Постанова від 07.04.2021 по справі 914/1588/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2021 р. Справа №914/1588/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Желіка М.Б.

Мирутенка О.Л.

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту містобудування Львівської міської ради б/н від 18.01.2021 (вх. № 01-05/255/21 від 19.01.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 (повний текст рішення складено 23.12.2020, м. Львів, суддя Коссак С.М.)

у справі № 914/1588/20

за позовом: Приватного нотаріуса Барбуляк Христини Миколаївни, м. Львів

до відповідача: Департаменту містобудування Львівської міської ради, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунального підприємства Адміністративно-технічне управління , м.Львів

про стягнення 694 362,00 грн. шкоди.

За участі представників:

від позивача : Барбуляк Х.М.

від позивача: Малишак А.С. - ордер серії ВС № 1049521 від 19.10.2020;

від відповідача: Яворський Т.І. - довіреність № 2901-вих-67069 від 01.09.2020;

від третьої особи з боку відповідача: Малець Н.М. - довіреність № 2410-10-2285 від 06.07.2020.

ВСТАНОВИВ:

Приватний нотаріус Барбуляк Христина Миколаївна звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача КП Адміністративно-технічне управління про стягнення 27 877,00 грн. матеріальних збитків (що складаються з відшкодування витрат, які бути понесені при доказуванні у суді незаконності демонтажу вивісок 21 495,00 грн; коштів, витрачених на отримання вивісок зі складу - 3 116,00 грн; коштів, витрачених на ремонт та монтаж вивісок - 3200,00 грн.), 28 866,00 грн. за незаконне утримання чужого майна та 637 685,00 грн. моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 10.08.2018 були демонтовані вивіски позивача, що знаходились за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, 5 на підставі наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради від 28.02.2018, № 34 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1340/5643/18 визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 28.02.2018 № 34 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок в частині пунктів 16, 17, 18.

Позивач зазначає, що відповідач перешкоджав її нотаріальній діяльності 654 календарні дні або 446 робочих дні і фактично псував її ділову репутацію, адже, без вивісок вона не мала права здійснювати нотаріальну діяльність, у зв`язку з чим, звернулась до суду у даній справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 позов Приватного нотаріуса Барбуляк Х.М. задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з Департаменту містобудування Львівської міської ради на користь приватного нотаріуса Барбуляк Х.М. 90 316, 30 грн. моральної шкоди. В решті у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за висновками Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18 процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19). Доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачу цих збитків і їх розмір, порядок нарахування, склад позивачем не надано. Відтак, у стягненні грошових коштів у сумі 21 495,00 грн., що складають витрати, які бути понесені на доказування у суді незаконності демонтажу вивісок, відмовлено.

Також суд першої інстанції відмовив у стягненні коштів, витрачених на отримання вивісок зі складу в розмірі 3 116,00грн., оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів витрачання цих коштів (платіжних документів, чеків, інших розрахункових документів).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що позивач на час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами факт безпідставного збагачення за його рахунок саме відповідачем - Департаментом містобудування, факт отримання доходів набувачем майна, з часу коли він дізнався чи міг дізнатися про володіння майном, а відтак, в стягненні 28 866,00 грн. за незаконне утримання чужого майна, відмовив.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що остання є правомірною, оскільки внаслідок демонтування вивісок за результатами виконання незаконного наказу відповідача, що скасований рішенням суду, ділова репутація позивача зазнала шкоди. Однак, розрахунок моральної шкоди, слід здійснювати виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019 та 2020 роки з врахуванням зазначеного позивачем періоду стягнення за кожен місяць. За таких обставин, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає моральна шкода у розмірі 90 316,30 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент містобудування Львівської міської ради подав апеляційну скаргу б/н від 18.01.2021 (вх. № 01-05/255/21 від 19.01.2021), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 скасувати, а в позові відмовити (враховуючи клопотання апелянта б/н від 02.04.2021 про виправлення описки).

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме, скаржник стверджує, що відсутність вивісок не спричинила закриття нотаріальної контори, припинення діяльності нотаріуса, скасування сертифікації робочого місця нотаріуса, скасування права на зайняття нотаріальної діяльністю, тощо. Відсоток зменшення кількості клієнтів, у зв`язку з демонтажем вивісок нічим не підтверджується. А відтак, апелянт вважає, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між відсутністю вивіски і вартістю робочого дня нотаріуса.

Апелянт зазначає, що ділова репутація нотаріуса оцінюється за результатами його діяльності, а не за наявністю чи відсутністю вивісок, а позивачем не додано жодних розрахунків, в якому розмірі постраждала ділова репутація нотаріуса від відсутності вивісок.

Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 03.03.2021, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновки місцевого господарського суду не спростовує.

Комунальним підприємством Адміністративно-технічне управління подано до суду пояснення на апеляційну скаргу б/н від 05.03.2021, в якому просить апеляційну скаргу відповідача задоволити.

В поясненнях третя особа зазначає те, що суд першої інстанції необґрунтовано розрахував розмір моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, адже, самозайнята особа, в залежності від того, які зусилля вкладає в працю, може отримувати заробіток, що еквівалентний 2-денним мінімальним заробітним платам за день, а може отримати 10% від такої суми, а може і не отримати нічого.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне .

28.02.2018 Департаментом містобудування Львівської міської ради винесено наказ № 34 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок , в пунктах 16, 17, 18 якого зазначено про необхідність демонтувати самовільно встановлені вивіски, розміщені за адресою м. Львів, вул. Рубчака, 5 та встановлено термін добровільного демонтажу - 14.02.2018.

Пізніше, як вбачається з Акта № 20 від 09.08.2018 про проведення демонтажу спеціальних конструкцій, складеного за участю представників КП Адміністративно-технічне управління демонтовано самовільно встановлені вивіски, розміщені за адресою м. Львів, вул. Рубчака, 5. Зазначені дії були проведені на виконання п.п. 16, 17, 18 наказу Департаменту містобудування Львівської міської № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

20.09.2018 позивачкою направлено на адресу виконавчого комітету Львівської міської ради та заступника міського голови з містобування скарги за №№ 325/01-16, 626/01-16 на дії Департаменту, в якій зазначено, що будь-які вимоги про демонтаж вивісок, які розміщені відповідно до вимог чинного законодавства є перешкоджанням у здійсненні нотаріусами професійної діяльності і прямим порушенням законодавства України, у тому числі ст. 8-1 Закону України Про нотаріат , відповідно до якої держава гарантує і забезпечує рівні умови доступу громадянам до зайняття нотаріальною діяльністю та рівні можливості нотаріусам в організації та здійсненні ними нотаріальної діяльності.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1340/5643/18 скасовані п.п. 16,17,18 наказу Департаменту містобудування Львівської міської № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

У рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1340/5643/18, зазначено, що приватний нотаріус є уповноваженою державою фізичною самозайнятою особою, яка не має і не може мати статусу фізичної особи-підприємця і на якого не може поширюватися дія Закону України Про рекламу та Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 11.11.2016 № 1025.

20.09.2019 позивач звернулась до Департаменту містобудування Львівської міської ради та комунального підприємства Адміністративно технічне управління із листом № 556/01-16, в якому зазначила, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1340/5643/18 набрало законної сили 29.08.2019, а тому вимагала безкоштовно повернути на місце демонтовані з фасаду офісу вивіски в кількості 3 штук.

На даний лист КП Адміністративно-технічне управління повідомило позивача листом № 2410-10-6040 від 10.10.2019, що демонтовані вивіски знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 125 та просило забрати дані конструкції зі складу.

Пізніше,11.04.2020 позивач звернулась до Департаменту містобудування Львівської міської ради та комунального підприємства Адміністративно технічне управління із листом № 104/01-16, в якому зазначила, що 27.02.2020 забрала вивіски зі складу, який знаходиться у селі Мурованому Пустомитіського району Львівської області, а не у м. Львові, як стверджувала третя особа. Також, у даному листі позивач зазначила, що при монтажі вивісок виявилось, що одна з них, яка обладнана електричними лампами, несправна, так як зберігалась у сирості. Позивач просила направити майстрів за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, 5 та безкоштовно здійснити ремонт і монтаж вивісок у кількості 3 штук.

Натомість КП Адміністративно-технічне управління повідомило позивача листом № 2410-10-1948 від 16.06.2020, що розміщення вивісок у м. Львові регулюється Порядком розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові , затвердженого рішенням Львівської міської ради № 1025 від 11.11.2016. Зазначеним Порядком не передбачено здійснення ремонту чи монтажу попередньо демонтованих вивісок.

Судом встановлено, що вивіски на фасаді офісу за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, 5 були монтовані - 25.05.2020, за рахунок позивача.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Пунктами 8, 9 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У частинах 1- 3 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Варто зауважити, що збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальних збитків за недоведеністю.

Також, суд першої інстанції встановив, що позивач на час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами факт безпідставного збагачення за його рахунок саме відповідачем - Департаментом містобудування, факт отримання доходів набувачем майна з часу коли він дізнався чи міг дізнатися про володіння майном, а відтак, в стягненні 28 866,00 грн. за незаконне утримання чужого майна відмовив.

Рішення суду апелянтом не оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 27 877,00 грн. матеріальних збитків та 28 866,00 грн. за незаконне утримання чужого майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не переглядає рішення в не оскаржуваних частинах.

Щодо позовних вимог в частині 637 685,00 грн. моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Визначивши характер спірних правовідносин та застосовуючи до них приписи статей 1167, 1173-1174, 1176 ЦК України, суд має встановити, зокрема: кому завдана шкода (фізичній чи юридичній особі з урахуванням суб`єктного складу злочину у відповідності до статті 172 КК України); чим підтверджується заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру та в чому конкретно вони полягали/проявились (наприклад: у приниженні ділової репутації юридичної особи, у посяганні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або у вчиненні дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності), за яких обставин та якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме юридичній особі та її розмір; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду на підставі цих статей саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди юридичній особі, завданої органами державної влади саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у юридичної особи; якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме юридичній особі та її розмір; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та шкодою.

У частинах 1, 2, 3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач має довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Під поняттям "моральна шкода" слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у справі № 914/263/19 (постанова від 26.02.2020).

Так, судом встановлено, що позивач звертаючись до суду першої інстанції стверджує, що відповідачем заподіяно їй моральну шкоду неправомірним демонтажем вивісок з фасаду офісу (що знаходилися за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, 5), який здійснювався на підставі п.п. 16, 17, 18 наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

Позивач зазначає, що у зв`язку неправомірними діями відповідача була принижена її ділова репутація, так як тривалий час займається нотаріальною практикою і користується повагою клієнтів та заподіяна моральна шкода, яка виражалася в моральних стражданнях та переживаннях. Також, позивач зазначає, що дії відповідача щодо демонтажу вивіски привели до того, що вона була змушена жити в постійному нервовому напруженні, оскільки робоче місце не відповідало вимогам Закону України Про нотаріат і у випадку проведення перевірки контролюючих органів могли бути застосовані заходи передбачені законом, в тому числі зупинення або позбавлення права на зайняття нотаріальною діяльністю.

Судом встановлено, що демонтаж вивісок з фасаду офісу, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, 5, був здійснений 10.08.2018 представниками КП Адміністративно-технічне управління - на виконання п.п. 16, 17, 18 наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок , що підтверджується Актом № 20 від 09.08.2018 про проведення демонтажу спеціальних конструкцій. Зазначений факт не заперечується ніким.

Факт неправомірного демонтажу вивісок підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1340/5643/18, яким визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

У рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1340/5643/18 судом встановлено, що приватний нотаріус є уповноваженою державою фізичною самозайнятою особою, яка не має і не може мати статусу фізичної особи-підприємця, і на якого не може поширюватися дія Закону України Про рекламу та Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 11.11.2016 № 1025. Розміщений на конструкції позивача напис нотаріус не містить індивідуалізації, не містить закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг, інформація не формує та не підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається, а тому не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Департаментом містобудування Львівської міської ради не доведено правомірності дій по винесенню п.п 16, 17, 18 наказу № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищенаведене, позивач довів, що 10.05.2018 демонтаж вивісок з фасаду його офісу, було здійснено неправомірно працівниками КП Адміністративно-технічне управління з вини Департаменту містобудування Львівської міської ради, у зв`язку з винесенням неправомірного наказу № 34 від 28.02.2018 Про демонтаж самовільно встановлених вивісок .

Судом встановлено, що вивіски на фасаді офісу за адресою: м. Львів, вул. Рубчака, 5 були монтовані лише 25.05.2020 за рахунок позивача. Незважаючи на те, що позивач неодноразово зверталась до відповідача та третьої особи, щодо повернення та здійснення монтажу вивісок, що підтверджується листами приватного нотаріуса Барбуляк Х.М. № 556/01-16 від 20.09.2019 та № 104/01-16 від 11.05.2020.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об`єкта судового захисту (стаття 201 ЦК України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Ділова репутація має свою вартість (гудвіл) та є однією з складових ринкової вартості юридичної особи. Відповідно до пункту 14.1.40 Податкового кодексу України гудвіл визначено як нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. При цьому поняття гудвілу та ділової репутації не є тотожними. Гудвіл, на відміну від ділової репутації, є активом, який має вартісне вираження та використовується у бухгалтерському і податковому обліку.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (стаття 94 ЦК України).

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що стягнення моральної шкоди у даній справі є правомірним, оскільки внаслідок демонтажу вивісок за результатами виконання незаконного наказу відповідача, що скасований згаданим вище рішенням суду, ділова репутація позивача зазнала шкоди. Так, як у спірний період позивач здійснювала нотаріальну діяльність. Працюючи значний час без належної інформаційної вивіски позивач зазнавала моральних переживань та стресу, що негативно впливало на її ділову репутацію та поставило під сумнів її професійні якості . Адже, відповідно до ст. 25 Закону України Про нотаріат приватний нотаріус може здійснювати нотаріальну діяльність лише за наявності акта про сертифікацію відповідності робочого місця (контори) приватного нотаріуса.

Водночас, суд зазначає, що з наведеною нормою кореспондується обов`язок нотаріуса визначений п. 8 Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2001 № 888/5 (далі Положення), відповідно до якого біля входу у приміщення повинна знаходитись інформаційна вивіска, що ідентифікує робоче місце (контору) приватного нотаріуса.

Враховуючи вищезазначене, твердження апелянта про те, що ділова репутація позивача не зазнала шкоди внаслідок здійснення нею своєї нотаріальної діяльності без вивіски протягом 1 року і 9 місяців, судом оцінюється критично.

Колегія суддів зазначає, що за змістом абзацу 2 частини 3 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Хоча суд має певну свободу розсуду, проте він не позбавляється, у зв`язку із цим, обов`язку наведення арґументів, на яких ґрунтується таке рішення, в тому числі щодо доказів, якими особа обґрунтовує свої вимоги.

Позивач звертаючись до суду першої інстанції просив суд стягнути з відповідача 637 685,00 грн. моральної шкоди.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог лише в частині 90 316, 30 грн. моральної шкоди.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтовано, у даному випадку, розраховував моральну шкоду виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2018, 2019 та 2020 роки. Проте, колегія суддів вважає, що у даному випадку при визначенні розміру морального відшкодування, суд першої інстанції об`єктивно оцінив обсяг заподіяної шкоди діловій репутації позивача та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 90 316, 30 грн з врахуванням засад розумності і справедливості. Адже, вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, враховувалось, що позивач протягом тривалого часу внаслідок незаконних дій відповідача була змушена здійснювати свою професійну діяльність на робочому місці (контори) приватного нотаріуса, яке не відповідало вимогам Положення та Закону України Про нотаріат та негативно вплинуло на її ділову репутацію. Також, судом враховано зусилля позивача на відновлення попереднього стану робочого місця та приведення його у відповідність із вимогами закону.

Необґрунтованими є твердження апелянта, що суд першої інстанції задовольняючи позовну вимогу в частині стягнення моральної шкоди, не звернув уваги на те, що позивач не довела факт зменшення клієнтів у зв`язку з демонтажем вивісок. Адже, предметом в цій частині позову не є упущена вигода (втрачений заробіток) внаслідок зменшення клієнтів, а заподіяна моральна шкода за фактом вчинення неправомірних дій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника висновків місцевого господарського суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Департаменту містобудування Львівської міської ради б/н від 18.01.2021 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 у справі № 914/1588/20 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.04.2021.

Головуючий - суддя О.С. Скрипчук

Суддя М.Б. Желік

Суддя О.Л. Мирутенко