Рішення

від 15.04.2021 по справі 925/1382/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Черкаси справа № 925/1382/20

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Черкаської міської ради, м. Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛНЗ , м. Шпола, Черкаська область

про стягнення 145 816, 17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Черкаська міська рада (вул. Б.Вишневецького, 36, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 25212542) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛНЗ (вул. Нахімова, 63-А, м. Шпола, Черкаська область, 20603, код ЄДРПОУ 30709487) про стягнення з відповідача на користь міського бюджету безпідставно утриманих коштів (орендної плати) у розмірі 145 816,17 грн та понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що внаслідок використання земельної ділянки 0,0639 га, кадастровий номер 7110136700:04:021:0011 по вул. Святотроїцькій, 55 в м. Черкаси без правовстановлюючих документів, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛНЗ як власник об`єкта нерухомого майна не сплачував орендну плату за їх користування в період часу з 01.09.2017 по 31.08.2020, що свідчить про безпідставне збереження відповідачем майна за рахунок позивача, та підлягає відшкодуванню йому на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 30.10.2020 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу (а.с. 26, 27).

25 листопада 2020 року від відповідача надійшло повідомлення про намір укласти мирову угоду.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, відзив на позов не надав.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.09.2020 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, що продане на аукціоні, серія та номер: 1113, виданого 13.05.2016, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛНЗ набуло у власність нежитлові приміщення літ А-4, А'-І, а, пд , загальною площею 470,1 кв м.

Дата державної реєстрації права власності на нерухоме майно: 13.05.2016, номер запису про право власності/довірчої власності: 14499313.

Об`єкт нерухомого майна відповідача розташований на земельній ділянці за адресою: м. Черкаси, вул. Святотроїцька, буд. 55, яка належить територіальній громаді міста Черкаси, в інтересах якої діє Черкаська міська рада згідно з повноваженнями, визначеними ст. 12 Земельного кодексу України.

Листом від 09.12.2019 № 5012-01-25, направленого на адресу відповідача, Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради повідомив про необхідність оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно та укладення договору про відшкодування збитків (неодержаного доходу) за період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

На день звернення до суду Товариство з обмеженою відповідальністю ЛНЗ не сплатило кошти за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та не оформило право на земельну ділянку, розташовану в м. Черкаси по вул. Святотроїцькій, 55.

Нерухоме майно, власником якого є відповідач, розташоване на земельній ділянці площею 0,0639 га (кадастровий номер 7110136700:04:021:0011) по вул. Святотроїцькій, 55 в м. Черкаси. Інформація про земельну ділянку не внесена до відомостей Державного земельного кадастру. Попереднім землекористувачем даної земельної ділянки було ПАТ Брокбізнесбанк на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.06.2003 № 249. У відповідності до актуальних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ПАТ Брокбізнесбанк припинено як юридичну особу, дата запису: 15.10.2019, номер запису: 10731110121000818. Остання сплата орендної плати ПАТ Брокбізнесбанк відбулась у 2014 році, що підтверджується довідкою департаменту фінансової політики Черкаської міської ради.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.05.2020 № 2598, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 639 кв. м., що розташована в м. Черкаси по вул. Святотроїцькій, 55, кадастровий номер 7110136700:04:021:0011 становить 1 794 957, 39 грн.

Так, у відповідності до рішення Черкаської міської ради від 13.05.2010 № 5-656 Про затвердження показників грошової оцінки земель м. Черкаси , рішення від 13.05.2010 № 5-657 Про плату за оренду землі , рішення від 22.01.2015 № 2-672 Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси , рішення від 27.06.2017 № 2-2219 Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси , рішення від 27.06.2019 № 2-4690 Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси , наказу Мінагрополітики від 25.11.2016 № 489 Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів зі змінами, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.09.2020 № 223600624, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.05.2020 № 2598 - Управлінням земельних ресурсів та землеустрою Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради підготовлено розрахунки заборгованості за користування земельною ділянкою ТОВ ЛНЗ в м. Черкаси по вул. Святотроїцькій, 55, кадастровий номер 7110136700:04:021:0011 загальною площею 639 кв. м.

Звертаючись до суду з позовом позивач вказав, що єдиним правовим способом захисту інтересів Черкаської міської ради на отримання належної суми орендної плати за період часу з 01.09.2017 по 31.08.202, яка не була сплачена відповідачем, є стягнення коштів, отриманих як дохід за рахунок власника земельної ділянки від користування землею без достатніх правових підстав.

Сума, яка підлягає до сплати, встановлена від використання ТОВ ЛНЗ земельних ділянок без правовстановлюючих документів, розрахована як розмір плати за землю комунальної власності у вигляді орендної плати, яка діяла на час виникнення неодержаного доходу, оскільки саме орендна плата є єдиною можливою формою плати за неї відповідачем.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛНЗ , як власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою.

Суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до положень ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Суд встановив, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, власником якої являється Черкаська міська рада, з 13.05.2016. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою відповідачем, зокрема укладення договору оренди з Черкаською міською радою та державної реєстрації такого права.

Отже, суд встановив факт використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, без достатньої правової підстави.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16 ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом д ч. 1 ст. ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини (частина 2 ст. 1166 ЦК України).

Проте, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суб`єктами в кондикційному зобов`язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов`язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за умов набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) та набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З урахуванням наведених норм кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Як наслідок, ухилення відповідача від обов`язкової сплати орендної плати за користування земельною ділянкою є підставою для застосування положень ст. ст. 1212, 1214 ЦК України.

Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду України від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, власником якої є Черкаська міська рада. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою відповідачем, зокрема укладення договору оренди з Черкаською міською радою та державної реєстрації такого права. Отже, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Суд зазначає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛНЗ як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Заявлені до стягнення кошти відповідають розміру орендної плати та складають 145 816,49 грн, розрахунок безпідставно збережених коштів, який доданий до позовної заяви, відповідає вимогам чинного законодавства, і є вірним.

Свій контррозрахунок відповідач не надав.

Також судом враховано, що відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охоронною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства.

Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних відносинах, та належним позивачем є Черкаська міська рада.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача (платника) підлягають до стягнення витрати на оплату судового збору в повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛНЗ (вул. Нахімова, 63-А, м. Шпола, Черкаська область, 20603, код ЄДРПОУ 30709487) на користь міського бюджету м. Черкаси (рахунок №UА738999980314090611000023002, банк: Казначейство України (ЕАП), одержувач платежу: УК у м. Черкаси, код ЄДРПОУ 38031150, МФО 899998, код бюджетної класифікації: 24062200) безпідставно збережені кошти від плати за землю у сумі 145 816,17 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛНЗ (вул. Нахімова, 63-А, м. Шпола, Черкаська область, 20603, код ЄДРПОУ 30709487) на користь платника - Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради (вул. Б.Вишневецького, 36, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 38715770) - 2 187,24 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 15 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Чевгуз