Рішення

від 08.04.2021 по справі 470/661/19

БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/470/5/21

Справа № 470/661/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Орлової С.Ф.,

за участю представника позивача - адвоката Данилової К.Ю., представника відповідача - адвоката Кириличенко О.А., секретаря судового засідання Михалюк С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю"ПРЕМЬЕРА - ОЙЛ" про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з відповідним позовом до відповідача у якому зазначив, що з 18 травня 1996 року у його власності перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011 (раніше 4821155100:03:011:0002). На оспорюваній земельній ділянці знаходиться нежила будівля (автозаправочна станція), що належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу від 13.09.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори за р.№ 851. Обидна об`єкти нерухомого майна (оспорювана земельна ділянка та автозаправочна станція) знаходяться за однією адресою АДРЕСА_1 , відповідно відповідач є фактичним користувачем оспорюваної земельної ділянки. Посилаючись на те, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, як власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею за період з 13.09.2003 року по день подання позову, та добровільно їх за його письмовою вимогою від 05 липня 2019 року не повертає, позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 159873 грн. 04 коп. та 66596 грн. 13 коп. судових витрат.

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Данилова К.Ю. в судове засідання з`явилась? позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач в судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Кириличенко О.А. заперечувала проти задоволення позовних вимог вважаючи їх необґрунтованими, посилалась на те, що позивачем не доведено факту належності йому на праві власності земельної ділянки на якій знаходиться будівля автозаправочної станції відповідача та відсутністю підстав для стягнення розрахованої позивачем орендної плати.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази суд доходить наступного.

З матеріалів справи убачається, що 18 травня 1996 року позивач, як голова фермерського господарства Юпітер придбав житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями, розташований на земельній ділянці розміром 0,08 га, згідно Державного акту № 69 від 02 квітня 1993 року за адресою АДРЕСА_2 , про що свідчить договір купівлі - продажу посвідчений державним нотаріусом Березнегуватської нотаріальної контори Марчук М.І., зареєстрований в реєстрі за № 600 (т.1а.с.10-11, т.2 а.с.112-113). На підставі зазначеного договору, 31 жовтня 2003 року позивач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК № 092240, на земельну ділянку площею 0,08 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4821155100:03:011:0002 (т.1 а.с.9, т.2 а.с.135). Відповідно до рішення виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради № 76 від 18 серпня 2005 року Про впорядкування адресного господарства було змінено адресу земельної ділянки з кадастровим номером 4821155100:03:011:0002 належної позивачу розташованої по АДРЕСА_2 на адресу АДРЕСА_1 ( т.2 а.п.136).

13 вересня 2003 року між приватним підприємством Октан в особі його директора ОСОБА_1 - позивача по справі, та відповідачем було укладено договір купівлі - продажу, за яким відповідач придбав нежилу будівлю (автозаправочну станцію), загальною площею 173,2 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 851, та в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 вересня 2005 року (т.1 а.с.13, т.2 а.с.180 на звороті).

Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Березнегуватської селищної ради 06 вересня 2005 року № 473/01-18 у зв`язку з упорядкуванням адресного господарства земельну ділянку в АДРЕСА_2 на якій розташована АЗС ТОВ Премьера - ОЙЛ було визнано вважати розташованою за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.16).

Рішенням Березнегуватської селищної ради від 04 березня 2015 року № 7, 40 сесії шостого скликання було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування жилого будинку на для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови/обслуговування АЗС земельної ділянки площею 0,0800 га кадастровий номер 4821155100:01:011:0011 із земель які перебувають у власності ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 в межах території Березнегуватської селищної ради та змінено функціональне призначення вказаної земельної ділянки з для обслуговування житлового будинку на функціональне призначення для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови/ обслуговування АЗС ( т.2 а.с.138).

На заміну державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 092240, виданого 31.10.2003 року Березнегуватською селищною радою, 05 березня 2015 року позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер:34574587, а саме на земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,08 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011 (т.1 а.с.8, т.2 а.с.139-140).

За показаннями свідка ОСОБА_2 - начальника відділу земельних відносин Березнегуватської селищної ради, розбіжності у кадастровому номері земельної ділянки позивача у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та державному акті, пояснюються тим, що в результаті перегляду інформації про зазначену земельну ділянку в державному земельному кадастрі було виявлено помилку в кадастровому номері, а саме невідповідність структурних елементів кадастрового номеру індексній нумерації кадастрової карти. Оскільки кадастровий номер земельної ділянки автоматично присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, при внесенні відомостей до державного земельного кадастру даній земельній ділянці було присвоєно інший кадастровий номер 4821155100:01:011:0011.

За висновком експерта № 3 земельно - технічної експертизи від 07 серпня 2020 року - в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011 що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності (індексний номер 34574587) знаходиться нежитлова будівля автозаправочної станції, що належить відповідачу на підставі договору купівлі - продажу від 13.09.2003 року, місце розташування якої протягом 03.2002 року по 06.2013 року не змінювалось (т.2 а.с.1-17). Крім цього за висновком судового експерта додаткової земельно - технічної експертизи № 11 від 21.12.2020 року - останнім надано висновок щодо можливості стверджувати, що на земельній ділянці, що знаходилась у власності позивача на підставі договору купівлі - продажу № 600 від 18 травня 1996 року, державний акт на право власності на земельну ділянку № 281 від 31.10.2003 року станом на 20 лютого 2002 року вже знаходилась будівля автозаправочної станції. Отже будівля автозаправочної станції, яка належить відповідачу на підставі договору купівлі - продажу від 13.09.2003 року, знаходилась на земельній ділянці, що перебувала у власності позивача на підставі договору купівлі - продажу № 600 від 18 травня 1996 року, державний акт на право власності на земельну ділянку № 281 від 31.10.2003 року (т.2 а.п.59-74). Аналізуючи вивченні докази у їх сукупності суд доходить висновку, що на належній позивачу на праві власності земельній ділянці з кадастровим номером 4821155100:01:011:0011, розташованій за адресою АДРЕСА_1 знаходиться нежила будівля автозаправочної станції власником якої є відповідач. Судом встановлено, що площа земельної ділянки 0,0800 га, у повному обсязі є необхідною для розташування та обслуговування нежилої будівлі автозаправочної станції.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статті 86 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), який був чинним на час укладення позивачем договору купівлі - продажу № 600 від 18 травня 1996 року, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України Про власність , цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Аналогічні положення містились у пунктах 1, 2 статті 2 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ Про власність (далі - Закон № 697-ХІІ; у редакції, чинній на час укладення позивачем договору купівлі - продажу від 18 травня 1996 року).

За пунктом 3 статті 2 Закону № 697-ХІІ кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

За змістом статті 14 цього Закону громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

За положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Право власності на спірну земельну ділянку площею 0,08 га з цільовим призначенням на той час для будівництва та обслуговування жилого будинку, позивач набув внаслідок купівлі - продажу 18 травня 1996 року житлового будинку з надвірними та господарськими будівлями, що був розташований на вказаній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , в силу положень статті 30 ЗК України 1990 року, яким передбачалось загальне правило, за яким доля земельної ділянки визначалось долею нерухомого майна, розташованого на ній. Після укладення зазначеного договору право позивача на земельну ділянку було посвідчене державним актом на право приватної власності на земельну ділянку виданого Березнегуватською селищною радою 30.10.2003 року, на заміну якого 05 березня 2015 року позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №8960247.

Зі змісту договору купівлі - продажу нежилої будівлі (автозаправочної станції) укладеного між сторонами 13 вересня 2003 року, а саме пункту 9 Договору їм було роз`яснено зміст статті 120 Земельного кодексу України.

Редакцією статті 120 ЗК України, чинній на той час (13 вересня 2003 року) було визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, у редакції частини першої статті 120 ЗК України в період з 01 січня 2002 року до 19 червня 2007 року (до часу внесення змін до статті 120 ЗК України) передбачалось, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Тобто зазначена норма в той період закріплювала самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об`єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягнув за собою безумовного переходу права власності на всю земельну ділянку, на якій вони розташовані. Виняток передбачався лише щодо земельної ділянки у разі переходу права власності на житловий будинок або його частину за договором довічного утримання. Що свідчить про те, що ЗК України з 2002 року до 2007 року визнавав земельну ділянку і будівлю чи споруду на цій земельній ділянці самостійними об`єктами цивільно-правового обігу, відповідно до набувача нерухомого майна не переходила земельна ділянка на тих же умовах і в тих же розмірах, у яких вона належала попередньому власнику нерухомого майна. Однак і на час виникнення спірних правовідносин і на час розгляду справи ЗК передбачає можливість користування чужою земельною ділянкою на праві земельного сервітуту.

Предметом укладеного між сторонами договору купівлі - продажу була нежила будівля (автозаправочна станція). За положеннями Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно будівля автозаправочної станції, є об`єктом нерухомого майна, яка в силу вимог щодо її планування, забудови та будівництва безпосередньо пов`язана із земельною ділянкою і невіддільна від неї. Відповідно реалізація та забезпечення прав власника нерухомості, невіддільне від вирішення питання про долю земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомого майна та тієї її частини, яка необхідна для його обслуговування, оскільки в іншому випадку право власності на нерухоме майно буде таким яке неможливо реалізувати.

У даному випадку існує спір між двома власниками нерухомого майна, з одного боку - власником земельної ділянки (попередній власник відчуженої будівлі), з іншого боку - набувача нежилої будівлі, у якого не вирішене питання про долю земельної ділянки, на якій вона розташована.

Європейський суд з прав людини, при розгляді справ зокрема щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним). Але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Позиції сторін та наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що між ними існує спір та не досягнуто згоди або домовленості щодо долі земельної ділянки на якій розташоване нерухоме майно, відповідач не визнає, вважаючи недоведеними позовні вимоги позивача, крім цього даному позову передував позов позивача до відповідача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу нежитлової будівлі, у задоволенні якого рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2018 року було відмовлено у повному обсязі (т.1 а.с.84-91). Натомість відчужуючи нежилу будівлю відповідачу, позивач як власник земельної ділянки не міг не усвідомлювати, що вона зайнята нерухомим майном і не може використовуватися іншим чином, аніж бути невіддільною частиною нерухомого майна, а нерухоме майно є невіддільною частиною земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі - продажу будівлі) при переході права власності на будівлю і споруду право користування земельною ділянкою або її частиною може переходити на підставі договору оренди.

Разом з тим обов`язковість укладення договору оренди передбачена лише при передачі у користування земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності.

Обов`язковість укладення договору оренди при користуванні земельною ділянкою, що перебуває у приватній власності, законом не встановлена. Крім цього матеріали справи не свідчать про те, що позивач мав обґрунтовані сподівання на тримання від відповідача орендної плати, оскільки такої домовленості між ними не досягнуто.

З огляду на зазначене суд вважає безпідставними доводи позивача щодо того, що відповідач як користувач земельної ділянки зобов`язаний сплатити позивачу безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. На думку суду надання позивачем відповідачу статусу користувача земельною ділянкою є помилковим, оскільки відповідач в даному випадку виступає як власник нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці долю якої не вирішено, та який має з позивачем однакові права щодо володіння і користування належним йому нерухомим майном. Крім цього чинне законодавство не надає переваги правам власника земельної ділянки що перебуває у приватній власності над правами власника нерухомого майна розміщеного на ній, в свою чергу Верховний суд вирішуючи питання застосування частини першої статті 120 ЗК у період з 01 січня 2002 року до 01 січня 2004 року, слідує принципу цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Вважаючи що за цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю розташовану на ній, що викладено у правових позиціях Верховного суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 381/41/17, Великої палати Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17.

З огляду на викладене вище при розгляді зазначеної справи не підлягають застосуванню судом висновки викладені у постановах Великої палати Верховного суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постановах Верховного суду України від 30.11.2016 року у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 року у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 року у справі №922/207/15, №922/5468/14, постанові Верховного суду від 29.05.2019 по справі №922/955/18, на які посилався представник позивача, оскільки ними врегульовані інші правовідносини, які не є подібними до тих, що виникли між сторонами у цій справі. Предметом спору у зазначених висновках є вимоги органу місцевого самоврядування про стягнення з власників нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності. Суб`єктом вказаних правовідносин завжди виступає орган місцевого самоврядування (як власник земельної ділянки) та стосуються вони виключно земельних ділянок комунальної форми власності. З огляду на викладене вище, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за їх безпідставністю.

За частинами першою та другою статті 133 ЦПК України - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Представником відповідача у справі є адвокат Кириличенко О.А., яка діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 17 лютого 2020 року № 2 та ордеру №1013507 виданого адвокатським об`єднанням ШАРК 23 квітня 2020 року. На підтвердження понесених судових витрат представник відповідача надала розрахунок витрат відповідача на правничу допомогу, копію платіжного доручення №2695 про сплату відповідачем адвокатському об`єднанню ШАРК послуг з надання правничої допомоги, крім цього в матеріалах справи (т.2 а.с.41) мається копія платіжного доручення № 3155 від 16.10.2020 року про понесення відповідачем витрат у зв`язку з проведенням додаткової земельно - технічної експертизи. З огляду на зазначене, суд доходить висновку про покладення на позивача судових витрат понесених відповідачем у зв`язку з розглядом вказаної справи в загальній сумі 15007 грн., які складаються з документально підтверджених витрат за проведення експертизи в сумі 5007 грн. та частини витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн., за виключенням витрат понесених у зв`язку зі складанням представником заяви про витребування судом доказів, та заяви про забезпечення доказів (п.4,5 Розрахунку витрат на правничу допомогу від 07.04.2021 року) оскільки відповідні докази було витребувано ухвалою суду у зв`язку із задоволенням усних клопотань сторін, що не потребувало складання представником відповідача окремих письмових заяв і клопотань.

Керуючись ст.ст.12, 13, 258, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛ И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера - Ойл" про стягнення безпідставно збережених коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Премьера - Ойл" 15 007 (п`ятнадцять тисяч сім) грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 - адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Данилова Катерина Юріївна: адреса здійснення адвокатської діяльності: індекс АДРЕСА_4 .

Відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМЬЕРА - ОЙЛ", адреса місцезнаходження юридичної особи: індекс:54030, вул. Фалєєвська, буд. № 17 кв. №34 м.Миколаїв, ЄДРПОУ 32612133.

Представник відповідача - адвокат Кириличенко Олена Анатоліївна, адреса здійснення адвокатської діяльності: АДРЕСА_5 .

Суддя С. Ф. Орлова

Повне судове рішення складене 13 квітня 2021 року.