Вирок

від 16.04.2021 по справі 127/5568/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/5568/21

Провадження №1-кп/127/234/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_4 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.02.2021 за № 12021025010000138, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівки Вінницької області, громадянина України, працюючого фізичною особою-підприємцем, розлученого, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2021 біля 12.20 год. ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, прийшов до сімейного ресторану Clover, де здійснює свою підприємницьку діяльність товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Золакс», розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де сів за барну стійку. В подальшому ОСОБА_6 на ґрунті неприязних стосунків, що раптово виникли, розпочав суперечку з барменом. В цей час у ОСОБА_6 виник кримінально направлений умисел, спрямований на вчинення хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Реалізовуючи зазначений кримінально направлений умисел, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи особливу зухвалість, прагнучи показати свою зневагу до існуючих норм і правил поведінки в суспільстві та до чужої власності, усвідомлюючи своє перебування у громадському місці та, що його протиправні дії порушують роботу та функціонування ресторану Clover, ОСОБА_6 розпочав голосно висловлюватись брутальною (нецензурною) лайкою до працівників ресторану, постійно при цьому пересуваючись по приміщенню зали ресторану, розмахуючи руками.

В цей час до ОСОБА_6 підійшов адміністратор зазначеного закладу та з урахуванням того, що поведінка ОСОБА_6 створювала дискомфорт та перешкоджала діяльності закладу, попросив останнього залишити приміщення ресторану. Не погодившись з проханням адміністратора ресторану, ОСОБА_6 продовжив голосно ображати брутальною (нецензурною) лайкою працівників та відвідувачів закладу.

Одночасно під час конфлікту з адміністратором ресторану ОСОБА_6 , продовжуючи грубо порушувати громадський порядок і, виражаючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі норми і правила поведінки в суспільстві та щодо чужої власності, дістав з кишені своєї куртки, в яку він був одягнутий, складний ніж, після чого безпідставно, продовжуючи ходити по території залу ресторану, порізав зазначеним ножем два крісла марки Pradex моделі ВУД-5 вартістю 9475,50 грн. та одне крісло марки Nicolas моделі Viena вартістю 3651,30 грн.

Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_6 розпочав бійку з працівниками зазначеного ресторану, які намагалися припинити його протиправні дії, висловлюючись при цьому брутальною (нецензурною) лайкою та викрикуючи словесні погрози працівникам ресторану.

Внаслідок зазначений вище протиправних дій ОСОБА_6 була порушена нормально робота сімейного ресторану Clover та ТОВ «Золакс» завдана матеріальна шкода на загальну суму 13126,8 грн.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (проступку) визнав та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, будучи допитаним в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.

Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази:

-висновок судової товарознавчої експертизи № 1095/1096/12-21 від 25.02.2021, відповідно до якого ринкова вартість станом на 08.02.2021 двох крісел марки Pradex моделі ВУД-5, за умови, що стан новий, могла складати 9475,50 грн.; ринкова вартість станом на 08.02.2021 крісла марки Nicolas моделі Viena за умови, що стан новий, могла складати 3651,30 грн.;

-висновок експерта № СЕ-19/102-21/2444-ХЗ від 16.02.2021, згідно з яким два ножа, які були вилучені під час ОМП 08.02.2021 за адресою: АДРЕСА_3 , холодною зброєю не являються: один ніж є туристичним ножем різновидом господарсько-побутових ножів, один ніж є складаним ножем різновидом господарсько-побутових ножів.

Аналізуючи відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт протиправної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 08.02.2021 біля 12.20 год. в приміщенні сімейного ресторану Clover, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Зокрема, суд вже вище зазначив, що обвинувачений в судовому засіданні, надаючи показання щодо кримінального провадження, повідомив про час, місце та спосіб вчинення інкримінованого йому діяння. На підтвердження розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди прокурор надала суду відповідний висновок судово-товарознавчого дослідження, результати якого обвинуваченим та його захисником в судовому засіданні не оспорювались. Також обвинувачений в судовому засіданні не заперечував факту перебування на час вчинення інкримінованого йому діяння в стані алкогольного сп`яніння.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого, суд враховує роз`яснення, надані в Постанові Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» (далі Постанова № 10 від 22.12.2006).

Зокрема, згідно з роз`ясненнями, наданими в пункті 4 Постанови № 10 від 22.12.2006) дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Зі змісту пункту 5 Постанови № 10 від 22.12.2006 випливає, що за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Також у пункті 5 Постанови № 10 від 22.12.2006 зазначено, що хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

Окрім цього, суд враховує і відповідні висновки, сформульовані Верховним Судом (далі ВС) та ВСУ в справах щодо хуліганства, зокрема, у постановах від 19.04.2018 (справа № 209/1242/13-к), 19.04.2018 (справа № 209/1242/13-к), 04.10.2012 (справа № 5-17кс12), 21.05.2019 (справа № 299/1530/16-к), 03.07.2019 (справа № 288/1158/16-к).

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого та докази, про дослідження яких заявлене клопотання сторонами кримінального провадження, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 саме кримінально караного хуліганства, а тому його дії охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК, за ознаками хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Саме не зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу ВС у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливостій достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблено ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до класифікації, що була чинною на час вчинення кримінально караного діяння, так і на час розгляду кримінального провадження судом відноситься до кримінальних проступків. Суд також враховує, що ОСОБА_6 винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав, надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому розкаявся у вчиненому. Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Згідно з відомостями, повідомленими представником потерпілого, завдана потерпілому шкода відшкодована в повному обсязі й товариство будь-яких претензій до обвинуваченого не має.

Отже, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та добровільне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд враховує висновки, викладені ВС у постанові від 03.12.2019 (справа № 571/1436/15-к), згідно з яким факт перебування в стані алкогольного сп`яніння може встановлюватися шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно медоглядом.

Показання обвинуваченого щодо його перебування в стані алкогольного сп`яніння сторонами кримінального провадження під сумнів під час судового розгляду не ставились.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.

Отже, не заперечуючи того, що перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння, було передумовою вчинення інкримінованого йому діяння, суд вважає, що вчинення об`єктивної сторони інкримінованого йому діяння також було здійснене у стані сп`яніння. Саме тому, враховуючи викладене, характер вчиненого кримінального правопорушення, суд не вбачає підстав для невизнання обставиною, що обтяжує покарання, вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Саме тому, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Окрім наведеного, вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінально караних діянь, суд враховує, що як сторона обвинувачення, так і сторона захисту вважали за доцільне з метою виконання приписів, передбачених статтями 50, 65 КК, призначити обвинуваченому кримінальне покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді арешту. З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді арешту.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Застереження, передбачені частиною третьою статті 60 КК, щодо неможливості призначення обвинуваченому такого кримінального покарання як арешт, в судовому засіданні встановлені не були.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2021 на вилучені під час огляду місця події речі накладений арешт, який необхідно скасувати.

Згідно з приписами частини другою статті 124 КПК процесуальні витрати доцільно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 1 (одного) місяця арешту.

Строк відбування покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Речові докази:

- компакт-диск із відеозаписом з камер відеоспостереження, який приєднано до матеріалів кримінального провадження залишити при матеріалах кримінального провадження;

- металевий предмет, ззовні схожий на ніж, який поміщено до картонної коробки, металевий предмет, ззовні схожий на розкладний ніж, який поміщено до прозорого поліетиленового пакету, які передані на зберігання до камери схову Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області знищити;

- банківські картки «Monobank» № НОМЕР_1 , «Raiffeisen Bank AVAL» № НОМЕР_2 , «CREDIT AGRICOLE» № НОМЕР_3 , які передано на зберігання до камери схову Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області повернути ОСОБА_6 ;

- два крісла марки «Pradex» моделі «ВУД-5» (каркас: алюміній, дерево; матеріал: текстиль рожевого кольору; спинка плетена; сидіння: м`яка подушка; розміри: 66х62х74х45 см), одне крісло марки «Nicolas» моделі «Viena» каркас: дерево, фанера; матеріал: текстиль золотистого кольору; спинка цілісна; розміри: 78х60х63 см), які передано на відповідальне зберігання ОСОБА_7 залишити останньому.

Арешт, накладений на вилучені під час огляду місця події речі, а саме 11.02.2021 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2021 скасувати.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1994 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 04 (чотири) копійки витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: