Рішення

від 14.04.2021 по справі 600/1531/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1531/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тарасовецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Тарасовецької сільської ради (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 19 березня 2020 року №70-35/20 про розгляд клопотання ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Тарасовецьку сільську раду Новоселицького району Чернівецької області повторно розглянути та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована у с.Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області.В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що підстава для відмови, яка зазначена відповідачем в оскаржуваному рішенні є неправомірною та призвела до штучного створення перешкод у реалізації ним права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, позивач вказує, що ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачає конкретні вимоги до оформлення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зокрема, у клопотанні повинно бути зазначено: орієнтовний розмір земельної ділянки, цільове призначення земельної ділянки; до клопотання слід додати графічний матеріал на якому зображено місце розташування бажаної земельної ділянки.

У зв`язку з наведеним, позивач зазначав, що всі вимоги при поданні клопотання ним були дотримані та зазначені всі необхідні відомості в клопотанні і додано до нього графічний матеріал, а тому є всі підстави для зобов`язання відповідача вчинити єдину законну дію, а саме надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Тарасовецька сільська рада подала до суду відзив, в якому вказувала, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

На думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог земельного законодавства, з урахуванням потреби мешканців села, використовуючи дискреційні повноваження, повно і правильно оцінюючи обставини, наявні при розгляді заяви, із застосуванням до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого закладені конкретно визначені публічні інтереси мешканців села Тарасівці.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

20.02.2020 р. позивач звернувся із клопотання до відповідача, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території села Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області в межах земель сільської ради за залізничною колією в сторону с. Ванчиківці.

До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки та копію паспорта громадянина України (а.с. 8, 9, 10-11).

Вказане клопотання зареєстровано відповідачем 18.03.2020 р. за вх. № Л-187 (а.с. 8).

За результатами розгляду клопотання, рішенням 35 сесії VII скликання Тарасовецької сільської ради № 70-35/20 від 19.03.2020 року Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області, у зв`язку з тим, що данні землі рахуються як громадські пасовища (а.с. 7).

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.

Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок та строки розгляду клопотань по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у ст. 118 ЗК України орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Крім того, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Дослідженням оскаржуваного рішення 35 сесії VII скликання Тарасовецької сільської ради № 70-35/20 від 19.03.2020 року Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 встановлено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області, у зв`язку з тим, що данні землі рахуються як громадські пасовища (а.с. 7).

Як вбачається із оскаржуваного рішення відповідачем жодним чином не мотивовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність земельної ділянки, та не вказано підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у частині 7 статті 118 ЗК України.

Суд звертає увагу, що відповідач зобов`язаний надати відповідний дозвіл або мотивовану відмову.

При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Отже, позивачу, не зазначено мотивовану правову підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

У відзиві на позов відповідач посилається на розпорядження Новоселицької РДА № 47-р 2006 року, згідно якого був затверджений протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв на території Тарасовецької сільської ради, а відтак були переведені до земель запасу сільської ради 90,89 та 240,2 га в пасовища. Окрім цього, відповідачем до суду надано висновок постійної комісії сільської ради з питань агропромислового розвитку, земельних відносин, охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів від 18.03.2020 року, згідно якого було прийнято рішення відмовити надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельну ділянку, оскільки така розташована на площі земель (площею 90,89 га), передбачених під громадське пасовище для мешканців села Тарасівці.

Наведені відповідачем обставини, на переконання суду, не є підставами для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в ч. 7 статті 118 ЗК України.

При цьому, про існування розпорядження Новоселицької РДА № 47-р 2006 року представник відповідача зазначав вже у суді у відзиві на позовну заяву, проте посилань на такі підстави оскаржене рішення Тарасовецької сільської ради від 19.03.2020 р. № 70-35/20 не містить.

Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у згадуваній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі № 509/4156/15-а.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуване рішення № 70-35/20 від 19.03.2020 р. прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів такої відмови у вказаному рішення органу місцевого самоврядування не наведено.

Поряд з цим, суд зазначає, що по своїй правовій природі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки у власність або користування (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 року у справі № 360/2334/17, від 08.09.2020 року у справі № 812/1450/17), тому суб`єкту звернення в подальшому може бути відмовлено в отриманні земельної ділянки.

При цьому варто зазначити, що процедура отримання земельної ділянки відповідно до положень ЗК України є багатоетапною (отримання дозволу, погодження проекту, державна реєстрація (формування) земельної ділянки тощо) і на кожному етапі суб`єкт владних повноважень може відмовити у прийнятті позитивного рішення для суб`єкта звернення.

Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем в рішенні № 70-35/20 від 19.03.2020 р., не є належними підставами відповідно до норм ЗК України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Під час розгляду справи по суті, відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення № 70-35/20 від 19.03.2020 р. щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача. Тому, позов в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у адміністративних межах с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області, суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Виходячи із обставин даної справи, суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним та важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ст. 118 ЗК України, умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для неї дозволу.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності до ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Разом з тим, на думку суду, в даному випадку підстави для встановлення (в порядку ч.1 ст. 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо невиконання відповідачем рішення у цій справі. Крім того, примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 840,80 грн.

Оскільки, позов задоволено частково, суд пропорційно до розміру задоволених позовних вимог присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 564,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16 та від 18.10.2018 р. у справі №813/4989/17.

У поданій до суду позовній заяві, представник позивача просив, в т.ч.: стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

На підтвердження понесення судових витрат позивач надав до суду наступні докази:

- договір про надання правової допомоги та представництво №19АЦ від 01.09.2020 р., укладений між позивачем та адвокатом Вівчарем Раду Георгійовичем (а.с. 12);

- додатковий договір №19АЦ-1 від 01.09.2020 р., згідно пункту 2.3. якого визначено, що розмір гонорару за виконання умов договору №19АЦ від 01.09.2020 р. складає 2000,00 грн (а.с. 13);

- довідку про оплату послуг від 17.09.2020 р. за договором про надання правової допомоги №19АЦ від 01.09.2020 р. на загальну суму 2000,00 грн (а.с. 14);

- розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 15).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Перевіривши склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входить до предмета доказування у справі, а також докази на їх підтвердження, враховуючи часткове задоволення позову, суд пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача стягує витрати на правничу допомогу у розмірі 1340,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 19 березня 2020 року № 70-35/20.

3. Зобов`язати Тарасовецьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.02.2020 р. (вх. № Л - 187 від 18.03.2020 р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться на території села Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства та прийняти мотивоване рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 564,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Тарасовецької сільської ради.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1340,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Тарасовецької сільської ради.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 (Чернівецька область, Новоселицький район, с. Тарасівці, РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Тарасовецька сільська рада (Чернівецька область, Новоселицький район, с. Тарасівці, код ЄДРПОУ 04417719).

Суддя В.К. Левицький