Постанова

від 05.04.2021 по справі 520/9657/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 р.Справа № 520/9657/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник відповідача Немченко Б.М.

представник позивача Ашурова А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повні тексти складено 16.11.20 року та 24.11.20 року відповідно по справі № 520/9657/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсервис-Плюс"

до Головного управління ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройсервис-Плюс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 03 квітня 2020 року № 0023035804; від 11 березня 2020 року № 0018285804; від 11 березня 2020 року 0018275804; від 11 березня 2020 року № 0018325804.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0018275804 від 11.03.2020 в частині нарахування штрафу в розмірі 1690 (одна тисяча шістсот дев`яносто) грн 60 коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0018325804 від 11.03.2020 з податку на додану вартість в загальному розмірі 291801 (двісті дев`яносто одна тисяча вісімсот одна) грн 00 коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0023035804 від 03.04.2020 з податку на додану вартість в загальному розмірі 17610 (сімнадцять тисяч шістсот десять) грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсервис-Плюс" (ідентифікаційний код - 35243565) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (місцезнаходження: вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 43143704) витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 (десяти тисяч) грн 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, обставинам та матеріалам, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказує, що при проведенні перевірок позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними.

Не погоджуючись з додатковим рішенням, відповідач також оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що додаткове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права.

Позивач подав відзиви на апеляційні скарги відповідача, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідач підтримав вимоги своїх апеляційних скарг, просив їх задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених у них.

При цьому, представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в частині доводів відповідача, просив залишити апеляційні скарги відповідача без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та додаткове судове рішення, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.02.2020 головним державним ревізором - інспектором Головного управління ДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку ТОВ "Стройсервис-Плюс" з питання своєчасності та повноти сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість по податковим деклараціям за листопад, грудень 2016 року та податковим повідомленням - рішенням, за результатами проведення якої складено акт № 210/20-4058-04-10/35243565 від 03.02.2020.

В даному акті зафіксовано порушення підприємством п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України: протягом граничних строків не сплачено узгодженні податкові зобов`язання з податку на додану вартість по податковим деклараціям за листопад, грудень 2016 року, жовтень 2017 року (від 19.12.2016 № 9246217576, від 19.01.2017 № 9267332271, від 20.11.2017 № 9244353253) та по податковим повідомленням - рішенням (форма "Н") від 12.10.2017 № 64071215, форма "Н" від 16.01.2018 № 6041215 форма "Р" від 15.03.2018 № 40281215, форма "Р" від 05.04.2018 № 54721215, форма "Н" від 02.08.2019 № 47895805, форма "Р" від 05.08.2019 № 48195805.

На підставі висновків акту № 210/20-4058-04-10/35243565 від 03.02.2020 податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення: № 0018285804 від 11.03.2020 про нарахування штрафу (10 %) на суму 2044,81 грн, № 0018275804 від 11.03.2020 про про нарахування штрафу (20 %) на суму 43917,91 грн.

Також, 03.02.2020 головним державним ревізором - інспектором Головного управління ДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2019 року ТОВ "Стройсервис-Плюс", за результатами якої складено акт № 208/20-40-58-04-10/35243565 від 11.03.2020.

Висновками вказаного акту встановлено наступне: в порушення п. 187.1 ст. 187, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 та п. 202.1 ст. 202 та п. 50.1 ст. 50 підприємством занижено рядок 9 на суму ПДВ 194534,00 грн, що призвело до заниження рядка 18 (позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9-рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету) на суму ПДВ 194534,00 грн; підприємством на порушення 187.1 ст. 187, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201, п. 202.1 ст. 202 та п. 50.1 ст.50 Податкового кодексу України не відображено у податковій декларації за вересень 2019 року податкові зобов`язання з ПДВ у сумі 194534,00 грн.

На підставі акту № 208/20-40-58-04-10/35243565 від 11.03.2020 податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0018325804 від 11.03.2020 з податку на додану вартість, яким збільшено позивачу податкове зобов`язання на суму 194534,00 грн та накладено штраф у розмірі 97267,00 грн.

03.03.2020 головним державним ревізором - інспектором Головного управління ДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2019 року ТОВ "Стройсервис-Плюс", за результатами якої складено акт № 402/20-40-58-04-10/352435665 від 03.03.2020. У висновках вказаного акту зазначено, що дані камеральної перевірки свідчать про не відображення суми штрафу, нарахованої платником самостійно у зв`язку з виправленням помилки.

На підставі акту № 402/20-40-58-04-10/352435665 від 03.03.2020 податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0023035804 від 03.04.2020 з податку на додану вартість, яким збільшено податкове зобов`язання в розмірі 11740,00 грн та накладено штраф у розмірі 5870,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями Головного управління ДПС у Харківській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обгрунтованість.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0018325804 від 11.03.2020.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що ним було проведено камеральну перевірку під час якої встановлено наявність задекларованих позивачем податкових зобов`язань з ПДВ за звітний(податковий) період вересень 2019 року.

Згідно додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за вересень 2019 року підприємством включено податкові зобов`язання за вересень 2019 року на загальну суму ПДВ 1943533,52 грн. однак далі, позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань до податкової декларації з ПДВ за зазначений період, в якому зменшено податкові зобов`язання на загальну суму ПДВ 194534,00 грн.

Згідно додатка 5 уточнюючого розрахунку підприємством не включено зареєстровані податкові зобов`язання за період вересень 2019 року на загальну суму ПДВ 194533,532 грн.

Виходячи зі змісту акту перевірки № 208/20-40-58-04-10/35243565 від 03 лютого 2020 року, на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення № 0018325804 від 11.03.2020, контролюючий орган виявив розбіжність між даними уточнюючого розрахунку (додатку 5 до уточнюючого розрахунку) до податкової декларації з ПДВ за вересень 2019 року та даними ЄРПН.

Та за вказаних обставин, на підставі акту камеральної перевірки, зробив висновок про порушення позивачем податкового законодавства та виніс щодо нього податкове повідомлення-рішення № 0018325804 від 11.03.2020.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом повинна була бути проведена документальна позапланова виїзна податкова перевірка, а не камеральна.

Згідно із вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Таким чином, камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства, предмет якої передбачає проведення контролюючим органом арифметичного та логічного контролю правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків; правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; логічний зв`язок та узгодженість відповідних показників поточного періоду та їх зіставлення з показниками попередніх періодів).

Також під час камеральної перевірки може бути перевірена своєчасність: подання податкових декларацій (розрахунків); реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них у ЄРПН, акцизних накладних та/або розрахунків до них у Єдиному реєстрі акцизних накладних; виправлення помилок у податкових накладних; сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

При цьому, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Слід констатувати, що під час винесення щодо позивача податкового повідомлення-рішення №0018325804 від 11.03.2020 року податковим органом порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій, оскільки з`ясування податковим органом під час камеральної перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з його проведення не можна визнати діями суб`єкта владних повноважень, що відповідають законодавчо визначеним вимогам.

Таким чином, інформація, що зібрана відповідачем відносно платника податків поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю не відноситься до предмета перевірки та не може слугувати підставою для винесення податкового повідомлення-рішення.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 р. по справі № 804/6286/17, в якій вказано, що "виявлення в ЄРПН під час проведення камеральної перевірки податкової накладної, сума ПДВ за якою не задекларована у поданій податковій звітній декларації з цього податку є саме тим випадком, який слід кваліфікувати, як виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних ЄРПН, що є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки".

Верховний Суд також підкреслив, що виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться у податкових деклараціях платника податків та даних ЄРПН не доводять склад податкового правопорушення, яке за своєю суттю може бути встановлене на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку товариства. Достовірність, повнота нарахування та сплати зокрема ПДВ є предметом документальної перевірки відповідно до п.п. 75.1.2 ПКУ. Зазначене доводить протиправність податкового повідомлення-рішення, внаслідок недоведеності складу податкового правопорушення та порушення способу встановлення податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення . Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 821/1648/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 808/818/15, від 24 червня 2020 року у справі №640/18801/18.

Також судова колегія зазначає, що підприємством у повному обсязі виконані податкові зобов`язання з ПДВ за вересень 2019 року.

Письмові докази свідчать, що податковою декларацією з ПДВ за вересень 2019 року позивачем задекларовано податкових зобов`язань на загальну суму 194 534 грн.

При цьому, на звітний (податковий) період вересень 2019 року підприємство мало податкового кредиту на загальну суму 197 453 грн.

Цей факт підтверджують зареєстровані податкові накладні контрагентів та податкова декларація з ПДВ за серпень 2019 року (довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка нараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2).

Зазначені обставини досліджувались судом першої інстанції та були підтверджені відповідними доказами у повному обсязі.

За приписами статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З матеріалів справи вбачається, що від`ємне значення (194 534 грн. - 197 453 грн) становить 2919 грн.

Враховуючи пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку (у разі його наявності); або підлягає бюджетному відшкодуванню та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Тобто, при від`ємному значенні платник податків нічого не сплачує (не перераховує) до Державного бюджету України.

Крім того, 28.10.2020 року підприємством повторно подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за звітний період вересень 2019 року. Слід звернути увагу, що строки подання цього уточнюючого розрахунку не порушені, підприємство керувалось приписами пункту 50.1. статті 50 ПК України (строк, протягом якого платник ПДВ може подати уточнюючий розрахунок становить 1095 днів).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0018325804 від 11.03.2020 року є обґрунтованим та законним, а тому відсутні підстави для його скасування.

Щодо часткового скасування податкового повідомлення-рішення № 0018275804 від 11 березня 2020 року.

Пункт 76.3 ст.76 ПК України імперативно вказує на правило поведінки, відповідно до якого податковий орган зобов`язаний проводити камеральну перевірку з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З акту перевірки № 210/20-4058-04-10/35243565 від 03.02.2020 вбачається, що податковим органом проводилась камеральна перевірка своєчасності та повноти сплати податкових зобов`язань, зокрема, по податковим деклараціям позивача: за листопад 2016 року (№ 9246217576 від 19.12.2016) та за грудень 2016 року (№ 9267332271 від 19.01.2017).

Підприємством податкові декларації з ПДВ за листопад 2016 р., грудень 2016 р. подано 19.12.2016 р. та 19.01.2017 р. відповідно.

Враховуючи приписи статті 102 статті 102 ПК України, податковий орган має право протягом 1095 днів провести податкову перевірку: щодо декларації з ПДВ за листопад 2016 р., поданої 19.12.2016 р. камеральну перевірку податкова має право провести до 19.12.2019 р. включно; щодо декларації з ПДВ за грудень 2016 року, поданої 19.01.2017 року камеральну перевірку податкова має право провести до 19.01.2020 р. включно.

Однак, камеральна перевірка, в тому числі щодо зазначених декларацій, проведена 03 лютого 2020 року. Тобто на момент проведення камеральної перевірки сплинули строки, які застосовуються відповідно до приписів статті 102 ПК України (1095 днів). Від моменту подання податкових декларацій за листопад, грудень 2016 року до моменту проведення камеральної перевірки пройшло 1140 та 1110 днів відповідно.

Таким чином, Головне управління ДПС у Харківській області в порушення вказаних норм Податкового кодексу України, провело камеральну перевірку вказаних податкових деклараціях, з порушенням строків, встановлених чинним законодавством України, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є повністю законним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0023035804 від 03.04.2020 року.

Апелянт стверджує, що актом перевірки № 402/20-40-58-04-10/35243565 від 03.03.2020 зазначено, що в порушення п. 50.1 ст. 50 та п. 120.2 ст. 120 Податкового кодексу України підприємством не відображено суму штрафних санкцій, що встановлені в разі самостійного виявлення факту заниження податкового зобов`язання по уточнюючому розрахунку за листопад 2019 року на суму ПДВ 234803; відповідальність платника передбачена п. 120.2 ст. 120 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України, невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності в частині самостійного нарахування та сплати штрафу, передбаченого цим пунктом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов`язання (недоплати) та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.

Тобто, враховуючи положення п. 120.2 ст. 120 Податкового кодексу України та нібито виявлені порушення, податковий органом мав би нарахувати позивачу штраф у розмірі 11740,15 грн (5 % від 234803 грн).

Проте, в порушення вказаної норми апелянтом в податковому повідомленні-рішенні № 0023035804 від 03.04.2020 збільшено податкове зобов`язання з ПДВ в розмірі 11740,00 грн та накладено штраф у розмірі 5870,00 грн.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення № 0023035804 від 03.04.2020 року є протиправним, а рішення суду першої інстанції в цій частині є повністю законним.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами правильність висновків, покладених в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень. Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав, а також не навів жодних контраргументів на підтвердження обґрунтованості прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим не виконав обов`язок доказування правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює відзив на позовну заяву, поданий до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року по справі №520/9657/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Задовольняючи частково заяву про прийняття додаткового рішення, суд першої інстанції зазначив, що розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнути на користь позивача за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000 грн.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).

Відповідно ч.3, 4 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Згідно з ч.6 ст.135 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що 13.11.2019 між адвокатським бюро "Акопа Карапетяна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Стройсервис-Плюс" укладено договір про надання правової допомоги № 02/19.

15.07.2020 між вказаними сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги № 02/19 від 13.11.2019.

Відповідно до п. 1 даної угоди клієнт доручає АБ "Акопа Карапетяна" ведення адміністративної справи в Харківському окружному адміністративному суді та Другому апеляційному адміністративному суді щодо оскарження наступних податкових повідомлень - рішень: від 03 квітня 2020 року № 0023035804; від 11 березня 2020 року № 0018285804; від 11 березня 2020 року 0018275804; від 11 березня 2020 року № 0018325804.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги № 02/19 від 13.11.2019 сторони визначились наступний порядок та умови оплати послуг АБ "Акопа Карапетяна", у відповідності до тарифів АБ "Акопа Карапетяна": консультації з вивчення документів - 1500,00 грн; за складання позовної заяви - 9000,00 грн; за складання процескальних документів по справі (заяви, пояснення, відзиви, тощо) - від 3000,00 грн до 6000,00 грнв залежності від процесуальної складності документу; за участь у судових засіданнях - 2000,00 грн за одне судове засідання; за складання апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу - 7000,00 грн. Клієнт зобов`язаний оплатити послуги АБ "Акопа Карапетяна" протягом 50 днів з моменту підписання акту приймання - передачі наданих послуг шляхом перерахування зазначених в акті коштів на банківській рахунок АБ "Акопа Карапетяна".

16.11.2020 між АБ "Акопа Карапетяна" та ТОВ "Стройсервис-Плюс" складено акт приймання-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 2 до договору про надання правової допомоги № 02/19 від 13.11.2019, відповідно до якого вартість послуг за додатковою угодою № 2, наданих АБ "Акопа Карапетяна" склала: консультації з вивчення документів 22.07.2020 (2 год.) - 3000,00 грн; складання позовної заяви від 24.07.2020 (5 год.) - 9000,00 грн; складання відповіді на відзив від 08.09.2020 (3 год.) - 6000,00 грн; складання письмових пояснень від 21.10.2020 (3 год.) - 4000,00 грн: складання додаткових пояснень від 04.11.2020 (3 год.) - 4000,00 грн; складання додаткових пояснень від 11.11.2020 (3 год.) - 4000,00 грн; участь в 5 судових засіданнях: 08.09.2020, 15.10.2020, 21.10.2020, 05.11.2020, 11.11.2020 (5 год.) - 10000,00 грн; гонорар успіху (10 % від загальної суми скасованих ППР) - 31110,16 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, їх доведеності, суд першої інстанції вірно оцінив їх.

Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, виходячи з принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката обсягу фактично наданих послуг, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви стосовно розподілу судових витрат, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та встановлені обставини у справі не дають підстав суду апеляційної інстанції для зміни чи скасування додаткового судового рішення..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року по справі № 520/9657/2020 залишити без змін.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року по справі №520/9657/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 15.04.2021 року