Рішення

від 16.04.2021 по справі 910/2080/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2021Справа № 910/2080/21

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/2080/21

за позовом Приватного акціонерного товариства Макрохім

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна

про стягнення 168 151,05 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Макрохім звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна про стягнення 168 151,05 грн., з яких 118 472,50 грн. основного боргу, 10 493,59 грн. пені, 11 747,23 грн. 15% річних з простроченої суми, 3 343,23 грн. індексу інфляції, 24 094,50 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було виконано належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки №46 від 03.01.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2080/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 15.02.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

З приводу повідомлення відповідача про розгляд справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем державної реєстрації відповідача є: 03040, м. Київ, вул. Бурмистренка, 13, кв. 27.

З урахуванням вимог господарського процесуального законодавства України, судова кореспонденція по справі (ухвала про відкриття провадження) направлялась судом за вказаною адресою відповідача.

Проте, конверт з поштовою кореспонденцією, скерованою на адресу відповідача, було повернуто до суду у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до п. 99 Постанови №270 від 05.03.2009р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку , рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення їх до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо їх належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про час та місце розгляду справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення за адресою місцезнаходження є днем вручення судового рішення, а отже, і належного повідомлення учасника справи.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі відповідач міг дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2018 між Приватним акціонерним товариством Макрохім (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна (відповідач, покупець) було укладено Договір поставки №46, відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в Додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2 договору під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.

Згідно з п. 1.4 договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджуються сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 цього договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником заявок на поставку продукції.

Відповідно до п.3.5 договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію.

Згідно з п. 4.1 договору датою переходу права власності на продукцію від постачальника до покупця є дата поставки (п.3.5 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 25 (двадцять п`ять) календарних днів з дати поставки продукції.

Відповідно до п. 13.1. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2019.

31.12.2019 між сторонами було підписано Угоду про внесення змін до договору, а саме сторони узгодили продовжити строк дії договору до 31 грудня 2020, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки №46 від 03.01.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №46 від 03.01.2018 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію згідно видатковою накладною №МХ000862 від 10.03.2020 на суму 120 472,50 грн. Вказана видаткова накладна підписана представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем розрахунок за отриману згідно вказаної вище видаткової накладної продукцію не проведено в повному обсязі, лише частково сплачено 2000,00 грн. з порушенням встановленого п.6.1 договору строку, що підтверджується платіжним дорученням №76 від 20.08.2020.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019р. по справі №904/2164/18.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 25 (двадцять п`ять) календарних днів з дати поставки продукції.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що відповідачем не було проведено розрахунок за договором у встановлені п.6.1 договору строки, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 118 472,50 грн.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати отриманої продукції у визначені п.6.1 спірного договору не надано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання своїх обов`язків щодо оплати отриманої продукції у визначені п.6.1 спірного договору строки не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 118 472,50 грн.

При цьому, виходячи з фактичних обставин справи, що відповідачем не було проведено розрахунок за договором у встановлені п.5.1 договору строки, а тому позивачем правомірно заявлено в межах даного позову вимоги про стягнення пені, неустойки, 15% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з умовами п.10.8 договору сторони узгодили, що строк, визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, до сторін не застосовується.

Пунктом 10.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Відповідно до п. 10.4 договору також покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 15% річних від простроченої суми. У випадку прострочення оплати продукції більше, ніж на 2 місяці, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20% від простроченої суми.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором в частині оплати в повному обсязі продукції, яку було поставлено згідно видаткової накладної №МХ000862 від 10.03.2020, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 10 493,59 грн. пені, 11 747,23 грн. 15% річних, 3343,23 грн. інфляційних втрат та 24 094,50 грн. неустойки, яка за своєю суттю є штрафом.

Перевіривши розрахунок пені та неустойки, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 10 493,59 грн. та неустойки в сумі 24 094,50 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок 15% річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 15% річних у розмірі 11 747,23 грн. та інфляційні втрати у сумі 3343,23 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аетерна Україна (03040, м. Київ, вул. Бурмистренка, 13, кв. 27, код ЄДРПОУ 39331424) на користь Приватного акціонерного товариства Макрохім (01133, м. Київ, вул. Верхня, 3, код ЄДРПОУ 24720905) 118 472 грн. 50 коп. суму боргу, 10 493 грн. 59 коп. пені, 11 747 грн. 23 коп. - 15% річних, 3343 грн. 23 коп. інфляційних втрат, 24 094 грн. 50 коп. - неустойки та 2522 грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя О.М. Спичак