Постанова

від 08.04.2021 по справі 913/10/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 913/10/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря Низенко В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Крестьянінов О.О., Фоміна В.О., Шевель О.В.

від 24.11.2020

та на рішення Господарського суду Луганської області

у складі судді Зюбанова Н.М.

від 20.08.2020

за позовом Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк

до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина ,

2. ОСОБА_1

про стягнення 2 501 807,53 грн,

за участю представників:

від позивача: Гребенар О.В.

від відповідача-1: не з?явилися.

від відповідача-2: не з?явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк звернулося з позовом про стягнення солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина та ОСОБА_1 заборгованості за договором кредитної лінії №157 від 01.04.2013 станом на 11.12.2019 в сумі 2 501 807,53 грн, в тому числі проценти за користування кредитом у період з 01.12.2019 по 10.12.2019 - 7 669,32 грн; прострочені проценти за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 30.11.2019 - 1 193 345,51 грн; 3% річних за прострочення боргу за кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 -171 573,54 грн; 3% річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 - 102 885,95 грн; інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з серпня 2015 року по листопад 2019 року - 674 498,00 грн; інфляційні втрати за прострочення процентів за користування кредитом за період з серпня 2015 року по листопад 2019 року - 351 835,21 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє від відповідальності за їх невиконання. Оскільки позичальник не виконав зобов`язання щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за користування кредитом, то зобов`язання за кредитним договором не припинилось і банк правомірно, посилаючись на п. 2.7.2 кредитного договору, нарахував проценти за період з 27.08.2015 по 10.12.2019.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

01.04.2013 між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України (далі- банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина (далі- позичальник) укладено договір кредитної лінії №157 (далі- кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується отримати, належним чином використовувати та повернути у передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором (п.2.1 кредитного договору). Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 31.03.2014. Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 2 000 000,00 грн (пункти 2.2. та п.2.3 кредитного договору).

Відповідно до п. 2.7.1 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки у розмірі 21% річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором. Проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається (п. 2.7.2 кредитного договору).

Згідно з п. 2.7.3 кредитного договору нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту проценти повинні бути сплачені позичальником не пізніше 05 числа місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що виконання позичальником зобов?язання за цим договором забезпечується заставою сільськогосподарської техніки та інвентарю, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с. Огульчанськ, вул. Совхозна, 16, кв. 1, поголів?я великої рогатої худоби, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с. Огульчанськ, вул. Пархоменковської с/р, насіння соняшнику Ясон, насіння соняшнику Форвард, насіння соняшнику Зорепад, насіння соняшнику Донський, що знаходиться за адресою: Луганська область, Краснодонський район, с. Огульчанськ, вул. Совхозна, що надається в заставу Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина ; порукою ОСОБА_1 ; заставою (іпотекою ) іншого рухомого і нерухомого майна (активів), порукою та іншими видами забезпечення на підставі правочинів, що можуть бути укладені в майбутньому між сторонами та/або між банком та третіми особами відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (документи забезпечення).

Згідно з пунктом 10.5 договору він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов?язань за цим договором.

28.02.2014 між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина укладено додатковий договір №1 про реструктуризацію до договору кредитної лінії № 157 від 01.04.2013, яким викладено пункти 2.2 та 2.3 кредитного договору у наступній редакції: Кредит надається у вигляді невідновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 30.09.2014. Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 1 333 000,00 грн .

28.02.2014 між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України (далі - кредитор або банк), Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина (далі - боржник) та громадянином України ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки № 157/32 (далі - договір поруки), відповідно до умов якого поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов?язується перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов?язання у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору (пункт 2.1 договору поруки).

Згідно з пунктом 2.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов?язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені кредитним договором.

Відповідно до пункту 10.1 цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом 30 років з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. До всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань поручителя - повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), застосовується строк позовної давності тривалістю 30 років. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, якщо такі мали місце при виконанні договору.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 19.10.2015 у справі №913/815/15 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина про стягнення 2 990 221,28 грн позов задоволено частково; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк борг по кредиту в розмірі 1 333 000,00 грн, борг по відсоткам по кредиту в розмірі 214 715,36 грн; 3% річних в розмірі 41 712,66 грн; інфляційні нарахування в розмірі 771 317,20 грн; витрати на сплачений судовий збір 35 411,18 грн.

Вказаним рішенням встановлено обставини виконанням банком зобов`язань за кредитним договором №157 від 01.04.2013. Також встановлено, що станом на 27.08.2015 у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина перед банком існує заборгованість за договором у розмірі 2 990 221, 28 грн, зокрема, прострочений борг по кредиту з 01.09.2014 по 26.08.2015 в розмірі 1 333 000,00 грн; відсотки по кредиту з 01.08.2015 по 26.08.2015 в розмірі 19 940,22 грн та прострочені відсотки по кредиту з 07.07.2014 по 26.08.2015 в розмірі 194 775,14 грн.

Заочним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 22.03.2016 у справі № 426/6203/15-ц за позовом ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №157 від 01.04.2013 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , який є солідарним боржником з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мирна долина , на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк заборгованість за договором кредитної лінії № 157 від 01.04.2013 станом на 27.08.2015 в розмірі 2 360 745,22 грн, у тому числі: прострочений борг по кредиту з 01.09.2014 по 26.08.2015 в розмірі 1 333 000,00 грн; строкові відсотки по кредиту з 01.08.2015 по 26.08.2015 в розмірі 19 940,22 грн; прострочені відсотки по кредиту з 07.07.2014 по 26.08.2015 в розмірі 194 775,14 грн; 3% річних по простроченому основному боргу з 01.09.2014 по 26.08.2015 в розмірі 37 388,22 грн; 3% річних по прострочених відсотках з 07.07.2014 по 26.08.2015 в розмірі 4 324,44 грн; втрати від інфляції по простроченому основному боргу з 01.09.2014 по 31.07.2015 в розмірі 684 384,30 грн; втрати від інфляції по прострочених відсотках з 07.07.2014 по 31.07.2015 в розмірі 86 932,90 грн.

Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини надання кредиту, прострочення повернення кредиту та солідарної відповідальності відповідачів не підлягають доведенню.

Звертаючись з вимогами про стягнення процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 у розмірі 1 201 014,83 грн, з яких 7 669,32 грн - проценти за користування кредитом за період з 01.12.2019 по 10.12.2019, 1 193 345,51 грн - прострочені проценти за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 30.11.2019 позивач зазначав, що у п. 2.7.2 кредитного договору сторонами передбачено домовленість, яка допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості на відміну від загального правила, встановленого статтею 1048 Цивільного кодексу України щодо щомісячної виплати процентів лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд Луганської області рішенням від 20.08.2020 у справі № 913/10/20 позов Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина та співвідповідача громадянина ОСОБА_1 про стягнення 2 501 807,53 грн задовольнив частково. Стягнув з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мирна долина та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк 171 573,54 грн 3% річних за прострочення сплати кредиту, 671 755,89 грн інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту та 12 649,94 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач просить суд стягнути з відповідача 1 201 014,83 грн процентів за користування кредитом за період з 21.08.2015 по 31.10.2019, хоча строк кредитування сторонами встановлений до 30.09.2014 (включно).

В обґрунтування позову про нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення боргу позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 та вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

У зв?язку з чим суд не прийняв правову позицію позивача, з посиланням на результати розгляду справи № 913/11/18, та позов в частині 1 201 014,83 грн процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 визнав необґрунтованим, оскільки строк кредитування за договором кредитної лінії №157 від 01.04.2013, встановлений до 30.09.2014 включно (п. 2.3.2 договору у редакції змін від 28.02.2014).

Оскільки нарахування позивачем процентів поза межами строку кредитування після 30.09.2014 судом відхилені, необґрунтованими є й вимоги про стягнення 3% річних у сумі 102 885,95 грн за прострочення сплати процентів за користування кредитом (за період з 27.08.2015 по 10.12.2019) та інфляційних втрат у сумі 351 835,21 грн за період з серпня 2015 року по листопад 2019 року.

Щодо вимог позивача про стягнення за прострочення сплати кредиту 171 573,54 грн 3% річних (за період з 27.08.2015 по 10.12.2019) та 674 498,00 грн інфляційних втрат (з серпня 2015 року по листопад 2019 року), то в частині 3% річних суд визнав вимоги обґрунтованими.

Щодо розрахунку інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту за період з серпня 2015 року по листопад 2019 року в сумі 674 498,00 грн, то судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою програми Законодавство , та визначено до стягнення 671 755,89 грн. У задоволенні решти інфляційних втрат відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020, рішення Господарського суду Луганської області від 20.08.2020 у справі № 913/10/20 змінено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо безпідставного нарахування процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019, оскільки строк кредитування за кредитним договором встановлений до 30.09.2014.

Однак не в повній мірі погодився з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності нарахування 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 та інфляційних втрат за період з серпня 2015 року по листопад 2019 року, враховуючи таке.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

За розрахунком позивача 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 у розмірі 27 636,52 грн та інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період серпень 2015 року - листопад 2019 року у сумі 10 8645,97 грн були нараховані на суму строкових та прострочених процентів за користування кредитом - 214 715,36 грн, яка стягнута рішенням Господарського суду Луганської області від 19.10.2015 у справі № 913/815/15 та заочним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 22.03.2016 у справі № 426/6203/15-ц. Вказані судові рішення не виконані відповідачами.

Отже, за наявності встановленого факту не виконання зобов`язання щодо сплати відсотків по кредиту, є правомірним нарахування позивачем 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 27.08.2015 по 10.12.2019 у розмірі 27 636,52 грн та інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період серпень 2015 року - листопад 2019 року у сумі 108 645,97 грн.

Також апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем було заявлено вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості, проте суд першої інстанції в описовій та мотивувальній частині рішення вказав про наявність підстав для застосування солідарної відповідальності, однак не вказав про це у резолютивній частині, у зв?язку з чим було змінено резолютивну частину рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 та рішення Господарського суду Луганської області від 20.08.2020 у справі № 913/10/20, у якій просило їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтована тим, що суд касаційної інстанції в своєму висновку, який викладений в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та на який послалися суди при ухваленні судових рішень у справі № 913/10/20, не врахували норми Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України) та принцип свободи договору, викладеного в статтях 6, 627 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, ці норми права є необхідними для застосування при розгляді питання нарахування процентів за користування кредитом саме до дня повернення позики, якщо це безпосередньо передбачено кредитним договором. Крім того, судом касаційної інстанції жодним чином не визначено поняття дата повернення позики у взаємозв`язку з нормами цивільного законодавства щодо принципу свободи та обов`язковості договору та правової природи позики та кредиту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідачами відзиви на касаційну скаргу не подані, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Розгляд клопотань

Акціонерним товариством Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк 31.03.2021 до Верховного Суду подано клопотання про зупинення провадження у справі № 913/10/20 до вирішення іншої справи № 3-188/2020 (455/20), що розглядається в порядку конституційного провадження, до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі.

В обґрунтування наявності підстав для зупинення касаційного провадження скаржник зазначив про об`єктивну неможливість вирішення цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Акціонерного товариства Ощадбанк щодо відповідності Конституції України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України. Зазначив, що ухвалою Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 06.10.2020 у справі № 3-188/2020 (455/20) відкрито конституційне провадження.

Розглянувши у судовому засіданні це клопотання Акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення. Із заявленого позивачем клопотання суд не встановив необхідних умов для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час Верховний Суд зазначає, що встановлення Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, відповідно до положень статті 320 Господарського процесуального кодексу України, може бути підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами, якщо воно не виконане.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Спір стосується питання нарахування процентів за користування кредитом до дня повернення позики, у разі якщо це безпосередньо передбачено кредитним договором.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої та другої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Також у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Позивач в обґрунтування позову про нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення боргу посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Зазначила, що у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 за позовом Банку про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 Цивільного кодексу України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Відтак за висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, ураховуючи умови договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, та відмовив у частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів за кредитом, трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за кредитом та інфляційних втрат за таке прострочення.

Таким чином, за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи № 913/10/20 враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, постановлені у справі рішення узгоджуються з викладеними у ній висновками.

Позивач, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Згідно з частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 виклала правовий висновок щодо застосування положень статей 6, 627, 629 Цивільного кодексу України і такий висновок є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку та не містять вагомих причин, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку.

Отже, наразі суд касаційної інстанції не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/1120/16.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували при вирішенні спору правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, що відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

У той же час Верховний Суд вважає, що залишенню без змін підлягає постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду змінено, тим самим усунуто допущені судом першої інстанції помилки.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі, немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі № 913/10/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець