Постанова

від 14.04.2021 по справі 198/292/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2164/21 Справа № 198/292/20 Суддя у 1-й інстанції - Маренич С. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", третя особа: Юр`ївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2020 року до Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", третя особа: Юр`ївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", третя особа: Юр`ївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання- відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року по справі №198/292/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві ТОВ "Лан" на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року залишити без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЕ № 476420, виданого Юр`ївською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 01.08.2008 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 3210 га, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області (а.с.130).

З матеріалів справи вбачається, що 29.10.2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та по справі ТОВ Лан (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого позивач передав відповідачу в оренду строком на 15 років належну йому земельну ділянку площею 6, 3210 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.131) .

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:002:0601, зареєстроване за ТОВ «Лан» на підставі договору б/н від 29.10.2014 року, укладеного з орендодавцем ОСОБА_1 (індексний номер рішення 19821632 від 05.03.2015 року) (а.с.132).

Згідно п. 32 Договору останній набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (ас.131).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 вищевказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду землі , в редакції чинній на час укладення між сторонами договору оренди (29.10.2014 року), строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно ч. 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом 7 укладеного між сторонами договору оренди землі передбачено можливість розірвання договору кожні п`ять років, при цьому для цього потрібно щоб у позивача виникло лише бажання або потреба в цьому, однак за умови, що орендодавець повинен попередити про розірвання договору орендаря не пізніше ніж за 100 днів.

06 червня 2019 року ОСОБА_1 на адресу відповідача направила заяву про намір припинити договір оренди так як бажає самостійно використовувати земельну ділянку (а.с.134).

ТОВ Лан не погодилось на розірвання договору оренди, оскільки відсутні вагомі причини для розірвання договору в односторонньому порядку, а підприємство належним чином виконує обов`язки орендаря.

В ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частина 1 ст. 627 ЦК України деталізує принцип свободи договору, зокрема, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони в договорі мають право зазначати про момент та умови припинення дії договору, відмінні від законодавчо встановлених, оскільки таке право прямо передбачено принципами свободи договору та закріплено загальними нормами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 651 ЦК України та ч.ч. 3, 4 ст. 31 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, а розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Правила ч. 3 ст. 651 ЦК України передбачають, що договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитись від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки для інших осіб.

Так, за правилами, передбаченими абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі визначено, що за згодою сторін у договорі оренди землі крім істотних умов, необхідних для такого виду договорів, можуть зазначатися також обставини, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди.

Керуючись вказаними нормами закону, суд дійшов обґрунтованого висновку, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку можливе або в силу закону, або коли це прямо передбачено у договорі, при цьому сторони договору повинні чітко визначити підстави та порядок такого розірвання. В протилежному випадку договір може бути розірвано тільки за згодою сторін.

Так, п. 7 укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Лан договору оренди землі від 29.10.2014 року встановлено, що орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.

Іншими словами, сторони обумовили, що для настання події розірвання договору за вказаним пунктом через кожні п`ять років дії договору повинно бути дотримано одночасно дві умови - своєчасне попередження орендодавця про намір розірвати договір та згода орендаря на таке розірвання.

Разом з тим, в пунктах 27 та 28 договору сторони домовились, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, а дія договору припиняється шляхом його розірвання: 1) за взаємною згодою сторін; 2) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Всі зазначені умови пунктів 7, 27 та 28 договору є результатом досягнення домовленості між ОСОБА_1 та ТОВ Лан , які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладаючи договір оренди землі, сторони узгодили усі умови (пункти) договору, визначили їх зміст, а тому зазначений договір укладено з усіма погодженими сторонами умовами.

За правилами ст. 654 ЦК України розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки доказів того, що зі спливом п`яти років позивачка має право в односторонньому порядку розірвати договір за потребою чи бажанням, ніяким із пунктів укладеного договору сторони не погоджували.

Доводи апелянта в скарзі про те, що згідно п. 7 договору оренди земельної ділянки загальний строк дії договору становить 15 років, однак відповідач при укладенні договору погоджувався на дострокове розірвання договору через кожні п`ять років безперервного користування, у разі якщо у позивачки виникне для цього потреба або бажання, а також те, що позивачка має намір обробляти самостійно земельну ділянку, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Враховуючи те, що договір оренди землі був укладений строком на 15 років, то і право розірвання договорів оренди наступає за спливом зазначеного строку, що в свою чергу надає право позивачці не укладати новий договір.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт допускає підміну понять таких як «строк дії договору оренди» та «право перегляду умов договору оренди раз на 5 років» .

Зважаючи, що жодних окремих підстав, як в сукупності так і окремо, необхідних та достатніх для розірвання договорів оренди землі передбачених законом позивачкою ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було, - колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання договору оренди землі припиненим.

Колегія суддів наголошує, що свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова