Рішення

від 15.03.2021 по справі 908/3265/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/175/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2021 Справа № 908/3265/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/3265/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Столичний Хлібозавод" (вул. Соборна, буд. 85, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київської області, 07354, ідентифікаційний код 31484879)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСО" (пр. Соборний, буд. 158, оф. 55, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код 42855816)

про стягнення 54888,53 грн.

за участю представників:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Столичний Хлібозавод" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСО" про стягнення основного боргу в сумі 51236,47 грн., пені в сумі 1763,88 грн., три процента річних в сумі 440,97 грн., інфляційних втрат у сумі 1447,21 грн. за договором поставки № 2241/1 від 20.03.2020.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою суду від 18.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3265/20 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/175/20. Судове засідання призначено на 27.01.2021.

Ухвалою суду від 22.01.2021 судове засідання перенесено на 08.02.2021.

Ухвалою суду від 08.02.2021 вирішено справу № 908/3265/20 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Відкрито підготовчого провадження, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 15.03.2021.

15.03.2021 на адресу суду від ТОВ "Перший Столичний Хлібозавод" надійшло клопотання від 10.03.2021, в якому позивач підтверджую факт недопоставки зі сторони відповідача оплачених двох пароконвекційних печей UNOX та неповернення сплачених в якості передоплати коштів в розмірі 54 888,53 грн., на підтвердження чого надаю виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2020 до 10.03.2021. Також на підтвердження понесених позивачем судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 600,00 грн. надано платіжне доручення № 2169 від 09.03.2021 про оплату послуг Білану Р.О. згідно додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 16.11.2020. У зв`язку із епідеміологічною в Україні, просить суд розглядати справу за відсутності представника, на підставі наявних документів та просить задовольнити позов у повному обсязі.

З огляду на те, що представники сторін у судове засідання не з`явилися, засідання 20.07.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір поставки № 2241/1, укладений між сторонами 20.03.2020, на виконання умов якого позивач 25.03.2020 здійснив попередню оплату відповідачу суму в розмірі 76 854,71 грн. (100% за три печі). Згідно видаткової накладної №РН-0000022 від 09.07.2020 позивач отримав лише одну піч вартістю 25 618,24 грн. 13.10.2020 на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою або повернути гроші, сплачені як передоплата або до поставити дві печі. Дана претензія була отримана відповідачем 23.10.2020, однак претензія залишена без реагування, попередня оплата у розмірі 51236,47 грн за отриманий товар не повернута. За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нараховано пеня у розмірі 1763,88 грн, 1447,21 грн. інфляції та 440,97 грн 3% річних. Просить суд, на підставі ст. ст. 526, 530, 610, 612, 626, 627, 629, 664, 692, 693, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув, відзив на позовну заяву, витребувану ухвалою суду по справі документи і матеріали суду не надав. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

В засіданні 20.07.2020 судом прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

20.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Інгресо (Постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод (Покупець) уклали договір поставки №2241/1, за умовами якого (п. 1.1.) Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти й оплатити товар на умовах та в порядку, визначених цим Договором, Специфікаціями та Технічним завданням (у разі необхідності), що узгоджені Сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору (надалі - Специфікації).

Відповідно до п. 1.2. договору, в кожній Специфікації Сторони повинні погодити умови: назва товару, визначена родовими або індивідуальними ознаками, асортимент Товару, ціна за одиницю Товару, місце поставки Товару, строк поставки Товару, вимоги до якості та безпечності Товару, поставку якого зобов`язується здійснити Постачальник та інші умови за погодженням Сторін. Специфікація вважається погодженою Сторонами щодо всіх істотних умов, якщо вона підписана уповноваженими представниками Сторін та скріплена печатками Сторін.

Згідно п. 1.3. договору, Постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, погоджених в усній чи письмовій формі з Постачальником на кожну окрему партію товару, відповідно до умов цього договору, згідно Специфікації.

Найменування товару, кількість товару, яка повинна постачатися в конкретній партії, асортимент та номенклатура за видами, типами, розмірами та інші додаткові характеристики вказуються у Замовленнях, що погоджуються Постачальником (п. 1.4.).

Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно накладних (п. 1.5.).

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна за одиницю товару визначається у погоджених та підписаних Сторонами Специфікаціях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виписано ТОВ Перший столичний хлібозавод рахунок-фактура № СФ-0000016 від 23.03.2020 на суму 76854,71 грн на оплату товару, а саме: піч пароконвекційна XEFT04HSELDP Unox Італія у кількості 3 шт.

На підставі вказаного рахунку ТОВ Перший столичний хлібозавод перерахувало на рахунок ТОВ Інгресо 76854,71 грн, про що свідчить платіжне доручення від 25.03.2020 № 2597 з призначенням платежу - оплата за піч пароконвекційну, зг. рах. СФ-0000016 від 23.03.2020.

Згідно видаткової накладної №РН-0000022 від 09.07.2020 позивач отримав лише одну піч вартістю 25618,24 грн.

Листом від 18.06.2020 та від 19.08.2020 № 923 відповідач визначив строк поставки та гарантував допоставку двох печей на склад позивача до 01.09.2020.

Проте товар поставлений не був, у зв`язку з чим 13.10.2020 на адресу відповідача була направлена претензія на суму 51236,47 грн. з вимогою протягом 3 календарних днів повернути позивачу кошти у розмірі 51236,47 грн або допоставити дві печі.

Дана претензія була отримана відповідачем 23.10.2020, про що свідчить відмітка у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Однак, на вимогу позивача повернути кошти отримані в якості передоплати або здійснити допоставку двох печей, відповідач жодним чином не відреагував.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором та неповернення коштів з урахуванням штрафних санкцій після отримання претензії стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір поставки № 2241/1, укладений між сторонами 20.03.2020, яким сторони обумовили прийняти й оплатити товар на умовах та в порядку, визначених цим договором, Специфікаціями, що узгоджені Сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору. В кожній Специфікації Сторони повинні погодити назву товару, асортимент, ціну за одиницю, місце поставки, строк поставки та інші умови.

Проте, позивачем не надано суду специфікацій, які є невід`ємними частинами договору поставки №2241/1від 20.03.2020. До того ж, в наданих рахунку - фактурі № СФ-0000016 від 23.03.2020, видатковій накладній № РН-0000022 від 09.07.2020 відсутнє посилання на договір поставки №2241/1від 20.03.2020.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать, що на підставі виставленого рахунку № СФ-0000016 від 23.03.2020 та підписаної обома сторонами видаткової накладної № РН-0000022 від 09.07.2020, між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов`язки, а саме: обов`язок відповідача полягає у поставці товару позивачу, та, відповідно, обов`язок позивача - у прийнятті товару та його оплаті.

Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов`язки, аналогічні зобов`язанням за договором купівлі-продажу.

Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов`язку поставити позивачу оплачений ним товар.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена правова норма передбачає можливість пред`явлення до продавця альтернативних вимог - або передати обумовлений договором купівлі-продажу товар, за який вже здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Отже, у відповідача виникло зобов`язання по передачі позивачу оплаченого товару.

Згідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки оплачений товар відповідачем не було поставлено у повному обсязі, позивач 13.10.2020 на адресу відповідача направив претензія з вимогою протягом 3 календарних днів з дати отримання претензії повернути позивачу кошти у розмірі 51236,47 грн або допоставити дві печі. Претензія отримані відповідачем 23.10.2020.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Як слідує із статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару не виконав, попередню оплату, всупереч ст. 530 ЦК України, не повернув, доказів суду не надав, внаслідок чого заборгованість становить 51236,47 грн, а тому суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми попередньої оплати в розмірі 51236,47 грн. обґрунтованими.

Також позивачем заявлено до стягнення 440,97 грн 3% річних за період з 02.09.2020 по 15.12.2020 та 1447,21 грн інфляції за період вересень 2020 року - листопад 2020 року

Судом перевірено розрахунки позивача з урахуванням приписів законодавства та за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що з урахуванням суми основного боргу, вимоги про стягнення інфляційних витрат в сумі 1447,21 грн та 3% в сумі 440,97 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1763,88 грн. за період з 02.09.2020 по 15.12.2020 згідно п. 6.3. договору поставки № 2241/1 від 20.03.2020.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ст. 547 ЦК України).

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки неустойка, як зазначалося вище, є способом забезпечення виконання зобов`язань, на неї поширюються відповідні положення правових норм щодо таких забезпечень.

Тож, згідно зі ст. 547 ЦКУ, угода (правочин) щодо неустойки вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми робить угоду про неустойку нікчемною

Відтак, умова про пеню повинна бути зафіксована сторонами у письмовій формі.

Доказів укладання сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання суду не надано, оскільки позивачем не надано суду документальних доказів того, що поставка товару мала бути здійснена саме за договором поставки № 2241/1 від 20.03.2020, п. 6.3. якого передбачає, що за прострочення поставки товару постачальник згідно ст. 230, ч. 4 ст.231 Господарського кодексу України сплачує Покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується неустойка, від вартості простроченого поставкою товару за кожен день прострочення.

Оскільки пеня може нараховуватися за домовленості сторін, а також на підставі закону, проте, за даними правовідносинами пеня законом не встановлена, відсутні правові підстави для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача 1763,88 грн. пені.

Враховуючи наведені норми права суд відмовляю у задоволені позову в частині стягнення 1763,88 грн. пені.

На підставі викладеного, позов підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також згідно з позовною заявою позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19600,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Позивач до позовної заяви долучив договір про надання правової допомоги від 16.11.2020, укладений між ТОВ "Перший Столичний Хлібозавод" та адвокатом Білан Романом Олексійовичем, згідно Додатку № 1 якого сторони погодили розмір винагороди адвоката та обсяг послуг, що надається адвокатом у зв`язку з підготовкою, подачею та розглядом справи у Господарському суді Запорізької області за позовом ТОВ "Перший Столичний Хлібозавод" до ТОВ "ІНГРЕСО" про стягнення заборгованості у розмірі 54107,43 грн.

Згідно платіжного доручення від 09.03.2021 № 2169 позивач сплатив адвокату суму 19600,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (п. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, законодавцем надано суду право за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку частини 5 статті 126 ГПК України.

Разом з тим, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що визначено частиною 6 статті 126 ГПК України.

Положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Таким чином, суд вважає понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 19600,00 грн. підтвердженими. Однак, з урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача стягується 18970,14 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСО" (пр. Соборний, буд. 158, оф. 55, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код 42855816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Столичний Хлібозавод" (вул. Соборна, буд. 85, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київської області, 07354, ідентифікаційний код 31484879) - 51 236 (п`ятдесят одна тисяча двісті тридцять шість) грн 47 коп. основного боргу, 440 (чотириста сорок) грн 97 коп. 3% річних, 1447 (одна тисяч чотириста сорок сім) грн 21 коп. інфляції, 2034 (дві тисячі тридцять чотири) грн 57 коп. судового збору та 18970 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 14 коп. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.04.2021.

Суддя Т.А. Азізбекян