Постанова

від 14.04.2021 по справі 691/1629/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року

м. Черкаси

справа № 691/1629/18 провадження № 22-ц/821/570/21 категорія 302050000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.

секретаря: Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Попова Людмила Петрівна

відповідач : Хлистунівська об`єднана територіальна громада Городищенського району Черкаської області

третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головко Людмили Петрівни на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Хлистунівської об`єднаної територіальної громади Городищенського району Черкаської області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування .

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Хлистунівської об`єднаної територіальної громади Городищенського району Черкаської області, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Дане будинковолодіння розташоване на приватизованій земельній ділянці, площею 0,2059 га., кадастровий номер 7120382800:01:001:0021, на вказаній земельної ділянці розміщений житловий будинок і надвірні споруди, а частина використовується для ведення особистого селянського господарства.

З боку АДРЕСА_1 , по її земельній ділянці проведено газопровід. Таке розташування газопроводу унеможливлює заїзд сільськогосподарської техніки через її двір до огороду та спричиняє труднощі щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, а саме для ведення особистого селянського господарства.

Раніше вона користувалась проїздом по межі між будинковолодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та частково проїзд до її земельної ділянки займав і самі земельні ділянки АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , а потім поза вказаними земельними ділянками у неї був проїзд поза межею земельної ділянки АДРЕСА_3 та № НОМЕР_1 по землі яка перебувала в комунальній власності Дирдинської сільської ради до її огороду.

З весни 2017 року власниця земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , заборонила їй проїзд через земельну ділянку АДРЕСА_3

ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Дирдинської сільської ради із проханням щодо влаштування їй проїзду на власну земельну ділянку АДРЕСА_1 , однак отримала відповідь від 24 січня 2018 року за підписом голови сільської ради, що наслідком її звернення було прийняте рішення про створення робочої комісії для вивчення заявленого питання та одноголосно прийняте рішення про влаштування проїзду до її земельної ділянки, повз земельні ділянки по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 на землях державної власності Дирдинської сільської ради.

19 лютого 2018 року, ОСОБА_1 звернулась до сільської ради щодо надання детального плану-схеми та викопіювання з карти місцевості до відповіді від 24 січня 2018 року та акта огляду комісією висоти газової труби та відстані між будівлями в садибі по АДРЕСА_1 і можливості проїзду до присадибної земельної ділянки для її використання в повному обсязі, на що отримала відповідь від 12 березня 2018 року № 136, що проміри висоти газової труби не проводилися, щодо придатності рекомендованої земельної ділянки для влаштування заїзду на її земельну ділянку, то їй порадили звернутись до відділу архітектури та містобудування Городищенської РДА, щодо належної їй земельної ділянки, то у сільської ради виникло питання на якій підставі на ній розташовані будівлі і споруди, оскільки її цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Будинковолодіння позивачем було придбане 12 листопада 2003 року згідно договору купівлі-продажу, вказана земельна ділянка була приватизована в травні 2005 року та Дирдинської сільської радою було затверджено проект землеустрою щодо надання їй у власність вказаної земельної ділянки.

Також у вищевказаній відповіді було повідомлено, що встановити межові знаки, які відокремлюють проїзд не є можливим через несприятливі погодні умови та через відсутність її згоди на виділення саме такого проїзду.

19 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1 від 19 березня 2018 року Дирдинською сільською радою були надані план-схема земельної ділянки, яка намічена для влаштування проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , витяг з рішення сесії сільської ради.

25 квітня 2018 року комісією Дирдинської сільської ради було обстежено земельну ділянку, яка намічена для влаштування проїзду.

Комісією було встановлено, що на вказаній ділянці весняні розливи води річки Вільшанка не сходять, тому встановити межові знаки не є можливим, а проїзд дорогою по даній місцевості в таку пору року неможливий взагалі.

13 травня 2018 року до сесії сільської ради звернулася власник земельної ділянки АДРЕСА_3 із заявою, що вона дає згоду на встановлення сервітуту для заїзду на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 також звернулась з такою ж самою заявою.

На їх звернення було повідомлено, що встановити сервітут для проїзду до її земельної ділянки по АДРЕСА_1 , через земельні ділянки АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , неможливо, оскільки власник земельної ділянки АДРЕСА_3 ОСОБА_3 не надає дозволу на виділення проїзду через його земельну ділянку.

Разом з тим, рішенням сесії Дирдинської сільської ради від 08 серпня 2018 року № 27-16/V11 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у приватну власність ОСОБА_2 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, площею 0,3174 га. для ведення ОСГ, розташованій по АДРЕСА_3 .

Вказаним рішення до належної ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 7120382800:01:001:0300, площею 0,25 га, додано земельну ділянку, яка межує із вказаною земельною ділянкою та розташована позад неї в сторону річки Вільшанка площею 0,3174 га.

Рішенням сесії Дирдинської сільської ради від 08 серпня 2018 року № 27-16/ НОМЕР_2 , порушені права позивача, оскільки на час його прийняття, сесії сільської ради було достеменно відомо (на підставі її неодноразових звернень та акту, складеного комісією по земельних спорах від 25 квітня 2018 року), що проїзд до її земельної ділянки, поза межами земельної ділянки наданої у власність ОСОБА_2 , площею 0,3174 га, є неможливим.

При наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою та при його затвердженні, сесія сільської ради повинна була врахувати вказані обставини та відступити від межі земельної ділянки кадастровий номер 7120382800:01:001:0300, на відстань необхідну для влаштування проїзду до земельної ділянки АДРЕСА_1 . Але цього не було зроблено і тому ОСОБА_1 змушена звернутись до суду з позовом за захистом своїх прав в якому просить: визнати незаконним та скасувати рішення сесії Дирдинської сільської ради Городищенського району Черкаської області від 08 серпня 2018 року № 27-16/V11 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у приватну власність ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 13 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи було встановлено, що обладнати заїзд до земельної ділянки позивача з АДРЕСА_3 через земельні ділянки будинковолодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , без добровільної згоди власників зазначених помешкань є неможливим. В 2008 році погоджуючи проект газифікації свого будинковолодіння, свідомо, із власної волі, позивач створила собі перешкоди у виді газопроводу, розміщеного на недостатній висоті від землі, через який, в подальшому, стало неможливо заїжджати сільськогосподарською технікою до власного огороду через власний двір, що є однією з підстав для відмови в задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Суд дійшов висновку, що позивач мав обрати інший спосіб захисту своїх прав, а саме звернутися до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту.

Оскільки позивачем обрано невідповідний спосіб захисту порушених прав, тому суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Попова Л.П. просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 січня 2021 року як незаконне та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи та ухвалення рішення судом не враховано, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Дирдинської сільської ради з проханням вирішити питання щодо надання проїзду до своєї земельної ділянки АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 .

В порушення вимог ст. 19 ЗУ Про звернення громадян звернення ОСОБА_1 були розглянуті не об`єктивно та не були повно і всебічно перевірені.

У відповідача була можливість вирішити питання про надання проїзду з урахуванням інтересів всіх зацікавлених членів громади, з додержанням правил добросусідства, а не надавати перевагу одному її члену ОСОБА_2 , проігнорувавши інтереси інших.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення не надав належної оцінки наведеним доводам та безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та необхідність звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, оскільки ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Дирдинської сільської ради з заявами про вирішення вказаного питання, коли земельна ділянка перебувала в комунальній власності і це питання було можливо вирішити без звернення до суду, однак їй відмовляли у наданні проїзду під різними приводами.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не находив

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Дана обставина підтверджується договором купівлі-продажу від 12 листопада 2003 року (а.с. 10 Т.1), посвідченого Городищенською державною нотаріальною конторою та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2438683 від 26 грудня 2003 року (а.с. 10 Т.1 зворона сторона).

Будинковолодіння по АДРЕСА_1 розташоване на приватизованій земельній ділянці, площею 0,2059 га., кадастровий номер 7120382800:01:001:0021, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно - індексний номер 38106233 від 26 травня 2015 року (а.с. 11 Т.1) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності - індексний номер 38107225 від 26 травня 2015 року (а.с. 12 Т.1).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 (а.с. 13 Т.1), та акту виходу робочої комісії для вирішення питання по влаштуванню проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 23 серпня 2017 року (а.с. 27 Т.1), до даного будинковолодіння, з АДРЕСА_3 облаштований заїзд у вигляді воріт, достатньої ширини.

Під час розгляду справи сторонами не заперечили факт наявного проїзду до земельної ділянки позивача повз земельні ділянки по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 на землях державної власності Дирдинської сільської ради. Дану обставину в судовому засіданні підтвердили також свідки, що були допитані в судовому засіданні.

Проте, даний проїзд позивача не влаштовує, оскільки, весною, внаслідок розливу річки Вільшанка , тривалий час є непроїзним.

Відповідно з Технічними умовами на проектування постачання газом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 22 квітня 2008 року (а.с. 14-15 Т.1), даний будинок приєднаний до постачання газом для побутових потреб. Зазначене, також підтверджується і Актом розмежування відповідальності сторін № 412 від 17 жовтня 2014 року (а.с. 16 Т.1), підписаним представником газорозподільного підприємства та ОСОБА_4 (зятем позивача) - від імені споживача по АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи, районним судом, також встановлено, що позивач, тривалий час, для проїзду сільськогосподарською технікою на свою присадибну земельну ділянку використовувала проїзд по межі та земельних ділянках домоволодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , який був періодичним та влаштований зі згоди власників цих домоволодінь.

В подальшому, після зміни власника земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , яким став ОСОБА_3 (син третьої особи - ОСОБА_2 ), що підтверджується листом Виконавчого комітету Дирдинської сільської ради від 30 травня 2018 року, № 255 (а.с. 35 Т.1), адресованим представнику позивача, новий власник, тобто, ОСОБА_3 відмовився надавати дозвіл позивачу на проїзд по його земельній ділянці з АДРЕСА_3 .

Не погоджуючись з таким рішенням нового власника домоволодіння по АДРЕСА_3 - ОСОБА_3 , позивач, самостійно та через свого представника, що підтверджується приєднаними до позовної заяви доказами, неодноразово зверталася до Дирдинської сільської ради із заявами про влаштування заїзду до її земельної ділянки саме через земельні ділянки будинковолодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 .

З приводу даних звернень, Дирдинська сільська рада, з метою врегулювання спірного питання, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами, створила декілька комісій та винесла ряд рішень, в результаті яких позивачу, фактично було відмовлено у облаштуванні проїзду до власної земельної ділянки через земельні ділянки будинковолодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 .

Разом з тим, рішенням Дирдинської сільської ради від 08 серпня 2018 року № 27-16/V11 (а.с. 36 Т.1) (яке оспорює позивач) про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у приватну власність ОСОБА_2 , останній було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність площею 0,3174 га для ведення особистого селянського господарства розташованої по АДРЕСА_1 та передано у приватну власність ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_3 .

Згідно викопірування з кадастрової карти території Дирдинської сільської ради, Акту виходу робочої комісії для вирішення питання по погодженню меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 , 72 від 03 травня 2018 року, кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 7120382800:01:001:0299, вказана земельна ділянка не межує з АДРЕСА_3 , а межує із земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Дирдинської сільської ради № 21 від 09 січня 2019 року (а.с. 52 Т.1), при розробленні проектної документації, ОСОБА_2 добровільно відмовилась від частини земельної ділянки площею 0,1826 га для проїзду ОСОБА_1 до земельної ділянки кадастровий номер 7120382800:01:001:0021, яка знаходиться у її власності за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 має. А також до її земельної ділянки є доступ із АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування спір вирішується судом.

У відповідності до п. г ч. З ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов`язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Згідно ч.ч. 1-4 ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ч.1 ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у приватну власність ОСОБА_2 із зазначенням підстави позову - надання дозволу позивачу щодо заїзду на її земельну ділянку з метою її використання за цільовим призначенням.

Отже, обраний позивачем спосіб засобу захисту своїх порушених прав є невідповідним і висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мала обрати інший спосіб захисту своїх прав, а саме: звернутись з позовом про встановлення земельного сервітуту.

Отже, вирішуючи спір в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головко Людмили Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Хлистунівської об`єднаної територіальної громади Городищенського району Черкаської області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 14 квітня 2021 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.І. Василенко