Постанова

від 14.04.2021 по справі 756/9610/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

=======================================================================

Справа №756/9610/19 Головуючий у І інстанції Яценко Н.О.

Провадження №22-ц/824/4856 /202 1 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Голуб С.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,

розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Райське Джерело на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Райське джерело , третя особа: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група , ОСОБА_2 , про стягнення майнової шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що 05 жовтня 2016 року, приблизно 16 год. 49 хв., ОСОБА_2 , керуючи технічно справним вантажним автомобілем Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Новокостянтинівській у м.Києві проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вибрав безпечну швидкість руху автомобіля з урахуванням погодних умов (дощ та мокре дорожнє покриття), застосував різке гальмування, що призвело до заносу, наїзду на пішоходів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , виїзду автомобіля під його керуванням на смугу зустрічного руху та зіткнення з автомобілем Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 .

Зазначене підтверджується вироком Оболонського районного суду м.Києва від 30 січня 2019 року у справі № 756/1662/17; ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у справі № 756/1662/17.

Транспортний засіб Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 , на момент зазначеної ДТП належав позивачу на праві власності, що підтверджується довідкою РСЦ в м.Києві МВС України від 25 березня 2019 року № 31/26-173Ад.

Вироком Оболонського районного суду м.Києва від 30 січня 2019 року у справі №756/1662/17 водія транспортного засобу Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що, зокрема, стало причиною зазначеної ДТП та як наслідок пошкодження належного позивачу транспортного засобу Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 .

Крім того, зазначає, що вироком Оболонського районного суду м.Києва від 30 січня 2019 року у справі № 756/1662/17 було встановлено, що саме відповідач як роботодавець має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану працівником ОСОБА_2 під час виконання ним своїх службових обов`язків, зокрема, з відповідача було стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 360 000 грн.

В подальшому зазначений вирок був залишений без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у справі № 756/1662/17.

Згідно висновку № 12/17 автотоварознавчого дослідження, складеного 14 лютого 2017 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 складає 300904 грн. Вартість залишків транспортного засобу Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 - 61000 грн.

На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника транспортного засобу Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 в розумінні Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів була застрахована в ПАТ СГ УСГ на підставі Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №АІ/8847270.

Згідно полісу № АІ /8847270 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн. Франшиза за полісом становить 500 грн.

18 квітня 2019 року ПАТ СК УСГ здійснило виплату страхового відшкодування позивачу в розмірі 49 500 грн.

Зазначає, що з урахуванням обставин справи, зокрема тих, що були встановлені судами у кримінальному провадженні, відповідач як роботодавець особи винної у настанні ДТП та, як наслідок, завдання шкоди, повинен відшкодувати матеріальну шкоду позивачу у розмірі: 300 904 грн. - 61 000 грн. - 49 500 грн. = 190 404 грн.

На підставі викладеного в позові, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 190 404 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з Дочірнього підприємства Райське Джерело на користь ОСОБА_1 суму матеріального збитку в розмірі 190404 (сто дев`яносто тисяч чотириста чотири) грн. 00 коп.

Стягнуто з Дочірнього підприємства Райське Джерело на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 300 грн.

Стягнуто з Дочірнього підприємства Райське Джерело на користь держави судовий збір в сумі 1904 грн. 04 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ДП Райське Джерело подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що наказом ДП Райське Джерело від 09 серпня 2016 року №110-к було прийнято ОСОБА_6 на посаду водія-експедитора у підрозділ транспорту та доставки відділу транспортної та складської логістики з 10 серпня 2016 року на умовах повного робочого дня з посадовим окладом згідно штатного розпису з випробувальним терміном три місяці. За ОСОБА_6 було закріплено автотранспорт Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 .

Між ДП Райське Джерело та ОСОБА_2 був укладений договір на виконання робіт від 01 вересня 2016 року, який є за своїм змістом цивільно-правовим договором, а тому укладення такого договору не може свідчити про наявність трудових відносин між відповідачем та винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

Окрім того, у ОСОБА_2 було відсутнє посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, таким чином факт керування ним транспортним засобом 05 жовтня 2016 року свідчить лише про незаконне заволодіння транспортним засобом до керування якого ОСОБА_2 не допускався.

Таким чином, скаржник вважає, що саме ОСОБА_2 як винуватець дорожньо-транспортної пригоди, має відшкодовувати завдані позивачу збитки.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому зазначено, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Також у відзиві зазначає, що з наданої суду постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року вбачається, що судом вищої інстанції не було поставлено під сумнів жодних встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин щодо обов`язку відповідача здійснити відшкодування шкоди, а лише було зазначено, що необхідно врахувати положення Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та ст. 1194 ЦК України.

Окрім того, не відповідають обставинам справи доводи апеляційної скарги про те, що між відповідачем та ОСОБА_2 не було трудових відносин, оскільки під час розгляду кримінальної справи №756/1662/17 було встановлено фактичні трудові відносини, що підтвердив під час досудового розслідування як сам ОСОБА_2 так і свідок ОСОБА_7 .

Також не підтверджується належними та допустимими доказами та обставина, що ОСОБА_2 незаконно заволодів транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом було добровільно передано іншим працівником відповідача - ОСОБА_6 , що підтверджується протоколами допиту свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_8 під час досудового розслідування кримінальної справи.

На підставі викладеного у відзиві, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року було призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.

Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 жовтня 2016 року, приблизно 16 год. 49 хв., ОСОБА_2 , керуючи технічно справним вантажним автомобілем Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул.Новокостянтинівській у м.Києві проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вибрав безпечну швидкість руху автомобіля з урахуванням погодних умов (дощ та мокре дорожнє покриття), застосував різке гальмування , що призвело до заносу, наїзду на пішоходів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , виїзду автомобіля під його керуванням на смугу зустрічного руху та зіткнення з автомобілем Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 .

Транспортний засіб Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 , на момент зазначеної ДТП належав позивачу на праві власності, що підтверджується довідкою РСЦ в м.Києві МВС України від 25 березня 2019 року № 31/26-173Ад.

Вироком Оболонського районного суду м.Києва від 30 січня 2019 року у справі №756/1662/17 водія транспортного засобу Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що, зокрема, стало причиною зазначеної ДТП та як наслідок пошкодження належного позивачу транспортного засобу Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 .

В подальшому зазначений вирок був залишений без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у справі № 756/1662/17.

Згідно висновку № 12/17 автотоварознавчого дослідження , складеного 14 лютого 2017 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 складає 300904 грн. Вартість залишків транспортного засобу Subaru Forester д.н. НОМЕР_2 - 61000 грн.

На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Isuzu NQR 71 д.н. НОМЕР_1 в розумінні Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів була застрахована в ПАТ СГ УСГ на підставі Договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № АІ/8847270.

Згідно полісу № АІ /8847270 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн. Франшиза за полісом становить 500 грн.

18 квітня 2019 ПАТ СК УСГ здійснило виплату страхового відшкодування позивачу в розмірі 49 500 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, натомість відповідачем не надано належних доказів на спростування таких вимог, а посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року, якою було скасовано вирок Оболонського районного суду м.Києва від 30 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_5 про стягнення з ДП Райське джерело моральної шкоди та витрат, понесених у зв`язку із наданням правової допомоги не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки Верховний Суду посилався лише на те, що судами не враховано відповідальність страховика та не надано оцінки щодо визначення кола суб`єктів відповідальності відповідно до Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до аналізу змісту глави 82 ЦК України законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду та особа, яка відповідає за шкоду . За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП, з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Частинами першою та третьою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Визначення цивільно-правового договору передбачено статтею 626 ЦК України, відповідно до якої - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За цивільно-правовим договором відносини регламентуються не трудовим законодавством, а виключно цивільним.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що головна відмінність цих договорів полягає у предметі. У цивільно-правовому договорі замовника цікавить певний результат, отриманий внаслідок надання послуг. Предметом трудових договорів є сам процес організації трудової діяльності працівника (посадові обов`язки, початок та закінчення робочого дня, тривалість перерви, надання щорічної відпустки, тощо).

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття його на роботу на певну посаду. Також виконавець за цивільним договором, за загальним правилом, не забезпечується робочим місцем, не виконує розпорядження посадових осіб замовника щодо порядку та способу виконання укладеного договору. Виконавець виконує укладений договір на власний ризик та власний розсуд; замовник, зазвичай, не вправі втручатися у діяльність виконавця з приводу організації ним виконання укладеного договору.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18).

Наведені ознаки не є притаманними відносинам, що існували між ДП Райське Джерело та ОСОБА_2 , оскільки п. 1.1 договору на виконання робіт від 01 вересня 2016 року вбачається, що останній на свій ризик зобов`язується виконувати роботи із завантаження-розвантаження.

Окрім того, п. 3.1 вказаного договору передбачено, що вартість робіт за один відпрацьований виконавцем календарний місяць встановлюється та відображується в акті, які підписуються саме між сторонами договору (п. 3.3 договору). Розрахунок за виконану роботу здійснюється за вибором виконавця через касу підприємства або шляхом безготівкового перерахунку (п. 3.4 договору).

Отже, зазначені обставини свідчать про те, що між ДП Райське Джерело та ОСОБА_2 фактично існували трудові відносини, незважаючи на те, що не були оформлені відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а тому висновки суду першої інстанції є правильними.

Зазначене також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, що викладені в постанові суду від 26 лютого 2020 року у справі №661/740/18.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 незаконно заволодів транспортним засобом, то суд апеляційної інстанції вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, оскільки ДП Райське Джерело не надано суду належних та допустимих доказів неправомірного заволодіння ОСОБА_2 транспортного засобу. Посилання скаржника на те, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України, а саме передання ОСОБА_2 , у якого було відсутнє посвідчення водія на право керування транспортним засобом, не може бути враховано судом, так як не є належним та допустимим доказом на підтвердження незаконного заволодіння ОСОБА_2 транспортного засобу.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо того, що відповідачем не доведено факту незаконного заволодіння ОСОБА_2 транспортним засобом є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а тому додаткового правового аналізу не потребують.

Отже, в даному випадку шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, належним роботодавцю на праві власності, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 77, 80, 81, 82, 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Райське Джерело залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Райське джерело , третя особа: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група , ОСОБА_2 , про стягнення майнової шкоди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач

Судді: