Рішення

від 01.04.2021 по справі 905/1453/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.04.2021 Справа № 905/1453/20

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при помічнику судді Гонтарі А.Д., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м.Київ,

до відповідача ОСОБА_1 , м.Донецьк,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея", м.Макіївка,

про стягнення 2' 138' 616,44грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м.Київ, до ОСОБА_1 , м.Донецьк, про стягнення 2' 138' 616,44грн, з яких 523' 191,78грн - пеня, 257' 424,66грн - 3% річних, 1' 358' 000,00грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на виникнення у відповідача зобов`язань за договором поруки №12.05-373/П від 15.05.2012, який укладено для забезпечення виконання зобов`язань Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея" перед позивачем за Кредитним договором №12.5-373 від 15.05.2012, а також обставини невиконання відповідачем рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 05.04.2019 у справі №225/3642/16-ц щодо сплати присудженої до стягнення заборгованості, у зв`язку з чим застосовано механізм норми ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду від 14.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1453/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея".

01.10.2020 від представника відповідача через офіційну електронну пошту господарського суду Донецької області надійшов відзив б/н від 01.10.2020 на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності до заявлених вимог. Відзив мотивований наступними аргументами: до обсягу зобов`язань, за виконання яких поручався відповідач, не включалась сплата 3% річних та інфляційних втрат; вважає, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлено договором поруки; припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та неустойку після спливу строку кредитування, а саме після 19.03.2016; не направлення позивачем в порядку та строки, встановлені договором, на адресу відповідача вимоги про виконання зобов`язань щодо сплати пені, 3% річних та інфляційних; припинення 19.03.2016 строку дії кредитного договору №12.05-373 від 15.05.2012; мораторій на нарахування пені та штрафів на суму заборгованості за кредитним договором згідно з положеннями Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

03.11.2020 через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь №КНО-61.1.3.1/186 від 03.11.2020 на відзив, у якій підтримує заявлені позовні вимоги, не погоджується з позицією відповідача у відзиві.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.03.2021 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 01.04.2021 року.

01.04.2021 у судове засідання представники учасників справи не з`явились. Позивач та відповідач про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень Акціонерному товариству "Перший український міжнародний банк", м.Київ, та представнику ОСОБА_1 , м.Донецьк (адвокату Мінаєву Д.Д.).

Відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея" є наступна адреса: 86115, Донецька область, м.Макіївка, вул.Ніколаєва, 14. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Судом були вжиті усі можливі заходи для повідомлення третьої особи про розгляд справи за його участю у суді шляхом розміщення відповідних оголошень на електронній сторінці господарського суду Донецької області, яка міститься на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні", а також шляхом направлення телефонограм, однак телефонний зв`язок з ДП ТОВ "Фармед" Торгівельний дім "Панацея" не був встановлений.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ досудових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

На виконання приписів чинних нормативно-правових актів всі процесуальні документи по справі були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, учасники справи не були позбавлені можливості своєчасно ознайомитись з відповідним процесуальними документами в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Учасники справи у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Приймаючи до уваги, що явка представників учасників справи не була визнана судом обов`язковою, а також додержуючись принципу розумності строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників учасників справи, підстави для відкладення розгляду справи по суті відсутні.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

15.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (Банк) та Дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" "Торгівельний дім "Панацея" (Позичальник) був укладений Кредитний договір №12.05-373 (далі - Кредитний договір).

Протягом строку дії Кредитного договору сторонами вносились зміни до його умов шляхом укладення Додаткових угод: №1 від 15.02.2013, №2 від 15.02.2013, №3 від 25.03.2013, №4 від 18.04.2013, №5 від 19.07.2013, №6 від 07.03.2014, №7 від 27.03.2014, №8 від 08.04.2015.

Відповідно до приписів, передбачених п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у розмірі 3' 500' 000,00грн (в редакції Додаткової угоди №8 від 08.04.2015), а Позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені Кредитним договором.

Згідно з п.1.2. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №8 від 08.04.2015) кредит надається позичальнику у вигляді поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування, який зменшується протягом дії договору у відповідну дату до відповідного розміру, в порядку та на умовах, зазначених в пп.6.1.1 договору.

Згідно з п.6.1 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 27.03.2014 року), Позичальник зобов`язаний повернути кредит та виконати боргові зобов`язання за кредитом в повному обсязі в день закінчення кожного відповідного періоду користування кредитом. Строк користування кредитом може бути продовжено, при цьому загальна кількість періодів користування кредитом не може перевищувати 4 (чотирьох) періодів користування кредитом. У випадку продовження строку користування кредитом на 4 (четвертий) період користування кредитом, датою повернення кредиту є 30.04.2017 року.

Відповідно до статті 6 Кредитного договору кредит підлягає поверненню частинами в розмірах та у строки, зазначені в графіку.

Так, у Додатковій угоді №8 від 08.04.2015 сторони у п. 1.5 дійшли згоди викласти пп. 6.1.1. п. 6.1 Кредитного договору у новій редакції, визначивши розмір та строки повернення кредиту частинами відповідно до узгодженого графіку.

Відповідно до п.6.1.2. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 27.03.2014 року) протягом строку дії кожного Періоду користування кредитом банк розглядає питання щодо продовження кредитування на наступний Період користування кредитом на діючих умовах договору. При прийняті рішення про продовження кредитування на діючих умовах банк направляє відповідне письмове повідомлення не менш ніж на 45 (сорок п`ять) календарних днів до дати закінчення дії відповідного Періоду користування кредитом Позичальнику та поручителям/майновим поручителям.

Згідно з п.6.1.3. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 27.03.2014 року) у випадку якщо до дати закінчення відповідного Періоду користування кредитом банк не направив Позичальнику, а Позичальник не отримав повідомлення щодо продовження кредитування на діючих умовах цього Договору на наступний Період користування кредитом відповідно до пп. 6.1.2. договору, при цьому Позичальник має намір продовжити користуватися кредитом, то він повинен з`явитися до Банку (з необхідними документами) в узгоджений з Банком день не менше ніж за 30 календарних днів до дати закінчення дії відповідного Періоду користування кредитом для оформлення змін до договору та Угод про забезпечення щодо умов кредитування на наступний Період користування Кредитом.

Згідно з п.8.1. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 27.03.2014 року) забезпечення боргових зобов`язань позичальника за цим договором є Угоди про забезпечення укладення яких передбачено цим договором, інші угоди про забезпечення та інше забезпечення, що будуть укладені/виникнуть у майбутньому.

Відповідно до п.12.1. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 27.03.2014 року) у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов`язань банк має право вимагати, а позичальник зобов`язаний сплатити на користь банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконання боргового зобов`язання за весь час прострочення. Пеня сплачується позичальником у національній валюті України за курсом Національного банку України на день здійснення платежу.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір поруки №12.05-373/П від 15.05.2012 року з Додатковими угодами до нього: №1 від 25.03.2013, №2 від 18.04.2013, №3 від 07.03.2014, №4 від 27.03.2014, №5 від 08.04.2015.

Відповідно до умов пункту 1.2 статті 1 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань позичальника в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.

У разі порушення боржником зобов`язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо (п.1.3. договору поруки).

Пунктом 3.1 ст. 3 договору поруки передбачено, що в разі порушення зобов`язання боржником (ДП ТОВ "Фармед" "Торгівельний дім "Панацея") банк (кредитор) направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання. При цьому, банк не зобов`язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов`язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов`язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог до банку про надання додаткової інформації чи документів.

Згідно з п. 3.2. договору поруки поручитель (відповідач по справі) зобов`язаний виконати пред`явлену вимогу в валюті зобов`язання в повному обсязі в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання.

У разі порушення поручителем строку виконання вимоги кредитора, поручитель повинен сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється на суму простроченого виконання платежу за весь час прострочення.

Згідно з п.6.1. порука за цим договором припиняється з припиненням зобов`язання.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 05.04.2019 у справі №225/3642/16-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 , треті особи - Дочірнє підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "МДД"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармед"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "САТ", про стягнення заборгованості задоволені частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" заборгованість за договором поруки №12.05-373/П від 15.05.2012 року в загальному розмірі 3'196'183грн. 02коп., з яких: 2'900'000,00грн. основна сума заборгованості, 296'183грн. 02коп. заборгованість зі сплати процентів.

Позивач, посилаючись на те, що рішення Дзержинського міського суду Донецької області по справі №225/3642/16-ц набрало законної сили, однак через його невиконання відповідач не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим заявляє про своє право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за весь час прострочення. Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом про стягнення з відповідача 2' 138' 616,44грн, з яких 523' 191,78грн - пеня, 257' 424,66грн - 3% річних, 1' 358' 000,00грн інфляційні втрати.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Предметом спору у даній справі є стягнення пені та нарахувань за частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), нарахованих поручителю на суму заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як визначено ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою, другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, відповідно до умов пункту 1.2 договору поруки №12.05-373/П від 15.05.2012, відповідач як поручитель взяв на себе обов`язок відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань позичальника в повному обсязі , включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (частина друга статті 534 ЦК України).

Відтак, враховуючи додатковий характер зобов`язання поручителя, кредитор має право вимагати стягнення з поручителя процентів у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України до фактичного погашення боргу.

Як вже встановлено судом, рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 05.04.2019 у справі №225/3642/16-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 , треті особи - Дочірнє підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "МДД"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармед"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "САТ", про стягнення заборгованості задоволені частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" заборгованість за договором поруки №12.05-373/П від 15.05.2012 року в загальному розмірі 3' 196' 183грн. 02коп., з яких: 2' 900' 000,00грн. основна сума заборгованості; 296' 183грн. 02 коп. заборгованість зі сплати процентів.

Крім того, вказаним рішенням суд дійшов наступних висновків та встановив наступні обставини:

- відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, позов був поданий 03.06.2016 року, тобто в межах шестимісячного строку пред`явлення позову до поручителя, з моменту настання строку погашення чергового платежу (не пізніше 19 березня 2016 року) за основним зобов`язанням, у зв`язку з чим відповідач має станом на 18.03.2018 заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 2' 900' 000,00грн;

- у межах строку кредитування до 19.03.2016 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати нараховані проценти за певний період та сплачувати щомісячно не пізніше 1 (одного) банківського дня, наступного за 24 числом кожного місяця. Починаючи з 19.03.2016 року, відповідач мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування;

- строк кредитування за кредитним договором сплив 19.03.2016 року, у зв`язку з чим після 19.03.2016 припинилося право кредитора нараховувати боржнику проценти за кредитом у розмірі 28,5% річних;

- суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати 28,5% річних у розмірі 296' 183грн. 02коп. за період з 25.11.2015 по 19.03.2016.

Вказане судове рішення набрало законної сили та станом на теперішній час не скасоване, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов`язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Отже, на будь-яке грошове зобов`язання поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, в тому числі і на зобов`язання щодо виконання рішення суду майнового характеру.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Аналогічні висновки підтверджені Верховним судом у постановах від 23.01.2018р. у справі №906/1283/16, від 24 січня 2019 року по справі № 758/5545/16-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 320/7215/16-ц, від 15 січня 2019 року по справі № 910/17566/17 та ін.

Відповідно до вимог частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони кредитного договору №12.05-373 від 15.05.2012 окремо не визначили його строк, а погодили строк кредитування (графік погашення кредиту з розстроченням платежу), термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Як встановлено рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 05.04.2019 у справі №225/3642/16-ц строк кредитування за спірним кредитним договором сплив 19.03.2016, у зв`язку з чим суд дійшов висновку що Банк з 20.03.2016 втратив можливість нарахування та стягнення процентів за правомірне користування кредитом (у межах встановленого договором строку кредитування), нарахованих за ставкою 28,5% річних на підставі пунктів 7.2.1.1, 3.2 цього договору та Додаткової угоди №8 від 08.04.2015.

Позиція Дзержинського міського суду Донецької області узгоджується з правовим висновком у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 відносно того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Відтак, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання, вони є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

Так, у постанові від 23.05.2018 по справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Така ж сама правова позиція підтримана у п. 20 ухвали Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №5017/1987/2012, у п. 49 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.

У п. 6.28. постанови від 04.02.2020 року у справі 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду підтримала усталену правову позицію та вказала на те, що скільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З огляду на викладені висновки, суд дійшов висновку, що Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному (постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц).

Зокрема, відповідно до п. 8.11 постанови ВП ВС від 18.09.2018 № 921/107/15-г/16 застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Тому Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 №522/1528/15-ц вирішила відступити від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (п.49-52 постанови ВП ВС від 26.01.2021 № 522/1528/15-ц).

Настання строку повернення заборгованості не тягне припинення зобов`язання (п. 77 постанови ВП ВС від 26.01.2021 № 522/1528/15-ц).

Викладеним повністю спростовуються аргументи відповідача у відзиві відносно не поширення поруки на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки поручитель не врахував відступ від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, на яку посилається в обґрунтування позиції зі спору.

Також не заслуговують уваги доводи представника відповідача щодо відсутності доказів направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про виконання зобов`язань щодо сплати 3% річних та інфляційних в порядку та строки, встановлені договором, оскільки за наявності невиконаного відповідачами рішення суду, яке набрало законної сили, позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних.

Доказів припинення зобов`язань за кредитним договором матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 2'900'000,00грн за договором кредиту, стягнута судовим рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 05.04.2019 у справі №225/3642/16-ц, не була оплачена відповідачем, позивач набув права на нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України позивачем заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 257' 424,66грн, які нараховані наступним чином:

- на заборгованість у розмірі 300' 000,00грн - за період з 01.08.2017 по 15.07.2020;

- на заборгованість у розмірі 2' 600' 000,00грн - за період з 01.08.2017 по 15.07.2020.

Перевіривши розрахунок 3% річних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон", суд встановив, що позивачем правомірно обрані періоди нарахування, проте за наслідками підрахунку за обраний позивачем період позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими у розмірі 257'296,36грн.

Розглянувши також заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1' 358' 000,00грн, суд дійшов наступних висновків.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду постановою від 20.11.2020 по справі №910/13071/19, зокрема, зазначив, що при з`ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов`язується строк виконання грошового зобов`язання; дослідити обставини виконання зобов`язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з`ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов`язання перед кредитором.

Вказаною постановою роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Заявлені до стягнення інфляційні втрати відповідно до відповіді на відзив розраховані за остаточно обраним позивачем періодом нарахування з 01.08.2017 по 15.07.2020.

З урахуванням вищевикладеного, здійснивши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" власний розрахунок інфляційних нарахувань в межах остаточно обраного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та належними до стягнення є інфляційні у загальному розмірі 651' 229,23грн, нараховані наступним чином:

- на заборгованість у розмірі 2' 900' 000,00грн із застосуванням індексів інфляції з серпня 2017 по червень 2020.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими в цій частині вимог у розмірі 651' 229,23грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 523' 191,78грн., яка відповідно до розрахунку нарахована за період з 01.08.2019 по 11.03.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що посилання відповідача у відзиві на те, що право нарахування неустойки у вигляді пені за прострочення сплати процентів існувало у позивача виключно до 19.03.2016 не заслуговують уваги, оскільки позивачем заявлена до стягнення пеня розрахована за порушення строків сплати суми кредиту, а не процентів.

Разом із тим, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Пунктом 5 ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014р. №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року.

Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Відповідно д ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Закріплене в ст.4 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" право суб`єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція не може бути ілюзорним та носити декларативний характер.

У розумінні положень ст.58 Конституції України приписи ст. 2 означеного Закону відносно заборони нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року мають ретроспективну дію для розглядуваних правовідносин та не містять жодних виключень щодо їх незастосування.

Відповідно до листа Державної міграційної служби України за наявною інформацією бази даних ДМС місце проживання відповідача, ОСОБА_1 - мДонецьк.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" в редакції від 23.01.2019 затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого також включено м.Донецьк, що є місцем проживання відповідача у справі.

Більш того, проведення антитерористичної операції на території Донецької області є загальновідомим фактом.

Згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та визначеної компетентним органом території проведення антитерористичної операції та терміну її проведення, норми ст.2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо введення мораторію на нарахування пені підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

24.02.2018 набрав чинності Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".

Позивач, посилаючись на Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та лист Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 22.02.2019р. №33/7-1451, вказує про завершення антитерористичної операції.

За приписами частини 2 статті 13 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" цим Законом Верховна Рада України відповідно до пункту 9 частини першої статті 85 Конституції України схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, що приймається відповідно до пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України, для відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Із змісту Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" не вбачається, що Верховною Радою України прийнято відповідне рішення про схвалення завершення антитерористичної операції.

Положеннями Указу Президента України № 116/2018 від 30.04.2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 "Про широкомасштабну анти терористичну операцію в Донецькій та Луганській областях", виданого в межах прийнятого Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 № 2269-VІІІ не оголошено про завершення антитерористичної операції.

Преамбулою Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб , які проживають у зоні проведення анти терористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Пунктом 1 статті 11 вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування , і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції , крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Разом з тим, на офіційному сайті Верховної Ради України "Законодавство України" вказано , що станом на теперішній час вказаний Закон є чинним.

Приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Із вказаної норми вбачається, що єдиною підставою для припинення дії Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є указ президента України про її завершення.

Враховуючи викладене, суд застосовує до спірних правовідносин ст.2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та відмовляє в задоволенні вимог про стягнення суми пені у розмірі 523' 191,78грн.

У відзиві відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених вимог.

Відносно заявленої до стягнення суми пені строк позовної давності судом не застосовується, враховуючи висновки суду щодо необґрунтованості вимог в цій частині.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За приписами ч.1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову. Така сама правова позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.04.2019 у справі №910/1973/18.

Як свідчить опис вкладення у цінний лист, позовна заява була направлена на адресу господарського суду Донецької області 31.07.2020.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 257 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат мало здійснюватись за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у справі (31.07.2020), тобто з 31.07.2017 по 30.07.2020.

Враховуючи, що суми 3% річних та інфляційних втрат нараховані банком з 01.08.2017 по 15.07.2020, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності для пред`явлення вимог в цій частині.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються у даному разі на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 42, 50, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238 ГПК України господарський суд, -

В И РI Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м.Київ, до ОСОБА_1 , м.Донецьк, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "Фармед" Торгівельний дім "Панацея", м.Макіївка, про стягнення 2' 138' 616,44грн - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Ленінським РВ УМВС України у м.Донецьку 19.09.2007 року) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м.Київ, вул.Андріївська, буд.4; код ЄДРПОУ 14282829) 3% річних у розмірі 257' 296,36грн, інфляційні втрати у розмірі 651' 229,23грн, судовий збір у розмірі 13' 627,88грн.

В частині стягнення пені у розмірі 523' 191,78грн, 3% річних у розмірі 128,30грн, інфляційних нарахувань у розмірі 706' 770,77грн - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 ГПК рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 01.04.2021 підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано12.04.2021.

Суддя Ю.В. Макарова