику з вимогою дострокового повернення кредиту, договорами визначено право банку направити таку вимогу. Натомість строки, що визначені в п. 4.4 кредитного договору від 05.08.2008 та п.4.3 кредитного договору від 04.05.2007 є преклюзивними.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, оскільки позичальником не виконано своїх зобов`язань за кредитними договорами, позикодавець законно скористався своїм правом звернення з позовом з вимогою про стягнення заборгованості в судовому порядку .

Колегія суддів не приймає доводи скаржника щодо недоведеності отримання ним кредитних коштів та виникнення заборгованості за кредитними договорами.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даній справі банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунки заборгованості, копії заяв про видачу готівки, виписки по рахункам ОСОБА_1 .

Згідно з положеннями ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже виписки по кредитному договору можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц.

У справі, що переглядається, виникнення заборгованості по борговим зобов`язанням, їх розмір, а також факт отримання ОСОБА_1 всіх траншів кредиту, передбачених договорами від 04.05.2007 та 05.08.2008, в тому числі й траншів в сумі 2000 та 2800 доларів США, про які зазначав скаржник в апеляційній скарзі, в достатній мірі підтверджується розрахунками заборгованості, копіями заяв про видачу готівки, копіями додаткових договорів та угод та, зокрема, первинними документами - виписками по зазначеним договорам. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що надані банком виписки є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України, що відповідачем не спростовані.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08.11.2018 №3872-3876/18-24 підписи від імені ОСОБА_1 в графах Позичальник , Від імені позичальника на всіх сторінках договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №937/7-14 від 04.05.2007, договорі про внесення змін №937/7-14-1 від 21.05.2009, додаткової угоди №936/7-14-2 від 24.03.2010, договору про внесення змін №3 від 13.07.2015 виконані ОСОБА_1 (а.с.110 т.5).

Написанням та подачею заяви від 15.06.2016 на ім`я позивача про реструктуризацію кредитів, отриманих ним за договорами № 937/7-14 від 04.05.2007 та № 937/08-43 від 05.08.2008 із зазначенням підстав неможливості їх виконання ОСОБА_1 власноруч підтвердив як факт отримання кредитних коштів за двома договорами, так і факт неможливості вчасного їх повернення (а.с.155 т.5).

Відтак, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє твердження скаржника щодо недоведеності факту отримання ним кредитних коштів та виникнення заборгованості за кредитами.

Судом встановлено, що Банк свої зобов`язання за договором від 05.08.2008 виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 35000 доларів США окремими траншами відповідно до умов договору. Надання коштів на вказану суму підтверджується копіями заяв на видачу готівки від 05.08.2008 на суму 12200 доларів США, від 06.08.2008 на суму 15000 доларів США, 08.09.2008 на суму 3000 доларів США (а.с.63-65 т. 6), випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період з 05.08.2008 по 26.12.2008, відповідно до якої 05.08.2008, 06.08.2008, 21.08.2008, 28.08.2008, 08.09.2008 ОСОБА_1 було видано транші кредиту у розмірі відповідно 12200 доларів США, 15000 доларів США, 2800 доларів США, 2000 доларів США, 3000 доларів США (а.с. 66-67 т.6), а також розрахунком заборгованості за договором на а.с. 31 т.1.

ОСОБА_1 частково виконував свої зобов`язання за кредитним договором від 05.08.2008, вносив суми на погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами. Рух коштів по особовим рахункам ОСОБА_1 за договором кредиту від 05.08.2008 підтверджується наявними в матеріалах справи виписками за відповідні періоди (а.с. 198-225 т. 1, а.с. 1-357 т. 2, а.с. 176-217 т. 4, а.с. 66-78 т. 6, а.с. 1-784 т.7 ).

Свої зобов`язання за договором від 04.05.2007 банк також виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 25320 швейцарських франків окремими траншами відповідно до умов договору. На підтвердження факту отримання траншів кредиту за вказаним договором позивачем надано копії заяв ОСОБА_1 на отримання готівки від 04.05.2007 на суму 6320 швейцарських франків, від 22.05.2007 на суму 4000 швейцарських франків, від 05.07.2007 на суму 5000 швейцарських франків, від 21.08.2007 на суму 5000 швейцарських франків, від 05.09.2007 на суму 5000 швейцарських франків (а.с.26-30 т.1). Зазначене також підтверджується розрахунком заборгованості за договором на а.с. 39 т.1.

Відповідач частково виконував свої зобов`язання за кредитним договором, вносив суми на погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами. Рух коштів по особовим рахункам ОСОБА_1 за договором кредиту від 04.05.2007 підтверджується наявними в матеріалах справи виписками за відповідні періоди (а.с. 226-243 т.1, а.с. 1-337 т.3, а.с. 1-175 т. 4).

Щодо доводів апеляційної скарги про пропущення позивачем строку позовної давності колегія суддів приходить до наступного висновку.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 604/156/14-ц зроблено висновок, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Згідно з матеріалами справи Банк звернувся з позовом 28.09.2016. Як зазначено вище, судом першої інстанції встановлено, що строк виконання основного зобов`язання за договором від 04.05.2007 настав 27.07.2015, а за договором від 05.08.2008 - 02.03.2015. Таким чином, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. Доводи відповідача, що останній платіж за кредитом від 05.08.2008 він здійснював у 2012 році, а не у 2014, є голослівними, оскільки не підтверджені належним чином жодними доказами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 26 серпня 2020 року із заявою про застосування строку позовної давності зверталась саме ОСОБА_2 , а не відповідач ОСОБА_1 , у зв`язку з чим посилання апелянта в цій частині не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги про те, що 21.02.2019 було у позасудовому порядку банком задоволено свої вимоги за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки, що забезпечувала його виконання, є частково слушними.

З інформаційної довідки № 238075054 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що у власності ОСОБА_1 перебувала земельна ділянка, кадастровий номер 7425586000:01:000:0127 за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1063 га, що була надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 29 т.9).

04.05.2007 Чернігівським районним нотаріальним округом здійснено державну реєстрацію іпотеки за номером 4908993 щодо майна ОСОБА_1 , з основним зобов`язанням у розмірі 25320 швейцарських франків строком виконання - 30.04.2027, вказаний предмет іпотеки складається із: земельної ділянки, кадастровий номер 7425586000:01:000:0127 за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1063 га, та незавершеного будівництва, що розташоване на цій земельній ділянці та складає 67 процентів (а.с. 27-28 т.9)

06.12.2007 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на житловий будинок загальною площею 280,8 кв.м. та житловою площею 109,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 06.12.2007 (а.с. 29 т.9).

Після реєстрації права власності на жилий будинок на виконання пункту 1.3.1 кредитного договору від 05.08.2008 між сторонами 05.08.2008 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Петрушиною Л.М. за реєстровим № 3288. Відповідно до пункту 1.1 договору іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за договором кредиту № 937/08-43 від 05.08.2008, укладеним між сторонами, нерухоме майно, яке складається із: земельної ділянки, площею 0,1063, кадастровий номер 7425586000:01:000:0127, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 858760 від 18.04.2007, за реєстровим номером 010783900054, заставна вартість якого за згодою сторін дорівнює ринковій , що згідно зі звітом про оцінку складає 93501 грн; житлового будинку, загальною площею 280,8 кв.м., житловою площею 109,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва від 06.12.2007, що зареєстроване в Чернігівському РБТІ 06.12.2007 в книзі № 3 за номером запису 381, реєстровим номером 18616649, заставна вартість якого за згодою сторін становить 390709 грн.

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки загальна заставна вартість предмету іпотеки за договором становить 484210,00 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день укладення цього договору становить 99938,08 доларів США.

Відповідно до пункту 1.4 іпотечного договору основним зобов`язанням іпотекодавця є повернення кредиту в сумі 35000 доларів США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним кредитним договором, з кінцевим терміном погашення кредиту до 25.07.2023, а також дострокового погашення відповідно до умов договору, а також сплата відсотків, можливої неустойки та інших витрат.

05.08.2008 Чернігівським районним нотаріальним округом здійснено державну реєстрацію іпотеки за р. номером 7688727, де іпотекодавцем зазначено ОСОБА_1 , з основним зобов`язанням у розмірі 35000 доларів США, строком виконання - 25.07.2028 (а.с. 23 т.9). За вказаним зобов`язанням 24.03.2010 на підставі повідомлення б/н від 24.03.2010 АКБ Укрсоцбанк зареєстровано обтяження у вигляді іпотеки, об`єктами якого є будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 7425586000:01:000:0127 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 31 т.9).

З пункту 1.9 іпотечного договору від 05.08.2008, що укладений між АКБ Укрсоцбанк (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодатель) вбачається, що даний предмет іпотеки вже знаходиться в іпотеці АКБ Укрсоцбанк згідно з іпотечними договорами від 27.12.2007 за р. № 5370, від 04.05.2007 за р. № 1466. АКБ Укрсоцбанк дає згоду на наступну його іпотеку згідно з листом від 05.08.2008 за № 937/25-646.

Відповідно до пункту 2.4.3, що є аналогічним пункту 4.1, пунктів 2.4.7 та 4.5 договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої, забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до чинного законодавства. Іпотекодержатель має право самостійно обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

21.02.2019 державним реєстратором Вороньківської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області Беляєвою К.А. зареєстровано право приватної власності АТ Укрсоцбанк на житловий будинок загальною та житловою площею 280,8 кв.м. та 109,7кв.м. відповідно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору № 946 від 24.03.2010 про внесення змін до Іпотечного договору № 3288 від 05.08.2008 .

В судовому засіданні апеляційного суду представники сторін не заперечували тієї обставини, що будинок АДРЕСА_1 був за договором іпотеки від 05.08.2008 в якому містилося застереження про задоволення вимог іпотекодержателя переоформлений на позивача 21.02.2019 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05.08.2008.

Верховний Суд в постанові від 24.02.2021 у справі № 738/464/19 зазначив, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що копія іпотечного договору та інформація щодо відчуження на підставі цього договору домоволодіння на користь банку стала відома вже після розгляду справи судом першої інстанції, тому просив прийняти цей доказ.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані вище копія договору іпотеки від 05.08.2008 та інформаційна довідка № 238075054 не досліджувалися судом першої інстанції, однак, враховуючи їх виключне значення для правильного вирішення справи, та неможливість на даній стадії процесу перевірити достовірність інформації щодо обізнаності боржника стосовно дій банку, апеляційний суд ці докази приймає.

Як встановлено судом, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за АТ Укрсоцбанк на підставі застереження, що міститься в пункті 4.5 договору іпотеки від 05.08.2008 відповідно до статті 37 Закону України Про іпотеку .

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 цього Закону).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 33 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Положеннями статті 37 Закону України Про іпотеку (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва норми статті 37 Закону України Про іпотеку передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України Про іпотеку (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва змін до статті 36 Закону України Про іпотеку , її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України Про іпотеку ).

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина п`ята статті 36 Закону України Про іпотеку ).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Отже, положення статті 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору від 05.08.2008 та договору про внесення змін до нього передбачали таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення за ініціативою іпотекодержателя такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України Про іпотеку , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями вказаного Закону усі наступні вимоги визнаються недійсними.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 501/491/18, від 20.11.2020 у справі № 295/795/19, від 16.10.2019 у справі № 337/7391/13-ц, від 13.02.2019 у справі № 759/6703/16-ц, від 27.02.2019 у справі № 263/3809/17, від 17.04.2019 у справі № 204/7148/16-ц.

Розглядаючи заперечення банку щодо звернення стягнення лише на один (будинок) з двох предметів іпотеки (будинок та земельна ділянка на якій цей будинок розташований), колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Разом з цим, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України, де чітко говориться, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 (пункт 7.40) у справі N 910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (пункт 7.42 цієї ж постанови Великої Палати Верховного Суду). Отже, чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Таким чином, з огляду на положення ст. 37 Закону України Про іпотеку та ст. 377 ЦК України, враховуючи, що позивач скористався своїм правом звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення своїх вимог за кредитним договором від 05.08.2008, зареєструвавши на своє ім`я право власності на предмет іпотеки - домоволодіння, тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором від 05.08.2008 відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними в силу положень частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку .

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за вказаним вище договором, суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи, не встановив, чи було використано банком право стягнення заборгованості на предмет іпотеки, у зв`язку з чим рішення районного суду в цій частині слід скасувати і в задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором № 937/08-43 від 05.08.2008 - відмовити.

Твердження скаржника щодо погашення кредиту за договором від 04.05.2007 за рахунок предмета іпотеки, що зазначений вище, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки за наявними у справі доказами, вказаний вище предмет іпотеки був переоформлений на кредитора тільки за іпотечним договором від 05.08.2008 який забезпечував виконання зобов`язань за договором кредиту №937/08-43 від 05.08.2008.

Системний аналіз положень статті 13 Закону України Про іпотеку свідчить про те, що реалізація банком права вимоги за кредитом шляхом звернення стягнення на майно за наступним іпотечним договором не позбавляє боржника обов`язку виконання зобов`язань за попереднім договором.

Доводи апелянта щодо безпідставної відмови судом у проведенні повторної експертизи щодо визначення заборгованості за договором від 05.08.2008 апеляційний суд відхиляє, з огляду на те, що така експертиза двічі призначалася судом першої інстанції, проте не була проведена через не внесення плати ОСОБА_1 на рахунок експертної установи.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 937/7-14 від 04.05.2007 відповідно до наданого банком розрахунку станом на 20 вересня 2016 складає 18032,59 швейцарських франків, в тому числі: сума заборгованості за кредитом 15969,65 швейцарських франків, заборгованість за відсотками 1697,35 швейцарських франків, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 14,76 швейцарських франків, пеня за несвоєчасне повернення відсотків 350,83 швейцарських франків.

Відповідачем вказаний розрахунок належними та допустимими доказами не спростований. На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий стороною відповідача розрахунок економіста, оскільки дані, що в ньому зазначені, не підтверджені належним чином та зроблені без аналізу всіх доказів, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог банку в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором № 937/7-14 від 04.05.2007 в розмірі 15969,65 швейцарських франків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 29.07.2020, справа №185/3850/16-ц, після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором.

В таблиці розрахунку, що надана банком, розмір відсотків у графі Нараховано відсотків в валюті кредиту за період з 04.05.2007 по 27.07.2015 зазначено 17203,34 швейцарських франків. З таблиці погашення нарахованих відсотків вбачається, що сума погашених відсотків становить 17574,06 швейцарських франків. Отже сума погашених відсотків є більше за суму нарахованих відсотків, тому в цій частині районний суд правильно відмовив в задоволенні позовних вимог.

В задоволенні позову в частині стягнення відсотків з 28.07.2015 по 20.09.2016, а також пені за договором № 937/7-14 від 04.05.2007 суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив, оскільки останні нараховані за межами строку кредитування.

Позивач погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки апеляційної скарги не подавав.

У постанові від 16.09.2015 у справі № 6-190цс15 Верховний Суд України зазначив, що заборгованість за кредитним договором та відсотками стягується в іноземній валюті, з урахуванням того, що позичальник отримував кошти в іноземній валюті, а кредитор на час укладення договорів мав відповідні банківські ліцензії та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій.

Висновки суду першої інстанції щодо стягнення боргу в іноземній валюті є вірними.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

З огляду на викладене вище апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 937/08-43 від 05.08.2008 слід скасувати, відмовивши в задоволенні цієї частини позовних вимог, а в частині стягнення судового збору - змінити.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позовні вимоги позивача задоволені на 25% (419378,72 х 100% : 1685276,49 = 25). В суді першої інстанції позивач сплатив 25279,15 грн судового збору (а.с.1 т.9), отже, з ОСОБА_1 на користь АТ Альфа-банк слід стягнути судовий збір в сумі 6 319,79 грн. Визначена судом першої інстанції сума судового збору підлягає зменшенню з 19406,8 грн до вказаної вище суми.

В апеляційній інстанції ОСОБА_1 оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених 1287268,58 грн. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено - 28963,55 грн (а.с.54 т.9). Вимоги апеляційної скарги задоволено на 67% ((1287268,58-419378,72) х 100% : 1287268,58). Відповідно, з АТ Альфа-банк на користь відповідача слід стягнути 19 405,58 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (28963,55 х 67 : 100).

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 1, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року в частині вирішених вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 937/08-43 від 05.08.2008 - скасувати, а в частині стягнення судового збору - змінити.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Альфа-банк , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 937/08-43 від 05.08.2008 - відмовити.

Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Альфа-банк (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 100) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції з 19406,80 грн до 6319,79 грн.

В іншій частині рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року - залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Альфа-банк (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська,100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 19 405,58 грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Судді Чернігівського апеляційного суду

І.О.Боброва

Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко

Повний текст постанови складений 12.04.2021.