Постанова

від 13.04.2021 по справі 366/283/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 366/283/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5175/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Ткаченко Ю.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

13 квітня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,

при секретарі - Максюк І.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Лукашевича Сергія Миколайовича в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 03 листопада 2020 року в справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб до Головного управління Держгеокадастру України в Київській області, ОСОБА_1 , треті особи: Реєстраційна служба Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області, Фермерське господарство Полісся 2016 про визнання договорів оренди землі недійсними,-

В С ТА Н ОВ И В :

В лютому 2020 року позивач звернувся із даним позовом до відповідачів про визнання договорів оренди землі недійсними, посилаючись в обґрунтування вимог на те, що Колективне сільськогосподарське підприємство Хлібороб отримало в постійне користування 457,2 гектара землі на території Максимовицької сільської ради Поліського району Київської області, що посвідчується Державним актом на право постійного користування на землю серії ІІ-КВ № 000824.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області (яке перетворено у Головне управління Держгеокадастру у Київській області) від 28.11.2013 року №КИ/3223585600:09:002/00009555 надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 105, 5512 гектара, помилково зазначивши що зазначена земельна ділянка належить до земель державної власності.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 03.03.2014 року № КИ/3223585600:09:002/00015447 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано зазначену земельну ділянку (кадастровий номер 3223585600:09:002:0001) в оренду ОСОБА_1 строком на 49 років. Договір оренди землі укладено 01.08.2014 року відповідно зазначеного наказу.

Вказана оренда землі зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.12.2014 року згідно рішення Реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області № 18344390.

Враховуючи, що зазначена земельна ділянка, передана в оренду, входить до складу масиву земель, які перебувають у постійному користуванні позивача, вважає наявними підстави щодо звернення до суду з даним позовом та визнання договору оренди землі від 01.08.2014 року недійсним.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 03 листопада 2020 року провадження у справі за позовом СТОВ Хлібороб до ГУ Держгеокадастру України в Київській області, ОСОБА_1 , треті особи: Реєстраційна служба Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області, ФГ Полісся 2016 про визнання договорів оренди землі недійсними закрито.

Не погоджуючись з ухвалою суду, Лукашевич С.М. в інтересах СТОВ Хлібороб подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 03 листопада 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права та не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначив, що відповідачами у справі до клопотань про закриття провадження у справі не додавались достатні докази щодо: підтверджень того, що після отримання в користування (оренду) земельних ділянок, які є предметом даного спору, відповідачем було створено та зареєстровано фермерське господарство; спірні землі оброблялися,саме фермерським господарством; договори оренди переоформлені з ОСОБА_1 на фермерське господарство.

Вважає, що з огляду на суб`єктний склад сторін у даній справі, характер спірних правовідносин та предмет спору спір підлягає розгляду саме за правилами цивільного, а негосподарського судочинства.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд виходив з того, що 08.09.2016 року проведено державну реєстрацію юридичної особи ФГ Полісся 2016 , ОСОБА_1 було призначено до органу управління вказаної юридичної особи, як керівника, а тому, враховуючи суб`єктний склад, предмет та підстави заявлених вимог, характер спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що вирішення даного спору віднесено до юрисдикції господарських судів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

15 грудня 2017 рокунабрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції вищевказаного Закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріямирозмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

Відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про фермерські господарства", земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За положеннями ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерські господарства" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФГ Полісся 2016 , відповідно до якого 01.09.2016 року ОСОБА_1 було призначено до органу управління юридичної особи, як керівника, а 08.09.2016 року проведено державну реєстрацію юридичної особи (а.с.163-167, т.1)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) зроблено висновок, що спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства. Така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справах №704/29/17-ц (провадження №14-495цс18) і № 388/1103/16-ц (провадження №14-419цс18) .

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №626/1055/17 (провадження № 14-399цс19) вказано, що відповідно до статті 12 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Проте, якщо на час звернення з позовом для вирішення спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18); від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 (провадження № 14-296цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц (провадження № 14- 371 цс 19) .

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд вра ховує висновки щодо застосування від повідних норм права, викладені в поста новах Верховного Суду.

Як вбачається з п. 2 договору оренди землі від 01.08.2014 року, в оренду ОСОБА_1 передається ділянка загальною площею 105.5512 га, у тому числі сіножаті рілля - 105.55.12 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3223581600:09:002:0001.

Оскільки 08.09.2016 року проведено державну реєстрацію юридичної особи ФГ Полісся 2016 керівником якого є ОСОБА_1 , а позивач звернувся до суду з позовом у лютому 2020 року, то між позивачем та відповідачами наявний спір щодо правочину, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Лукашевича Сергія Миколайовича в інтересах Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб - залишити без задоволення.

Ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 03 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 14 квітня 2021 року.

Головуючий

Судді