Постанова

від 18.02.2021 по справі 910/8033/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2021 р. Справа№ 910/8033/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.02.2021

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (повний текст підписано 07.10.2020) та на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2020

у справі №910/8033/20 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Зебріна"

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні 18.02.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс (далі - ТОВ Пром Гарант Плюс , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4З15077И/П від 25.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір поруки № 4З15077И/П від 25.10.2016 був укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим підлягає визнанню його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

На переконання позивача, обман, під впливом якого останній уклав спірний договір, полягав у тому, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство позивача та усвідомлюючи високі економічні показники його господарської діяльності, висунув позивачу пропозицію участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , яка, за твердженнями представника банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить АТ КБ Приватбанк , на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як зазначав банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами.

У межах реалізації такого плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк позивач виступив поручителем кількох товариств - боржників АТ КБ Приватбанк за кредитними договорами шляхом укладення договорів поруки, у тому числі, позивач виступив поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю Зебріна на підставі спірного договору поруки № 4З15077И/П від 25.10.2016.

З метою виконання своїх зобов`язань та оплати боргів товариств, поручителем яких виступив позивач, останній погодив укладення з АТ КБ Приватбанк кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016 та сплатив за рахунок коштів, отриманих за вказаним кредитним договором, боргові зобов`язання за кредитними договорами інших товариств, зокрема, й Товариства з обмеженою відповідальністю Зебріна на загальну суму 4 524 205 486,50 грн.

Позивач вказує, що обов`язковою умовою його участі у такій програмі трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання товариств-боржників, поручителем яких виступив позивач.

Однак, після завершення процедури переведення боргів АТ КБ Приватбанк було визнано неплатоспроможним та передано до державної власності, при цьому документи, які посвідчували права банку, як заставодержателя, на майно товариств-боржників, борги яких сплатив позивач, останньому передані не були.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва (справа № 910/22565/17) та просив зобов`язати відповідача передати йому оригінали кредитних договорів, які засвідчують обов`язок боржників виконати зобов`язання перед поручителем, та інші документи, яким забезпечувались кредитні договори. Суд, розглянувши вказаний позов, відмовив у його задоволенні, встановивши, що у АТ КБ Приватбанк був відсутній обов`язок передати такі документи позивачу.

Враховуючи викладене, позивач вважав, що відповідач не мав наміру виконати свої зобов`язання за спірним договором поруки, як в момент укладення такого договору, так і в подальшому, що, за твердженням позивача, свідчить про свідоме введення відповідачем позивача в оману.

21.07.2020 до суду надійшли подані позивачем клопотання про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю Зебріна як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також клопотання про витребування доказів та клопотання про поновлення строку для його подання. У поданому ним клопотанні позивач просив суд витребувати у відповідача кредитні договори, укладені з третьою особою, документи на підтвердження здійснення грошових переказів за вказаними кредитними договорами, інформацію про стан розрахунків за кредитними договорами, а також рішення Правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що кредитні кошти за договором №4П16095Г від 25.10.2016, укладеним з позивачем, надавались виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Ані вказаний кредитний договір, ані спірний договір поруки не містять посилань на програму трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк та не підтверджують тих обставин, на які позивач посилається у позові.

Відповідач також вказав, що хоч положення ст. 558 Цивільного кодексу України і передбачають право поручителя на винагороду за послуги, надані боржнику, однак спірний договір поруки не містить умови про винагороду поручителя, тобто є безоплатним, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором. До того ж за правилами, встановленими ст. 556 Цивільного кодексу України, до поручителя переходить право вимоги до боржника лише у тій частині, в якій поручитель виконав зобов`язання боржника, що додатково свідчить про те, що отримання прибутку не є метою укладення договору поруки. Враховуючи викладене, відповідач вважав, що обман при укладенні спірного договору поруки взагалі не міг мати місце, адже метою укладення договору поруки не може бути отримання прибутку. Документи ж, які підтверджують наявність у божника певного обов`язку, можуть бути передані поручителю виключно за умови повного виконання ним обов`язку боржника, проте під час розгляду судом відповідного спору, наявні у матеріалах справи докази не надали суду можливість встановити факт виконання позивачем зобов`язань боржника в повному обсязі.

Крім того, відповідач вказував, що при визнанні правочину недійсним у зв`язку з його укладенням під впливом обману доказуванню підлягає наявність відповідного умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а також сам факт обману, що позивачем здійснено не було, а тому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У поданому відповідачем відзиві також містилось клопотання про витребування у позивача доказів, а саме документів на підтвердження мети та обставин укладення спірного договору, зокрема, але не виключно, відповідних рішень органів управління ТОВ Пром Гарант Плюс , які стали підставою для укладення спірного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 відкладено підготовче засідання на 27.08.2020, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Зебріна (далі - ТОВ Зебріна , третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/8033/20 в позові відмовлено.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/8033/20 відхилено клопотання позивача про поновлення процесуальних строків та про витребування доказів від 20.07.2020.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні спірного правочину.

27.08.2020 у підготовчому засіданні суд оголосив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, а також клопотання відповідача про витребування доказів, викладеного у відзиві на позовну заяву, з огляду на те, що документи, які просять витребувати сторони, не нададуть суду можливість встановити фактичні обставини справи, що підлягають доказуванню в межах розгляду спору про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням та ухвалою, позивач 28.10.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, скасувати ухвалу суду першої інстанції від 27.08.2020, винесену судом без виходу до нарадчої кімнати, про відмову у задоволенні клопотань позивача про поновлення процесуальних строків та витребування доказів, просить поновити строк подання клопотань про витребування доказів, та просить витребувати докази.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

-суд першої інстанції безпідставно відмовивши у задоволенні клопотань позивача про витребування документів, позбавив позивача можливості довести належними доказами обставини, викладені в позові;

-матеріали справи не містять всіх доказів на підтвердження обставин, викладених в позові;

-позивач вважає, що кредитний договір та договори поруки було укладено саме в рамках реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача відповідно до рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323/БТ;

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача 09.11.2020 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

15.12.2020 від представника позивача надійшло клопотання про залучення доказів оплати судового збору, до якого, зокрема, додано платіжне доручення №392 (#593677221105) від 27.10.2020 про сплату 3040,00 грн. судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд апеляційної скарги на 18.02.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач та третя особа не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Одночасно просив скасувати протокольну ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/8033/20, якою відхилено клопотання позивача про поновлення процесуальних строків та про витребування доказів від 20.07.2020, просив поновити строк та витребувати докази, перелічені в резолютивній частині апеляційної скарги, перелік яких є ідентичним клопотанню про витребування доказів, поданому в суді першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення та ухвалу залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 18.02.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

25.10.2016 між АТ КБ Приватбанк (кредитор за договором) та ТОВ Пром Гарант Плюс (поручитель за договором) був укладений договору поруки № 4З15077И/П (далі - договір поруки або спірний договір).

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Зебріна (боржник за договором) своїх зобов`язань за кредитним договором № 4З15077И від 30.11.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами (п.п. 1, 2 договору поруки).

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Крім того, 25.10.2016 позивачем були укладені аналогічні договори поруки, а саме:

- № 4К15103И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал Трейд ;

- № 4А15106И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Адамант Ойл ;

- № 4С12143И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Сайвена .

У той же день, 25.10.2016 між АТ КБ Приватбанк (банк за договором) та ТОВ Пром Гарант Плюс (позичальник за договором) був укладений кредитний договір № 4П16095Г (далі - кредитний договір).

У п. А.1 кредитного договору сторони визначили, що видом кредиту є відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Відповідно до п. А.2 кредитного договору ліміт цього кредитного договору становить 4 550 000 000,00 грн. (чотири мільярди п`ятсот п`ятдесят мільйонів грн..) та надається на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства.

Термін повернення кредиту - 15.10.2025 (п. А.3 кредитного договору).

Згідно з п.п. А.6, А.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних. При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пунктом А.8 кредитного договору передбачено, що сплата відсотків здійснюється позичальником щоквартально (в листопаді, лютому, травні, серпні), а так само у дату, зазначену у п. 1.2 (термін повернення кредиту, зазначений у п. А.3).

Відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 4П16095Г від 25.10.2016 та надав у розпорядження позивача кредитні кошти, що підтверджується звітом про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за 25.10.2016.

У подальшому позивач зазначає, що як поручитель, сплатив грошові кошти в загальному розмірі 4 524 205 486,50 грн., як виконання зобов`язань по кредитним договорам ТОВ Капітал Трейд , ТОВ Адамант Ойл , ТОВ Сайвена та ТОВ Зебріна , що підтверджується платіжними дорученнями №№ 891, 892, 893, 894 від 25.10.2016.

Як пояснив позивач, вищевказані договори кредиту та поруки були укладені ним в межах участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , яка, за твердженнями представника банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить АТ КБ Приватбанк , на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як вказав банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами.

Після виконання зобов`язання за договорами поруки, у тому числі за спірним договором поруки, позивач сподівався отримати право власності на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників (ТОВ Капітал Трейд , ТОВ Адамант Ойл , ТОВ Сайвена та ТОВ Зебріна ) перед АТ КБ Приватбанк , і вигідно їх реалізувати, що дозволило б позивачу отримати прибуток.

Однак відповідач не передав позивачу документи, що підтверджують зобов`язання боржників, а також посвідчують наявність у боржників активів, переданих в заставу банку, що позбавило позивача можливості звернути стягнення на заставлені активи боржників.

За таких обставин позивач вважав, що договір поруки № 4З15077И/П від 25.10.2016 укладений ним під впливом обману, а тому підлягає визнанню недійсним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення та ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення та ухвала підлягають залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, до якої відсилає ст. 230 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Як слідує із умов укладеного між сторонами кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016, він укладений для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, матеріали справи не містять.

Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку. При цьому, порука має фідуціарний характер і поручитель, поручаючись за третіх осіб, не повинен переслідувати мети, яка суперечить основам цивільного законодавства, а оскільки поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, яка була ним сплачена кредитору, поручительство не переслідує такої мети як отримання поручителем прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016,, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Апелянт вказує, що отримання кредитних коштів за кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016, було з метою погашення зобов`язань "старих боржників" Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Банку, ініційованого НБУ, оскільки розмір кредиту співпадає із розміром заборгованості, яка була погашена позивачем за зобов`язаннями "старих боржників". Укладення кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016 та спірного Договору поруки було направлено на отримання позивачем прибутку від реалізації активів "старих боржників" або набуття прав власності на такі активи.

Зі змісту кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016 вбачається, що позивач уклав його для фінансування поточної діяльності, а не виконання зобов`язань за договорами поруки, в тому числі і спірного договору.

У свою чергу, предметом договору поруки № 4З15077И/П від 25.10.2016 є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Зебріна" (Боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором № 4З15077И від 30.11.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів.

Спірний договір не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів "старих боржників", та, як результат, отримання прибутку, що спростовує доводи апелянта про введення його в оману.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що метою укладення кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016 та оспорюваного Договору поруки було отримання позивачем прибутку або отримання у власність активів "старих боржників".

Так само матеріали справи не містять доказів того, що Банк запевнив позивача про те, що після погашення боргу "старих" боржників до Поручителя перейде право вимоги за договорами, виражених у листах, попередніх угодах тощо.

Інші доводи позивача не спростовують вірного по суті рішення.

При ухваленні рішення судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо оскарження протокольної ухвали Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/8033/20, якою відхилено клопотання позивача про поновлення процесуальних строків та про витребування доказів від 20.07.2020, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Витребування доказів є правом, а не обов`язком суду.

З оскаржуваного договору не вбачається, що він укладений в межах процедури трансформації, жодних посилань на рішення Правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк" останній не містить, отже колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у витребуванні вказаного рішення, оскільки зазначений доказ не є необхідним в контексті заявленої позовної вимоги.

Щодо витребування решти доказів, колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо введення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір №4П16095Г від 25.10.2016 та спірний договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Таким чином, позивачем не доведено, що вказані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо введення останнього при укладанні спірного договору поруки в оману відповідно до ст. 230 ЦК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення та ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни як оскаржуваного рішення, так і ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" у даній справі.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/8033/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/8033/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8033/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 12.04.2021 після виходу судді Михальської Ю.Б. з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська