Рішення від 20.11.2020 по справі 760/22457/16-ц

Провадження №2/760/1928/20

Справа №760/22457/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Омелько Г.Т.,

За участю:

Представника позивача - ОСОБА_6,

Представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа: Департамент земельних ресурсів Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання недійсним рішення, державного акту на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та, з урахуванням позовної заяви зі змінами, просить суд:

визнати незаконними дії Київської міської ради стосовно прийняття рішення № 922/922 від 18.12.2008 в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0.0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_4 та визнати його недійсним в цій частині;

визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0838га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) на ім`я ОСОБА_4 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Футуйма В.Б. за № 239 від 10.03.2016 на ім`я ОСОБА_1 ;

скасувати запис № 28722526 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_1 , права власності на земельну ділянку площею 0,0838га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (869819980000), яке було зареєстровано на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.03.2016.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він разом зі своєю родиною мешкає в будинку АДРЕСА_2 .

Вказує, що земельна ділянка площею 0,10 га, що обліковується за адресою АДРЕСА_2 на якій розташований житловий будинок була надана у користування його родині ще у 90 році на підставі Наказу № 366 від 27.12.1990.

Друга земельна ділянка площею 0,05 га, яка розташована поряд з будинком за вищевказаною адресою, була надана позивачу на підставі наказу № 98 від 19.03.1985, під городництво.

Зазначена земельна ділянка використовувалась за призначенням та позивачем належно сплачувались податки, (докази додаються до заяви).

Вказує, що позивачу стало відомо, що земельна ділянка, яка була передана йому у користування , була передана іншому громадянину ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку зі зміною адреси на АДРЕСА_1 , згідно до рішення Київської міської ради II Сесії VI скликання за підписом голови Л.Черновецького.

У позові посилається на те, що на підставі відповіді Департаменту земельних ресурсів ВО Київської міської ради (КМДА) від 19.10.2016 зазначено, що проект землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки на розгляд та погодження до Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу КМР (КМДА) не надходив.

Вказує, що рішення від 18.12.2008 № 922/922 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка примикає до земельної ділянки по АДРЕСА_2 - не приймалось.

З огляду на викладене, на думку позивача, дії Київської міської ради, щодо передання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, яка була у користуванні позивача, є незаконними.

Просить врахувати, що відповідач ОСОБА_4 не погоджував межі вказаної земельної ділянки під час її формування з позивачем та не виносив межі вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вказана земельна ділянка обнесена парканом та є в складі будинковолодіння позивача, за адресою АДРЕСА_2 .

У позові вказує, що такі дії відповідача ОСОБА_4 свідчать про його недобросовісне набуття права власності на земельну ділянку.

Зазначає, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу стало відомо що відповідачем ОСОБА_4 було відчужено спірну земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 10.03.2016.

На думку позивача, відповідач ОСОБА_1 , купуючи вказану земельну ділянку, (згідно до договору купівлі продажу від 10 березня 2016року), усвідомлював своє недобросовісне набуття, так, як земельна ділянка не винесена в натуру та знаходиться в межах будинковолодіння позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що дії відповідача Київської міської ради стосовно прийняття Рішення 922/922 від 18.12.2008, про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_4 - є незаконними, а отже вказане рішення порушує права позивача, які підлягають поновленню судом.

На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16.02.2017 у справі відкрито провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27.02.2017 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

26.05.2018 на адресу суду від представника Департаменту земельних ресурсів надійшли пояснення по справі.

В обґрунтування пояснень вказано, що проект землеустрою про відведення у власність земельної ділянки (8000000000:72:531:0111) на розгляд та погодження до Головного управління (нині Департамент) не надходив.

У поясненнях вказує, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або невідповідність визначеній законом компетенції органу, який і видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Зазначає, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 не видавався.

Вказуючи, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не порушував прав та інтересів позивача, просить суд прийняти рішення відповідно до чинного законодавства та слухати справу без участі представника Департаменту земельних ресурсів.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.09.2018 задоволено заяву позивача про витребування доказів. Витребувано від Київської міської ради належним чином завірену копію Рішення від 18.12.2018 № 922/922. Витребувано від Департаменту земельних ресурсів Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-а) належним чином завірену архівну копію Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) на ім`я ОСОБА_4 та всієї документації, яка була підставою його видачі.

Витребувано від приватного нотаріуса КМНО Футуйми В.Б. належним чином завірену копію Договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідченого за № 239 від 10.03.2016 на ім`я ОСОБА_1 та всю документацію, яка була підставою його укладання.

21.11.2018 на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву вказано, що позовна заява та додатки до неї не містять жодних доказів того, що позивачу була надана земельна ділянка кадастровий номер 8000000000;72;531:0111 по АДРЕСА_1 .

Зазначено, що позивач, як на підставу належності йому на праві користування земельної ділянки посилається на наказ виробничого об`єднання плодоовочевого господарства Совки

№ 98 від 19.03.1985, який був доданий до позовної заяви, однак у вказаному наказі немає жодної згадки про надання позивачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Наказом № 98 за позивачем закріплено додатково 0,05 га землі в АДРЕСА_2 .

На думку відповідача, це свідчить про те, що з тексту наказу № 98 неможливо однозначно встановити, яка ж саме земельна ділянка була закріплена за позивачем.

Також у відзиві зазначено, що наказ № 366 від 27.12.1990, на який посилається позивач, був виданий на 5 років пізніше наказу № 98, що також свідчить про те, що в 1985 позивачу могла бути виділена зовсім інша земельна ділянка.

У відзиві відповідач вказує, що акт обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 від 21.11.2016 не має юридичної сили та не може вважатись доказом, оскільки в акті обстеження не вказано, який саме орган самоорганізації населення обстежував земельну ділянку, в акті обстеження не вказана навіть назва цього органу.

Зазначає, що згідно ст. 14 Закону України Про органи самоорганізації населення від 11.07.2001 № 2625-111 органу самоорганізації населення взагалі не надано таких повноважень, як обстеження земельних ділянок, - ці повноваження законодавством надані Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Також зазначає, що обстежувалась земельна ділянка по АДРЕСА_2 , а земельна ділянка по АДРЕСА_1 у акті обстеження взагалі не згадується.

Просить врахувати, що земельна ділянка була придбана ним за нотаріально посвідченим договором, згідно якого нотаріусом, при його посвідченні, було перевірено її належність відповідачу ОСОБА_4 та встановлено відсутність обтяжень та обмежень у використанні земельної ділянки, встановлено волевиявлення сторін. Договір було укладено в формі, передбаченій законодавством, та з метою виникнення юридичних наслідків.

З огляду на викладене вважає, що жодних підстав для визнання договору недійсним немає та просить у задоволенні позову відмовити.

08.11.2019 на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву зі змінами.

В обґрунтування вказано, що спірна земельна ділянка у приватній власності позивача ніколи не перебувала.

Зазначено, що позовна заява та додатки до неї не містять жодних доказів того, що позивачу була надана земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:72:531:0111 по АДРЕСА_1 .

Також зазначено, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в позовній заяві належними, допустимими та достатніми доказами.

На думку представника відповідача ОСОБА_1 у позивача відсутнє порушене суб`єктивне матеріальне право чи охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов.

З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні просила позов задовольнити з викладених в ньому підстав, з урахуванням позовної заяви зі змінами.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити із зазначених у відзиві та відзиві на позовну заяву зі змінами підстав .

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання двічі не з`явився, належним чином повідомлявся за зареєстрованим міьсцем проживання, враховуючи вимоги ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе слухати справу у його відсутність за наявними доказами у справі .

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справ, суд приходить до наступного висновку.

18.12.2008 року Київською міською радою прийнято рішення №922/922 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва (а.с. 10-12).

Згідно вказаного рішення 975 громадянам передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та у Голосіївському районах міста Києва та 315 громадянам для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському районі м. Києва .

Вказаним рішенням, зокрема, було затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею

0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ;

Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 19, ст. ст. 142 - 144 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які ходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, значених цією Конституцією.

Право розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності в порядку, передбаченому законом належить до повноважень Київської міської ради відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 34 частини 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Оскільки, Київська міська рада є колегіальним органом, вона приймає нормативні та інші акти у формі рішень на її пленарному засіданні для обговорення більшістю депутатів від загального складу ради в порядку, визначеному ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Тобто, вирішення питання про передачу землі у користування є виключним правом ради і це питання вирішується виключно на пленарному засіданні відповідної ради.

За змістом ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Згідно з ч.ч. 7-10 ст. 118 ЗК України, відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд до відповідних місцевих державних адміністрацій або органу місцевого врядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та має рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з п. 7.1 розділу 7 рішення Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві (із змінами та доповненнями), громадянин, що виявив бажання одержати земельну ділянку в межах м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд, індивідуального гаражного та дачного будівництва чи ведення садівництва, подає заяву до Київської міської ради. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування земельної ділянки, мета її використання і склад сім`ї і якщо ділянка передбачається для житлового будівництва).

За змістом п. 7.4 розділу 7 зазначеного вище рішення Управління земельних ресурсів узагальнює подані матеріали і готує запити до Головкиївархітектури, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міської санітарно-епідеміологічної станції із зазначенням умов та обмежень використання земельних ділянок, які мають міститись у їх висновках.

Відповідно до п. 7.5 розділу 7 вказаного рішення Київської міської ради, в місячний термін з дня отримання запитів Головкиївархітектура, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міська санітарно-епідеміологічна станція подають до управління земельних ресурсів висновки відведення земельної ділянки відповідно до своєї компетенції із зазначенням умов та обмежень використання землі відповідно до ст. 111 Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, при цьому розгляд запитів здійснюється всіма переліченими органами одночасно.

Згідно з п.п. 7.8, 7.9 розділу 7 рішення Київської міської ради, складений акт відведення земельної ділянки землевпорядна організація подає до управління земельних ресурсів. Управління розглядає подані матеріали і готує проект рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення та передачу у власність або в оренду земельної ділянки.

Після прийняття рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність чи в оренду здійснюється перенесення її меж у натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування землею або право власності на землю.

Із аналізу вище вказаного вбачається, що Київська міська рада, приймаючи рішення № 922/922 від 18.12.2008 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва , діяла у порядку та у межах, передбачених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , Земельним кодексом України, рішенням Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві .

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 21 ч. 1 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно вимог ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 922/922 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва земельна ділянка за кадастровим номером № 8000000000:72:531:0111, по АДРЕСА_1 були передана у приватну власність

ОСОБА_4 .

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуйми В.Б., зареєстрований за №239, вбачається, що ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_1 належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку, площею 0,0838 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:72:531:0111, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (надалі за текстом - земельна ділянка ).

Нотаріусом посвідчено, що право власності продавця на зазначену земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуймою В.Б. 09 березня 2016 року за номером запису про право власності 13601134, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869819980000, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуймою В.Б. 10 березня 2016 року, шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (а.с. 152)

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 використав своє право на отримання земельної ділянки у передбаченому законом порядку.

Встановлено, що спірна земельна ділянка у приватній власності позивача або законному користуванні ніколи не перебувала та йому не відводилась, що підтверджується матеріалами справи.

Так порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.

Частиною 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, вказаними вище нормами встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішувати питання у галузі земельних відносин, зокрема, приймати рішення щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Позивач, як на підставу наявності в нього прав щодо зазначених у справі земельних ділянок посилався на те, що він в 1980 році придбав будинок за адресою по АДРЕСА_2 , який знаходився на земельній ділянці розміром 0,1 га, що підтверджується архівною довідкою. Та вказує, що згідно наказу № 366 від 27.12.1990 йому було виділено додатково ще земельну ділянку площею 0,1 га, яка примикає до АДРЕСА_2 , та друга земельна ділянка площею 0,05 га, яка розташована поряд з будинком за вищевказаною адресою, була надана позивачу на підставі наказу №98 від 19.03.1985 під городництво.

Так, в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу 25.04.1980 року незавершеного будівництвом будинку за адресою по АДРЕСА_2 . Проте, відповідно до зазначеного договору позивач придбав будинок, а не земельну ділянку. Такий договір не містить жодного положення щодо переходу права власності на земельну ділянку, її розмір та місцезнаходження.

У договорі міститься лише інформація, що будинок розміщений на земельній ділянці. Реєстраційний запис щодо приватної власності ОСОБА_3 стосується лише житлового будинку (а.с. 17). Про земельну ділянку інформації немає.

Що стосується наказу виробничого об`єднання плодоовочевого господарства Совки № 98 від 19.03.1985 та наказу № 336 від 27.12.1990, то вони також не підтверджують обставини, на які посилається позивач.

Так згідно наказу №98 закріплено за ОСОБА_3 - 0,05 га землі в АДРЕСА_2 , а згідно наказу № 336, згідно поданих заяв, додатково за ОСОБА_3 закріплено ділянку землі по АДРЕСА_2 площею -0,10 га.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені накази не мають жодного відношення до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач безпідставно зазначає у позові, що наказом № 366 йому передали у користування ділянку, що примикає до АДРЕСА_2 . Наказ № 98 містить лише інформацію щодо закріплення за позивачем земельної ділянки площею 0,05 га по АДРЕСА_2 . Проте, зазначений наказ не визначає місце розташування такої ділянки, отже посилання позивача на те, що така ділянка розташована поряд з будинком та те, що вона передана під огородництво, жодним чином не підтверджується належними та достатніми доказами.

Належний позивачу будинок, розташований на земельній ділянці розміром 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:72:531:0056 за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за позивачем у Державному земельному кадастрі, є іншим об`єктом землекористування, ніж ділянка № 4, площа якої дорівнює 0,838 га.

Щодо посилання на накази радгоспу Совки , як на підтвердження наявності у нього прав на зазначені земельні ділянки, то слід зазначити наступне.

Згідно ст. 20 цього Кодексу право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно ст. 22 цього Кодексу приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Посилаючись на виділення йому ділянки під город, позивач всупереч приписам ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України, яка покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, не надає належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували факт реалізації наказу радгоспу Совки № 98 від 19.03.1985 про виділення ділянки 0,05 га та факту реалізації наказу радгоспу Совки №366 від 27.12.1990 про закріплення ділянки 0,1 у передбаченому законом порядку у 1990 році га, встановлення її меж та цим радгоспом та внесення відповідного запису до реєстрової книги виконавчого комітету Київської міськради.

Таким чином, спірна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є окремим об`єктом землекористування, сформованим у Державному земельному кадастрі, і не має жодного відношення до ділянок розміром 0,05 га чи 0,1 га, які раніше закріплювались за позивачем зазначеними наказами по радгоспу Совки .

Зазначене підтверджено матеріалами справи.

Стосовно відсутності погодження меж земельної ділянки та проектів землевідведення на спірні земельні ділянки, то слід зазначити, що погодження проектів землевідведення по спірним ділянкам під час прийняття рішення 922/922 від 18.12.2008 здійснювалось не за окремими адресами, а колективно.

Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року по справі 2а-11452/10/2670 судом було встановлено законність розроблення проектів землеустрою щодо всіх ділянок, приватизованих згідно рішення КМР №922/922 від 18.12.2008.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, в постанові суду, зазначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок третіми особами у цій справі замовлялись як індивідуально, так і колективно. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у мікрорайоні Жуляни в кварталі обмеженому вулицями Комсомольською та Повітрофлотською, в кварталі обмеженому провулком Садовим, річкою Нивкою, вулицями крейсера Аврора та Садовою, в кварталі обмеженому вулицями Совською, Шкільною, крейсера Аврори розроблялись колективно на підставі укладених договорів.

Оскільки зазначені обставини вже були встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року по справі 2а-11452/10/2670 відносно земельних ділянок у зазначеному кварталі, у тому числі по АДРЕСА_1 , вони не підлягають встановленню та дослідженню по справі повторно.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

Також, слід зазначити, що індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 N 2-зп в справі N 3/35-313 вказано, що ... за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. .

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 N 9- рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Оскільки рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 було реалізовано через оформлення відповідних документів на право власності земельних ділянок, то являється таким, що вичерпало свою дію.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій Київської міської ради стосовно прийняття Рішення

№ 922/922 від 18.12.2008 в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0.0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_4 та визнання його недійсним в цій частині.

Суд, прийшовши до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій Київської міської ради стосовно прийняття Рішення № 922/922 від 18.12.2008 в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0.0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111), приходить до висновку і про відмову в позовних вимогах ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Футуйма В.Б. за № 239 від 10.03.2016 на ім`я ОСОБА_1 ; про скасування запису № 28722526 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_1 , права власності на земельну ділянку площею 0,0838га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (869819980000), яке було зареєстровано на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.03.2016., оскільки вони є похідними.

Що стосується вимог про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0838га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) на ім`я ОСОБА_4 , то позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували недійсність вказаного акту.

Представник відповідача ОСОБА_1 посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого права, на що суд зазначає на наступне.

Як вже зазначалось вище, рішення Київської міської ради № 922/922 прийнято 18.12.2008.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли поступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відтак, ст. 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас ст. 655 ЦК України передбачено однорічний строк позовної давності. Стосовно цього в абз. 4 пп. 3.1 п. 3 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 р. № 10, прописано: річний строк застосовується щодо договорів купівлі-продажу (ст. 655 ЦКУ).

Рішення Київської міської ради є загальнодоступною публічною інформацією, яка міститься у вільному доступі на офіційному веб-порталі Київради та друкуються в офіційній періодиці останньої.

Суд прийшов до висновку про відмову в позові і застосування строку позовної давності є недоцільним, оскільки відсутнє порушене право, що підлягає захисту.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з позовом на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Згідно зі ст.229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи та прийшовши до висновку, що у позивача відсутнє порушене суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 19, ст. ст. 142 - 144 Конституції України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 116 118, 120, 121, 123 ЗК України, ст.ст. 9, 256, 257, 267, 655 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 158, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від від 27.02.2017, якою заборонено відчуження земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.А. Усатова