Постанова

від 11.02.2021 по справі 911/936/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. Справа№ 911/936/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 11.02.2021

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2018 (повний текст складено 04.09.2018)

у справі № 911/936/18 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росава Агро"

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс"

про припинення договору оренди землі, визнання права користування земельною ділянкою та визнання укладеним договору оренди на земельну ділянку

В судовому засіданні 18.02.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Росава Агро" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про припинення договору оренди землі від 28.09.2015, укладеного між ТОВ "Миронівський агрокомплекс" та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, визнання права користування земельною ділянкою загальною площею 5,9855 га, кадастровий номер 3222986700:04:211:0018 за ТОВ "Росава Агро" та визнання укладеним договору оренди на вказану земельну ділянку і додатку № 1 до нього між ТОВ "Росава Агро" та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у зазначеній позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до приписів ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, внаслідок переходу до нього права власності на об`єкти нерухомості у встановленому законом порядку, він набув право користування земельною ділянкою для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори), загальною площею 5,9855 га, кадастровий номер 3222986700:04:211:0018, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, проте відповідач ухиляється від укладання договору оренди щодо вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 27 серпня 2018 позов задоволено.

Припинено договір оренди землі від 28.09.2015, укладений між ТОВ "Миронівський агрокомплекс" та ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Визнано право користування земельною ділянкою площею 5,9855 га, кадастровий номер 3222986700:04:211:0018 за ТОВ "Росава Агро".

Визнано укладеним договір оренди вказаної земельної ділянки та додаток №1 до нього (акт приймання-передачі) між ТОВ "Росава Агро" та ГУ Держгеокадастру у Київській області у редакції позивача.

Судове рішення аргументовано тим, що з набуттям права власності на нерухомість, особа набуває право оформити право користування земельною ділянкою, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган. У даному випадку право користування земельною ділянкою попереднього власника нерухомості - ТОВ "Миронівський агрокомплекс" виникло за договором оренди від 28.09.2015, проте відповідач неправомірно ухиляється від оформлення з позивачем набутого ним в установленому порядку речового права користування земельною ділянкою під нерухомістю, ігноруючи звернення останнього з проектом договору оренди землі на тих самих умовах, що існували у попереднього землекористувача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, у лютому 2019 перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного :

- судом не враховано того, що сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди, натомість у відповідь на клопотання позивача про укладення договору оренди на тих самих умовах, що і з попереднім орендарем, відповідач у листі №28-936/0-1509/0/17-18 від 16.02.2018 зазначив, що наказ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ "Миронівський агрокомплекс" не приймався", тобто відповідач був з об`єктивних причин позбавлений можливості задовольнити клопотання позивача та укласти договір оренди на тих самих умовах, що і з попереднім користувачем;

- відповідачем у порядку ст. 122 ЗК України не надавався позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), на підставі якого відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 123 ЗК України здійснюється надання земельної ділянки у користування;

- матеріали справи не містять доказів замовлення позивачем технічної документації із землеустрою без надання такого дозволу, або укладення договору на виконання робіт із землеустрою на вказану земельну ділянку;

- судом прийнято рішення про припинення укладеного з ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" договору оренди землі від 28.09.2019, який взагалі не укладався;

- прокурор звертає увагу на існування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення за фактом можливого підроблення документів посадовими особами ТОВ "Миронівський Агрокомплекс", а також на те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 р. у справі №911/1602/18 скасоване інше речове право (право оренди земельної ділянки) №13193344 від 02.02.2016 між відповідачем та ТОВ "Миронівський Агрокомплекс".

-обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, прокурор послався не неналежне виконання відповідачем у справі свого права з оскарження рішення суду, що призвело до повернення апеляційної скарги, про прийняте рішення прокуратурі стало відомо під час розгляду справи №911/2382/18.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначав, що на момент набуття ним права власності на нерухоме майно, земельна ділянка, на якій воно було розташоване, належала ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" на праві оренди, вважає, що набув право користування земельною ділянкою та за умови відсутності зміни цільового призначення розроблення проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду не є необхідним. Одночасно зазначає про незаконність та необґрунтованість постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі №911/1602/18.

В доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу позивач посилався на відсутність повноважень у першого заступника прокурора Київської області на подання апеляційної скарги в інтересах ГУ Держгеокадастру у Київській області.

В поясненнях до апеляційної скарги прокурор детально обґрунтовував наявність у нього повноважень на подачу апеляційної скарги у даній справі.

Попередні висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2020 задоволено апеляційну скаргу прокурора, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що перехід до власника нерухомості права користування земельною ділянкою в порядку статті 120 Земельного кодексу України відбувається тільки в разі існування належним чином оформленого права користування землею у попереднього землекористувача на момент набуття новим власником права власності на нерухомість. Однак договір оренди земельної ділянки від 28.09.2015 від імені ГУ Держгеокадастру у Київській області був укладений неуповноваженою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення цього правочину. Вказані обставини встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 911/1602/18, якою вказаний договір оренди визнано недійсним з цих підстав. За відсутності волевиявлення власника землі укладення договору оренди з позивачем за судовим рішенням є неможливим.

Поряд із цим судом встановлено, що прокурор, вступивши у справу з метою захисту інтересів держави шляхом подання апеляційної скарги в інтересах ГУ Держгеокадастру в Київській області, на виконання приписів статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в апеляційній скарзі обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду. Так, прокурором вказано про те, що відповідач у справі самостійно вже звертався з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, проте з численними недоліками (без клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, доказів сплати судового збору та направлення скарги іншим учасникам справи), що зумовило повернення апеляційної скарги за ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.12.2018. Вказані обставини на переконання прокурора та суду апеляційної інстанції свідчать про неналежне здійснення уповноваженим органом - ГУ Держгеокадастру в Київській області захисту інтересів держави, що надає прокурору право на звернення до суду з власною апеляційною скаргою в інтересах держави в особі відповідача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2020 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 у даній справі, справу №911/936/18 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що апеляційним судом не з`ясовано, чи навів прокурор в апеляційній скарзі причини, які перешкоджають захисту інтересів держави саме уповноваженим органом з наданням доказів того, що останній не має можливості самостійно ініціювати апеляційне провадження у цій справі. Таким чином, за конкретних встановлених обставин даної справи висновки суду апеляційної інстанції про доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для представництва прокурором інтересів держави в суді не узгоджуються з вищенаведеними вимогами законодавства, а отже розгляд судом поданої апеляційної скарги по суті є передчасним .

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2020 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 05.11.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 розгляд справи відкладено на 10.12.2020 у зв`язку з неявкою представників відповідача та третьої особи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у зв`язку з виходом судді Михальської Ю.Б. у відпустку з 10.12.2020 по 11.12.2020 включно, розгляд справи призначено на 11.02.2021.

Явка представників сторін

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.02.2021 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній та додатково поданих поясненнях від 10.12.2020, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.02.2021 заперечував проти доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від жовтня 2020, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 11.02.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

04.01.2021 до суду надійшло клопотання відповідача про задоволення апеляційної скарги прокурора, поданої на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2018 у даній справі.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 11.02.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача та третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, , колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

07.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" (позичальник, третя особа) укладено кредитний договір №87/ЮКЛ-12 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті), за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на певних умовах (т.І, а.с. 199-203).

30.10.2012 ПАТ "Комерційний банк "Глобус" (іпотекодержатель) та ТОВ "Миронівський агрокомплекс" (іпотекодавець - третя особа) укладено іпотечний договір № 87-2/ЮЗІ-12, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позивальником основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору № 87/ЮКЛ-12 від 07.09.2012 передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, наступне нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: нежитлові будівлі: літ. "А-1", "Б-1", "В-2", "Г-1", "Д-1", "Є-1", "Ж-1", "З-1", "К-1", "Л-1" та споруди, що розташовані за адресою: Київська область, Миронівський район, с. Росава, вул. Бібліотечна, буд. 23; реєстраційний номер майна: 34268672 (т.І, а.с. 48-51).

Опис об`єкту, який є предметом іпотеки, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 35985766 від 25.10.2012: літ. "А-1" - нежитловий будинок (будинок тваринника), загальною площею 224,5 кв.м.; літ. "В-1" - свинарник № 1, загальною площею 1623,8 кв.м.; літ. "Г-1"- свинарник № 2, загальною площею 1573,3 кв.м.; літ. "Б-1" - вагова, загальною площею 13,4 кв.м.; літ. "Д-1" - свинарник № 3, загальною площею 732,6 кв.м.; літ. "Є-1" - свинарник № 4, загальною площею 1543,8 кв.м.; літ. "Ж-1" - свинарник № 5, загальною площею 1387,4 кв.м.; літ. "К-1" - свинарник № 6, загальною площею 1691,0 кв.м.; літ. "Л-1" - свинарник № 7, загальною площею 1088,2 кв.м.; літ. "З-1" - кормоцех, загальною площею 439,1 кв.м.

Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору нежитлові будівлі, що є предметом іпотеки, розташовані на земельній ділянці площею 5,9855 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222986700:04:211:0018.

28.09.2015 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець - відповідач) в особі в.о. начальника ОСОБА_1 та ТОВ "Миронівський агрокомплекс", як орендарем підписано договір оренди землі, за умовами якого відповідач надає, а третя особа приймає в строкове платне користування земельну ділянку для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори), загальною площею 5,9855 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області (т.І, а.с. 52-53).

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3222986700:04:211:0018, площею 5,9855 га для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори). Форма власності - державна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 5 396 525, 38 грн.

Згідно з п. 3 договору на земельній ділянці розміщенні об`єкти нерухомого майна.

Пунктом 6 договору передбачено, що договір укладено на 21 рік.

Відповідно до п. 19 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється у десятиденний термін після державної реєстрації права користування земельними ділянками, що виникає згідно цього договору, за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Пунктом 36 договору передбачено, що договір припиняється у випадках, визначених цим договором та законом.

Відповідно до п. 42 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Даний договір оренди землі від 28.09.2015 зареєстровано у визначеному законодавством порядку, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53649460 від 19.02.2016, № 133648497 від 08.08.2018, а також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3211359342018 від 30.03.2018 (т.І, а.с. 64-65, 66-67).

15.06.2016 ПАТ "Комерційний банк "Глобус" (первісний кредитор) та ТОВ "Росава Агро" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 87/ЮКЛ-12, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги до боржника - ТОВ "Миронівський агрокомплекс" за кредитним договором № 87/ЮКЛ-12 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті) від 07.09.2012 (т.І, а.с. 51).

15.06.2016 між ПАТ "Комерційний банк "Глобус" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Росава Агро" (новий іпотекодержатель - позивач) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 87-2/ЮЗІ-12, що посвідчений 30.10.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренком Я.В. за реєстровим № 2059 (т.І, а.с. 206-208).

Відповідно до договору про відступлення прав первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав первісного іпотекодержателя, належних первісному іпотекодержателю згідно з іпотечним договором № 87-2/ЮЗІ-12 від 30.10.2012, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Глобус" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Миронівський агрокомплекс" (іпотекодавець).

29.08.2016, на підставі звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до іпотечного договору № 87-2/ЮЗІ-12 від 30.10.2012 та договору про відступлення прав від 15.06.2016, позивач набув право власності на нежитлові будівлі: літ. "А-1" - нежитловий будинок (будинок тваринника), загальною площею 224,5 кв.м.; літ. "В-1" - свинарник № 1, загальною площею 1623,8 кв.м.; літ. "Г-1"- свинарник № 2, загальною площею 1573,3 кв.м.; літ. "Б-1" - вагова, загальною площею 13,4 кв.м.; літ. "Д-1" - свинарник № 3, загальною площею 732,6 кв.м.; літ. "Є-1" - свинарник № 4, загальною площею 1543,8 кв.м.; літ. "Ж-1" - свинарник № 5, загальною площею 1387,4 кв.м.; літ. "К-1" - свинарник № 6, загальною площею 1691,0 кв.м.; літ. "Л-1" - свинарник № 7, загальною площею 1088,2 кв.м.; літ. "З-1" - кормоцех, загальною площею 439,1 кв.м., що розташовані за адресою: Київська обл., Миронівський р-н, с. Росава, вул. Бібліотечна, буд. 23; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 60823932229, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 67327120 від 05.09.2016, № 133650016 від 08.08.2018 та актом приймання-передачі № 5 від 29.08.2016 (т.І, а.с. 45-46, 47).

21.03.2017 позивач звернувся до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,9855 га, кадастровий номер 3222986700:04:211:0018, в оренду.

Відповідачем у відповідь на вищезазначене клопотання надано лист №27-3824/0-5677/6-17 від 19.04.2017 про те, що бажана до відведення земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб, а тому відсутні підстави для надання відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки в оренду (т.І, а.с. 20).

03.07.2017 позивач повторно звернувся до відповідача з клопотанням вих. № 6 від 21.06.2017 (вх. № 19-9191/0/1-17 від 03.07.2017) про надання дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду (т.І, а.с. 22).

Відповідачем у відповідь надано лист № 19-9191/0/13247/6-17 від 01.08.2017 про те, що надання у користування земельної ділянки, право власності на яку зареєстровано, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою, крім того, на бажаній до відведення земельній ділянці розташовані чотири нежитлові будівлі, натомість на графічних матеріалах зазначена інша кількість будівель, а тому відсутні підстави для надання дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (т.І, а.с. 23).

21.08.2017 позивач звернувся до відповідача з клопотанням (вх. № 19-11730/0/1-17 від 21.08.2017) про укладення договору оренди землі без зміни цільового призначення щодо земельної ділянки загальною площею 5,9855 га, кадастровий номер 3222986700:04:211:0018, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області (т.І, а.с. 24).

Відповідачем у відповідь надано лист № 19-11730/0-15449/6-17 від 19.09.2017 про те, що підстави для укладення договору оренди спірної земельної ділянки відсутні, оскільки наказ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ "Миронівський агрокомплекс" не приймався (т.І, а.с. 25).

19.01.2018 позивачем на адресу відповідача надіслано клопотання б/н від 18.01.2018 з вимогою укласти договір оренди землі щодо спірної земельної ділянки на тих самих умовах що і з попереднім орендарем. До вказаного клопотання додано, крім іншого, проект договору оренди землі та додаток № 1 - акт приймання-передачі об`єкта оренди (т.І, а.с. 26-28, 29-33).

У відповідь на вищезазначене клопотання позивача відповідачем надано лист №28-936/0-1509/0/17-18 від 16.02.2018 про те, що дане питання вже розглядалося Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та щодо нього надана відповідь № 19-11730/0-15449/6-17 від 19.09.2017 (т.І, а.с. 44).

03.07.2017 ТОВ "Миронівський агрокомплекс" звернулося до відповідача із нотаріально посвідченою заявою (вх. № 19-9258/0/1-17 від 03.07.2017) про добровільну відмову від права користування (оренди) земельною ділянкою загальною площею 5,9855 га, кадастровий номер 3222986700:04:211:0018.

Відповідачем розглянуто вищевказану заяву третьої особи та надано відповідь (лист № 19-9258/0-13210/6-17 від 31.07.2017) про те, що у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області відсутні відомості щодо видачі наказів "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" і щодо укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:04:2111:0018, а тому до з`ясування всіх обставин відповідач не має можливості задовольнити вказану заяву.

31.10.2017 відповідач звернувся до третьої особи з листом № 27-10-0.332-5569/2-17 від 31.10.2017 про необхідність останній звернутись до відповідних проектно-технологічних установ для виготовлення агрохімічних паспортів земельних ділянок, що перебувають в користуванні.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 02.09.2020 у даній справі, колегією суддів встановлено наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру", яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Звертаючись з апеляційною скаргою та в додатково поданих до неї поясненнях, прокурор зазначає, що подана скарга як захід представницького характеру, направлена, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне відчуження земельної ділянки на підставі неіснуючих наказів уповноваженого органу держави та договору оренди, підписаного не уповноваженою особою суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені ст.14 Конституції України, ст.5 Земельного кодексу України.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність судового рішення, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Суспільним, публічним інтересом звернення прокурора до суду в апеляційному порядку є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо вибуття з державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області апеляційну скаргу на рішення суду від 27.08.2018 у даній справі було подано з пропуском процесуального строку на його оскарження, через 27 днів з дня отримання копії повного тексту оскаржуваного рішення.

Незважаючи на пропуск строку на апеляційне оскарження, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не наведено обґрунтування причин його пропуску, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги. Крім того, Головним управлінням не надано доказів сплати судового збору та доказів направлення копії апеляційної скарги третій особі у справі.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 12.11.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків, зокрема, надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних підстав пропуску такого строку та посилання на відповідні докази.

Незважаючи на те, що ухвала апеляційного суду була отримана відповідачем 16.11.2018, станом на 21.12.2018 ним недоліки апеляційної скарги не усунуто.

21.12.2018 апеляційну скаргу відповідача ухвалою Північного апеляційного господарського суду на оскаржуване рішення у справі №911/936/18 повернуто апелянту, що свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави

У зв`язку з тим, що захист інтересів держави у сфері земельних відносин неналежно здійснює Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про що прокуратурі стало відомо не раніше 31.01.2019, зазначені обставини зумовили необхідність вжиття заходів представницького характеру з боку прокуратури Київської області в порядку ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України Про прокуратуру .

З урахуванням вказівок Верховного Суду, висловлених у постанові від 02.09.2020 у даній справі, в частині встановлення підстав для представництва прокурором інтересів держави прокурор в поясненнях від 10.12.2020 просить врахувати наступне.

Так, в силу вимог ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру однією з підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави є неналежне здійснення органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту порушених прав та законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, неналежність здійснення захисту прав та законних інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень має бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави , який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав.

Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 вказано, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи суб`єкта владних повноважень про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору (чи з інших причин), сам факт незвернення до суду цього суб`єкта з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №727/14197/18.

В подальшому, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновки щодо застосування положень ст. 23 Закону України Про прокуратуру та у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вказала: суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності .

Таким чином, для обґрунтування прокурором підстави для представництва інтересів держави, визначеної ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру як неналежне здійснення органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту порушених прав та законних інтересів держави , слід довести наявність усвідомленої поведінки суб`єкта, який маючи належні повноваження та будучи зобов`язаним реалізовувати відповідні функції, не вживає належним чином всіх визначених законом заходів, спрямованих на ефективне поновлення прав та законних інтересів держави, що має наслідком тривання такого порушення вимог закону всупереч інтересам держави та суспільства.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 02.09.2020 у даній справі, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

В цьому і полягає конституційна функція органів прокуратури - захищати порушені права та законні інтереси держави у випадках, коли державні органи бездіють (пасивна поведінка), або вживають недостатніх заходів, що має наслідком відсутність ефективного захисту прав держави (неналежне здійснення захисту).

У кожному з випадків вступу прокурора у справу в інтересах держави, одночасно у процесі приймає участь як прокурор, так і уповноважений державний орган, нездійснення, чи неналежним чином здійснення повноважень якого стало підставою для вступу прокурора. Водночас, прокурор не виступає в інтересах такого органу, не підміняє його функцію та не реалізує процесуальні права чи обов`язки замість такого органу.

Прокурор у даному випадку є представником та захисником виключно інтересів держави, якою органам прокуратури надано повноваження на реалізацію її процесуальних прав та обов`язків у випадках, коли такі обов`язки не виконуються компетентними суб`єктами владних повноважень.

У світлі вказаних обставин прокурор не погоджується з доводами позивача щодо надання ГУ Держгеокадастру у Київській області, через подання прокурором апеляційної скарги, додаткових переваг перед іншою стороною спору, яка натомість опиняється у гірших умовах порівняно з реалізацією процесуальних прав підтримуваним прокурором відповідачем, оскільки предметом спору у даній справі є майно, яке ГУ Держгеокадастру у Київській області не належить.

ТОВ Росава-Агро вимагає визнати за ним право користування землями державної форми власності за відсутності рішення уповноваженого органу про їх надання, з численними порушенням вимог цивільного та земельного законодавства, а тому неналежне здійснення ГУ Держгеокадастру у Київській області процесуальних прав та обов`язків сторони у справі впливає виключно на цивільні права та обов`язки держави та Народу України, як дійсних власників спірних земель, та, водночас, надає прокурору повноваження на захист таких прав.

Прокурор просить врахувати, що Європейський суд з прав людини також зазначає, що є категорія справ, в яких участь прокурора не порушує справедливого балансу.

Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити "інтереси держави" .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Так, звертаючись до суду з апеляційною скаргою у даній справі, прокурором зазначено, що підставою для представництва інтересів держави є саме неналежне здійснення захисту прав та законних інтересів держави уповноваженим суб`єктом - ГУ Держгеокадастру у Київській області, який, будучи учасником справи, не реалізував належним чином процесуальні права, не подав у встановлений законом строк апеляційну скаргу на рішення суду, що суперечить інтересам та порушує цивільні права держави.

Вказані доводи підтверджені фактичними обставинами справи.

Зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 у даній справі встановлено, що 05.09.2018 ГУ Держгеокадастру у Київській області отримано повний текст оскаржуваного рішення господарського суду Київської області від 27.08.2018, про що свідчить відповідна розписка представника Куценко Н.В. на звороті останнього аркушу оскаржуваного рішення (т. 2, а.с. 171).

З порушенням вимог ст. 256 ГПК України ГУ Держгеокадастру у Київській області подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2018 лише 02.10.2018, тобто через 27 днів з дня вручення повного тексту оскаржуваного рішення, що мало наслідком залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у даній справі установлено, що після отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, ГУ Держгеокадастру у Київській області з 16.11.2018 по 21.12.2020 не вжито жодних заходів щодо усунення визначених судом апеляційної інстанції недоліків скарги, не обґрунтовано поважність спливу строку на апеляційне оскарження та не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги.

Як наслідок, апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області на рішення господарського суду Київської області від 27.08.2018 повернуто заявнику.

В подальшому, як встановлено прокурором 31.01.2019 за результатами ознайомлення з матеріалами справи, ГУ Держгеокадастру у Київські області не скористалося можливістю повторного подання апеляційної скарги, передбаченої ст.ст. 174, 260 ГПК України, чи касаційного оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018, що свідчить, що уповноважений суб`єкт владних повноважень вичерпав передбачені процесуальним законодавством можливості захисту порушених прав та законних інтересів держави, водночас, через свою бездіяльність та неналежне здійснення захисту порушених прав та законних інтересів держави, останні залишились порушеними, що в силу вимог ч. 3 ст. 24 Закону України Про прокуратуру і є виключною підставою для вступу прокурора у справу в інтересах держави.

Також прокурором враховано, що до моменту повернення апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Київській області, останнє листом від 03.12.2018 звернулось до прокуратури Київської області з викладенням фактичних обставин справи та клопотанням про вжиття заходів з метою захисту інтересів держави у справі № 911/936/18.

Листами від 08.01.2019 та від 21.02.2019 прокуратурою Київської області повідомлено ГУ Держгеокадастру у Київській області про вивчення матеріалів справи № 911/936/18 та подання апеляційної скарги в інтересах держави. При цьому наявність даного листа ГУ Держгеокадастру у Київській області, у сукупності із обставинами подання апеляційної скарги вказаним суб`єктом із значними порушенням вимог процесуального законодавства та подальшого ігнорування вимог суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги, однозначно трактовано прокурором як неналежний захист ГУ Держгеокадастру у Київській області цивільних прав держави на спірні землі сільськогосподарського призначення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурором зазначено, що її подання, як захід представницького характеру у формі вступу, направлено, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне оформлення речового права на земельну ділянку державної власності (з кадастровим номером 3222986700:04:211:0018 площею 5,9855 га), на підставі неіснуючих наказів уповноваженого органу держави та договору оренди, підписаного не уповноваженою особою, суперечить принципам законності набуття та реалізації права власності на землю й регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України, ст. 5 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право користування землями набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю, в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей, відповідно до положень ст. 22 Земельного кодексу України визнаються землями сільськогосподарського призначення.

Відтак, вступ прокурора у справу № 911/936/18 шляхом подання апеляційної скарги спрямований на захист суспільно-значимих прав держави та задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування юридичним особам земельної ділянки державної форми власності сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, безумовно становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність судового рішення, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає та грубо порушує інтереси держави. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, недопущення визнання дійсності правочину, укладеного за відсутності рішення компетентного органу держави, його вільного волевиявлення та його укладення неуповноваженою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Тобто, фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів саме держави в суді, однак у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Тобто, наведеною нормою законодавства на прокурора покладається обов`язок саме обґрунтувати наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.

Згідно із зазначеними нормами чинного законодавства, розсуд прокурора в здійсненні представництва інтересів держави обмежується, оскільки можливість цього представництва перебуває в залежності від того, чи існує взагалі суб`єкт владних повноважень, компетентний здійснювати захист інтересів держави у відповідній сфері (питаннях), та чи виконує він свої повноваження належним чином.

При цьому, одночасно прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави , що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності Українського народу та

господарювання.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17.

У той же час, згідно положень ст. 23 Закону України Про прокуратуру підставою для звернення до суду прокурора в інтересах держави з метою захисту порушень або загрози порушень інтересів держави, є не здійснення або неналежне здійснення інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У апеляційній скарзі прокурором чітко зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, - ГУ Держгеокадастру у Київській області, посилаючись на відповідні норми ст. 122 Земельного Кодексу України, яке покладені законом на нього обов`язки не здійснило належним чином.

Вказане свідчить, що органом, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, неналежним чином вживались заходи на захист інтересів держави в силу бездіяльної пасивної поведінки, нехтування повноваженнями, незабезпечення виконання покладених завдань та функцій держави у даній сфері, що надало можливість позивачу діяти з порушенням чинного законодавства України, у зв`язку з чим у прокурора наявні законні підстави для звернення до суду з апеляційною скаргою в інтересах державии в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області).

Враховуючи викладене, належними та допустимими доказами, які підтверджують відсутність як правової підстави (відповідного наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області) для укладення договору оренди спірної земельної ділянки, так і відсутність укладеного за передбаченою законом процедурою договору оренди землі, з усією достовірністю доведено факт порушення інтересів держави та наявність підстав для їх захисту саме прокурором з урахуванням вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру у зв`язку із неналежним здійсненням даного захисту самостійно суб`єктом владних повноважень.

За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення відповідачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не усунення недоліків апеляційної скарги та не звернення до суду повторно із відповідною апеляційною скаргою після усунення недоліків протягом тривалого часу, колегія суддів погоджується із доводами, наведеними прокурором у апеляційній скарзі, про те, що у даному випадку прокурором обґрунтовано наявність підстав для звернення до суду з даною апеляційною скаргою в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і ст. 125 Земельного кодексу України, яка пов`язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (п. 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 922/2159/17 та від 10.04.2018 у справі № 915/672/17.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч. 4 ст. 142 Земельного кодексу України власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок у користування.

Так, ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов`язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України ), оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію (п. 2.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Враховуючи положення ст. 182, ч. 2 ст. 331, статей 377, 657 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право оформити земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган. У разі ж встановлення того, що суб`єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, а відповідний орган ухиляється від вчинення певних дій щодо оформлення такого права (оренди), суб`єкт господарювання може звернутися з позовом про зобов`язання цього органу в судовому порядку укласти договір оренди.

Загальні умови та порядок укладення договорів передбачені статтями 179-187 Господарського кодексу України та статтями 638-650 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати наміри особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Загальний порядок укладання господарських договорів врегульований ст. 181 Господарського кодексу України, якою передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суд у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено наступне.

29.08.2016 позивач набув право власності на нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222986700:04:2111:0018.

Від відповідача договір оренди землі від 28.09.2015 р., а також акт приймання-передачі земельної ділянки (на якій розташовані належні позивачу об`єкти нерухомості) підписано ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу від 22.09.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (т.І, а.с.198).

Також, в матеріалах справи міститься наказ від 24.09.2015 про оголошення наказу від 22.09.2015 про звільнення ОСОБА_1 (т.І, а.с.199).

Згідно з пунктом 2 наказу від 24.09.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Пунктом 3 наказу від 24.09.2015 наказано провести розрахунки з ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за 6 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 4 наказу від 24.09.2015 наказано відділу кадрової політики видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Вказане свідчить про те, що з 24.09.2015 ОСОБА_1 в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області не працює.

Отже, договір оренди землі від 28.09.2015 підписаний від імені Головного управління Держгеокадастру у Київській області не уповноваженою не те особою, ОСОБА_1 28.09.2015, тобто вже після звільнення його з управління.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, внаслідок переходу до позивача права власності на об`єкти нерухомості, він набув право користування земельною ділянкою на тих самих умовах, що і у попереднього землекористувача.

Матеріалами справи підтверджено те, що договір, на підставі якого попередній власник розташованої на спірній земельній ділянці нерухомості, набув право користування відповідною земельною ділянкою є недійсним, а відповідно таким, що ніяких правових наслідків, окрім пов`язаних з його недійсністю, не створює.

Колегією суддів також враховано, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020, скасовано рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2018 у справі № 911/1602/18 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди землі від 28.09.2015, укладений між ТОВ "Миронівський агрокомплекс" та Головним управлінням Держгеокадастру у Київський області на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області та скасовано запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки) №13193344 від 02.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київський області та товариством з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" у Державному реєстрі речового права на нерухоме майно.

Постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 р. у справі №911/1602/18 в силу положень ст. 284 ГПК України є такою, що набрала законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, позивачем не доведено існування у попереднього власника нерухомого майна права користування земельною ділянкою, а відповідно і перехід такого права до позивача, що виключає можливість невизнання або порушення його відповідачем.

В силу положень ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 2 ст. 120 ЗК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього користувача земельною ділянкою припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, при цьому на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У позовній заяві ТОВ "Росава-Агро" посилається на те, що у зв`язку з набуттям права власності на об`єкти нерухомості він також набув право користування земельною ділянкою, на якій такі об`єкти нерухомості розташовані у обсязі та на умовах , які існували у попереднього землекористувача (третьої особи).

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, судом апеляційної інстанції у справі №911/1602/18 (постанова від 27.11.2019 р.) встановлено, а позивачем та третьою особою не спростованого того, що договір оренди землі від 28.09.2015 (який, на переконання позивача, визначав умови та обсяг прав попереднього землекористувача), зі сторони Головного управління Держгеокадастру у Київський області на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області підписано не уповноваженою особою, у зв`язку з чим, в подальшому, його було визнано недійсним у судовому порядку.

Матеріали справи містять клопотання відповідача, зареєстроване в Головному управлінні Держгеокадстру у Київській області за №27-11191/0/16-15-кгс від 04.06.2015, в якому відповідач просив у відповідності до статті 123 ЗК України надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 5,98547 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району на 49 років для ведення товарного виробництва (т.ІІ, а.с. 67).

Проте, Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом № 27-10-0.31-3601/0/38-15-СГ від 09.07.2015 надало відповідачу відповідь, в якій відмовило Товариству з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 5,98547 га, як розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району на 49 років для ведення товарного виробництва (т.ІІ, а.с. 106).

Окрім цього, у вказаному листі зазначено, що враховуючи вимоги ст.ст. 118, 123 ЗК України, при повторному зверненні про надання дозволу на розробку документації із землеустрою подається нове клопотання, до якого додається повний пакет документів, згідно діючого земельного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представниками позивача та третьої особи, інших клопотань про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до Головного управління Держгеокадстру у Київській області товариство з обмеженою відповідальністю "Миронівський агрокомплекс" не подавало.

Матеріли справи містять лист заступника начальника головного управління Держгеокадстру у Київській області Субботіної О.В. №10-10-0.62-13486/2-17 від 21.08.2017, в якому зазначено, що наказ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та наказ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" ТОВ "Миронівський агрокомплекс" на земельні ділянки площею 5,9855 га з кадастровим номером 3222986700:04:2111:0018 та 5,5000 га з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045, які знаходяться на території Росавської та Тулинських сільських рад Миронівського району Київської області головним управлінням Дергеокадастру у Київській області не видавалися та договір оренди не укладався, доручення щодо укладання оренди не видавалося (т.ІІ, а.с. 42-43).

Також, матеріли справи містять лист в.о. начальника головного управління Держгеокадстру у Київській області №10-10-0.6-3285/2-16 від 01.02.2016 та лист заступника начальника управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадстру у Київській області №19-11730/0-15449/6-17 від 19.09.2017, в яких зазначено аналогічну інформацію (т.І, а.с. 25, 184-185, 186-188).

Враховуючи викладене, наявність відмови відповідача у видачі відповідного наказу 09.07.2015 та відсутність повторного клопотання третьої особи, а також відсутність відомостей щодо видачі такого наказу, колегією суддів такий доказ як наказ головного управління Держгеокадастру №10-5396/15-14-сг від 14.07.2015 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оцінюється критично та не береться до уваги.

Аналогічні обставини також встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №911/1602/18, яка набрала законної сили з дня її прийняття, що в сукупності з іншими обставинами у даній справі виключає можливість задоволення позовних вимог.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Колегія суддів погоджується з викладеними у апеляційній скарзі твердженнями про те, що договір оренди землі від 28.09.2015 р., а також акт приймання-передачі земельної ділянки (на якій розташовані належні позивачу об`єкти нерухомості) підписано ОСОБА_1 , якого на момент підписання цього договору було звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача щодо передачі в оренду відповідної земельної ділянки.

Більш того, про відсутність волевиявлення відповідача щодо укладення з третьою особою договору оренди земельної ділянки від 28.09.2015 р. свідчать також наявні у матеріалах справи листи заступника начальника головного управління Держгеокадстру у Київській області Субботіної О.В. №10-10-0.62-13486/2-17 від 21.08.2017, в.о. начальника головного управління Держгеокадстру у Київській області №10-10-0.6-3285/2-16 від 01.02.2016 та лист заступника начальника управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадстру у Київській області №19-11730/0-15449/6-17 від 19.09.2017. Вказані обставини у сукупності ставлять під сумнів належність, допустимість та достовірність такого доказу, як наказ головного управління Держгеокадастру №10-5396/15-14-сг від 14.07.2015 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Вказане додатково підтверджує відсутність волевиявлення відповідача щодо укладення з третьою особою договору оренди землі.

Доводи позивача про те, що на момент набуття ним права власності на нерухоме майно, земельна ділянка, на якій воно було розташоване належала ТОВ "Миронівський Агрокомплекс" на праві оренди спростовуються тим, що договір оренди від орендодавця укладено не уповноваженою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення на предмет передачі відповідної земельної ділянки в оренду, та в подальшому визнано недійсним постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №911/1602/18.

При цьому, в силу положень ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення та в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до приписів ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником було зроблено належним чином.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області підлягає задоволенню, а на рішення Господарського суду Київської області від 27 серпня 2018 у справі №911/936/18 підлягає скасуванню з вищевикладених підстав, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на позивача, а у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги прокурора, з позивача на користь Прокуратури Київської області підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Господарського суду Київської області від 27 серпня 2018 у справі №911/936/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27 серпня 2018 у справі №911/936/18 скасувати.

3. Прийняти нове рішення про відмову в позові.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росава-Агро" (03045, м.Київ, вул. Плещеева, 10, код ЄДРПОУ 40446742) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 7929 (сім тисяч дев`ятсот дев`ять) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

6. Матеріали справи № 911/936/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 12.04.2021 після виходу судді Михальської Ю.Б. з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська