Постанова

від 06.04.2021 по справі 825/3615/15-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/3615/15-а Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Баргаміна Н.М.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.

при секретарі Хмарській К.І.

за участю:

представника позивача: Шегери І.П.

представника відповідача: Качанка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства Чернігів-Авто та Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Чернігів-Авто до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Чернігів-Авто (далі - Позивач, ПАТ Чернігів-Авто ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2015 року № 0003292200 та № 0003282200.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги, в яких просять суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ Чернігів-Авто , з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 01.09.2015 року №1539/22/14235422 (т.1 а.с.23-51).

Згідно висновку, викладеного в акті, під час перевірки за позивачем були встановлені наступні порушення:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на прибуток за 2014 рік в сумі 142210,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 28442,00 грн., в тому числі: за січень 2013 року - в сумі 17203,00 грн., за лютий 2013 року - 5761,00 грн., за березень 2013 року - 5478,00 грн.

На думку податкового органу, позивачем неправомірно сформовано показники податкового обліку за наслідками безтоварних господарських операцій ПАТ Чернігів-Авто з ТОВ Українська нафто-газова компанія на підставі договору від 18.09.2012 року № П/12-220 про поставку природного газу. В обґрунтування безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, відповідно податку на додану вартість та витрат за такими операціями ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області посилається на дефектність деяких первинних документів, а саме: пред`явлені позивачем акти приймання-передачі газу всупереч умовам договору (пункт 3.5) не погоджені з газотранспортною або газорозподільною організацією. Крім того, відповідач наголошує на тому, що встановлені актом перевірки Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 12.08.2014 №1137/20-38-23-01-04/37764888 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ Українська нафтогазова компанія обставини також свідчать про відсутність факту реального здійснення операцій з поставки позивачу природного газу від ТОВ Українська нафто-газова компанія у період: січень-березень 2013 року: відсутність юридичної особи за адресою місцезнаходження; ненадання під час проведення контрольного заходу первинних документів щодо господарської діяльності.

- пункту 189.1 статті 189, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 743592,00 грн., в тому числі: за серпень 2014 року - 559366 грн., за грудень 2014 року - 184226,00 грн.

На думку податкового органу, позивач перед здійсненням операцій з продажу необоротних активів самостійно перевів їх до складу утримуваних для продажу, змінивши призначення з виробничого на невиробниче, а тому повинен був оподатковувати такі операції за правилами пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, визначивши базу оподаткування податком на додану вартість, виходячи з балансової (залишкової) вартості.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 17.09.2015 року № 0003292200, яким зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 142 212,00 грн.;

- № 0003282200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1 158 051,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 772 034,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 386 017,00 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР)(т. 1 а.с.21- 22).

За результатами розгляду скарги позивача, ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято рішення від 02.11.2015 року № 3062/10/25-01-10-04-15, яким податкові повідомлення-рішення від 17.09.2015 року № 0003292200 та № 0003282200 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції погодився із твердженнями та мотивацією контролюючого органу, що операція з передачі необоротних активів у межах балансу платника податку є оподатковуваною операцією, база оподаткування з якої визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, тільки у випадку, коли здійснюється передача таких активів для невиробничого їх використання.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем з метою продажу було переведено невиробничі активи з основних засобів до необоротних активів та групи вибуття, утримувані для продажу, у зв`язку з чим база оподаткування повинна визначатися виходячи з балансової (залишкової) вартості об`єктів.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 17.09.2015 року № 0003282200 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1 115 388,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 743592,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 371796,00 грн. прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено п. 38.1 ст. 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно абзацу одинадцятого статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - в редакції, чинній на час вчинення господарських операцій) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 вказаного Закону).

Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1. статті 44 ПК України).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пунктів 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Положеннями абзацу 1 пункту 201.6 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, відповідно до умов реалізації права платника на податковий кредит, а також зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Українська нафто-газова компанія (постачальник) та ПАТ Чернігів-Авто (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № П/12-220 від 18.09.2012 (т. 1 а.с.74-76).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. вказаного договору Постачальник зобов`язується передати Покупцю природний газ, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Використання газу для інших потреб Покупцем не є предметом цього Договору.

Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві в відповідному місяці, оформляється щомісячними актами приймання-передачі природного газу (пункт 3.4 Договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем були надані акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2013, від 28.02.2013, від 31.03.2013, податкові накладні від 29.01.2013 № 491, від 31.01.2013 № 617, від 31.01.2013 № 801, від 22.02.2013 № 350, від 27.02.2013 № 485, від 28.02.2013 № 672, від 14.03.2013 № 183, від 31.03.2013 № 698, платіжні доручення № 6974 від 11.01.2013, № 7002 від 14.01.2013, № 8441 від 09.04.2013, № 8462 від 10.04.2013, № 7022 від 15.01.2013, № 7049 від 16.01.2013, № 7070 від 17.01.2013, № 7081 від 18.01.2013, № 7208 від 29.01.2013, № 7243 від 31.01.2013, № 7272 від 01.02.2013, № 7280 від 04.02.2013, № 7297 від 05.02.2013, № 7323 від 06.02.2013, № 7382 від 08.02.2013, № 7348 від 07.02.2013, № 7408 від 11.02.2013, № 7431 від 12.02.2013, № 7587 від 22.02.2013, № 7654 від 27.02.2013, № 7727 від 01.03.2013, № 7811 від 07.03.2013, № 7881 від 13.03.2013, № 7905 від 14.03.2013, № 8294 від 02.04.2013, № 8352 від 04.04.2013, № 8385 від 05.04.2013, № 8415 від 08.04.2013 (т. 1 а.с.80-82, 85-99).

Також, 21.12.2012 року між ПАТ Чернігів-Авто (замовник) та ПАТ Чернігівгаз (газорозподільне підприємство) укладено типовий договір на розподіл природного газу (на транспортування природного газу газорозподільними мережами) №Т-ПР-113-1028 (т. 1 а.с. 77-79).

Пунктом 1.1. вказаного Договору передбачено, що газорозподільне підприємство зобов`язується надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об`єктів замовника або його споживачів відповідно до Актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін .

Відповідно до п. 2.6. послуги з транспортування ГРМ підтверджується підписаними сторонами актом наданих послуг з транспортування ГРМ та актом приймання-передачі про транспортованого природного газу.

Реальність надання послуги з транспортування природного газу підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень 2013 року № СФтр-14683, № СФтр-14727, актами надання послуг з транспортування газу № ЧН000009515, № ЧН000009554 від 28.02.2013, № ЧН000011200, № ЧН 000011163 від 31.03.2013 (т. 1 а.с.83-84).

Так, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Самі собою недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Разом з тим, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази, що придбаний у контрагента товар було використано позивачем у межах власної господарської діяльності.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.05.2020 у справі № 826/11267/16, від 02.06.2020 у справі № 620/1024/19, від 10.07.2020 у справі № 120/4723/18-а, від 17.07.2020 у справі № 804/625/16, від 17.11.2020 у справі № 816/5040/14.

Податковий орган в обґрунтування правомірності винесення ним спірних рішень, посилається на акт перевірки Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 12.08.2014 року №1137/20-38-23-01-04/37764888 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ Українська нафтогазова компанія .

Разом з тим, інформація, наявна у вказаному акті, як критерій оцінки реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами в даній справі є безпідставною, оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.11.2020 у справі № 815/4345/15.

Разом з тим, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що підтверджено належно оформленими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Вказані документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Також, в даному випадку, не заслуговують на увагу суду ухвала Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07.09.2016 року по справі № 646/8865/16-к, згідно якої засновника та директора ТОВ Українська нафто-газова компанія звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто за нереабілітуючими підставами, оскільки станом на дату прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначене судове рішення прийнято ще не було, а в силу частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.10.2019 у справі № 813/747/14.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Інтерсплав проти України , вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Не можуть бути прийнятими доводи владної сторони за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що платник податку був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Такий висновок відповідає принципу індивідуального застосування відповідальності, в тому числі за порушення правил оподаткування.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані ППР від 17.09.2015 року № 0003292200 та від 17.09.2015 року № 0003282200 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 42663,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 28442,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14221,00 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо заниження податку на додану вартість в сумі 743 592,00 грн. під час здійснення операцій з продажу необоротних активів, а саме Сосницького філіалу СТО за грудень 2014 року та СТО по вул. Квітнева, 1-в м. Чернігів за серпень 2014 року, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, згідно пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Так, пункт 189.1 статті 189 ПК України передбачає, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Підпунктом в пункту 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів.

З викладеного слідує те, що операція з передачі необоротних активів у межах балансу платника податку є оподатковуваною операцією, база оподаткування з якої визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, тільки у випадку, коли здійснюється передача таких активів для невиробничого їх використання.

Відповідно до пункту 144.3 статті 144 Податкового кодексу України термін невиробничі основні засоби означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Таким чином, для цілей податкового обліку критерієм розмежування виробничих та невиробничих активів є їх зв`язок з економічною діяльністю платника, використання таких активів у діяльності, спрямованої на одержання прибутку.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Наглядовою радою ПАТ Чернігів-Авто були прийняті рішення:

- від 06.08.2014, оформлене протоколом № 06/08/2014-1, яким було вирішено у зв`язку з наявністю площі, що не задіяна у виробничій діяльності товариства, та з метою отримання прибутку надати дозвіл на продаж майнового комплексу: приміщення автомагазину, цех СТО, площадки накопичення автомобілів (м. Чернігів, вул. Квітнева, 1-в) за ціною в сумі 1200000,00 грн. (т. 1 а.с.107);

- від 01.12.2014, оформлене протоколом № 01/12/2014-1, яким було вирішено у зв`язку з наявністю площі, що не задіяна у виробничій діяльності товариства, та з метою отримання прибутку продати майновий комплекс станції технічного обслуговування Сосницький філіал ( смт. Сосниця, вул. Чернігівська, 92 ) за ціною в сумі 400 000,00 грн. (т. 1 а.с. 106).

Тобто, матеріалами справи підтверджується, що Наглядовою радою ПАТ Чернігів-Авто 06.08.2014 року було надано дозвіл, який не мав певного строку, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно акту перевірки, вказані об`єкти нерухомого майна були переведені позивачем у бухгалтерському обліку з рахунку 10 Основні засоби на субрахунок Дт-286 Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу .

В подальшому, між ПАТ Чернігів-Авто та ТОВ ВІП АВТО ТРАНС укладено договір від 21.08.2014 року щодо купівлі-продажу майнового комплексу: приміщення автомагазину, цех СТО, площадки накопичення автомобілів ( м. Чернігів, вул. Квітнева, 1-в ) (т. 1 а.с.100-102).

Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна складає 1 200 000 грн. разом з ПДВ.

На виконання вказаного договору була виписана видаткова накладна від 21.08.2014 за № ЛНА-000009 та податкова накладна від 21.08.2014 № 6423 (т. 1 а.с.108, 110).

Згідно з випискою ПАТ Промінвестбанк кошти на оплату вказаних договірних зобов`язань в сумі 1 200 000,00 грн. надійшли на рахунок позивача 21.08.2014 року (т. 1 а.с.112).

Також, ПАТ Чернігів-Авто та ОСОБА_1 укладено договір від 16.12.2014 року щодо купівлі-продажу комплексу Сосницького філіалу станції техобслуговування (смт. Сосниця, вул. Чернігівська, 92) (т.1 а.с.103-105).

Відповідно до пункту 2.1 ціна договору складає 400 000 грн. разом з ПДВ.

На виконання вказаного договору була виписана видаткова накладна від 16.12.2014 за № ЛНА-000012 та податкова накладна від 16.12.2014 року № 9229 (а.с.109, 111).

Згідно з випискою ПАТ Промінвестбанк кошти на оплату вказаних договірних зобов`язань в сумі 400000,00 грн. надійшли на рахунок позивача 16.12.2014 (т. 1 а.с.113).

Як було встановлено розгляду справи в суді апеляційної інстанції та покладено в основу мотивів апеляційної скарги позивача, саме по собі прийняття рішення Наглядовою радою ПАТ Чернігів- АВТО не є безумовною підставою продажу нерухомого майна.

Так, судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що в день продажу станцій технічного обслуговування, згідно договорів купівлі-продажу, а саме: 21.08.2014 та 16.12.2014 - дати продажу СТО для проведення операції у обліку підприємства було відображено проводку по Д-ту 286 рахунку.

Переведення основного засобу, утриманого для продажу до складу запасів - це порядок обліку операцій, які пов`язанні виключно з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до МФСО №2 Запаси :

Запаси - це активи, які:

а) утримуються для продажу у звичайному ході бізнесу;

б) перебувають у процесі виробництва для такого продажу або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Отже, переведення об`єкту основного засобу в день продажу до складу запасів не класифікуються, як переведення чи використання такого об`єкту у не господарській діяльності.

Також, судом першої інстанції помилково не взято до уваги докази, що реалізовані ПАТ Чернігів-Авто основні засоби використовувались позивачем в господарській діяльності підприємства до дати продажу даних СТО, що підтверджується доказами не спростованими відповідачем, з непов`язаними з підприємством юридичними та фізичними особами, а саме: копіями договорів оренди приміщень №67-0 від 19.04.2013, №75-0 від 01.11.2013, №77-0 від 10.12.2013 Сосницького СТО підписаних з орендарями (Т.1 а.с.196-204), копіями договорів оренди землі від 07.02.2008 Сосницького СТО та від 24.06.2011 СТО вм. Чернігів, вул. Квітнева, 1-в (Т.1 а.с.186-188, 191-192), копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг на СТО в м. Чернігів, вул. Квітнева, 1-в) (Т.1 а.с.219-222), копіями торгових патентів за №630688, №630689, серії ТПБ, виданих ДПІ у м. Чернігові (а.с.226) СТО в м. Чернігів, вул. Квітнева, 1-в, копіями нарядів-замовлень та актів виконаних робіт по наданню послуг з технічного обслуговування по ремонту автомобілів при зверненні клієнтів до СТО, у період з 01.08.2014 по 18.08.2014 на СТО в м. Чернігів, вул. Квітнева, 1-в (Т.1 а.с.227-238).

Отже, реалізовані ПАТ Чернігів-Авто основні засоби не були переведені до невиробничих та використовувались виключно для ведення господарської діяльності до дати продажу даних СТО.

Також, в матеріалах справи містяться докази надані позивачем, а саме: бухгалтерські довідки та витяги з балансу про те, що майно за день до продажу не перебувало на 286 рахунку, тобто майно підприємством використовувалось до дня продажу, а переведено на 286 рахунок тільки в день продажу .

Зазначені докази помилково не взяті до уваги судом першої інстанції під час а ухвалення оскаржуваного рішення. Отже, переведення основних засобів відбулося в один звітний період і в один день.

Крім того, відповідно до п. 5.3 Договорів купівлі продажу СТО, визначено, що передача нерухомого майна покупцю здійснюється за актом приймання передачі протягом 3 днів з моменту повного розрахунку та нотаріального посвідчення договору .

Тобто, навіть після продажу СТО, ПАТ Чернігів-Авто залишалося власником та користувачем основних засобів. Відтак, фактично, станом на день продажу, майно залишалось у власності позивача до підписання акту приймання-передачі нерухомого майна та державної реєстрації Договору купівлі продажу, адже відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, при переведенні активу у склад необоротного активу на нього не нараховується амортизація, однак в даному випадку, підприємство повністю використовувало основні засоби в своїй господарській діяльності та нараховувалась амортизація, що не спростовано податковим органом, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що реалізовані позивачем основні засоби не переводились до невиробничих активів, а використовувались виключно для ведення господарської діяльності до дати їх продажу.

Так, відповідно до ст. 146.14. ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об`єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об`єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об`єкта (активу).

Відповідно до 146.15. ПК України нарахування амортизації окремого об`єкта припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації такого об`єкта основних засобів або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішенням платника податку або суду.

Дані щодо нарахування амортизації надавалися у ході перевірки, амортизація на об`єкти нерухомого майна нараховувалась до дати фактичного продажу.

Разом з тим, про те, що амортизація проводилась з порушенням норм податкового кодексу та бухгалтерського обліку в акті перевірки взагалі не зазначено, тобто судом першої інстанції надано оцінку проведеній амортизації нерухомого майна з порушенням бухгалтерського обліку, проте як, відповідач в акті перевірки про це взагалі не зазначав.

Отже, позивач, після того як отримав протокол Наглядової ради на продаж основних засобів, відповідно до вимог п. 151 Наказу про облікову політику підприємства, тільки в день продажу перевів основні засоби зі складу основних засобів до складу необоротних активів, утримуваних для продажу,

Відповідно до Міжнародні стандарти фінансової звітності 5 (далі по тексту - МФСЗ 5), необоротний актив класифікують як утримуваний для продажу, тільки якщо він відповідає наступним критеріям:

а) він має бути готовий до продажу в його теперішньому стані та умови продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;

б) здійснення продажу має високу ймовірність, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості;

в) необоротний актив буде проданий протягом року.

Відповідно до п. 9. Розділу II П(С)БО 27 Необоротні активи та група вибуття, утримувані для продажу, відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на дату балансу за найменшою з двох величин - балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПК України) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Отже, виходячи з вимог МФСЗ 5 та П(С)БО 27 переведення об`єктів основних засобів до складу необоротних активів, утримуваних для продажу не підпадають під визначення операцій з передачі основного засобу для невиробничого використання, а отже не підпадають під дію п. в п.198.5 ПК України і відповідно, ПДВ нараховується згідно 188.1 ПК України, тобто з договірної (справедливої) вартості.

У свою чергу, справедлива вартість проданих СТО визначена в оцінках нерухомого майна, що були додані до Договорів купівлі-продажу, станом на момент реалізації.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства, оцінки нерухомого майна були зареєстровані та перевірені Фондом державного майна України.

Оцінки визначення справедливої вартості не оскаржені, не визнані недійсними, та є чинними на момент розгляду справи. Отже, підстав для не застосування справедливої вартості, визначеної в договорі купівлі-продажу, у суду першої інстанції не було.

З огляду на вищезазначені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, незаконність оскаржуваного ППР № 0003282200 від 17.09.2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі, а тому оскаржуване ППР № 0003282200 від 17.09.2015 року є протиправним та підлягає скасуванню повністю.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних ППР, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки рішення суду першої інстанції в іншій частині є законним та залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Чернігів-Авто - задовольнити повністю .

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - задовольнити частково .

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати .

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Чернігів-Авто до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю .

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області № 0003282200 від 17.09.2015 року.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина

Повний текст виготовлено 12.04.2021 року