Постанова

від 24.03.2021 по справі 495/10972/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 495/10972/17

провадження № 61-6894св20

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач ),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня 2018 року у складі судді Боярського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду

від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В.,

Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА), департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - Департамент ДАБІ в Одеській області) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2017 року вбачається, що на підставі рішення реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 квітня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на зазначене вище нерухоме майно визначено: декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД 142151980753, видану 17 липня 2015 року Департамент ДАБІ в Одеській області; технічний паспорт від 06 травня 2015 року, виданий Приватним підприємством Одеське бюро технічної інвентаризації .

Наказом Департаменту ДАБІ в Одеській області № 57 від 15 вересня 2017 року Про скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності , скасовано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстровану 17 липня 2015 року за № ОД 142151980753 з будівництва будівлі відпочинку рибака та зберігання плавзасобів за адресою: комплекс будівель та споруд АДРЕСА_2 , замовник - ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю документа, який надає право володіння та користування земельною ділянкою, на якій виконується будівництво.

Ураховуючи, що комплекс нежитлових будівель розміщений на землях, які не підпадають під жодне цільове призначення земель, визначене частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), розпорядження якими здійснюють районні адміністрації, а тому передача земель для вказаних цілей (для будівництва та обслуговування будівлі для відпочинку та зберігання плавзасобів за межами населеного пункту) належить до повноважень Одеської ОДА, а отже належним органом, що виконує функції з розпорядженням землями державної власності має бути Одеська ОДА, яка не приймала рішення про передачу у власність або користування ОСОБА_1 земельної ділянки на правому березі АДРЕСА_3 .

Наявність зареєстрованого права власності на комплекс нежитлових будівель, розміщених на земельній ділянці, власником якої є Одеська ОДА, порушує її права, однак Одеська ОДА не вчинила ніяких дій щодо скасування права власності ОСОБА_1 на час звернення з даним позовом, що свідчить про неналежне виконання обов`язків зазначеного органу державної влади, у зв`язку з чим виникла необхідність звернення із зазначеним позовом прокурора.

Крім того, оскільки спірний об`єкт містобудування експлуатується без введення в експлуатацію, що заборонено чинним законодавством, порушуються також інтереси Департаменту ДАБІ в Одеській області, як органу, який наділений функціями контролю у сфері містобудування.

Стаття 376 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначає житловий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме майно самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Посилаючись на наведене, а також на те, що рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 прийнято на підставі, у тому числі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яку на час звернення з позовом скасовано та за відсутності документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, прокурор просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковської Є. В. від 26 квітня 2016 року, індексний номер 29421431 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно № 14339435 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 912122851208.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 24 липня 2018 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Одеської ОДА, Департаменту ДАБІ в Одеській області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звернувся до органу державного архітектурно-будівельного контролю та державного реєстратора, надавши усі необхідні документи, що підтверджують завершення будівництва будівлі відпочинку рибаків та зберігання плавзасобів. Визначений частиною першою статті 346 ЦК України перелік підстав припинення права власності, не містить такої підстави, як скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Ризики помилки державного органу повинні покладатися на саму державу, а не виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини Рисовський проти України , заява

№ 29979/04). Позивач не довів, що існування запису про право власності на спірний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права та інтереси держави.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 липня

2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки виникненню права власності ОСОБА_1 на новостворене майно передувала активна участь у зазначеному процесі держави в особі відповідного органу архітектурно-будівельного контролю, який спочатку надав дозвіл на будівництво об`єкту нерухомого майна, процес якого він уповноважений контролювати, прийняв до експлуатації закінчений будівництвом об`єкт, що стало підставою для реєстрації права власності на збудований об`єкт, після чого декларація про готовність об`єкта до експлуатації вичерпала свою дію, зазначене виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А отже не може визнаватися законною послідуюча перевірка органу державного будівельного контролю та складені ним за результатами перевірки акти, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.

Надаючи оцінку критеріям втручання держави у мирне володіння майном, зокрема законності такого втручання, чи має воно на меті суспільний та публічний інтерес, та чи є таке втручання пропорційним визначеним цілям у контексті дотримання вимог статі 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд узагальнено послався на оцінку зазначених критеріїв у рішеннях Європейського Суду з прав людини, та зазначив, що суд першої інстанції, перевіривши відповідність втручання держави у мирне володіння майном ОСОБА_1 на відповідність вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги прокурора за своїми правовими наслідками становлять непропорційне втручання позивача у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, зважаючи на відсутність належних і допустимих доказів незаконності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга першого заступника прокурора Одеської області, у якій заявник просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 24 липня 2018року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року , ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначав, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 21 листопада 2018 року № 127/93/17-ц та Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 13 березня 2019 року у справі

№ 910/22575/17, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц,

від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга першого заступника прокурора Одеської області у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували положення статті 376 ЦК України за змістом якої, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 910/22575/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17 виклав правовий висновок відповідно до якого у вирішенні зазначеної категорії спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності цих документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. Під час вирішення спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єктів нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Прокурор, на виконання вимог статей 76-80 ЦПК України, довів відсутність у ОСОБА_1 передбаченого статтями 125, 126 ЗК України права власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, за відсутності якого будівництво вважається самочинним.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові наведеного не урахував, не застосував до спірних правовідносин положення статті 376 ЦК України та статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та не урахував правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові

від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.

Апеляційний суд безпідставно послався на договір оренди земельної ділянки

від 30 листопада 2007 року, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальність Главбуд (далі - ТОВ Главбуд ), стороною якого ОСОБА_1 не є, та який був розірваний за рішенням Господарського суду Одеської області від 29 листопада 2017 року у справі № 916/1253/17, що набрало законної сили. Суд необґрунтовано вказав, що спірний об`єкт будівництва є об`єктом житлової нерухомості, тоді як з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_1 побудував будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишився також той факт, що замовником у декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказано про наявність дозволу на виконання будівельних робіт від 17 червня 2007 року, тоді як фактично ОСОБА_1 , згідно з актом встановлення меж земельної ділянки та передачі інженерних мереж і комунікацій під забудову модуля для відпочинку рибаків та зберігання плавзасобів ТОВ Главбуд надано земельну ділянку лише 02 квітня 2013 року. Неповнота з 'ясування судом зазначених обставин призвела до не урахування правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, згідно з яким замовник, як ініціатор реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об 'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об 'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Апеляційний суд слушно зауважив, що ЄСПЛ у своїх рішеннях зауважує, що особа не повинна нести тягар відповідальності за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень. Разом з тим, суд не урахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 про те, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, зокрема не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, а й відповідача у справі.

23 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись на наявну епідемічну ситуацію у країні, його вік та стан здоров`я. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження поважності причин несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, строк для подання якого сплив 15 липня 2020 року, а тому відсутні підстави для поновлення йому строку для подання відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку з чим колегія суддів не ураховує його при вирішенні касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 30 листопада 2007 року між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ ГлавБуд (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якої орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка розташована на відстані 170 метрів від Маякського мосту, на правому березі річки Дністер, на території Білгород-Дністровського району Одеської області, за межами населених пунктів, загальною площею 8,163 га, у тому числі: 8,163 га боліт низових із земель водного фонду, для організації зони відпочинку рибалок Човнової станції , строком на 25 років.

12 березня 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області видано ТОВ Главбуд дозвіл № 196 на будівництво зони відпочинку рибалок Човнової станції на відстані 170 метрів від Маякського мосту, на правому березі річки Дністер, на території Білгород-Дністровського району Одеської області, зокрема будівництво 113 модулей для відпочинку рибаків, площа кожного модулю відповідно до проєкту не повинна перевищувати 37 кв. м.

30 січня 2013 року між ТОВ Область координат (замовник), ТОВ Главстрой (підрядник), ТОВ ГлавБуд (користувач земельної ділянки) та ОСОБА_1 (інвестор) укладений договір № 214, за умовами якого замовник замовляє підряднику розроблення проєктно-кошторисної документації, будівництво, здачу в експлуатацію інженерних мереж і комунікацій, та здійснює фінансування будівництва за рахунок власних коштів та коштів, залучених від інвестора. Підрядник виконує роботи з проєктування, отримання дозвільних документів і будівництву інженерних мереж і комунікацій. Користувач земельної ділянки передає для будівництва земельну ділянку. Інвестор за власний рахунок розробляє проєктно-кошторисну документацію на будівництво модуля і, відповідно до діючих в Україні будівельних норм і правил, здійснює будівництво модуля та інвестує грошові кошти в будівництво інженерних мереж і комунікацій, у рахунок чого отримує право на передачу у власність модуля.

Згідно з актом встановлення меж земельної ділянки і передачі інженерних мереж і комунікацій під забудову модуля від 02 квітня 2013 року, користувач земельної ділянки (ТОВ ГлавБуд ) передав, а ОСОБА_1 прийняв для будівництва модуля та подальшого користування земельну ділянку з будівельним № НОМЕР_1 на території човнової станції на р. Дністер, у комплексі будівель і споруд № 9 , Удобненської сільської ради, Білгород-Дністровський район, Одеська область, площею 200,00 кв. м.

17 липня 2015 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за № ОД 142151980753 зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - будівництво будівлі для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів за адресою: територія Білгород-Дністровського району, на правому березі р. Дністер, 170 метрів від Маякського мосту ДК 018-2000, Одеська область, категорія складності ІІ. Замовник - ОСОБА_1 .

На підставі рішення реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковської Є. В.

від 26 квітня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з повідомленням департаменту ДАБІ в Одеській області від 22 вересня 2017 року № 10125-05/1-8711, посадовими особами департаменту ДАБІ в Одеській області у рамках роботи робочої групи кілька разів 26-27 липня

2017 року, 10 серпня 2017 року, 17 серпня 2017 року та 23 серпня 2017 року, спільно з представниками Державної екологічної інспекції в Одеській області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та працівниками Національної поліції здійснено виїзд на територію Нижньодністровського національного природного парку для здійснення заходів архітектурно-будівельного контролю. Під час виїзду в котеджний кооператив Water City на території Удобненської сільської ради для здійснення заходів архітектурно-будівельного контролю візуальним оглядом виявлено велику кількість збудованих індивідуальних житлових будинків, господарських будівель та споруд. Проведеною перевіркою встановлено, що фізичними особами-забудовниками наведено недостовірні відомості у деклараціях, в тому числі у декларації ОСОБА_1 , щодо наявності у них права користування земельною ділянкою, а також права на виконання будівельних робіт та наявності проєктної документації.

Рішенням Департаменту ДАБІ в Одеській області № 53 та наказом № 57

від 15 вересня 2017 року Про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності скасовано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстровану 17 липня

2015 року за № ОД 142151980753 щодо будівництва будівлі для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів за адресою: АДРЕСА_3 , замовник - ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга першого заступника прокурора Одеської області підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Суб`єктом права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (пункт в частини першої статті 80 ЗК України). У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт а частини першої статті 83 ЗК України).

Відповідно до пункту а частини першої статті 17 ЗК України до повноважень державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (частина четверта статті 122 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору оренди).

Реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах. Зазначене стосується також випадків здійснення у визначених законом випадках представництва інтересів держави прокурором.

У справі, яка переглядається, земельна ділянка, на якій споруджено будівлю відпочинку рибака та зберігання плавзасобів за адресою: комплекс будівель та споруд АДРЕСА_2 , за межами населених пунктів.

Звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Одеської ОДА та Департаменту ДАБІ в Одеській області, прокурор вказував на те, що уповноваженим державою органом на розпорядження спірними землями є Одеська ОДА, а Білгород-Дністровська районна державна адміністрація є орендодавцем земельної ділянки, на якій споруджено будівлю відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, зареєстровану на праві власності за ОСОБА_1 .

Апеляційний суд установив, що будівництво будівлі відпочинку рибака та зберігання плавзасобів здійснено на земельній ділянці, яку за договором оренди земельної ділянки від 30 листопада 2007 року, укладеним між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ТОВ ГлавБуд , передано в оренду ТОВ ГлавБуд на 25 років для організації зони відпочинку рибалок Човнової станції .

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об 'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц,

від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

Ураховуючи наведене, помилковим є висновок апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах держава через свої уповноважені органи офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ОСОБА_1 права власності на будівлю відпочинку рибака та зберігання плавзасобів як нерухоме майно.

Правовий висновок, наведений у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі

№ 465/1461/16-а, на який послався суд апеляційної інстанції при вирішенні зазначеного спору, зокрема, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, а тому виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, стосується позовних вимог про визнання неправомірною та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації за відсутності додаткових позовних вимог, таких як скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва. У справі, що переглядається у касаційному порядку, прокурор заявив вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому посилання апеляційного суду на зазначений вище правовий висновок, є помилковим та призвело до неправильного вирішення справи судами.

Визнаючи необґрунтованими висновки суду першої інстанції про недоведеність порушення інтересів держави, та змінивши мотиви відмови у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що факт реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації виключає можливість віднесення такого об`єкта до самочинного, оскільки не перевірив та не надав належної оцінки доводам заявника про те, що будівля для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: Удобненська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 9 , будинок № НОМЕР_1 , Білгород-Дністровський район, Одеська область, була збудована на земельній ділянці, що не була в установленому законом порядку відведена у власність (користування) ОСОБА_1 , а тому він відповідно до положень статті 376 ЦК України та статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , не міг набути право власності на неї.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не усунув неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, а тому оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не можна вважати таким, що відповідає завданням цивільного судочинства.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до підпункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд мав можливість усунути неповноту з`ясування обставин справи судом першої інстанції, проте зазначеного не виправив, не перевірив чи набув ОСОБА_1 у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій ним було збудовано будівлю для відпочинку рибака та зберігання плавзасобів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема чи мало ТОВ ГлавБуд , згідно з умовами договору оренди землі від 30 листопада 2017 року, право на укладення договору суборенди орендованої земельної ділянки з правом індивідуальної забудови; чи не ставить спосіб набуття ОСОБА_1 права власності на новостворений об`єкт нерухомості під сумнів добросовісність його поведінки. Зважаючи на наведене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не може вважати законним та обґрунтованим, а тому відповідно до статті 411 ЦПК України, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 , 409 , 411 , 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С.О . Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко