Рішення

від 31.03.2021 по справі 910/12763/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.03.2021Справа № 910/12763/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12763/20

за позовом Керівника Житомирської місцевої прокуратури (Україна, 10014, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Леха Качинського, буд. 2) в інтересах держави

в особі 1) Комунального підприємства "Лікарня № 1" Житомирської міської ради (Україна, 10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 70; ідентифікаційний код: 42788614); 2) Житомирської міської ради (Україна, 10014, Житомирська обл., м. Житомир, майдан ім. С.П.Корольова, буд. 4/2; ідентифікаційний код: 13576954)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна лікарня" (Україна, 01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 28/2, неж. прим. № 43; ідентифікаційний код: 40199288)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 165 415,89 грн

Представники учасників справи :

від прокуратури: Кузьміна К.Г., посвідчення № 058254 від 01.12.2020;

від позивачів: не з`явились;

від відповідача: Поцелов А.О., ордер серії ВК № 1011540 від 15.10.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Житомирської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Лікарня № 1" Житомирської міської ради (далі - позивач-1), Житомирської міської ради (далі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна лікарня" (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту договору та стягнення 165 415,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, за твердженням прокурора, при укладенні Договору про закупівлю № 100 від 26.03.2020 відповідачем не було дотримано вимог законодавства України при включенні податку на додану вартість до загальної ціни договору, у зв`язку з чим виникли підстави для визнання в судовому порядку недійсним пункту 3.1 вказаного договору, а також стягнення безпідставно набутих відповідачем бюджетних коштів у сумі 165 415,89 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

22.09.2020 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12763/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.10.2020.

19.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, зазначає, що згідно з п. 3.1 Договору про закупівлю № 100 від 26.03.2020 ціна Договору становить 2 528 500,00 грн, у томі числі ПДВ - 165 415,89 грн, у Специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору, сторони також погодили поставку товару загальною вартістю 2 528 500,00 грн, у томі числі ПДВ - 165 415,89 грн, тоді як Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, яким викладено пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, набрав чинності з 02.04.2020, тобто після укладення Договору про закупівлю № 100 від 26.03.2020, відтак правові підстави для визнання недійсним п. 3.1 вказаного договору, на думку відповідача, відсутні. За твердженнями відповідача, податок на додану вартість в сумі 165 415,89 грн був включений ним до складу податкових зобов`язань за березень 2020 року за зареєстрованою податковою накладною № 108 від 30.03.2020, відтак, враховуючи ту обставину, що позивач-1 є кінцевим споживачем (неплатником ПДВ), у відповідача відсутні правові підстави для повернення сплаченої суми ПДВ, що також узгоджується з Податковою консультацією ДПС України №1689/6/99-00-07-03-02-06 від 27.04.2020.

27.10.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач-1 заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності з 02.04.2020, проте в силу прямої вказівки у вказаному законі його норми мають зворотну дію в часі та підлягають застосуванню щодо звільнення від оподаткування операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020, відтак положення п. 3.1 Договору про закупівлю № 100 від 26.03.2020 не відповідають вимогам законодавства, з огляду на пряму норму п. 71 розділу ХХ Податкового кодексу України. Крім того, позивач-1 зазначає, що відповідачем не вчинено жодних дій щодо коригування своїх податкових зобов`язань з ПДВ та повернення суми ПДВ позивачу-1, реєстрація податкової накладної, як зазначає позивач-1, свідчить лише про виконання покупцем обов`язку, встановленого п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, консультація податкового органу носить рекомендаційний характер і не може бути підставою для вирішення питання щодо повернення безпідставно отриманої суми ПДВ, від сплати якої відповідач фактично звільнений.

Підготовче засідання, призначене на 28.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12763/20 призначено на 02.12.2020.

17.11.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла відповідь на відзив.

25.11.2020 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив керівника Житомирської місцевої прокуратури та заперечення щодо відповіді на відзив.

У поданому до суду запереченні щодо відповіді на відзив відповідач повторно зазначає про відсутність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору про закупівлю № 100 від 26.03.2020 недійсним та повернення ПДВ у сумі 165 415,89 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 судом було залишено відповідь на відзив Керівника Житомирської місцевої прокуратури без розгляду.

У підготовче засідання 02.12.2020 з`явився представник прокуратури, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась, проте 02.12.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

У підготовчому засіданні 02.12.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 20.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12763/20 призначено на 20.01.2021.

04.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшло клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

У підготовче засідання 20.01.2021 з`явився представник прокуратури, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 20.01.2021 судом було оголошено перерву до 17.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12763/20 призначено на 17.02.2021.

25.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові пояснення щодо доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, які розцінені судом як відповідь на відзив, за змістом якої прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності 02.04.2020, втім вказаним законом визначено період його застосування (зворотну дію в часі), його положення застосовуються до правовідносин, що виникли з 17.03.2020. За доводами прокурора, набуті відповідачем грошові кошти в сумі 165 415,89 грн в якості податку на додану вартість підлягають стягненню шляхом застосування кондикції відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, як зазначає прокурор, надана відповідачем податкова консультація стосується виключно питань податкової звітності та регулює правовідносини платників податків з податковими органами, при цьому вказаною податковою консультацією роз`яснено, що вартість товару, що включені до Переліку № 224, повинна зазначатися без ПДВ з настання дати запровадження пільги, встановленої п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, тобто з 17.03.2020, чим спростовуються доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

29.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду письмових пояснень прокурора на відзив, яке судом не розглядається, у зв`язку з прийняттям вказаних пояснень прокурора, як відповіді на відзив, до розгляду.

У підготовче засідання 17.02.2021 з`явився представник прокуратури, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 17.02.2021 судом було оголошено перерву до 10.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12763/20 призначено на 10.03.2021.

У підготовче засідання 10.03.2021 з`явився представник прокуратури, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.03.2021.

У судове засідання 31.03.2021 з`явились представники прокуратури та відповідача, представники позивачів не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання позивачі були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представник прокуратури надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 31.03.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2020 між Комунальним підприємством "Лікарня № 1" Житомирської міської ради (далі - замовник, позивач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасна лікарня" (далі - постачальник, відповідач) було укладено Договір про закупівлю № 100 (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити, провести інструктаж та навчання персоналу та ввести в експлуатацію, а замовник - прийняти і оплатити медичне обладнання за ДК 021:2015 - 33190000 - 8 Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні. Найменування, кількість, асортимент товару вказується в Специфікації (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору (далі також оспорюваний пункт Договору) ціна Договору (загальна вартість товару, що поставляється за цим Договором) становить 2 528 500,00 грн, у томі числі ПДВ - 165 415,89 грн.

За умовами пункту 3.3 Договору ціна за одиницю товару вказується з урахуванням податків і зборів, що сплачені або мають бути сплачені, витрат на транспортування, страхування, завантаження, розвантаження, сплату митних тарифів, витрат на інструктаж і навчання персоналу та введення товару в експлуатацію, а також усіх інших витрат постачальника.

У розділах IV та V Договору сторони погодили порядок здійснення оплати та поставки товару.

Згідно з п. 10.1 Договір вступає в силу з дати підписання і діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

У Додатку № 1 до Договору сторони погодили Специфікацію на товар загальною вартістю 2 528 500,00 грн, у томі числі ПДВ - 165 415,89 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виставлено позивачу-1 рахунок-фактуру № СУ-0000228 від 26.03.2020 на суму 2 528 500,00 грн, у томі числі ПДВ - 165 415,89 грн, який 30.03.2020 було оплачено позивачем-1, про що свідчить платіжне доручення № 429 від 27.03.2020.

Як зазначає прокурор та підтверджується матеріалами справи, відповідачем, на виконання умов Договору, було поставлено, а позивачем-1 прийнято товар загальною вартістю 2 528 500,00 грн, про що свідчать підписані сторонами та скріплені відтисками їхніх печаток (штампів) видаткові накладні № СУ-0000228/1 від 01.04.2020 на суму 481 000,00 грн, № СУ-0000228/2 від 19.05.2020 на суму 130 000,00 грн, № СУ-0000228/3 від 05.06.2020 на суму 1 254 000,00 грн, № СУ-0000228/4 від 15.06.2020 на суму 663 500,00 грн.

У листі № 1146 від 25.05.2020 позивач-1 просив відповідача повернути надлишково сплачені грошові кошти (ставку ПДВ) за Договором, згідно з актами коригування ПДВ, у відповідь на який відповідач у листі вих. № 25/57 від 01.06.2020 повідомив позивача-1, що ПДВ у сумі 165 415,89 грн був включений ним до складу податкових зобов`язань за березень 2020 року за зареєстрованою податковою накладною № 108 від 30.03.2020, на підставі оплати товару вищевказаним платіжним дорученням, та у зв`язку з необхідністю звернення до податкового органу із заявою про надання індивідуальної податкової консультації питання про повернення ПДВ буде розглянуто відповідачем після отримання роз`яснень податкового органу.

Листом № 1319 від 17.06.2020 позивач-1 повторно звернувся до відповідача та просив протягом 5 робочих днів з дня його отримання повернути ПДВ у сумі 165 415,89 грн, сплачений за Договором, на розрахунковий рахунок позивача-1 та підписати додаткову угоду до Договору і Специфікацію до нього, з урахуванням положень законодавства щодо звільнення від сплати ПДВ операцій з постачання товарів, необхідних для виконання заходів, спрямованих на боротьбу із COVID-19.

У листі № 1491 від 07.07.2020 позивач-1 проінформував Житомирську місцеву прокуратуру щодо вжитих ним заходів з повернення грошових коштів у сумі 165 415,89 грн, перерахованих позивачем-1 в якості ПДВ за Договором, та повідомив прокуратуру, що на даний час вирішується питання про звернення до суду із позовною заявою про примусове стягнення вказаних грошових коштів.

У листі № 1697 від 04.08.2020 позивач-1 просив Житомирську місцеву прокуратуру здійснити представництво інтересів держави в особі позивачів в суді, у зв`язку з відсутністю грошових коштів на сплату судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

За змістом пунктів 1.3 та 4.1 Договору закупівля обладнання проводиться на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 № 87, введеного в дію Указом Президента України № 87/2020 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", оплата за яке здійснюється на підставі пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" від 04.12.2019 № 1070.

Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивачем-1 вжито недостатніх заходів для повернення бюджетних коштів та не вжито жодних заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, виконання Договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади Житомирської міської ради. Однак, Житомирська міська рада, будучи наділеною повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, жодних заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що, на думку прокурора, свідчить про неналежне виконання позивачем-2 своїх повноважень.

Прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивачів про намір звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивачів (Повідомлення № 32-87-6252-вих20 від 12.08.2020 міститься в матеріалах справи).

Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів, підстав для залишення позовної заяви без розгляду після відкриття провадження у справі судом не встановлено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між позивачем-1 та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Саме прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання пункту 3.1 Договору недійсним, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а не відповідач повинен доводити правомірність оспорюваного пункту Договору. Тобто обов`язок доказування обставин, з якими закон пов`язує недійсність пункту договору, покладається на прокурора. При цьому, враховувати необхідно саме підстави заявленого позову.

Як на підставу заявлених позовних вимог в частині визнання п. 3.1 Договору недійсним, прокурор посилається на те, що оспорюваний ним пункт Договору не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 (далі - Постанова №224, в редакції станом на дату укладення Договору) було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Суд звертає увагу, що конструкція ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

З огляду на вищенаведене, враховуючи ту обставину, що Договір було укладено сторонами 26.03.2020, тоді як Закон № 540-ІХ набрав чинності з 02.04.2020, у суду відсутні правові підстави для визнання п. 3.1 Договору недійсним.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи прокурора про те, що в силу прямої вказівки у вказаному законі його положення застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року (ретроактивна дія закону в часі), оскільки вказані обставини не можуть свідчити про невідповідність оспорюваного пункту Договору нормам законодавства в момент його укладення.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).

Відповідно до підпунктів а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За доводами прокурора, ПДВ не є умовою про ціну Договору в розумінні цивільного і господарського законодавства, оскільки не може встановлюватись на власний розсуд та за погодженням сторін, а визначається нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Як було вказано вище, в оспорюваному пункті Договору сторони погодили ціну Договору в розмірі 2 528 500,00 грн, у томі числі ПДВ - 165 415,89 грн.

З огляду на вищенаведене, оскільки в п. 3.1 Договору сторони погодили ціну Договору, виходячи з вартості товару, з урахуванням ПДВ, суд вважає безпідставними доводи прокурора про те, що грошовий вираз ПДВ не є договірною ціною в розумінні статті 632 Цивільного кодексу України, а отже і не є істотною умовою Договору і наявність або відсутність ПДВ в Договорі не впливає на чинність і дійсність решти умов Договору, оскільки в силу вищевказаних положень законодавства ціна договору є істотною умовою Договору.

Отже, враховуючи ту обставину, що оспорюваний прокурором пункт Договору в частині включення в оплату товару податку на додану вартість містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто, є істотною умовою Договору, Договір не може бути визнаний недійсним лише в цій частині.

Правові наслідки недійсності окремої частини правочину встановлені статтею 217 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16 та від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

З огляду на вищенаведене, вимога прокурора про визнання недійсним пункту 3.1 Договору задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 165 415,89 грн, перерахованих позивачем-1 на виконання умов Договору в якості ПДВ, суд зазначає наступне.

Позов прокурора в цій частині заявлених вимог мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для включення до вартості закуповуваного за Договором медичного обладнання податку на додану вартість в сумі 165 415,89 грн та подальшої його сплати позивачем-1 відповідачу.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки відповідачем товару за Договором загальною вартістю 2 528 500,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, про які зазначено вище, а також факт прийняття товару позивачем-1, про що свідчать підписи його представника та відтиски штампу позивача-1 у видаткових накладних. Вказані обставини не заперечується учасниками справи у їхніх заявах по суті справи.

Як було вказано вище, Закон № 540-ІХ набрав чинності з 02.04.2020, при цьому суд погоджується з доводами прокурора та позивача-1 про те, що в силу прямої вказівки у вказаному законі його положення застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, дія якого триває і по сьогоднішній день.

За змістом Постанови № 224 система моніторингу фізіологічних показників (ЕКГ, ЧД, ЧСС, пульсоксиметрія), кисневий концентратор, електровідсмоктувач портативний, дозатори багато- та одноканальні, фібробронхоскоп віднесені до медичного обладнання для надання медичної допомоги хворим з COVID-19.

Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що медичне обладнання, яке є предметом Договору, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.

Суд встановив, що позивачем-1 було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 2 528 500,00 грн, з призначенням платежу: "0712152; поп. оплата за медичне обладнання; рах. № СУ-0000228 від 26.03.2020 за дог. № 100 від 26.03.2020; в т.ч. ПДВ - 165 415,89 грн", що підтверджується платіжним дорученням № 429 від 27.03.2020 з відміткою ДКС України про оплату 30.03.2020.

В обґрунтування позовної вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 165 415,89 грн, перерахованих позивачем-1 за Договором в якості ПДВ відповідачу, прокурор посилається на недійсність пункту 3.1 Договору та, відповідно, відпадіння правової підстави для набуття вказаних грошових коштів відповідачем і, як наслідок, можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд при розгляді цієї справи встановив відсутність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору недійсним.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.

Суд встановив, що грошові кошти в сумі 165 415,89 грн були набуті відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному з позивачем-1 Договорі.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18).

З огляду на вищенаведене, оскільки в силу прямої вказівки Закону № 540-ІХ, який набрав чинності з 02.04.2020, правова підстава набуття відповідачем грошових коштів у сумі 165 415,89 грн, перерахованих позивачем-1 в якості ПДВ за Договором, відпала, вказані грошові кошти, на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, як такі що набуті без достатньої правової підстави, підлягають поверненню позивачу-1.

Доводи відповідача щодо включення ним вищевказаної суми ПДВ до складу податкових зобов`язань за березень 2020 року за зареєстрованою податковою накладною №108 від 30.03.2020 є безпідставними, оскільки, як вірно зазначає позивач-1, це свідчить лише про виконання покупцем вимог Податкового кодексу України.

Разом з тим, виходячи із предмету та підстав заявленого прокурором позову, вказані обставини не мають вирішального значення при розгляді цієї справи, оскільки спірні правовідносини є кондикційними, в яких визначальним є встановлення факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої сторони, відтак обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на податкову консультацію ДПС України №1689/6/99-00-07-03-02-06 від 27.04.2020, оскільки, по-перше, як вірно зазначають прокурор і позивач-1, вказана податкова консультація носить рекомендаційний характер і стосується виключно питань податкової звітності платників податків з податковими органами, а по-друге, зі змісту вказаної податкової консультації вбачається, що податковим органом було роз`яснено, що вартість товару, що включені до Переліку № 224 (ввезені на митну територію України та поставлені на митній території України) повинна зазначатися без ПДВ з настання дати запровадження пільги, встановленої п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, тобто з 17.03.2020, і вказана вимога законодавства застосовується незалежно від того чи містять договори та первинні документи, складені на постачання таких товарів, положення щодо необхідності нарахування ПДВ чи ні, а також незалежно від дати укладення таких договорів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого прокурором позову, наявність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору недійсним судом не встановлено, відтак у задоволенні вказаної позовної вимоги суд дійшов висновку відмовити, натомість позовна вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача-1 грошових коштів у сумі 165 415,89 грн є обґрунтованою належними та допустимими доказами, відтак підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,24 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта судового збору, в зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на прокурора.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна лікарня" (Україна, 01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 28/2, неж. прим. № 43; ідентифікаційний код: 40199288) на користь Комунального підприємства "Лікарня № 1" Житомирської міської ради (Україна, 10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 70; ідентифікаційний код: 42788614) грошові кошти в сумі 165 415 (сто шістдесят п`ять тисяч чотириста п`ятнадцять) грн 89 коп. шляхом перерахування їх на рахунок №UA118201720344340004000000266, ДКС України в м. Києві.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн покласти на Житомирську обласну прокуратуру.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна лікарня" (Україна, 01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 28/2, неж. прим. № 43; ідентифікаційний код: 40199288) на користь Житомирської обласної прокуратури (Україна, 10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11; ідентифікаційний код: 02909950) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 24 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 16.04.2021

Суддя О.В. Нечай