Постанова

від 29.03.2021 по справі 904/2990/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2990/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін:

від Дніпровської міської ради: Росітюк Наталія Миколаївна, довіреність №7/10-3361 від 24.12.2020 р., представник;

від Комунального підприємства "Міськавтопарк": Коробов Ігор Олексійович, виписка з ЭДР № б/н від 18.02.2021 р., представник;

від ТОВ Фірма "ЛОТА": Шевченко Олександр Валерійович, довіреність №б/н від 04.08.2020 р., адвокат;

розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства "Міськавтопарк" та Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 року (повний текст складено 28.12.2020 року) у справі № 904/2990/20 (суддя Рудь І.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ЛОТА", м. Дніпро

до Дніпровської міської ради, м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комунального підприємства "Міськавтопарк", м. Дніпро

про визнання права власності на новостворені об`єкти нерухомості,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 року у справі № 904/2990/20 позов задоволено повністю.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "ЛОТА" (49083, м. Дніпро, пр. Газети "Правда", 37, код ЄДРПОУ 13447412) право власності на об`єкти нерухомості "Станція технічного обслуговування з відкритою автостоянкою, що розташовані за адресою: вул. Генерала Захарченко у районі буд. 15, м. Дніпро, і знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:04:251:0041".

Стягнуто з Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ЛОТА" (49083, м. Дніпро, пр. Газети "Правда", 37, код ЄДРПОУ 13447412) 14 604,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Суд мотивував прийняте рішення тим, що позивач у даній справі належними та допустимими доказами довів суду, що на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:04:251:0041 ним, на підставі декларації на початок будівництва станції технічного обслуговування з відкритою автостоянкою по вул. Генерала Захарченка в районі буд.№15 у м.Дніпропетровську (нині нова назва - місто Дніпро), на підставі дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 1,0011 га у місті Дніпро по вулиці Генерала Захарченка в районі будинку №15 для завершення будівництва автостоянки та станції технічного обслуговування, отриманого згідно рішення Дніпропетровської міської ради №40/64 від 03.06.2015 року, побудовано автостоянку та станцію технічного обслуговування, але завершені будівництвом об`єкти не були введені в експлуатацію через короткостроковість договору оренди землі.

Суд звернув увагу, що:

- з наявної у матеріалах справи інформаційної довідки №135785180 від 28.08.2018 року щодо об`єктів нерухомого майна вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні відомості про будь-які речові права на об`єкти, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Генерала Захарченка, будинок 15;

- нового права у Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЛОТА" на користування спірною земельною ділянкою не виникло через відсутність у нього правовстановлювального документа -додаткової угоди щодо поновлення договору оренди землі на той самий строк, на тих самих умовах або з інших підстав.

Посилаючись на положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року, суд зазначив, що:

- державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку;

- спірні об`єкти нерухомості прийнято в експлуатацію згідно сертифікату Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради серія ДП № 162200510597 від 20.02.2020 року, виданого на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 16.12.2019 року, однак, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 30.11.2016 року №587 "Про затвердження Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі" включено за номером 247 до розділу ІІ "Спеціально обладнані майданчики" зазначеного Переліку земельну ділянку площею 1380 кв.м по вулиці Генерала Захарченка в районі будинку №15 у місті Дніпро;

- вказана земельна ділянка площею 1380 кв.м є частиною спірної земельної ділянки, яку позивачу було передано у користування відповідно до умов договору оренди землі від 13.08.2009 року та якою він продовжує користуватись після спливу строку вказаного договору внаслідок знаходження збудованого ним на цій земельній ділянці нерухомого майна (станції технічного обслуговування та автостоянки), введеного в експлуатацію 20.02.2020 року;

- відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 142859878 від 26.10.2018 року зареєстровано право власності позивача на об"єкти незавершеного будівництва громадський будинок "Автостоянка з блоком допоміжних приміщень", за адресою: м. Дніпро, вул. Генерала Захарченка, район буд. № 15;

- 11.08.2020 року Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради виніс рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на спірний об`єкт, оскільки додані до заяви технічний паспорт від 13.01.2016 року та сертифікат серія ДП № 162200510597 від 20.02.2020 року є неналежними документами, які не підлягають використанню для цілей документального відтворення процедури державної реєстрації прав; адреса об`єкту нерухомого майна є неповною, у складі якої відсутній, зокрема, номер будинку;

- позивач прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно, саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернувся до суду, належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є позовна вимога про визнання права власності на спірне майно, оскільки судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), якщо на момент такої реєстрації власником земельної ділянки, на якій розміщена будівля, споруда, є відповідач, а право власності на будівлю, споруду ні за ким не зареєстроване.

Суд дійшов висновку, що положення ст. 392 Цивільного кодексу України у даному випадку можуть бути застосовані за аналогією закону - коли наявні у власника документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою; за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Не погодившись з рішенням суду, Комунальне підприємство "Міськавтопарк" та Дніпровська міська рада оскаржили його в апеляційному порядку.

Розгляд апеляційних скарг було об`єднано в одне апеляційне провадження.

В апеляційній скарзі Комунальне підприємство "Міськавтопарк" вважає рішення таким, що прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що:

- що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відповідач порушив право власності на автостоянку та станцію технічного обслуговування вул. Генерала Захарченка в районі буд.№15 у м.Дніпро тим, що не поновив договір оренди земельної ділянки;

- суд визнав за позивачем право власності на об`єкт будівництва, але із висновків, які він при цьому зазначив, видається, що нібито в дійсності суд захищав право оренди позивача;

- із не наведених в оскаржуваному рішенні міркувань суд називає земельну ділянку, якою раніше користувався позивач, спірною, хоча ця земельна ділянка не є предметом цього спору; в той же час, суд не зазначає висновків, із яких він виходить, для захисту права власності позивача;

- між позивачем і відповідачем не виникало спірних правовідносин щодо об`єкту будівництва; позивач не звертався за реєстрацією до подання позову до суду;

- суд, розглядаючи позов, взяв до уваги обставину, яка виникла після подання позову, а саме прийняв як належний доказ рішення Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11.08.2020 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на спірних об`єкт.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 року у справі № 904/2990/20. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.

Дніпровська міська рада у своїй апеляційній скарзі також не погоджується з рішенням суду. Вважає, що вказане рішення було прийнято з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права. Просить рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, зокрема, що:

- в позовній заяві зазначено, що підставою для звернення до суду стала відмова Головного архітектурно-планувального управління департаменту у присвоєнні адреси спірним об`єктам нерухомості, що на думку позивача стало перешкодою у реалізації його права на державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомості;

- виходячи зі змісту ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно суперечить вимогам ст.ст. 15, 331 Цивільного кодексу України, оскільки в силу вказаних норм особа, яка збудувала новостворене нерухоме майно та бажає визнати за собою право власності, звертається до відповідного органу із заявою, зокрема до ЦНАП Дніпровської міської ради, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку не згоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді;

- відповідних звернень, передбачених чинним законодавством, позивач не здійснив, що свідчить про відсутність на момент звернення його до суду з позовом предмету спору та відсутність порушеного права позивача з боку відповідача і є підставою для відмови в задоволені позову;

- саме до повноважень компетентних органів належить прийняття рішень за результатами розгляду заяв щодо реєстрації права власності на новостворені об`єкти нерухомості та відсутність в матеріалах справи такої відмови від компетентного органу унеможливлює задоволення цих позовних вимог, оскільки суд не належить до таких компетентних органів, не наділений повноваженнями на прийняття рішень про визнання права власності на новостворені об`єкти нерухомості за відсутності відповідних звернень до подання позовної заяви.

Також скаржник зазначає на порушення судом норм процесуального права щодо долучення та оцінки наданих позивачем доказів.

Вказує, що в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень зазначено, що державним реєстратором розглянуто заяву від 05.08.2020 року, а у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вказано, що заявник звернувся з заявою 07.08.2020 року, в той же час позовна заява була подана до суду 25.06.2020 року.

Таким чином, позивачем не було наведено жодного аргументу, який би свідчив про поважність пропуску ним строку для подання відповідних доказів до матеріалів справи, і за таких обставини суд повинен був відмовити у долучені вказаних доказів до матеріалів справи.

Однак всупереч ст.80, ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України, судом було прийнято та враховано вказані докази при ухвалені оскаржуваного рішення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради вважає доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права необгрунтованими, оскаржуване рішення законним. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення без змін. Надає спростування на доводи скаржника. Викладає фактичні обставини справи з посиланням на докази та зазначає, що вказане ним свідчить про те, що відповідачем фактично створено перешкоди позивачу у реалізації його права на державну реєстрацію права власності і це є протиправними діями.

Відзив на апеляційну скаргу третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Міськавтопарк", до матеріалів справи не надходив.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги Комунального підприємства "Міськавтопарк" та Дніпровської міської ради підлягають задоволенню, оскаржуване рішення слід скасувати, в позові відмовити з наступних підстав:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. ст. 13,41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Згідно з ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень ст.331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами ст.182 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст. 182 Цивільного кодексу України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційна дія державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюється державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій.

За приписами п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого містобудування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів, реконструкція існуючої забудови та територій.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється (ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначений перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

Матеріалами справи підтверджується і сторонами не оспорюються наступні обставини:

Між Дніпровською міською радою та ТОВ "ЛОТА" 13.08.2009 року був укладений договір оренди землі на земельну ділянку, розташовану за адресою: по вул. Генерала Захарченко в районі буд. № 15 (кадастровий номер 1210100000:04:251:0041), загальною площею 1,0011 га.(том 1 а.с.36-40).

Згідно з п. 5.1. договору земельна ділянка передавалась в оренду для проектування будівництва автостоянки та станції технічного обслуговування. Даний договір був укладений на 2 роки (п. 3.1.).

28.04.2010 року відповідачем прийнято рішення №652/56 "Про продовження строку укладення договорів оренди земельних ділянок", згідно з яким продовжено строк укладання договорів оренди земельних ділянок та звернення до відповідних установ для забезпечення державної реєстрації договорів відповідн одо рішень міської ради на три місяці з моменту прийняття цього рішення (том 1 а.с.52).

На виконання вищезазначеного рішення Дніпропетровською міською радою 24.06.2010 року між орендодавцем та орендарем було укладено додатковий договір до договору оренди землі, яким внесено зміни до розділу 1 договору оренди землі від 13.08.2009 року, зокрема зазначено, ще підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 27.05.2009 року № 148/46 та від 28.04.2010 року № 652/56 (том 1 а.с.48-49).

Встановлено, що договір оренди діяв до 13.09.2012 року і в період його дії, 25.07.2012 року позивачу було видано декларацію про початок будівельних робіт, а саме: будівництва станції технічного обслуговування з відкритою автостоянкою по вул. Генерала Захарченка в районі будинку № 15 у місті Дніпро (том 1 а.с.72-76).

Об`єкт нерухомості "Станція обслуговування з відкритою автостоянкою" по вул. Генерала Захарченко у районі буд. № 15, м. Дніпро було введено в експлуатацію згідно Сертифікату управління державного архітектурного-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради серія ДП № 162200510597, виданого на підставі Акта готовності об`єкта до експлуатації від 16.12.2019 року (том 1 а.с.131-137).

Позивач звернувся з листом до Головного архітектурно-планувального управління департаменту щодо присвоєння адреси новоствореному об`єкту. Вказаний лист було розглянуто та надано відповідь від 25.03.2020 року № 7/20-150, за змістом якої вбачається, що для прийняття рішення по вказаному питанню позивачу необхідно надати документи, перелік яких зазначено в листі. У зв`язку з чим, для розгляду по суті питання щодо присвоєння (зміни) адреси пропонується звернутися до Головного архітектурно- планувального управління департаменту (том 1 а.с.138-139).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, докази такого звернення позивача задля вирішення даного питання відсутні.

Колегією суддів встановлено, що 05.06.2020 року позивач звернувся до суду з позовом на підставі ст.392 Цивільного кодексу України та просив визнати за ним право власності на новостворений обєкт нерухомості (том 1 а.с.1-4).

Як зазначено у позові, звернення до суду було зумовлено тим, що відповідачем не вчинено дії щодо розгляду документів та прийняття рішення стосовно пролонгації договору оренди земельної ділянки, тому позивач фактично позбавлений можливості в повному обсязі реалізувати своє право власності на новостворене нерухоме майно (том 1 а.с.3).

Згідно зі ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, .а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнанні певною особою тощо, а відтак при вирішенні спору на підставі вказаної норми права суттєвим є встановлення обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об`єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Як зазначено вище, ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення нормою ст.331 Цивільного кодексу України не передбачено.

За змістом ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України та ч. З ст. З, ч. 1 ст. 4 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав" право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після завершення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 року, до завершення будівництва (створення майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації, право власності на новостворене майно та об*єкт незавершеного будівництва не виникає.

На думку колегії суддів, при ухваленні рішення суд першої інстанції не належним чином дослідив докази, які підлягали дослідженню виходячи з предмету даного спору, а також допустив процесуальні порушення щодо прийняття доказів, які не існували та не були надані позивачем на час звернення до суду.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до иього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Згідно з ч.2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви позивач зобов`язаний додати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Позивачем всупереч визначеним нормам не були надані до позовної заяви докази його звернення до відповідних органів з метою оформлення права власності на збудоване ним нерухоме майно та докази відмови позивачу в такій реєстрації права власності.

Як доказ порушення прав позивача з боку відповідача суд прийняв до уваги рішення Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11.08.2020 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень на спірний об`єкт.

Між тим, обидва скаржника вірно зазначають, що вказаний доказ не існував на час звернення позивача до суду - станом на 05.06.2020 року. Крім того, за змістом згаданого рішення від 11.08.2020 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень зазначено, що державним реєстратором розглянуто заяву позивача від 05.08.2020 року (том 2 а.с.34-39).

Позивач, звертаючись до суду з позовом, обґрунтовував свою неможливість зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно саме з підстав неправомірних дій відповідача щодо не присвоєння об`єкту нерухомості адреси.

З наданих позивачем на підтвердження позовних вимог доказів, які існували на час його звернення до суду, не вбачається порушення відповідачем прав позивача, про які зазначено в позовній заяві. Судом фактично було досліджено питання щодо земельних відносин, які мали місце між позивачем та відповідачем, але це не є предметом спору в даній справі.

Будь-які докази того, що відповідач оспорює чи не визнає право власності позивача на новостворене ним нерухоме майно, у справі відсутні.

Як випливає з правової позиції позивача, фактично він не погоджується з відмовою державного реєстратора зареєструвати за позивачем спірний об`єкт.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було застосовано частково висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2020 року по справі № 916/1608/18, що у підсумку призвело до неправильного застосування ст.392 Цивільного Кодексу України.

Суд зазначив, що правила ст. 392 Цивільного кодексу України за аналогією закону має застосовуватись не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право і а майно не зареєстроване за іншою особою.

Проте, застосовуючи такий висновок, суд не взяв до уваги умови (обставини), із яких виходила Велика Палата Верховного Суду у згаданій справі. Такі обставини не є тотожними з обставинами справи №904/2990/20.

Так, дійшовши зазначеного висновку, Велика Палата Верховного Суду виходила з того що, звертаючись з позовом про визнання права власності, позивач перед цим отримав рішення державного реєстратора про відмову у реєстрації права власності, у якій державний реєстратор мотивував своє рішення тим, що "з цих документів важко зробити однозначний висновок щодо того, чи був павільйон об`єктом нерухомості на момент його придбання і чи є існуючий павільйон тим самим майном, який був придбаний позивачем" (пункт 82 постанови).

Між тим, у даній справі звернення позивача до державного реєстратора щодо реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, до звернення позивача з позовом до суду, не відбулося.

Крім того, незгода позивача з відмовою в реєстрації може бути оскаржена в іншому порядку. У даному випадку обраний позивачем спосіб захисту свого права не є належним.

Все вищевикладене, на думку колегії суддів, свідчить про недоведеність позивачем відповідно до приписів ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги щодо порушенням відповідачем його прав, захист яких передбачено ст. 392 Цивільного кодексу України.

З огляду на наявні у справі докази позивач передчасно звернувся до суду за визнанням його права власності без проходження ним визначеної законодавством процедури реєстрації права власності на новостворений ТОВ Фірма "ЛОТА" об*єкт нерухомого майна.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Одним із завдань господарського судочинства згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України є справедливе, неупереджене вирішення спору з метою ефективного захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та законних інтересів особи, що звернулася до суду.

Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів на час звернення до суду, підстав для застосування до правовідносин сторін положень ст. 329 Цивільного кодесу України не вбачається, оскаржуване рішення про задоволення позову колегія суддів визнає таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, про які вказано вище.

Тому обидві апеляційні скарги слід задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити і відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України стягнути з позивача на користь кожного апелянта судові витрати за розгляд апеляційної скарги. Розмір витрати становить 21 906,00 грн. на користь кожного скаржника і підтверджується відповідними платіжними дорученнями (том 3 а.с.36, 69).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міськавтопарк" задовольнити.

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області 16.12.2020 року у справі № 904/2990/20 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЛОТА" (49083, м. Дніпро, пр. Газети "Правда", 37, код ЄДРПОУ 13447412) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 21 906,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЛОТА" (49083, м. Дніпро, пр. Газети "Правда", 37, код ЄДРПОУ 13447412) на користь Комунального підприємства "Міськавтопарк" (49044, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців,18, поверх2 код ЄДРПОУ 23357437) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 21 906,00 грн.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 13.04.2021 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков