Рішення

від 08.04.2021 по справі 640/24734/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ № 640/24734/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.11.2019 року № 0010810504 Головного управління ДПС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до висновку акту про результати документальної позапланової перевірки відповідачем неправомірно встановлено факт порушення позивачем положень Податкового кодексу України, на підставі якого Головне управління ДПС у м. Києві прийняло оскаржуване податкове повідомлення-рішення, за якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями. На думку позивача, підприємством було цілком правомірно відображено у податковому обліку витрати з урахуванням вимог Податкового кодексу України.

На думку позивача, відповідач безпідставно встановив фіктивність договірних відносин, нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, чим порушив вимоги податкового законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2019 року відкрито провадження у справі № 640/24734/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у результаті проведеної документальної позапланової виїзної перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС за грудень 2016 року показників декларацій з податку на додану вартість встановлено порушення податкового законодавства. На думку відповідача, позивачем на порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість за грудень 2016 року на суму 68 867, 00 грн. Відповідач вказує, що проведений аналіз фінансово-господарських відносин позивача з контрагентом свідчить про те, що здійснення господарських операцій за означений період не підлягає відображенню у податковому обліку здійснення господарських операцій. Відтак, позивач безпідставно врахував до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, головним ревізором-інспектором відділу контролю за ризиковими платниками управлінню спеціальних перевірок Департаменту податкових перевірок Департаменту податкових перевірок трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління державної податкової служби у м. Києві, радником податкової та митної справи III рангу Світельською-Коробовою Тетяною Василівною було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС за грудень 2016 року показників декларацій з податку на додану вартість.

За результатами перевірки складено акт № 191/26-15-05-04-04/30179019 від 23.10.2019 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ та встановлено порушення вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС за грудень 2016 року показників декларацій з податку на додану вартість, а саме вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, оскільки перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій з контрагентом - ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС , з яким позивач уклав договір про надання послуг від 05.12.2016 року та договір поставки від 08.12.2016 року. Так, відповідачем зазначається, що операції ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, враховуючи той факт, що ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС не володіє основними засобами та трудовими ресурсами здійснював реалізацію послуг та товару в грудні 2016 року 160 іншим суб`єктам господарювання на загальну суму 27 810 358 грн., з наступною номенклатурою: тумба з ящиками, палатка з брезенту, кап. ремонт приміщень, роботи по газопостачанню зерносушарки, кріплення, кабелі та шнури з`єднувальні тощо. З інформації зазначеної в наданих до перевірки документах, виписаних ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС на адресу ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ не можливо встановити місце надання послуг, кількість людей, що були задіяні у вказаних роботах, результати наданих робіт, також у актах відсутні посилання на інші документи, що підтверджують виконання робіт, відсутні кількісні і вартісні показники формування вартості послуг, що не дає змогу встановити реальність наданих послуг. Відповідач також вказує на отримання пояснення про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності керівника (головного бухгалтера) ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС ОСОБА_1 , який перебував на посаді на момент здійснення операції з позивачем. Крім того, відсутнє підтвердження поставки послуг та ТМЦ по ланцюгу постачання (згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН). Таким чином, відповідачем встановлено неможливість виконання вказаних господарських операцій між ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ і ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС та наявні підстави для висновку, що у ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ відсутній факт реального здійснення господарської діяльності.

На підставі цього Акту перевірки №191/26-15-05-04-04/30179019 від 23.10.2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2019 року № 0010810504, згідно з яким ТОВ ТД АРТЕМ було збільшено суму грошового зобов`язання і податку на додану вартість у розмірі 68 867,00 грн та застосовано штраф у розмірі 17217,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправними та таким, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав договірні взаємовідносини з ТОВ УКРБІЗНЕСЛЮКС : договір про надання послуг від 05.12.2016 року, предметом якого було надання послуг по формуванню шпильок, відновленню пальника та виготовлення деталей (конкретні послуги вказані у специфікаціях до договору); договір поставки від 08.12.2016 року, предметом якого була поставка товарів згідно специфікації.

Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи, наряду з документами, що складені у зв`язку з виконанням умов вказаних договір з контрагентом, зокрема, видаткові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, рахунки-фактури, специфікації та податкові накладні.

Враховуючи зазначене та наявні документи в матеріалах справи, суд встановив, що документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентом є первинні документи, зокрема, договори, видаткові накладні, податкові накладні та ін..

Разом з тим, за результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентом податковий орган робить висновок про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними документами, оскільки господарська діяльність товариства має ознаки фіктивності.

Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Матеріалами справи підтверджено факт наявності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів оформлених згідно вимог чинного законодавства, що свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом. Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

Суд такає зважає на висновок ВАСУ від 23.04.2014 року у справі № К/800/7245/14 про те, що не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких підприємство не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от, на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Суд також вважає обґрунтованими доводи позивача щодо того, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільнім транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У даному випадку, контролюючий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 року у справі №817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі №813/2758/16.

У той же час, відповідач не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що первинні документи складені лише формально та не відображають реальної передачі послуг, оскільки такі твердження є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджені доказами, наданими в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що у разі недотримання контрагентом позивача вимог чинного податкового законодавства не може мати наслідком притягнення до відповідальності позивача, так само як не може свідчити про порушення останнім податкового законодавства.

Вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд зазначає, що вказана відповідачем інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом та не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Суд звертає увагу, що ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У справі Інтерсплав проти України (Заява № 803/02 від 09.01.2007 року) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним Рішенням роз`яснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії від 18.03.2010 року (Заява № 6689/03). Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив. У рішенні у справі Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16.

Не подано відповідачем і доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, зокрема, судових рішень, вироків тощо; не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідачем не доведено також того, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Вказані в акті перевірки висновки є лише припущеннями посадових осіб відповідача за відсутності належних та допустимих доказів, які надаються в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, у взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів недобросовісності дій позивача при здійсненні вказаних господарських операцій.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію щодо того, що контрагенти фігурують в кримінальних провадженнях. Сам по собі факт того, що контрагент позивача фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат чи/або податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача за наявності усіх необхідних бухгалтерських документів. Суд також не вбачає правових підстав досліджувати обставини допиту та протоколи допитів свідків.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018, справа № 816/809/17 викладено одразу дві позиції, що мають значення для розгляду даної справи, а саме: сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, у рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами; під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, посилання контролюючого органу на певні кримінальні провадження не може мати наслідком протиправність операцій позивача і такого контрагента.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, зазначає, що надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із контрагентом є первинні документи, копії яких містяться у матеріалах справи, повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, відповідають господарським цілям та завданням статутної діяльності підприємств, що є свідченням добросовісності дій позивача при здійсненні вказаних операцій.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях . Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 2/10, ЄДРПОУ 30179019) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.11.2019 року № 0010810504 Головного управління ДПС у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРТЕМ (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 2/10, ЄДРПОУ 30179019) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур