Рішення

від 12.04.2021 по справі 640/30477/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року м. Київ № 640/30477/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., при секретарі судового засідання Кравченку Я.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, Дудник С.М.

від відповідача 1 - не з"явились

від відповідача 2 - не з"явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого господарського суду України в особі Голови ліквідаційної комісії ВГСУ,

Державної казначейської служби України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправними дії держави Україна в особі Вищого господарського суду України, який порушив право ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн внаслідок застосування норм Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , які визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020;

стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн, завданої законом, що визнаний неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцію України, закони України Про судоустрій і статус суддів , Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , Про Конституційний Суд України та зазначає, що Вищим господарським судом України протиправно відмовлено ОСОБА_1 у виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226, 60 грн, оскільки положення Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020. Одночасно позивач зазначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, а відсутність відповідного закону не позбавляє права отримати відповідне відшкодування шляхом стягнення майнової шкоди у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн з Державного бюджету України.

Представник Вищого господарського суду України заперечила по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конституції України, Бюджетного кодексу України, закони України Про судоустрій і статус суддів , Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні та зазначила, що станом на дату подання ОСОБА_1 заяви про відставку та на дату звільнення Закон України Про судоустрій і статус суддів не містив положень, що передбачали б право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги судді. Також відповідач зазначає, що недоотримані суми вихідної допомоги не можуть вважатися шкодою у розумінні глави 82 Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для стягнення коштів з Державного бюджету України. Одночасно відповідач зазначає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Від Державної казначейської служби України надійшов відзив, в якому відповідач посилається на Конституцію України, Бюджетний кодекс України, Положення про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та зазначає, що Казначейство не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням. Також відповідач зазначає про відсутність механізму відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований, а тому у позивача відсутні правові підстави для стягнення майнової шкоди. Одночасно відповідач зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може впливати, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 наказом Вищого господарського суду України від 08.04.2008 № 228-к відповідно до постанови Верховної Ради України від 20.03.2008 зарахований на посаду судді Вищого господарського суду України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.07.2018 № 2122/0/15-18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з подачею заяви про відставку.

Наказом Вищого господарського суду України від 17.07.2018 № 200-к ОСОБА_1 відраховано зі штату Вищого господарського суду України з 19.07.2018.

15.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з тих підстав, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) та втрачають чинність положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні .

Листом від 03.06.2020 № 01-13/75/2020 Вищий господарський суду України повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення заяви, оскільки на момент виходу у відставку судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 діюче законодавство не передбачало виплати вихідної допомоги.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії незалежності суддів, у тому числі й гарантії їх матеріального забезпечення, неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання. Так, зокрема, Конституційний Суд України зазначав:

- "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002);

- "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013);

- "будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України" (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013);

- "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016);

- "Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018);

- "системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність" (абзац тридцять перший підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Такі юридичні позиції Конституційного Суду України збігаються з приписами міжнародних документів з питань статусу та незалежності суддів. Зокрема, у Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, у Рекомендаціях щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів, ухвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року, в Європейському статуті судді, ухваленому Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році, в Європейській хартії "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, у Всесвітній (Універсальній) хартії судді, схваленій Міжнародною Асоціацією Суддів 17 листопада 1999 року, Тайбей (Тайвань), звернуто увагу на необхідність усіма можливими національними та міжнародними органами гарантувати незалежність суддів, у тому числі і здійснювати належне матеріальне забезпечення суддів.

Відповідно до пункту 6.4 Європейської хартії "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.

В Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, яка замінила Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року № (94)12, зазначається, що "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхнє рішення. Мають існувати … гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

"Незалежна судова система потребує відповідної економічної основи. Саме держава повинна забезпечувати судову владу належними ресурсами в достатній кількості для того, щоб запобігти будь-якому впливу, як з боку виконавчої, так і з боку законодавчої влади. Навіть якщо держава потерпає від нестачі фінансових ресурсів, судді та суди, як фундаментальна частина держави, повинні отримувати їхню частину доступного фінансування в повному обсязі настільки, наскільки це можливо" (висновки "Економіка, юрисдикція та незалежність" (Перша експертна комісія Міжнародної Асоціації Суддів, Монтевідео, 21-24 листопада 2005 року).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголошує, що однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, а також, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами.

Конституційний Суд України згідно з позицією, викладеною в рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013, вказав, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому, законодавець може розглядати їх як об`єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

Пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VІI визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, крім положень, зазначених в пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Разом з тим, відповідно до пункту 7 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VІI з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VІ.

Таким чином, у відповідності до наведеної норми, права, обов`язки та гарантії позивача, в тому числі при виході у відставку, визначаються саме Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 № 2453-VІ.

До внесення змін Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 № 1166-VII частиною першою статті 136 Закону № 2453 було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, до виключення із Закону № 2453 статті 136 суддям, які вийшли у відставку, держава гарантувала право на отримання вихідної допомоги.

Як встановлено судом, станом на дату подання позивачем заяви про відставку та на дату прийняття рішення Вищою радою правосуддя про звільнення позивача (03.08.2018) Закон України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VІ не містив положень, що передбачали право судді, який вийшов у відставку, на виплату допомоги судді.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

На думку позивача, прийняття Конституційним Судом України Рішення є підставою для здійснення виплати Вищим господарським судом України вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Також у Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Як зазначалось раніше, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" втратила чинність 15 квітня 2020 року.

Правовідносини між сторонами щодо неотримання позивачем вихідної допомоги виникли до зазначеної дати.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не може бути підставою для виплати Вищим господарським судом України вихідної допомоги, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Зазначена позиція суду грунтується на висновках, викладених Верховним Судом у постановах від 22 жовтня 2020 року (справа № 822/2043/16), від 28 жовтня 2020 року (справа № 803/864/17).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії Вищого господарського суду України, який порушив право ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн внаслідок застосування норм Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , які визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 1 091 226,60 грн, завданої законом, що визнаний неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У статті 3 Конституції України зазнається, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. У випадках прийняття незаконних рішень, незаконних дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, кожній особі надається право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди.

Юридична відповідальність органів влади є одним з основних способів реалізації конституційних засад, які передбачають, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Виходячи з цього, кожен громадянин має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю вказаних органів, їх посадових і службових осіб при здійсненні повноважень. Ця відповідальність і відшкодування визначаються ЦК України та рядом спеціальних законів.

Згідно зі статтею 1170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно відшкодовується державою у повному обсязі.

В свою чергу, на сьогодні відсутній механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними.

Разом тим, суд зазначає наступне.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність права у позивача на відшкодування майнової шкоди у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, завданої законом, що визнаний неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020.

Разом з тим, згідно довідки Вищого господарського суду України від 01.04.2021 №09.01-27/27 дохід позивача за період жовтень 2017-липень 2018 складав 282028, 17 грн.

Враховуючи, що згідно із частиною першою статті 136 Закону України № 2453 в редакції, що діяла до прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то розмір відшкодування обраховується судом з розміру заробітної плати позивача за останні 10 місяців перед відставкою.

Згідно з частиною шостою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05.06.2012 № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Наведене свідчить, що наявність рішення про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, є підставою для виконання даного рішення Казначейством.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру, в задоволенні якої відмовлено, відсутні підстави для стягнення з відповідачів коштів по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Вищого господарського суду України в особі Голови ліквідаційної комісії ВГСУ (вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016, код ЄДРПОУ 00018738), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) майнову шкоду у розмірі 282 028 (двісті вісімдесят дві тисячі двадцять вісім) грн 17 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева

Повний текст рішення складений 12.04.2021