Рішення

від 15.04.2021 по справі 911/3540/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3540/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Завод Київспецсталь (04107, м. Київ, вул. Отто Шмідта, буд. 35-37, код 39377370)

до

публічне акціонерне товариство Центеренерго (08711, Київська обл., Обухівський район, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код 22927045)

про стягнення 39753,74 гривень

09.12.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Завод Київспецсталь (далі по тексту - ТОВ Завод Київспецсталь /позивач) про стягнення з публічного акціонерне товариство Центеренерго (далі по тексту - ПрАТ Центеренерго /відповідач) заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів від 03.10.2019 № 121/56 в розмірі 39753,74 гривень, з яких: 37800,00 гривень основний борг, 1383,64 гривень пені, 570,10 гривень 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору про закупівлю (поставку) товарів від 03.10.2019 № 121/56 відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 37800,00 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 1383,64 гривень пені та 570,10 гривень 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2020 позовну заяву ТОВ Завод Київспецсталь прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3540/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

11.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшли клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзив на позов, в якому відповідач заперечив пред`явленні позовні вимоги та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.01.2021 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Позивач процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.10.2019 ТОВ Завод Київспецсталь (постачальник) та ПрАТ Центренерго (покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/56 (далі - договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (пункти 1.1., 1.2.) ;

- ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором (пункт 2.1.) ;

- розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку передбаченому додатком до договору (пункт 2.5.) ;

- постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку до договору (пункт 3.1.) ;

- місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатках до договору (пункт 3.2.) ;

- датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання акту приймання-передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання (пункт 5.3.) ;

- право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент передбачений в п. 5.3. договору (пункт 5.5.) ;

- у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець оплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції (пункт 9.6.) .

Додатком № 1 до договору (далі - додаток № 1) сторони погодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції), а також строки та умови поставки товару та порядок розрахунків.

За умовами пункту 2 додатку № 1, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 28.01.2020, загальна вартість продукції складає 438840,00 гривень, у тому числі ПДВ - 73140,00 гривень.

Пунктом 3 додатку № 1 передбачені умови розрахунків, а саме: протягом 30 календарних днів після підписання акту приймання-передачі продукції.

Відповідно до пункту 9 цього додатку, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 28.01.2020, строк дії договору по 30.04.2020.

Постачальник зобов`язаний своєчасно скласти та зареєструвати податкові накладні (розрахунки коригування до податкових накладних) (підпункт 11.2. додатку № 1).

Згідно пп. 11.4. додатку № 1 якщо постачальник не зареєстрував податкові накладні (розрахунки коригування до податкових накладних) в Єдиному реєстрі податкових накладних до закінчення граничного терміну реєстрації податкових накладних, передбаченого Податковим кодексом України, покупець має право призупинити виконання своїх зобов`язань по оплаті вартості продукції, що відповідає сумі незареєстрованих податкових накладних (розрахунках коригування до податкових накладних), а саме - загальній сумі коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість, до моменту реєстрації такої податкової накладної (розрахунків коригування до податкових накладних) в Єдиному реєстрі податкових накладних .

Підпунктом 11.5. додатку № 1 передбачено, що у випадку відсутності реєстрації податкових накладних (розрахунків коригування до податкових накладних) протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання, в результаті чого покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, постачальник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки покупцем відповідної вимоги постачальнику компенсувати покупцю усі пов`язанні з таким порушенням збитки, а покупець зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відправки постачальником відповідної вимоги покупцю здійснити розрахунок з постачальником за отриману продукцію у розмірі, що дорівнює вартості продукції без ПДВ.

Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 37800 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі продукції, які підписані обома сторонами та скріплені печатками, а саме: від 18.02.2020 на суму 27000 гривень та від 20.02.2020 на суму 10800 гривень.

Суд зазначає, що у п. 1 акту від 18.02.2020 зазначено, що продукцію поставлено згідно видаткової накладної від 17.02.2020 № 336, а у п. 1 акту від 20.02.2020 міститься посилання на видаткову накладну від 17.02.2020 № 335.

Та враховуючи, що згідно п. 5.3. датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі продукції, суд виходить з того, що поставка товару відбулась саме 18.02.2020 та 20.02.2020, та саме від цих дат у сторін договору виникають взаємні обов`язки.

Згідно п. 4 вказаних актів визначено, що такі акти є основою для проведення розрахунків згідно договору від 03.10.2019 № 121/56.

Позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання щодо оплати отриманого ним товару не виконав та станом на день звернення до суду із розглядуваним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений та неоплачений відповідачем товар становить 37800 гривень.

Відповідач заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на те, що позивач в порушення умов договору та Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні протягом встановленого 15-денного строку за актами приймання-передачі від 18.02.2020 та від 20.02.2020, а тому відповідач користуючись своїм правом передбаченим пп. 11.4. додатку № 1 призупинив виконання своїх зобов`язань по оплаті вартості продукції, до моменту реєстрації таких податкових накладних.

Також, відповідач посилається на те, що сторонами у договорі погоджено порядок обчислення нарахування пені із порушенням приписів чинного законодавства, адже у п. 9.6. договору не вказано, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання саме за кожен день прострочення , натомість у вказаному пункті зазначено, що пеня нараховується в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції. А тому, на переконання відповідача, під час укладення договору сторони погодили п. 9.6. договору з формулюванням, яке суперечить визначенню пені, яке зазначене у Цивільному кодексі України, зокрема, статті 549 цього кодексу.

В зв`язку з чим відповідач посилаючись на ст. ст. 203, 215, 216, 217 Цивільного кодексу України вважає, що п. 9.6. договору суперечить діючому законодавству та фактично не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим пунктом, а отже здійснений позивачем розрахунок пені є незаконним та необґрунтованим, оскільки здійснений на підставі правочину, який суперечить діючому законодавству, тож, на переконання відповідача, фактично вважається нікчемним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договору здійснив на користь відповідача поставку товару обумовленого договором на загальну суму 37800 гривень, що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи актів від 18.02.2020 та від 20.02.2020, які підписані сторонами та скріплені печатками обох сторін. Та, як зазначив позивач, з урахуванням нездійснення відповідачем оплати за отриманий товар, строк оплати якого у відповідності до п. 3 додатку № 1 до договору настав, за останнім обліковується заборгованість у розмірі 37800 гривень.

Водночас, судом встановлено, що у п. 1 актів від 18.02.2020 та від 20.02.2020 зазначено, що продукцію поставлено згідно видаткових накладних від 17.02.2020 № 336 та від 17.02.2020 № 335 відповідно. Однак таких видаткових накладних позивачем до суду не надано.

При цьому, факт отримання відповідачем товару в перебігу розгляду справи не заперечувався.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем акти приймання-передачі продукції від 18.02.2020 та від 20.02.2020 містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, а тому визнаються судом належними первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що у відповідності до п. 3 додатку № 1 до договору розрахунки здійснюються протягом 30 календарних днів після підписання акту приймання-передачі продукції.

Таким чином, строк оплати товару поставленого позивачем відповідачу, згідно актів приймання передачі-продукції, є таким, що настав.

При цьому, відповідач заперечуючи проти позову в частині стягнення з нього основного боргу вказував, що позивач у визначені законодавством строки, а саме протягом п`ятнадцятиденного строку, не здійснив реєстрацію податкових накладних за Актами приймання-передачі продукції від 18.02.2020 та від 20.02.2020 на загальну суму 37800 гривень, тож відповідач користуючись своїм правом, наданим йому п. 11.4. додатку № 1, зупинив виконання свого обов`язку з оплати боргу.

На підтвердження своїх доводів щодо відсутності реєстрації з боку постачальника податкових накладних відповідачем надано квитанції від 13.03.2020 про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, які зареєстровані за № 9052818095 на суму 10800,00 гривень та за № 9052823933 на суму 27000,00 гривень. Дата складання податкових накладних 17.02.2020 порядкові номери 135 та 136.

З вказаних квитанцій вбачається, що відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація ПН/РК від 17.02.2020 №№ 135, 136 зупинена. Платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розглянувши доводи відповідача в цій частині, суд вважає їх такими, що заслуговують на увагу враховуючи наступне.

Згідно п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У відповідності до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

При цьому, як слідує з приписів вказаного пункту реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно ст. 201.16. Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Отже у відповідності п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом із тим, покупець у відповідності до умов п. 11.4. додатку № 1 наділений правом тимчасового зупинення свого обов`язку по оплаті отриманого ним товару до моменту завершення реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, як слідує з умов укладеного договору, сторони узгодили строк оплати відповідачем товару протягом 30 календарних днів після підписання акту приймання-передачі продукції, який опосередковано пов`язується із моментом реєстрації продавцем податкової накладної.

З наявних у матеріалах справи квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних наданих відповідачем вбачається, що така реєстрація позивачем досі не завершена та перебуває у статусі зупиненої. Тобто податкові накладні наразі вважаються незареєстрованими, принаймні доказів протилежного у матеріалах справи не міститься.

Відтак, враховуючи, що строк оплати отриманого відповідачем товару є таким, що настав, але з огляду на зволікання позивачем з реєстрацією податкових накладних, що є його обов`язком прямо передбаченим п. 11.2. додатку № 1, суд вважає, що відповідач правомірно скористався своїм правом зупинення свого обов`язку по оплаті отриманого ним товару.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок позивача подати докази разом з поданням позовної заяви.

У відповідності до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене вище та враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем пункту 11.2. додатку № 1 щодо своєчасної реєстрації податкових накладних у порядку, визначеному чинним законодавством України, в зв`язку з чим у відповідача на підставі п. 11.4. додатку № 1 виникло право затримати оплату за отриманий ним товар, строк оплати якого настав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 37800 гривень є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, з огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача боргу, то і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1383,64 гривень пені, 570,10 гривень 3% річних, які є похідними від позовних вимог про стягнення боргу, також задоволенню не підлягають.

При цьому, суд вважає недоречними посилання відповідача на те, що пункт 9.6. договору, яким передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець оплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції, є нікчемним, в силу того, що, як стверджує відповідач, сторонами не обумовлено, що таке нарахування має здійснюватись за кожен день прострочення, а отже така умова договору є нікчемною.

Суд зауважує, що положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

При цьому, в силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, умова договору зазначена в пункті 9.6. в контексті вимог статті 204 Цивільного кодексу України є правомірною, адже у матеріалах справі відсутні відомості про визнання недійсним цього пункту у встановленому законом порядку.

Отже доводи відповідача про те, що певні умови договору є нікчемними, суд вважає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на власних судженнях, не підкріплених жодними доказами.

До того ж, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже як вбачається вказаною нормою передбачено, що пеня має сплачуватись за кожен день прострочення виконання.

З огляду на це, необхідним є лише узгодження в договорі розміру пені, який, як вбачається, визначений сторонами у розмірі однієї облікової ставки НБУ, а викладення в договорі умов щодо порядку нарахування пені, зокрема про її нарахування за кожний день прострочення не вимагається, адже відповідний порядок визначено законом, умовами договору змінюватися не може.

А тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими та ґрунтуються на довільному тлумаченні умов п. 9.6. договору.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, суд відносить на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Завод Київспецсталь відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2021.

Суддя Р.М. Колесник