Рішення

від 05.04.2021 по справі 357/7579/19

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7579/19

2/357/303/21

Категорія 61

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., при секретарі - Ломако Є.О., Вангородській О.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_4 , Узинська міська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання недійсними розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права власності на землю, -

В С Т А Н О В И В :

10.07.2019 року представник позивача, адвокат Бойко Ірина Юріївна, звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років помер брат позивача - ОСОБА_5 . В день смерті спадкодавця відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме земельну ділянку (пай) площею 3,16 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена на землі села Михайлівка Білоцерківського району Київської області, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва і яка належала спадкодавцю на підставі сертифікату серії КВ №0194161 зареєстрованого у книзі під №150. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 24.04.2018 року по справі №357/2457/18, провадження №357/1596/18 було визнано за позивачем ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину на земельну ділянку (пай) площею 3,16 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області після спадкодавця ОСОБА_5 . На іншу 1/2 частку на земельний пай площею 3,16 умовних кадастрових гектарів визнано право власності за третьою особою - ОСОБА_4 . Михайлівська сільська рада Білоцерківського району Київської області на даний час увійшла до складу Узинської об`єднаної територіальної громади. Тому, Узинською ОТГ було надано схему розміщення земельної ділянки покійного ОСОБА_5 під індивідуальним порядковим номером № НОМЕР_1 площею 3,08 га. Однак, як вбачається із витягу Державного земельного кадастру дана земельна ділянка була приєднана до іншої сусідської земельної ділянки /(паю) і цим двом земельним ділянкам площею 6,0486 га, присвоєно один кадастровий №3220483700:02:016:0025. Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками вище вказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/2 частини кожний. Право власності ними набуте згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 16.03.2016 року Узинською міською державною нотаріальною конторою. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_6 , який при житті був членом КСП Михайлівське і мав право на один земельний пай під індивідуальним номером № НОМЕР_2 площею 3,06 га. Таким чином, ОСОБА_6 при житті оформив правовстановлюючі документи і зареєстрував право власності на дві земельні ділянки (пай) один із яких під індивідуальним порядковим номером № НОМЕР_1 площею 3,08 га при житті належав ОСОБА_5 . В зв`язку з виявленим порушенням права власності на спадкову земельну ділянку (пай) у ОСОБА_1 виникла необхідність захистити своє право у судовому порядку. ОСОБА_1 набула право власності на земельну частку (пай) правомірно, згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 24.04.2018 року по справі №357/2457/18 у порядку спадкування. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 16.03.2016 року Узинською міською державною нотаріальною конторою відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після спадкодавця ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 6,0486 га кадастровий номер 3220483700:02:016:0025 - є недійсним, оскільки, відповідачі успадкували земельну частку (пай), що належали при житті спадкодавцю ОСОБА_5 , тобто не мали права на спадкування цієї земельної ділянки. Тому, просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом №758 від 16.03.2016 року, видане Узинською міською державною нотаріальною конторою Білоцерківського районного нотаріального округу щодо майна спадкодавця ОСОБА_6 спадкоємцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частці кожному на земельну ділянку площею 6,0486 га, кадастровий номер 3220483700:02:016:0025, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, с. Михайлівка, скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частці кожному на земельну ділянку площею 6,0486 га, кадастровий номер 3220483700:02:016:0025, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, с. Михайлівка, реєстраційний номер 73878032204 (номер запису про право власності 13711041 від 16.03.2016 року).

16.07.2019 року було задоволено заяву ОСОБА_1 , про забезпечення доказів, та витребувано з Узинської міської державної нотаріальної контори Білоцерківського районного нотаріального округу належним чином засвідчену копію спадкової справи з інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (спадкові справи/заповіти) щодо майна померлого ОСОБА_6 , свідоцтво на право на спадщину за законом № 758 від 16.03.2016 року отримали спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувано з Державного Підприємства Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою належним чином засвідчену схему розташування земельних ділянок (паїв) на місцевості та список громадян - членів бувшого КСП Михайлівське с. Михайлівка Білоцерківського району Київської області із зазначенням прізвищ та присвоєним кожній земельній ділянці порядкового номера, які розроблені ДП Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , витребувано з Білоцерківської районної державної адміністрації належним чином засвідчену копію розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації та затвердження технічної документації щодо передання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 6,0486 га кадастровий номер 3220483700:02:016:0025, витребувано у експерта ОСОБА_7 належним чином засвідчену копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 3220483700:02:016:0025 виготовлену ОСОБА_7 01.02.2016 року.

31.07.2019 року судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

07.08.2019 року представник позивача, адвокат Бойко Ірина Юріївна, подала заяву про збільшення позовних вимог у якій зазначила, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №462457 ОСОБА_6 набув право власності на земельну ділянку площею 6,0486 га на підставі розпорядження Білоцерківської райдержадміністрації від 09.03.2005 року №71, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 23.05.2005 року за №010502900008. Із розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №71 від 09.03.2005 року та витягу з додатку до нього, ОСОБА_6 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 6,0486 га, що згідно схеми поділу майна мала номер 61,62. ОСОБА_6 передана у власність земельна ділянка під № НОМЕР_1 , яка згідно схеми розпаювання належала покійному ОСОБА_5 , спадкоємцем після якого є позивач ОСОБА_1 . Тому просила: визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної держаної адміністрації Київської області від 09.03.2005 року № 71 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність громадянину ОСОБА_6 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,0486 га в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 462457, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі 23.05.2005 року за № 010502900008, кадастровий номер: 3220483700:02:016:0025; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом зареєстровані в реєстрі за № 758, 748 від 16.03.2016 року, видані Узинською міською державною нотаріальною конторою Білоцерківського районного нотаріального округу на майно ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: на земельну ділянку площею 6,0486 га, розташовану на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 3220483700:02:016:0025, спадкоємцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасувати запис № 13711041 від 16.03.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 6,0486 га, кадастровий номер: 3220483700:02:016:0025, з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Михайлівська сільська рада; скасувати запис №13711040 від 16.03.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 6,0486 га, кадастровий номер: 3220483700:02:016:0025, з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Михайлівська сільська рада; скасувати запис № 17756549 від 28.11.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію оренди земельної ділянки площею 6,0486 га, кадастровий номер: 3220483700:02:016:0025, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Михайлівська сільська рада.

29.10.2019 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі, виходячи з наступних підстав. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16.03.2016 року державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори, вони отримали спадкове майно, як спадкоємці першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у вигляді земельної ділянки площею 6,486 гектарів, розташованої за адресою: Михайлівська сільська рада Білоцерківського району Київської області. Вказана земельна ділянка була передана їх батькові для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 462457, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 09 березня 2005 року №71, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 23 травня 2005 року №010502900008. Кадастровий номер земельної ділянки - 3220483700:02:016:0025. Позивач ОСОБА_1 у позові зазначає, що їхній батько при житті був членом КСП Михайлівське і мав право на один земельний пай розміром 3,06 га, однак, спадкове майно, яке залишилось після смерті батька - земельна ділянка розміром 6,486 гектарів, належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 462457, який був дійсний на день смерті батька і не скасований. Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом 16.03.2016 року, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого державним кадастровим реєстратором Музичко О.Г., управлінням Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області 11.02.2016 року, номер витягу НВ - 3205914242016: експлікація земельних угідь становить площа земельної ділянки 6,0486 га, у тому числі за земельними угіддями - рілля 6,0486 га,відомості про обтяження у використанні земельної ділянки не зареєстровані. Отже, право власності їхнього батька на земельну ділянку, що розташована на території Михайлівської сільської Ради, Білоцерківського району, площею 6,0486 гектарів, виникло згідно з розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 09.03.2005 року, право власності на цю земельну ділянку було засвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №462457, крім того, цій земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3220483700:02:016:0025, відповідно до вимог Закону України Про Державний земельний кадастр . Позивач не надав суду належних та допустимих письмових доказів на підтвердження того, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, яка належить на даний час їм, як спадкоємцям, після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , була проведена з порушенням земельного законодавства України, що в результаті порушило права позивача, тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.03.2016 року, видане їм на законних підставах.За позивачем згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 24.04.2018 року визнано право власності на 1/2частину земельної частки/паю/площею 3,16 в умовних кадастрових гектарах в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , яка розміщена в межах Михайлівської сільської Ради. Тобто, на день смерті спадкодавця ОСОБА_5 спадкове майно складалося з земельної частки/паю/ площею 3,16 в умовних кадастрових гектарів в межах Михайлівської сільської Ради і держаний акт на право власності на вказану земельну ділянку не видавався та не присвоювався кадастровий номер земельної ділянки. Тому, просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Також, 18.12.2019 року відповідачі подали до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначили, що вивчивши збільшені позовні вимоги, приходять до висновку, що дані позовні вимоги не можуть буди задоволенні, оскільки, до даної категорії спору слід застосувати позовну давність. Відповідно до норм ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки та сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Позивач просить визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 09.03.2005 року №71 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність громадянину ОСОБА_6 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,0486 га в межах Михайлівської сільської Ради Білоцерківського району та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 462457, виданий 23.05.2005 року Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на ім`я ОСОБА_6 виданий. Таким чином, строк позовної давності сплив 23.05.2008 року, проте позивач звернувся до суду з вказаними збільшеними позовними вимогами 07.08.2019 року.

18.12.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

05.04.2021 року представник Узинської міської ради Білоцерківського району надав до суду письмові пояснення у справі, в яких зазначив, що з огляду на заяву позивача про збільшення позовних вимог від 07.08.2019 року та після ознайомлення представника ОСОБА_8 з матеріалами судової справи, Узинська міська рада вважає за необхідне відкликати свої попередні пояснення, надані раніше суду листами за № 0-10-691 від 20.08.2019 року та № 03-10-453 від 20.08.2020 року та надати наступні. Питання виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) до 08.11.2005 року регулювалось наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 р. №47/172/48 липня 2003 року, яким були затверджені Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, а з липня 2003 року Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) 05.06.2003 № 899-ІV. В матеріалах справи відсутня інформація про дату видачі ОСОБА_5 сертифікату на земельну частку (пай), а також чи звертався покійний ОСОБА_5 з моменту видачі йому сертифіката на земельну частку (пай) за життя до Білоцерківської РДА чи Михайлівської сільської ради з питанням про виділення йому в натурі земельної частки (паю), залишається невстановленою обставина про те, чи приймалося рішення відносно ОСОБА_5 про виділення йому в натурі земельної частки (паю) і який саме нормативно-правовий акт із вищевказаних необхідно застосовувати для встановлення цієї обставини. Крім того, в матеріалах справи є лист ТОВ Михайлівське , в якому міститься інформація про оренду останнім земельної частки (паю) розміром 3,16 га у ОСОБА_5 з моменту розпаювання і до дня його смерті. Також, невідомо місце розташування частки ОСОБА_5 на схемі розпаювання. Згідно ст. 9 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Однак, жодною стороною у даній справі не надано протокол жеребкування або про розподіл земельних ділянок між власниками сертифікатів після того як була розроблена схема розпаювання Київським відділенням Інституту землеустрою УААН та затвердженої Розпорядженням голови Білоцерківської РДА від 27.08.1996 року за №198. Тому з метою отримання даної інформації про результати жеребкування між членами КСП Михайлівське щодо розподілу земельних ділянок, Узинська міська рада направила запит до Архівного відділу Білоцерківської РДА за № 03-10-228 від 02.04.2021 року, отримання відповіді на який допоможе встановити істину в даній справі. Таким чином, за відсутності належних доказів у справі щодо вимог і заперечень сторін, Узинська міська рада позовні вимоги не визнає.

Представник позивача, адвокат Бойко І.Ю., в судовому засіданні позовні вимоги згідно заяви від 07.08.2019 року підтримала у повному обсязі.

Представник відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , адвокат Закаблук Л.О., у судовому засіданні позов не визнала, підтримала відзив.

Представник відповідача Білоцерківської районної державної адміністрації, за довіреністю Маценко О.Д., у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, адвокат Каракой Т.В. та за довіреністю ОСОБА_8 , у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили відмовити у задоволенні позову.

Третя особа - ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про день час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 07.10.2019 року подала до суду письмові пояснення щодо позову, в яких зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просила позов задовольнити, а справу розглядати без її присутності. По справі пояснила, що рідний брат позивача ОСОБА_5 при житті був членом КСП Михайлівське , на підставі сертифікату серії КВ №0194161 йому належав на праві власності земельний пай площею 3,16 умовних кадастрових гектарів, під номером № НОМЕР_1 згідно схеми поділу земельних паїв. Сусіднім власником земельного паю був член КСП Михайлівське ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, на його земельний пай відкрилась спадщина, яку вчасно прийняла позивач. Під час оформлення спадщини, з`ясувалось що ОСОБА_6 під час оформлення державного акту на свою частку пай включив до складу земельного масиву, ще один пай під номером АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_5 .. Тобто, оформив державний акт на 2 паї одним масивом і присвоїв двом паям один кадастровий номер 3220483700:02:016:0025. В подальшому після смерті ОСОБА_6 дану земельну ділянку успадкували відповідачі.

Третя особа - Узинська міська державна нотаріальна контора Київської області, в судове засідання свого представника не направила, подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (Т. 1 а.с. 7).

24.04.2018 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду по справі №357/2457/18, 2/357/1596/18 (Т. 1 а.с. 8-11) задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Узинської міської ради, третя особа: Білоцерківська районна державна адміністрація, про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування, яким визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом право власності у рівних частках (по 1/2 за кожною) на земельну ділянку (пай) площею 3,16 в умовних кадастрових гектарах, яка розміщена в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та право спадкодавця ОСОБА_5 на яку посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ №0194161, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за №150.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Даним рішенням встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та третя особа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є рідними сестрами ОСОБА_5 та є спадкоємцями другої черги за законом, які прийняли спадщину, а саме земельну ділянку (пай) площею 3,16 в умовних кадастрових гектарах, яка розміщена в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області після його смерті.

Також, з матеріалів справи (Т. 1 а.с. 58-137) вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , який проживав в АДРЕСА_2 , державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В. було відкрито спадкову справу №13/2016 року, на підставі заяв про прийняття спадщини за законом, які подані 29.01.2016 року сином та дочкою померлого - відповідачами по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Інших заяв про прийняття спадщини та/або відмову від неї в передбачений законом 6-ти місячний строк для прийняття спадщини, нотаріусу подано не було. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , відкрилась спадщина на нерухоме майно, зокрема, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, площею 6,0486 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, яка належала померлому, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №462457 від 23.05.2005 року, який виданий згідно з розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 09.03.2005 року №71, що також зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею,договорів оренди землі 23 травня 2005 року №010502900008, та перебуває в оренді у ОСОБА_9 строком на 5 років, згідно договору оренди земельної ділянки, укладений між ними 15.05.2013 року (рішення про державну реєстрацію права оренди від 03.06.2013 року, індексний номер 2821384).

Також, встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №758 та №748, видані 16.03.2016 року державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В., земельна ділянка з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, площею 6,0486 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, належить на праві приватної власності в рівних частках (по 1/2 частці) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру та інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 1 а.с. 12-16, 119, 126, 217).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ міст, районів та областей.

Основною метою ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1 Першого Протоколу, зокрема, вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Європейський Суд з прав людини у ряді випадків вбачав порушення ст. 1 Протоколу навіть тоді, коли не було юридичного позбавлення права власності на майно, але через ті або інші обставини людина була позбавлена практичної можливості користуватися своєю власністю.

В рішенні по справі Онер`їлдіз проти Туреччини Європейський суд висловився наступним чином: Справжнє, ефективне здійснення права, що охороняється цією нормою, не залежить від одного обов`язку держави не втручатися і може вимагати забезпечення позитивних заходів щодо захисту, особливо, якщо існує позитивний зв`язок між заходами, здійснення яких заявник вправі очікувати від державних органів, і ефективним користуванням його майном... .

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право користуватися нею на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п.п. а , б , в ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону .

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Згідно з ч. 1 ст.125, ч. 1 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку

Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

В силу статті 41 Конституції України, статті 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

З матеріалів справи (Т.1 а.с. 148, 219, Т. 2 а.с. 103-104), вбачається, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації №71 від 09.03.2005 року, зокрема, ОСОБА_6 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 6,0486 гадля ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі вищевказаного розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №71 від 09.03.2005 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №462457 від 23.05.2005 року (Т. 1 а.с.98, 218) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, площею 6,0486 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Позивач стверджує, що Узинською ОТГ було надано схему розміщення земельної ділянки покійного ОСОБА_5 під індивідуальним порядковим номером № НОМЕР_1 площею 3,08 га та згідно витягу з Державного земельного кадастру дана земельна ділянка була приєднана до іншої сусідської земельної ділянки (паю) і цим двом земельним ділянкам загальною площею 6,0486 га, присвоєно один кадастровий №3220483700:02:016:0025, власниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/2 частині), оскільки є спадкоємцями після померлого ОСОБА_6 , який при житті був членом КСП Михайлівське і мав право на один земельний пай під індивідуальним номером № НОМЕР_2 площею 3,06 га., та при житті оформив правовстановлюючі документи і зареєстрував право власності на дві земельні ділянки (пай), одна з яких під індивідуальним порядковим номером № НОМЕР_1 площею 3,08 га при житті належала ОСОБА_5 .

Однак, суд критично оцінює зазначене твердження позивача, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження викладених обставин до суду не надано та згідно списку власників земельних часток (паїв), яким надаються земельні ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району, що є додатком до розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №71 від 09.03.2005 року (Т. 2 а.с. 103-104), ОСОБА_6 була передана у власність земельна ділянка площею 6,0486 га, яка знаходиться під номерами 61 та НОМЕР_1 згідно схеми поділу, що також підтверджується схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї), яка надана позивачем та міститься в матеріалах справи (Т. 1 а.с. 17). Разом з тим, згідно вказаного списку власників земельних часток (паїв) земельна ділянка під № НОМЕР_2 була передана у власність ОСОБА_10 .

Також, згідно вищевказаної схеми поділу (Т. 1 а.с. 17) ділянка площею 3,06 умовних кадастрових гектарів під № НОМЕР_2 визначена за ОСОБА_11 .

Судом встановлено, що при житті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 працювали та були членами КСП Михайлівське с. Михайлівка Білоцерківського району, що підтверджується списком громадян-членів підприємства та рішенням суду від 24.04.2018 року(Т.1 а.с. 8-11, 19-20) та науково-технічною документацією Київського відділення інституту землеустрою від 1996 року (надана на виконання вимог ухвали від 16.07.2019 року про забезпечення доказів)

Разом з тим, згідно списку громадян-членівКСП Михайлівське с. Михайлівка вбачається, що ОСОБА_6 був зазначений саме у списку членів КСП під №60, а ОСОБА_5 під №62.

Отже, таке твердження позивача доводять факт належності ОСОБА_5 земельної ділянки саме під № НОМЕР_1 згідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та спростовується доказами наданими відповідачами та доказами, які витребувані на виконання ухвали суду від 16.07.2019 року.

В матеріалах справи міститься лист-відповідь ТОВ Михайлівське (Т. 1 а.с. 24), з якої вбачається, що ТОВ Михайлівське орендувало земельний пай площею 3,16 га у ОСОБА_5 , який до дня смерті проживав в АДРЕСА_3 , на підставі списків розпаювання землі бувшого КСП Михайлівське з моменту розпаювання і до дня його смерті, що також підтверджується книгою записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Михайлівської сільської ради, в якій зазначено запис під №136 про реєстрацію договору оренди від 08.02.2000 року земельної ділянки площею 3,16 га строком на 1 рік з ОСОБА_11 на підставі сертифікату серії КВ №0194161.

А, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 24.04.2018 року визнано зокрема, за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності в 1/2 частку земельної ділянки (пай) площею 3,16 в умовних кадастрових гектарах, яка розміщена в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та право спадкодавця ОСОБА_11 на яку посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ №0194161, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за №150.

Однак, при цьому позивач стверджує, що розмір земельної ділянки під індивідуальним порядковим номером 62, який належав при житті ОСОБА_11 становить 3,08 га, що суперечить вказаним вище обставинам.

Також, в матеріалах справи відсутня інформація про те, чи звертався за життя ОСОБА_11 з моменту видачі йому сертифіката на земельну частку (пай) серії КВ №0194161до Білоцерківської РДА чи Михайлівської сільської ради з питанням про виділення йому в натурі земельної частки(паю) тав матеріалах справи відсутні будь-які рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень про виділення ОСОБА_11 земельної частки (паю) в натурі.

Отже, земельна ділянка площею 6,0486 га, з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, площею 6,0486 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, на законних підставах (державний акт на право власності) належала на праві власності ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 1278 цього Кодексу, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Як передбачено п. 3.5 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , обговореного на засіданні Пленуму Вищого спеціалізованого суду України 01 березня 2013 року,статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Отже, відповідачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, правомірно набули право власності в рівних частках (по 1/2) на земельну ділянку з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, площею 6,0486 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, у порядку спадкування на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.03.2016 року, видані державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В. та зареєстровані в реєстрі за №758 та №748, оскільки майно, яке включено до свідоцтва належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В Постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 також зазначено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц провадження № 14-552цс18, зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста .

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів як власника земельної ділянки площею 3,08 га, не довела порушення її прав чи інтересів отриманням відповідачами, як спадкоємцями ОСОБА_6 , свідоцтва про право на спадщину по 1/2 частці спадкового майна у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 3220483700:02:016:0025, площею 6,0486 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, не надала належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, що земельна ділянка під індивідуальним порядковим номером № НОМЕР_1 площею 3,08 га при житті належала ОСОБА_11 ..

Тому, враховуючи відсутність у неї правової підстави на володіння земельною ділянкою площею 3,08 га, не можна вважати, що вона набула права власності саме на вказану земельну ділянку (не довела своє речове право на земельну ділянку), яка була передана померлому ОСОБА_6 у визначеному законом порядку, оскільки останній набув право власності на земельну ділянку у порядку та у межах норм, визначених положеннями Земельного кодексу України та отримав документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, тому на нього поширюються гарантії права власності на земельну ділянку, встановлені статтею 153 ЗК України.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідност. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4, 5ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як було встановлено судом позивач про розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 09.03.2005 року №71 щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 6,0486 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району, довідалася 04.06.2019 року, направляючи запит про його витребування (Т. 1 а.с. 32), та про наявність державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 462457, виданого 23.05.2005 року Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на ім`я ОСОБА_6 , довідалася 18.03.209 року, отримавши відповідь на запит Головного управління Держгеокадастру у Київській області (Т. 1 а.с. 29). Вищезазначені розпорядження та державний акт просила визнати недійсними, згідно заяви про збільшення позовних вимог від 07.08.2019 року.

Отже, позивач звернулась до суду з даним позовом 10.07.2019 року, в межах трирічного строку з моменту коли довідалася про порушення своїх прав, тому строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 41, 55 Конституції України, ст. 78, 81, 90, 116, 118, 125, 126, 152, 153, 155, 158, 186-1 ЗК України,ст. 15, 16, 21, 256, 257, 261, 267, 328, 373, 393, 1216-1218, 1223, 1225, 1261, 1278, 1296, 1301 ЦК України, ст. 4, 12, 76 - 82, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_6 ), Білоцерківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 19425498, місцезнаходження: м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого,2), треті особи: Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області (Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Незалежності -16/1), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_7 ), Узинська міська державна нотаріальна контора Київської області ( місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Лесі Українки -72а), про визнання недійсними розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права власності на землю, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено15.04.2021 року.

СуддяО. В. Бондаренко